Шляхи уникнення спотворень

1. Дезінформуванння досліджених - повідомлення їм невірної мети і гіпотези дослідження. Вважається, що обман в більшості випадків краще, ніж замовчування про мету і гіпотезу. Справа в тім, що в останньому випадку учасники експерименту спробують самостійно розібратися в його призначенні. Усунуті вплив такої ПЗ досить проблематично хоча б тому, що індивідуальні інтерпретації тих самих ситуац; бувають досить різноманітні.

2. Маськування НЗ, тобто введення її не експериментатором, а підставною особою (конфедератом) або «непередбаченим випадком».

3. Метод «прихованого» експерименту, коли дослідження організовано таким чином, що учасники не підозрюють про свою участь в ньому.

4. «Подвійній сліпий метод» (або «плацебо наосліп: передбачає незнання досліджуваними і самим експериментатором (асистентом) того, яка з груп є експериментальною, а яка - контрольною.

5. Неінформування особини, що проводити експеримент щодо його цілей, гіпотези й очікуваних результатів Іноді при цьому використовують послуги декількох экспериментаторів, кожний з яких знає лише про частину загального дослідження.

Опісані процедури в певних деталях суперечать етичними нормам!!!! використовувати тільки у випадку крайньої необхідності.

Вібіркою називають сукупність досліджуваних, що беруть реальну участь в експерименті.

Генеральна сукупність містить в собі всіх можливих досліджуваних, тобто тих, на кого повноправно можна поширити отримані результати.

Сукупність досліджуваних повинна відображати якісно і пропорційно основні типи, всіх потенційних досліджуваних. Інакше кажучи, склад вибірки потрібно формувати репрезентативним (представницьким) стосовно популяції.

В психологічній практиці для досягнення репрезентативності вибірки використовують кілька способів.

Один з них – техніка рандомізації (випадкового добору). Суть її укладена в тім, що максимально доступному для дослідників кількості представників популяції привласнюються індивідуальні номери. Вібірка формується з них за допомогою таблиць випадкових чисел. Тім самим створюються рівні можливості для індивідів бути представленими в експериментальній групі.

Більш точним способом досягнення репрезентативності вважається стратометричний відбір (від грец. «куля»). При його реалізації популяція розглядається як об’єднання страт-груп людей, подібних по статі, вік, соціальному положенню, стану здоров'я худо. У вибірку намагаються так включати досліджуваних, щоб булі представлені рівною мірою особини з кожної страти. Іноді таку процедуру називають «рандомізацією з виділенням страт».

Вікорістання наступного способу – попарного відбору – покликана забезпечити «чистота» експерименту за рахунок урівняння складу експериментальної і контрольної груп. Передбачається формування цих груп з досліджуваних, що є еквівалентними за якоюсь однією індивідуальною ознакою. Напріклад, близнюки, «відмінники», або особини, що мають вищу освіту. Один з них включається в групу експериментальну інший – в контрольну і т.д.

Часто практикується залучення до експерименту реально існуючих груп. При цьому припускається, що подібні групи (шкільні класи, спортивні секції, трудові колективи й ін.) за своїм складом вже є репрезентативними. Однак аксіома такого роду далеко не завжди справедлива. Цілком може бути так, що тій добір, що провели в свій час укладачі даної реальної групи, руйнує умову репрезентативності вибірки.

Іноді у починаючих дослідників виникає питання: яку число досліджуваних можна вважати достатнім для того або іншого експерименту? Візначеної кількісно вираженої відповіді на це питання не існує.! В тієї ж час поради типові «чим більше - тим краще» явно мало. Більш правильною є думання, що чисельність досліджуваних повинна бути такою, котра забезпечує репрезентативність вибірки стосовно генеральної сукупності. Таким чином, розміри експериментальної групи залежать від обсягу популяції і від ефективності процедур досягнення репрезентативності.

Необхідно зазначити, що в психологічній практиці далеко не завжди є можливим проведення експериментального дослідження з повним дотриманням описаних вимог до його «чистоти». В тих випадках, коли «строгий» експеримент стає по тим або іншим додам нездійсненним, організується квазіекспериментальне; дослідження.

Квазіексперімент (від лат. «надуманий», «начебто») – дослідницький метод, також спрямований на встановлення причинно-наслідкової залежності перемінних, але відрізняється від експерименту зниженням рівня вимог до процедури відбору досліджуваних або недостатнім контролем за НЗ і побічними чинниками.

До основних типів квазіекспериментів відносяться:

1.. Вікорістання в якості експериментальної і контрольної нееквівалентних за складом груп. Це вважається допустимим тільки в тому випадку, якщо булі зроблені необхідні попередні виміри значимих ознак досліджуваних в обох групах. Тоді підсумкові зміни стануть свідченням впливу на результати саме незалежної змінної, а не природних відмінностей досліджуваних.

2. Застосування однакового експериментального впливу (незалежної змінної) до груп, що відрізняється одна від одної певним параметром. Тоді відмінності в результатах досліджуваних (залежна змінна) приписується тій істотній відмінності, за якою групи відрізняються між собою.

3. Здійснення формуючого дослідження в умовах, що не дозволяють досягти повного контролю за сторонніми чинниками. В цьому випадку особливе значення надається старанності процедури підбору досліджуваних в бівалентні групи контрольну й експериментальну, а також максимально можливому урівнянню складових контрольованих змінних.

4. Віконання дослідження типові ex-post-facto. Тут експериментатор сам не здійснює безпосереднього впливу. В якості незалежної змінної використовується якась реальна подія з життя досліджуваних. Відбірається група людей, яка в минулому піддавалася впливу даного чинника (наприклад, катастрофи) і група, що тільки що перебувала під його впливом. Ці групи за іншими своїми характеристиках повинні бути еквівалентними. Потім проводитися вимірювання залежної змінної в кожній з них.

Від квазіекспериментів варто відрізняти т.зв. «доекспериментальні плани». Так називають дослідження, проведені за методиками, що могли б бути доречні лише на етапі становлення наукового пізнання. На сьогодні смороді розглядаються як показник недостатньої кваліфікованості експериментатора, тому що вірогідність отриманих при цьому результатів, ступінь правомірності їх інтерпретацій досить невеликі.

Звічайно це зв'язано з наступними помилками організації дослідження:

- вивченням одиничних випадків;

- відсутністю контрольної групи;

- нерепрезентативною вибіркою;

- впливом на результати варіювання контрольованих змінних.

У усіх названих моментах порушується логіка експериментального доказу. Віявлені «залежності» завжди можуть бути інтерпретовані по-різному. Як приклад візьмемо тій випадок, коли не має контрольної групи. Тоді зміни залежної змін пояснюються впливом незалежної змінної, фактом участі досліджуваних в дослідженні, впливом тих факторів, що протягом експерименту неповинні булі мінятися, початковою схильністю даної групи до здійснених впливів і т.п. А це зовсім недопустимо.

Поиск по сайту: