Історія становлення та суть методу експерименту

Перші експериментальні дослідження психічних процесів (спочатку - відчуттів) булі проведені в сірок ХІХ ст. М.Вебером і Г.Фехнером. Перші експериментально-психологічні лабораторії заснували В.Вунд (Німеччина), а пізніше – В.М.Бєхтєрєв і А.А.Токарський (Росія), М.М.Ланге (Україна). Значну роль в розвитку лабораторного експерименту відіграли методи дослідження пам’яті, розроблені наприкінці ХІХ ст. Г.Еббінгаузом. своєрідний варіант експерименту, що являє собою ніби проміжну форму між спостереженням та експериментом є природний експеримент, запропонований О.Ф.Лазурським (Росія, 1910). Він проводитися не в лабораторії, а в звичайних життєвих умовах.

Г.І. Челпанов наголошував, що студент обов’язково має спробувати собі в трьох ролях, по черзі бути „експериментатором, досліджуваним і протоколістом” (Челпанов Г.І. Експериментальний метод в психології / Нові ідеї у філософії. – СПб.: Освіта, 1913. – С. 31-37).

Володіння нормативами експериментального методу свідчить про фаховий рівень психолога, ставити його на щабель вище за тих колег, чий інструментарій обмежується психодіагностикою.

Предметне коло експериментальної психології постійно знаходиться в розвитку та уточненні. Спочатку до нього належали психодіагностичні розробки та інтроспективні методи (метод експериментальної інтроспекції за В.Вундом), психоаналітичні методи (метод вільних асоціацій за З.Фрейдом, асоціативний експеримент за К.Юнгом) та біхевіористичний експеримент (поведінковий експеримент за Дж.Уотсоном). Поступово розуміння експериментального методу звужено до спеціально організованої діяльності психолога-дослідника з перевірки наукових гіпотез каузального характеру.

Психологічній експеримент відрізняється від спостереження, тестування, кореляційного дослідження, біографічного та інших методів за такими критеріями: наявність цілеспрямованого експериментального впливу, контроль впливу та реєстрація його результатів.

Прінципи:

1. Принцип наукової парадигми. Т.В.Корнілова зазначає, що кожне експериментальне дослідження має відбуватися в межах певної парадигми як теоретичний, так і експериментально. Однак парадигма не є догмою. Якщо психічна реальність є більш доладною за ті теоретико-емпіричні рамки, які передбачає дослідницька модель – вчений має змінити ці рамки, пристосовувати до досліджуваного явища, а не навпаки: „... організація реальних форм пізнавальної діяльності при перевірці наукових гіпотез включає і орієнтацію дослідника на парадигми, які вже склалися і можливість виходу за їх межі...” /Корнилова Т.В. Експериментальна психологія: Теорія і методи: підручник для вузів. – М.: Аспект Прес, 2002. – 381 с.; с. 13/.

Принцип наукової парадигми полягає в тому, що при розробці та плануванні психологічних експериментів, дослідник, в деру чергу, має орієнтуватись на ті форми та способи організації наукового знання, які є провідними на сьогодні, враховуючи при цьому їх адекватність досліджуваному явищу.

2. Принцип індуктивно-дедуктивного мислення. На качану експерименту формулюємо індуктивний висновок про особливості каузального зв’язку між явищами, для перевірки якого дедуктивним шляхом висуваємо експериментальну гіпотезу.

3. Принцип валідності наукового висновку. Ліше тоді має наукову цінність, валідні – внутрішньо несуперечливі, правильні та дають можливість узагальнення. Валідність забезпечується адекватним плануванням та інтерпретацією результатів. Чотірі основні ознаки внутрішньо валідного експерименту (за Д.Кембеллом): «Хороший експеримент (а) має чітку часову послідовністю (між впливом та наслідком); (б) достатньо чутливий і дієвий для того, щоб показати, що можливі причина і ефект взаємопов’язані (коваріантні); (в) виключає можливість впливу третіх змінних, якими можна було б пояснити зв’язок між причиною і ефектом; а також (г) виключає альтернативні гіпотези про конструкти задіяні в цьому зв’язку» /Кембел Д. Моделі експериментів в соціальній психології і прикладних дослідженнях. – СПб: Соціально-психологічний центр, 1996. – 391 с.; с. 43.

4. Принцип об’єктивності. Щоб уникнути суб’єктивності, при плануванні та проведенні психологічного експерименту маємо орієнтуватися на визначені наукові норми, не економити зусиль на виборі експериментальних планів та використовувати суворі методи експериментального контролю.

5. Принцип інструментальної адекватності. Експеріментальній метод як ніякий інший є ризикованим в сенсі правильності побудови, етичності проведення та об’єктивності висновків.

Експерімент (від лат. «проба, досвід») -ведучий метод наукового пізнання, в тому рахунку і психологічних дослідженнях.

Експерімент – метод збору фактів в спеціально створених умовах, що забезпечують активний прояв психічних явищ, які вивчаються.

Спрямованій на виявлення причинно-наслідкових залежностей. Характерізується створенням оптимальних розумів для вивчення визначених явищ, також цілеспрямованою і контрольованою зміною цих розумів.

Переваги над спостереженням:

1. Актівність – дослідник сам викликає явище, що досліджується.

2. Організація розумів діяльності, що допомагає встановлювати заподій психічних явищ, за допомогою зміни тої чи іншої умови.

3. Можна повторити, щоб встановити типовість чи випадковість явищ.

4. Чіткіше реєструються результати і обробляються матеріали.

Поиск по сайту: