ВИСНОВКИ. Розглянувши тему героїчних оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 року в районні міста Умань ми зробили для себе висновки

Розглянувши тему героїчних оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 року в районні міста Умань ми зробили для себе висновки, що це була дійсно героїчна боротьба згаданих з'єднань проти гітлерівських військ, що просувалися вглиб радянської території на південно - західному напрямі на 300-350 кілометрів, долаючи за добу по 16-20 кілометрів. Дії військ 6-ї та 12-ї армій надовго скували наступ німецьких військ на територію всієї України, що дало змогу провести евакуацію населення і деякі підприємства з Києва, Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Запоріжжя.

Досліджуючи трагічну долю 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 року ми з'ясували, що ці армії з самого початку війни прийняли бій на кордонах СРСР, і хоча відступали, але захищаючи при цьому кожен рубіж. Хотілося б зазначити, що саме завдяки героїзму який проявили бійці обох армій, ворог просувався до Підвисокого п’ять тижнів: не більше п’яти-семи кілометрів на добу. А планувалося у десять раз хутчіш. Легкої прогулянки не вийшло.

У своїх «спогадах і роздумах» Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков підкреслює, що з перших же днів війни хід подій і на Україні розгортався не так, як це було передбачено гітлерівським планом блискавичної війни.

«З великою впертістю, умінням і відвагою билися 5-та армія під командуванням генерала Потапова, 26-а армія генерала Костенка і 6-а армія Музиченка….»[20].

Працюючи над темою магістерської роботи ми опрацювали значний обсяг доступних нам джерел та літератури, для того, щоб відтворити достовірну картину подій літа 1941 року в районні міста Умань. Досліджуючи історіографію проблеми, ми можемо умовно розділити її на радянську та сучасну. В ході аналізу з'ясувалося, що радянська історіографія уривчасто розглядає дану проблему та максимально від неї відходить. Це також прослідковується і в мемуарах свідків тих подій, наприклад І. В. Тюленєва, І. Х. Баграмяна К. С. Москаленка та інших. Радянська історіографія тривалий час замовчувала справжні події, що відбувальсь в урочищі "Зелена брама". Однак після розпаду СРСР в історіографії проблеми, не одразу, але згодом почали прослідковуватися позитивні тенденції та об'єктивний розгляд проблеми, що в повній мірі наповнювався значною кількістю раніше засекречених джерел. Історики вже перестали стояти за завісою партійної цензури і почали активно досліджувати приховані сторінки історії Великої Вітчизняної війни.

При висвітленні питаннь про хід військових дій 6-ї та 12-ї армій ми зробили для себе такі висновки, що в ході військових дій «група Понєдєліна» тричі виходила з небезпеки оточення, зокрема в районі Рівного, Бердичева та Вінниці. Це вказує на те, що не зважаючи на відступ всього фронту війська 6-ї та 12-ї армій разом з їхнім командуванням зберігало повну стабільність та злагодженість дій. Франц Гальдер у своєму щоденнику написав, що «бойова сила радянських військ така, що в нинішній момент її не можна недооцінювати...». Командування обох армій, а згодом "групи Понєдєліна" до останього виконували накази командуючих фронтів, навіть, коли ситуація була критичною [14].

Також потрібно зазначити, що бійці 6-ї та 12-ї армій по справжньому проявили героїзм у боях в районі міста Умань та села Підвисокого. Свідченям того є те, що 20-го липня 6-а та 12-а армії налічували 129,5 тис. чоловік. За даними оперативного зведення штабу Південного фронту № 098, станом на 11 серпня 1941 року з оточення вийшло 11 тисяч чоловік, головним чином з тилових частин. Втрати противника також були несподівано великі. Лише одна 4-а гірськострілецька дивізія втратила тільки убитими 1778 чоловік.

Аналізуючи проблему оточення, потрібно сказати, що вона тривалий час замовчувалася, оскільки було незрозуміло хто є винним. Розглянувши хід військових дій армій, можна з впевненістю сказати, що штаби обох армій зробили все можливе аби вивести частини з оточення. Лише на сучасному етапі означена проблема стала актуальною. Розглядаючи причини оточення, ми зустріли досить багато різних точок зору. З-поміж них найвірогідніша, що командування Південного фронту не приділило можливості оточення належної уваги, оскільки було зайняте обороною Києва, Одеси та півдня України. Важливою причиною стало також відсутність налагодженого звя'зку між арміями та командуванням фронту, що привело до дезінформації та запізнення дій. Серед інших причин оточення 6-ї та 12-ї армії можна також зазначити великі втрати серед особового та командного складу, з початку війни в ході запеклих боїв і тривалих переходів обидві армії втратили 46844 людини, 27667 з яких зникли безвісти. Сили людей закінчувалися, частини нерегулярно забезпечувалися продовольством, обмундирування і взуття сильно зносилися, деякі солдати взагалі були босими.

Щодо долі частин армій, що потрапили в оточення, то це безперечно став німецький полон. Для звичайних бійців це була "Уманська яма", а для вищого командування табори в Хамельбурзі, Нюрнберзі, Вейсенберзі тощо. Слід також зазначити, що найтрагічнішою була доля командувача 12-ї армії Павла Григоровича Понєдєліна, який після чотирьох років перебування в німецьких таборах та п'ятирічного "слідства" в органах НКВС був засуджений та розстріляний. Така ж доля спідкала командувача 13-го стрілецького корпусу Миколу Кузьмича Кирилова. Після смерті Сталіна, додатковим розслідуванням були встановлені нові обставини, які свідчать про необгрунтоване засудження Понєдєліна та Кирилова. Смертні вироки стосовно них були скасовані, а самих генералів 1956 року посмертно реабілітовано.

Отже, з повною впевненістю ми можемо констатувати той факт, що бійці 6-ї та 12-ї армій разом з їхніми командирами проявили справжній героїзм влітку 1941 року, і ціною власних життів стримували наступ німецьких військ на територію України та всього Радянського Союзу, зірвавши план блискавичної війни.

Поиск по сайту: