Склад і укомплектованість Київського Особливого військового округу напередодні радянсько-німецької війни

На 22 червня 1941 року в прикордонних округах і флотах СРСР було 3289850 солдатів і офіцерів, 59 787 гармат і мінометів, 12 782 танка, з них 1475 танків Т-34 і КВ, 10743 літака. У складі трьох флотів було близько 220 тис. чоловік особового складу, 182 корабля основних класів (3 лінкора, 7 крейсерів, 45 лідерів і есмінців і 127 підводних човнів). Безпосередню охорону державного кордону несли прикордонні частини (сухопутні і морські) восьми прикордонних округів. Разом з оперативними частинами та підрозділами внутрішніх військ вони налічували близько 100 тисяч чоловік. Відображення можливого нападу з заходу покладалося на війська п'яти прикордонних округів: Ленінградського, Прибалтійського особливого, Західного особливого, Київського особливого і Одеського. З моря їх дії повинні були підтримувати три флоту: Північний, Червонопрапорний Балтійський і Чорноморський.

Оцінивши дії групи армії «Південь», Ставка прийшла до висновку, що головною метою німецького наступу є вихід до Дніпра і оволодіння переправами між Києвом і Черкасами для того, щоб надалі розвивати наступ на Донбас. Виходячи з цього, було сформульовано головне завдання для Південного й Південно-Західного фронтів – не допустити прориву й виходу противника до Дніпра.

Всього до початку війни в Київському Особливому військовому окрузі було в наявності 287 важких танків, 627 середніх танків, 5628 танків БТ і Т-26, 214 хімічних танків, 399 танків Т-37-38, 354 інших танка. Всього 7691 танк. Крім того, у військах було 1154 бронемашини. Артилерією війська округу також були укомплектовані предостатньо. В її складі було: 203-мм гаубиць - 24, 152-мм гаубиць-1019, 122-мм гаубиць - 1207, 122-мм гармат - 240, 107-мм гармат - 44, 76-мм гармат-1292, 76-мм гірських гармат - 192, 76-мм зенітних гармат - 1016, протитанкових 45-мм гармат - 2051, 37-мм зенітних гармат - 266 одиниць. А також війська мали 257 120-мм мінометів, 60 107-мм мінометів, 1959 82-мм мінометів і 3697 50-мм мінометів. Разом на озброєнні військ Київського Особливого військового округу було 10 824 знаряддя і міномети.

Безпосередньо перед арміями прикриття противник розгорнув угруповання у складі 25 піхотних, 5 танкових, 4 моторизованих дивізій і 9 окремих бригад. У складі цих військ налічувалося 584,7 тисячі особового складу, 675 танків, 2861 знаряддя, 4300 мінометів, 2418 знарядь протитанкової артилерії, 546 зенітних знарядь. Прикриття наземних військ з повітря повинно було здійснюватися 785 бойовими літаками.

Таким чином, війська прикриття державного кордону у смузі Київського Особливого військового округу перевершували супротивника за кількістю танків в 5,3 рази, по літаках - у 2,9 рази, але поступалися по особовому складу більш, ніж в 2 рази, в артилерії - в 1,9 рази, мінометів - в 1,4 рази, по протитанковим знаряддям і знаряддям зенітної артилерії - в 3,1 рази.

Слід зазначити, що до початку військових дій розвідка Київського Особливого військового округу в цілому досить правильно розкрила складу протистоїть угруповання противника. Так, з 28 піхотних дивізій противника було визначено наявність і місця розташування 21 дивізії, 5 танкових дивізій - 3, а також були розкриті всі 4 моторизовані дивізії. Однак штаб округу користувався кілька застарілими даними, не знав задуму німецького командування і не зміг визначити місцезнаходження і склад головної ударної угруповання противника.

Командувачем військами Київського Особливого військового округу став генерал-полковник М. П. Кирпонос.

Михайлові Петровичу Кирпоносу на початку 1941 року виповнилося 39 років. На початку 30-х років він отримав певний досвід у командуванні стрілецькою дивізією. Але потім протягом п'яти років, з 1934-го по 1939 роки, займав адміністративну посаду начальника Казанського піхотного училища. Тільки в кінці 1939 року, з початком радянсько-фінляндської війни, Михайло Петрович призначається командиром 70-ї стрілецької дивізії. І хоча він на цій посаді особливого військового мистецтва не проявив, тим не менше після перемоги над Фінляндією дивізія була нагороджена орденом Леніна, а її командир був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після цього кар'єра М.П. Кирпоноса розвивається із запаморочливою швидкістю. У квітні 1940 року він призначається командиром стрілецького корпусу в Білоруському військовому окрузі, через два місяці стає командувачем військами Ленінградського військового округу з присвоєнням звання генерал-лейтенант. А у лютому 1941 року переводиться на посаду командувача військами Київського Особливого військового округу з присвоєнням звання генерал-полковник.

Начальником штабу округу був генерал-лейтенант М. А. Пуркаєв, членом Військової ради корпусний комісар Н. Н. Вашугін, начальником оперативного відділу полковник І. Х. Баграмян [24, с. 25-30].

Крім того, з початком війни оперативним планом Генерального штабу планувалося включити до складу утвореного Південно-Західного фронту ще дві загальновійськові армії (19-ю і 16-ю), війська яких з 15 червня 1941 року почали прибувати в райони Фастова та Вінниці. Однак до 22 червня зосередження цих військ і формувань армійських і корпусних управлінь не було закінчено.

Згідно з планом «Барбаросса» гітлерівське керівництво планувало, «використовуючи стрімкий прорив потужних танкових з'єднань з району Любліна, відрізати радянські війська, що знаходяться в Галичині і Західній Україні, від їх комунікацій на Дніпрі і захопити переправи в районі Києва і на південь його». Для вирішення цього завдання головний удар повинен був наноситися між Рава-Руська та Ковель у напрямі на Бердичів, Житомир і Київ, тобто на правому крилі Південно-Західного фронту.

11 червня на адресу військових рад 5-ї, 6-ї, 12-ї та 26-ї армій Військовою радою Київського Особливого військового округу була направлена директива № А1/00211. В ній, зокрема, передбачалося:

«1. В цілях скорочення термінів боєготовності частин прикриття і загонів, що виділяються для підтримки прикордонних військ, провести наступні заходи:

а) Запас гвинтівкових патронів, що переноситься мати в опечатаних скриньках. На кожен станковий мати дві набиті і укладені в коробки 50 % боєкомплекту, і на ручний кулемет 50 % споряджених магазинів...

б) Ручні і рушничні гранати зберігати комплектами у складах частини в спеціальних ящиках для кожного підрозділу.

в) 1/2 боекоплекта артснарядів і мін недоторканного запасу для всіх частин прикриття мати в остаточно спорядженому вигляді...

г) Запас пального для всіх типів машин мати по дві заправки - одна залита в баки машин (тракторів) і одна в цистернах (бочках).

В моторизованих і танкових частинах:

а) На кожну бойову машину в складах мати 1/2 артснарядів недоторканного запасу в остаточно спорядженому вигляді і 50 % боєкомплекту патронів, набитих в стрічки і диски.

У частинах, де до отримання цієї директиви було остаточно споряджено понад 50 % боєкомплекту артснарядів, подальше зберігання їх продовжувати в спорядженому вигляді.

Переснаряжение магазинів проводити через кожні два місяці.

б)Укладання снарядів і споряджених магазинів у машини виробляти після оголошення бойової тривоги.

в) Запас пального для всіх типів машин мати по дві заправки - одна залита в баки машин (тракторів) і одна в цистернах (бочках)».

Терміни готовності по тривозі встановлювалися: для стрілецьких та артилерійських частин на кінній тязі - 2 години; для кавалерійських, мотомеханізованих частин і артилерії на мехтяге - 3 години. Взимку готовність частин, відповідно, - 3 і 4 години. Для загонів підтримки готовність - 45 хвилин.

Під час оголошення бойової тривоги командуванням частини передбачалися наступні заходи:

а) Виділяється командний і червоноармійський склад у кількості, що забезпечує охорону і можливість виконання всіх робіт по переходу частини на воєнний стан. Зенітні кулемети і артилерія займають заздалегідь підготовлені вогневі позиції і підготовляються для негайного відкриття вогню по літаках і парашутистам противника.

б) Посилюється охорона складів, парків та гаражів.

в) Перевізний запас огнеприпасів, пального і продовольства для першого ешелону укладається в обоз (бойові машини); запас вогнеприпасів, що переноситься видається на руки на збірному пункті. У танкових частинах магазини з патронами і снаряди вкладаються в машини.

г) Перевіряється наявність повної заправки всіх бойових і транспортних машин пальним і маслом.

д) Заздалегідь заготовлені картки недоторканного запасу видаються на руки командному і начальницькому складу за особливим наказом, а командирам загонів підтримки прикордонних військ - негайно.

е) Бойові протигази видаються всьому особовому складу на руки.

ж) Телефонні елементи заливаються водою за особливим наказом».

Підйом частин по тривозі і вихід їх на збірні пункти повинен був бути доведений до автоматизму. Для цього потрібно особливо чітко поставити внутрішній розпорядок дня частини, відпрацювати і перевірити службу оповіщення начальницького складу, а зберігання майна повинно було забезпечити швидку його видачу в підрозділи.

У виконання цієї директиви Військовим радам армій було наказано негайно віддати підлеглим з'єднанням і частинам відповідні розпорядження і організувати перевірку їх точного виконання.

Здавалося б, командування Київського Особливого військового округу передбачив дієві заходи по відображенню підготовку агресії противника. Але страх «як би чого не вийшло» все ж мав місце. Тому коли 19 червня командуючий 12-й армією звернувся в штаб Київського Особливого військового округу з питанням про те, коли можна відкривати вогонь по німецьким літакам, вторгаються в повітряний простір СРСР, командувач округом наказав відповісти, що вогонь можна відкривати тільки у випадках:

а) якщо буде дано особливе розпорядження Військової ради округу;

б) при оголошенні загальної мобілізації;

в) при введенні в дію плану прикриття, якщо при цьому не буде особливої заборони...

На завершення телеграми командувач округом нагадав командування 12-ї армії, що «ми вогонь зенітної артилерії з німецьким літакам в мирний час не ведемо». Це дозволило авіації противника безпосередньо напередодні початку війни безкарно вести розвідку оборони радянських військ на всю її тактичну, а в ряді випадків і на оперативну глибину.

14 червня 1941 року в штаб Київського Особливого військового округу прийшла директива начальника Генерального штабу, якою пропонувалося командний пункт округу до 25 червня вивести у Вінницю. Правда, 18 червня цей термін був перенесений на 22 червня.

Вранці 19 червня з Москви прийшла телеграма, в якій було наказано почати формування управління Південно-Західного фронту, що до 22 червня перекинути в район Тернополя. Увечері 20 червня почалася відправка перших ешелонів з Києва, а в середині наступного дня в дорогу рушила і перша автомобільна колона. При цьому штаб виїжджав без оперативного управління, яке, після відправлення необхідної документації до Москви, повинно було прибути автотранспортом у Тернопіль вранці 22 червня. Таким чином, в ніч на 22 червня частина штабу Київського Особливого військового округу, покинувши Київ, перебувала в русі на Тернопіль, де для неї готувалися приміщення і лінії зв'язку на базі однієї з військових частин.

Оцінюючи якість підготовки військ Київського Особливого військового округу до відбиття агресії противника, перш за все слід зазначити, що в основі задуму його командування лежала заздалегідь нереальна ідея. Командуючий округом М.П. Кирпонос напередодні Великої Вітчизняної війни наполегливо дотримувався ідеї, нав'язаної йому Генеральним штабом, що полягає у швидкому ураженні противника в прикордонних битвах силами армій першого ешелону і перенесення військових дій на територію ворога. Тому вже фронтова оборонна операція не передбачалася і заздалегідь не готувалася.

Причина цього полягала також і в слабкості оперативної підготовки вищого керівництва Київського Особливого військового округу. Ні один з воєначальників (командуючий округом, начальник штабу округу, начальник оперативного відділу штабу військового округу) практичного досвіду розробки плану оборонної операції на випадок війни не мали. Більш того, на той час у радянській військовій науці напрацювань по цій темі не було і цією проблемою серйозно не займалися. Існувала думка, що агресія противника буде відображена силами армій прикриття державного кордону, а фронтові резерви будуть використовуватися виключно для наступного переходу в наступ на територію супротивника.

Тим не менш попередній задум прикриття державного кордону військами Київського Особливого військового округу («КОВО-41») був розроблений у середині квітня 1941 року. У відповідності з цим планом для прикриття ділянки радянсько-німецької та радянсько-угорського кордону протяжністю 940 кілометрів всі сили Київського Особливого військового округу до початку війни були розділені на перший ешелон і резерв. В першому ешелоні (ешелоні прикриття державного кордону) перебували 5, 6, 26 і 12-а армії. Резерв становили прибувають 19-а і 16-а армії, а також 10 корпусів окружного підпорядкування. Щоправда, з початком війни ці армії убутку до складу Західного фронту.

Для безпосереднього прикриття державного кордону на базі чотирьох армій першого ешелону, підпорядкованих їм частин прикордонних військ, укріплених районів, з'єднань авіації створювалося чотири райони прикриття державного кордону. У складі об'єднань прикриття було 17 стрілецьких, 8 танкових, 4 моторизованих і 1 кавалерійська дивізія. У цих з'єднаннях налічувалося 273, 7 тисячі особового складу, 3620 танків, 1197 знарядь, 2998 мінометів, 773 протитанкові гармати, 172 зенітні гармати. Прикриття цих сил з повітря повинно було здійснюватися 2263 бойовими літаками. [43, c.74-89].

Війська 5-ї армії Південно-Західного фронту, дислокувалися в районі Ковель, Червоноград, Рівне. Командування армією в січні 1941 року перейшло до генерал-майора танкових військ М.І. Потапова. Членом військової ради був дивізійний комісар М.С. Никішев, начальником штабу армії - генерал-майор Д.С. Писаревський.

Генерал-лейтенант Михайло Іванович Потапов був молодим воєначальником. В Червону Армію вступив у 1920 році, в 1922 році закінчив командні кавалерійські курси, а в 1936 році Військову академію механізації і моторизації РСЧА (в подальшому - Військова академія бронетанкових військ імені Р.Я. Малиновського). Після академії він відразу ж був призначений командиром механізованого полку, потім у 1939 році - командир танкової бригади. Тоді бронетанкові війська були в особливому фаворі. Під час подій на річці Халхін-Гол Потапов стає заступником командувача 1-ї армійської групою комкора Г.К. Жукова, який перейнявся до молодого танкістові особливим почуттям симпатії. З червня 1940 року Михайло Іванович уже командир 4-го механізованого корпусу Київського Особливого військового округу, а з 17 січня 1941 року - командувач 5-ою армією цього військового округу.

На південь від 5-ї армії за планом штабу Київського Особливого військового округу мала діяти 6-а армія. Вона була розгорнута в 1938 році на базі Вінницької групи армій. Тоді цією армією командував генерал Ф. І. Голиків. Після призначення С. К. Тимошенка наркомом обороны СРСР влітку 1940 року генерал Ф. І. Голиков був переведений в Москву і призначений на посаду начальника Розвідувального управління і заступника начальника Генерального штабу РСЧА [10].

Новим командувачем 6-ю армією був призначений генерал-лейтенант І. М. Музиченко, добре знайомий Г. К. Жукову по визвольному походу радянських військ в Західну Україну, а С. К. Тимошенко по радянсько-фінській війні [43, с. 94].

6-а армія була найсильнішою. На думку Генерального штабу РСЧА і штабу Київского Особливого військового округу, найбільш вірогідним напрямом головного удару противника міг бути напрям на Львів і Тернопіль, розташований у межиріччі Західного Бугу і Сяну. Тому для його прикриття в складі 6-ї армії знаходилися 6-й стрілецький корпус (41, 97, 159-а стрілецькі дивізії), 4-й механізований корпус (10, 37-а танкові і 212-а моторизована дивізії), 3-а кавалерійська дивізія, 324-й гаубичний і 135-й гарматний артилерійські полки, 4-й дивізіон ППО, а також знову сормований Тернопільський бригадний район ППО, Струмилівський (44-й і 149-й окремі кулеметні батальйони, 345-й артилерійський полк), а також 15-а авіаційна дивізія (23-й, 28-й винищувальні авіаційні полки, 66-й штурмовий авіаційний полк) і 20-й винищувальний авіаційний полк, який був переданий командувачу 6-ю армії із складу 17-ї авіаційної дивізії. Варто зазначити, що у складі армій налічувалося 1259 одиниць бронетанковой техніки (101 важкий танк КВ, 359 середніх танків Т-34, 475 легких танків Т-26 і БТ, 98 одиниць спеціальних танків і бронемашин).

Отож, відповідно до плану прикриття Київського Особливого військового округу війська 6-ї армії мали не допустити прориву противника на територію СРСР на ділянці від містечками Кристинопіль - Грабовець, на фронті шириною 165 кілометрів [24, с. 29].

Ще південіше від 6-ї армії за задумом штабу Київського Особливого військового округу повинні були оборонятися війська 26-ї армії. Ця армія була сформована на початку 1941 року з кавалерійської групи для прикриття 130-кілометрової ділянки державного кордону, розташованого між 6-й і 12-й арміями. При формуванні був призначений тимчасовий командний склад армії (командувач полковник І.С. Варенніков, член Військової ради бригадний комісар Д.Є. Колесніков, начальник штабу полковник М.П. Ступніков). Дещо пізніше в командування армією вступив генерал-лейтенант Ф.Я. Костенко, полковник І.С. Він був переміщений на посаду начальника штабу армії, полковник М.П. Ступніков - на посаду начальника оперативного відділу, командувачем артилерією армії був призначений полковник М.М. Семенов.

Генерал-лейтенант Федір Якович Костенко був професійним військовим. Покликаний в російську армію в 1915 році, він солдатом брав участь у Першій світовій війні. У 1918 році вступив в Червону Армію. У Громадянську війну був старшиною роти, помічником командира кавалерійського ескадрону 1-ї Кінної армії. Після війни в 1924 році закінчив Ленінградські курси середнього комскладу. Цього виявилося достатньо для того, щоб в 1939 році Костенко був призначений командиром кавалерійського корпусу і командиром армійської кавалерійської групи. А в жовтні 1940 року він став командувачем 26-ї армії Київського Особливого військового округу. Це був надзвичайно відданий радянській владі воєначальник, хороший знайомий С.К. Тимошенко і Г.К. Жукова, але це не могло суттєво вплинути на формування його оперативного мислення.

План прикриття державного кордону війська 26-ї армії Київського Особливого військового округу був доведений 2 травня 1941 року. За цим планом війська армії та округу у відведеній смузі повинні були створити район прикриття по лінії Перемишльського укріпленого району і річки Сан. Для виконання цієї задачі в розпорядженні командувача 26-ю армією були 8-й стрілецький корпус (99-а, 72-я гірськострілецькі і 173-я стрілецька дивізії), 8-й механізований корпус (12, 34-я танкова, 7-а моторизована дивізії), 376-й гаубичний полк РГК, 259-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон, Перемишльський укріплений район, дві прикордонні комендатури 92-го і чотири прикордонні комендатури 93-го прикордонних загонів. Крім того, з повітря війська повинні були прикривати два авіаційних полку. Штаб армії повинен був розташовуватися в Самборі. Бронетанковий парк 8-го механізованого корпусу був добре укомплектований новими танками: КВ - 119, Т-34 - 100, легких танків і бронемашин - 983 штуки. Всього ж в корпусі налічувалося 1202 бронеединицы.

При цьому необхідно відзначити, що розташування 26-ї армії було найменш сприятливим для ведення оборонних дій порівняно з іншими об'єднаннями Київського Особливого військового округу. Її війська розташовувалися в своєрідному виступі, зверненому в західну сторону, у якого були сильно вразливі фланги.

План прикриття державного кордону частинами 26-ї армії був розроблений штабом у травні 1941 року. Війська армії повинні були зустріти супротивника, спираючись на польові оборонні споруди Перемишильського укріпленого району і річку Сан.

На південь від 26-ї армії мали зайняти смугу оборони війська 12-ї армії. Ця армія в 1940 році формувалася на території Західної України і призначалася для військових дій проти угорських військ, що розвернулися у Закарпатті. До кінця весни 1941 року обов'язки командувача армії виконував генерал-лейтенант Пшенников, і тільки в кінці травня на цю посаду був призначений генерал-майор П. Г. Понєдєлін [9].

Членом Військової ради армії став бригадний комісар І. П. Кулик, а посаду начальника штабу обіймав генерал-майор Б. І. Арушанян [4, c. 3-4].

За планом прикриття державного кордону 12-а армія мала прикривати шлях на Проскурів. Самбір, Ямпіль, Могилів-Подільський, Липкани. Штаб армії знаходився у м. Станіслав. Загальна ширина фронту оборони армії досягала 500 кілометрів. У складі військ для прикриття цього району повинні були знаходитися 13-й (командир генерал-майор М. К. Кирилов) і 17-й (командир генерал-майор І. В. Галанін) стрілецькі корпуси, а також 16-й (командир комдив А. Д. Соколов) механізований корпус, на озброєнні яких було 846 танків і бронемашин, в тому числі Т-34 – 75, БТ – 369 і Т-26 – 214 одиниць.

Для виконання поставленого завдання за рішенням командувача в смузі оборони 12-ї армії було створено три ділянки прикриття. Ділянка прикриття № 1 (полоса від Творильне до Делятина шириною 40 кілометрів) мала оборонятися 13-м стрілецьким корпусом (192-а гірськострілецька і 44-а стрелковая дивізії) спільно з двома прикордонними комендатурами. Ділянка прикриття № 2 (смуга від Делятина до Сарта) мала оборонятися 58-ою стрілецькою дивізією чотирма прикордонними комендатурами і маневреною групою 58-го прикордонного загону. Обороною ділянки прикриття № 3 (смуга від Сарта до Липкан) мав займатись 17-й стрілецький корпус (60-а і 164-а стрілецькі дивізії) і два прикордонні загони. У резерві району прикриття залишалися 16-й механізований корпус і 96-а стрілецька дивізія.

Більш детального плану оборони в разі раптового початку війни в рамках фронтовий оборонної операції розроблено не було.

Також необхідно відзначити, що особистої ініціативи штаб Київського Особливого військового округу в останні тижні перед початком Великої Вітчизняної війни практично не виявляв. Командир і штаб до останніх мирних днів всіляко прагнули гранично чітко виконувати вказівки Москви з тим, щоб не загострити військово-політичної обстановки на радянсько-німецькому кордоні. Всі проведені ними заходи мали подвійне значення: з одного боку, вони намагалися тримати підлеглі війська у підвищеній бойовій готовності, з іншого - не брали рішучих заходів оборони на випадок війни. При такій політиці вся тяжкість першого удару ворога повинна була лягти на плечі 5, 6, 26 і 12-ї армій прикриття державного кордону.

Слід зазначити, що до 22 червня 1941року співвідношення сил сторін в цілому було на боці військ Київського Особливого округу: по особовому складі - 1.2 до 1; по техніці і мінометах 1.4: 1; по літакам 2.5: 1. Проте наші танкові, моторизовані і авіаційні з'єднання знаходилися у стадії реорганізації і формування. Особовий склад ще тільки освоював військову техніку. До того ж жодна з дивізій і бригад не була укомплектована відповідно до штату [29, c.103].

Ввечері 21 червня штаб округу попередив командуючих армій про можливість провокацій німців і наказав, командирам корпусів і дивізій знаходитися на своїх командних пунктах поряд з телефонними апаратами. У ніч з 21 на 22 червня усі члени військових рад армій знаходилися у стані очікування. Ніяких сигналів військам армій про приведення їх в бойову готовність не було дано [43, c. 94 – 100].

Безпосередньо вздовж лінії державного кордону на початок війни знаходилися тільки підрозділи, виділені туди для виробництва будівельних робіт. Самі ж війська знаходились в запасних районах, займаючись бойовою підготовкою. Підрозділи, що залишилися на зимових квартирах, також були готові до швидкого виходу у свої запасні райони. На початку червня командир корпусу заборонив більше 30% офіцерів покидати свої частини. Але у зв'язку з настанням вихідного дня багато офіцерів дістали можливість виїхати до своїх сімей, інші направились на відпочинок в навколишні населені пункти [22, c.103].

Отже, можна сказати, що вище керівництво країни фактично знало про небезпеку, але все-таки дуже боялось провокацій з боку німецьких військ. Тому війська Червоної армії не були належним чином підготовлені до нападу гітлерівської Німеччини на СРСР.

Поиск по сайту: