Типи наукових досліджень

Дослідження, за метою їх проведення, можна розділити на декілька типів:

1. Пошукові дослідження. Хоча назва звучить тавтологічно, під нею розуміють спробу вирішити проблему, якові ще ніхто не ставив чи не вирішував подібним методом. Інколи аналогічні дослідження називають дослідженнями “методом тику”: “Спробуємо так, можливо щось вийде”. Наукові роботи такого роду спрямовані на отримання принципово нових результатів в мало відомій галузі.

2. Крітічні дослідження. Вони впроваджуються з метою заперечення існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону чи для перевірки того, яка з двох альтернативних гіпотез точніше прогнозує дійсність. Крітічні дослідження впроваджуються в тих галузях, де накопичено багатий теоретичний та емпіричний запас знань та є апробовані методики для здійснення експеременту.

3. Уточнюючі дослідження. Більшість досліджень належать саме до цієї категорії. Їх метою є встановлення кордонів, в межах яких теорія передбачає факти та емпіричні закономірності. Звічайно, в порівнянні з початковим експериментальним зразком, змінюються умови проведення дослідження, проб’єкт, методика. Тім самим реєструється, на якові галузь дійсності розповсюджується отримане раніше теоретичне знання.

4. Відтворююче дослідження. Його мета – точне відтворення експерименту попередників для визначення достовірності, надійності та проб’єктивності отриманих результатів. Результаті будь-якого дослідження мають повторюватись в ході аналогічного експерименту, проведеного іншим науковим працівником, який має відповідну компетенцію. Тому після відкриття нового ефекту, закономірності, створення нової методики і т. ін. виникає безліч відтворюючих досліджень, покликаних перевірити результати тих, хто відкрив цей ефект, закономірність, методику. Відтворююче дослідження – основа всієї науки. Віходячи з цього, метод та конкретна методика експерименту мають бути інтерсуб'єктивними, тобто операції, які проводяться в ході дослідження, мають відтворюватися будь-яким кваліфікованим дослідником.

Будь-яку дослідження включає в собі ряд необхідних етапів. На шкіряному етапі вирішується конкретне завдання:

І. Теоретічній етап.

1. Постановка завдання – що відомо?

2. Аналіз доступної інформації - може бути, що ця проблема вже вирішена чи існують аналогічні дослідження, які не призвели до кінцевого результату.

3. Уточнюється предмет дослідження - частина дійсності яка буде вивчатися.

4. Формулюються гіпотези.

ІІ. Підготовчий.

1. Ськладається програма дослідження.

2. Обірається методика. Якщо потрібно формується нова- часто методична знахідка перетворює наукову галузь та породжує новий напрямок.

3. Формується вибірка - група людей, з якими має проводитися експеримент або за якими має вестися спостереження.

4. Обірається місце та час проведення дослідження - щоб зменшити вплив перешкод на результат дослідження.

5. Візначається спосіб фіксації і аналізу результатів.

6. Здійснюється попереднє дослідження – за для виявлення помилок в програмі проведення дослідження.

7. На основі результатів попереднього корегується програма проведення дослідження.

ІІІ. Експеріментальній етап.

1. Проведення дослідження за наміченою програмою - в ході реального експерименту завжди виникають відхилення від задуму, які необхідно прийняти до уваги під час інтерпретації результатів та повторному проведенні дослідження.

2. Фіксація результатів обраним способом.

IV. Інтерпретаційний етап.

1. Обробка та інтерпретація отриманої інформації - їх математична обробка інтерпретація та узагальнення.

2. Аналіз та інтерпретація результатів - похідні гіпотези перевіряються на достовірність. Формулюються нові факти чи закономірності. Теоріі уточнюються, або відкидаються як непридатні. На основі уточненої теорії робляться нові висновки та передбачення.

З точки зору критичного раціоналізму (так характеризували свої подивися Поппер та його послідовники) експеримент – метод спростування правдоподібних гіпотез. Із логіки критичного раціоналізму виходять сучасна теорія статичної перевірки гіпотез та планування експерименту.

Принцип потенціальної спростовуваності наукової теорії Поппер назвавши принципом фальсифіцирування. Отже, будь-яка теорія є явищем тимчасовим та може бути спростована. Звідси - критерій науковості знання: науковим визнається таке знання, яку може бути спростоване (визнано хибним) в процесі емпіричної перевірки. Знання, для спростування якого не можна вигадати відповідну процедуру, не може бути науковим.

Отріманій дослідником науковий результат в ідеалі не повинний залежати від часу, тобто явище, закономірність, закон інваріантні відносно часу. І завтра і післязавтра і через енну кількість років час простої сенсомоторної реакції людини на світловий сигнал має бути в експериментально встановлених на сьогоднішній день межах. Дослідник має бути упевненним, що винайдена ним закономірність є справедливою й для психічного процесу, який діється в людини, що мешкає в Лондоні, та для мешканця Моськві (з поправкою на особливості самого проб’єкта, що досліджується). У будь-якому випадку послідовність етапів вирішення задачі, а саме – постановки задачі, аналіз розумів інкубація, висування гіпотез, функціональне рішення, конкретне рішення, перевірка рішення та доказ, має бути однією і тією ж. Російський психолог, який використовує в своїх дослідженнях визначену послідовність етапів рішення задачі, має отримати ті ж дані, що і його британський колега, що працює за тією ж методикою.

Нарешті, наукове знання інтерсуб(єктивне, тобто науковий результат не має залежати від особистості дослідника, його мотивів, намірів інтуіції та ін. Наукове знання не проб’єктивне у тому сенсі, що може існувати без його носіїв, без людей, що мають кваліфікацію та здатність розуміти й здобувати це знання, воно має проб’єктивне джерело – зовнішній по відношенню до суб(єкта пізнання світ.

Експерімент ставитися для того, щоб перевірити теоретичні передбачення. Теорія є внутрішньо несуперечливою системою знань про частину дійсності (предмету теорії). Елементі теорії логічно залежать один від одного. Її зміст доводитися по визначеним правилах з деякої похідної кількості суджень та понятть – базису теорії.

Кожна теорія включає в собі наступні основні компоненти:

1. похідну емпіричну основу (факти, емпіричні закономірності)

2. базис – безліч первинних умовних допущень (аксіом, постулатів, гіпотез), які змальовують ідеалізований об’єкт теорії

3. логіку теорії – безліч правив логічного висновку, які допустимі в рамках теорії

4. велику кількість виведених в теорії стверджень, які складають основне теоретичне знання.

Ідеалізований об’єкт теорії є знаково-символічною моделлю частини дійсності. Законі, які формуються в теорії, насправді змальовують не дійсність, а ідеалізований об'єкт.

За способом побудови вирізняють аксиомічні та гипотетично-дедуктивні теорії. Перші будуються на системі аксіом, необхідних та достатніх, що не доводяться в рамках теорії; інші – на припущеннях, що мають емпіричну індуктивну основу. Розрізняють теорії: якісні, побудовані без застосування математичного апарату; формалізовані; формальні.

Постановка проблеми – качан будь якого дослідження. Не потребують дослідження тільки підтвердження очевидності. Однак очевидність суб(єктивна. Можна вважати очевидним, що всі предмети, кинуті вами, впадуть в низ. Однак рух тіл в невагомості, що спостерігається в космічному кораблі, спростовує цю “істину” з огляду на відсутність там верху чи низу в звичайному розумінні.

На відміну від життєвої, наукова проблема формується в термінах визначеної наукової сфери. Вона має бути операціоналізованою. “Чому сяє сонце?” – питання, однак не проблема, оскільки тут не вказані галузь засобів та метод вирішення. “Чи є відмінності в агресивності особистісною властивістю людей, генетично детермінізованою ознакою чи залежать від сімейного виховання?” – це проблема, сформульована в термінах психології розвитку та може бути вирішена конкретним методом.

Постановка проблеми тягне за собою формулювання гіпотези. Звідки з(являється проблема? У науці формулювання проблеми – виявлення “дефіциту”, нестачі інформації для змалювання чи пояснення дійсності. Здатність виявити “Білу пляму” в знанні про світ – один з головних проявів таланту дослідника. Отже, можна виділити такі етапи народження проблеми:

-виявлення нестачі в науковому знанні про дійсність;

-опис проблеми на рівні побутової мови;

-формулювання проблеми в термінах наукової дисципліни.

Другий етап потрібен, тому що перехід на рівень побутової мови дає можливість перемикатися з однієї наукової галузі в іншу.

Таким чином, вже формулюючи проблему, мі звужуємо діапазон її можливих рішень та в прихованому вигляді висуваємо гіпотезу дослідження.

Проблема – це риторичне питання, яку дослідник задає природі, однак відповідати на нього має сам. Філософі трактують поняття “проблема” так: “Проблема - питання чи комплекс питань, які проб’єктивно виникають в процесі розвитку пізнання і вирішення яких являє собою великий практичний або теоретичний інтерес”.

Проблемі розподіляються на реальні та “псевдопроблеми”, які тільки здаються важливими. Крім того, вирізняється клас невирішуваних проблем (перетворення ртуті в золото, створення “Вічного двигуна” та ін.). Доведення невирішальності проблеми само по собі є одним з варіантів її вирішення.

Гіпотеза – це наукове припущення, що випливає з теорії і яку ще не підтверджено не та спростовано.

У методології науки розрізняють теоретичні гіпотези та гіпотези як емпіричні припущення, що належить піддавати експериментальній перевірці. Перші входять до структури теорій як основні частини. Теоретічні гіпотези висуваються за для усунення внутрішніх протиріч або для здолання (“непогоджень”) теорії та експериментальних результатів і є інструментом вдосконалення теоретичного знання. Наукова гіпотеза має відповідати принципам фальсифікованості та верифікованості. Принцип фальсифікованості абсолютний, тому, що спростування теорії завжди кінцеве. Принцип верифікованості відносний, тому, що завжди є імовірність спростування гіпотези в наступному дослідженні.

Нас цікавить другий тип гіпотез – припущення, які висувають для вирішення проблеми методом експериментального дослідження. Це експериментальні гіпотези, які не обов(язково мають спиратися на теорії. Точніше, можна виділити три типи гіпотез за походженням. Гіпотезі першого типові базуються на теорії або моделі реальності і являють собою прогнози, наслідки цих теорій або моделей (так звані теоретичний обгрунтовані гіпотези). Вони служать для перевірки наслідків конкретної теорії або моделі. Другий тип – наукові експериментальні гіпотези, які висуваються також для підтвердження або спростування тих чи інших теорій, законів, раніше виявлених закономірностей або причинних зв(язків між явищами, але не основаних на вже існуючих теоріях, а сформованих за принципом Фейерабенда: підходить все”. Їх виправдання в інтуїції дослідника: “Чому б не так?”. Третій тип – емпіричні гіпотези, які висуваються безвідносно будь-якої теорії, моделі, тобто формулюються на даний випадок. Основна особливість будь-яких експериментальних гіпотез полягає в тому, що вони операціоналізовані. Тобто смороду сформульовані в термінах конкретної експериментальної процедури. Завжді можна провести експеримент їх безпосередньої перевірки. За змістом цих гіпотез їх можна розподілити на гіпотези про наявність А) явища; Б) зв(язків між явищами; У) причинних зв(язків між явищами.

Перевірка гіпотез типові А – спроба встановити істину “А чи був хлопчик? Може хлопчика і не було?”. Існують або не існують феномени екстрасенсорного сприйняття, чи є феномен “зрушення до ризику” при груповому прийнятті рішення, скільки символів утримує людина одночасно в короткотривалій пам(яті? Все це гіпотези про факти.

Гіпотезі типові Б – про зв(язки між явищами. До таких припущень відносять, наприклад, гіпотезу про залежність інтелекту дітей від інтелекту їх батьків, або ж гіпотези про тих, що екстраверти мають нахил до ризику, а інтраверти більш обережні. Ці гіпотези перевіряються в ході вимірювального дослідження, які частіше називають кореляційними дослідженнями. Їх результатом є встановлення лінійного або нелінійного зв(язку між процесами або виявлення його відсутності. Власне експериментальними гіпотезами вважають лише гіпотези типові Б. У експериментальну гіпотезу включають незалежну змінну, залежну змінну, відношення між ними та рівень додаткових змінних.

Дослідникі розрізняють наукові та статистичні гіпотези. Наукові гіпотези формулюються як ті, що припускають вирішення проблеми. Статістічна гіпотеза – твердження по відношенню до невідомого параметра, сформульоване мовою математичної статистики.

Отже експериментальна гіпотеза є для організації експерименту, а статистична – для організації процедури порівняння параметрів що реєструються. Тобто статистична гіпотеза необхідна на етапі математичної інтерпретації даних емпіричних досліджень. Звічайно, велика кількість статистичних гіпотез необхідна для підтвердження, або, точніше, спростування основної – експериментальної гіпотези. Експеріментальна гіпотеза – первинна, статистична – вторинна.

Гіпотезі, які не спростовані в експерименті, перетворюються в компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономірності, закони.

Процес висування і спростування гіпотез можна вважати основним і найбільш творчим етапом діяльності дослідника.

Отже, теорію в експерименті безпосередньо перевірити неможливо. Теоретічні висловлювання є універсальними; з них робляться особисті висновки, які і називають гіпотезами. Вони мають бути змістовними, операціональними і формулюватися у вигляді двох альтернатив. Теорія спростовується, якщо висновки, що виводяться з неї, не підтверджуються в експерименті.

Вісновки, які дозволяє зробити результат експеримента асиметричні: гіпотеза може бути спростованою, але ніколи не може бути прийнятою залишково. Будь яка гіпотеза відкрита для подальшої перевірки.

Поиск по сайту: