Трубопровідний транспорт

Трубопровід є транспортним засобом, що поєднується зі шляхом, по якому переміщується вантаж. У міжнародних перевезеннях в основному використовуються трубопроводи, по яких транспортується газ, нафта і продукти її переробки. Наразі функціонують як континентальні, так і декілька трансконтинентальних трубопроводів.

Транспортування нафтопродуктів трубопроводами обходиться дешевше, ніж залізницею, але дещо дорожче, ніж водою. Більшість трубопроводів використовуються власниками для транспортування їхніх власних продуктів.

Завдяки контейнеризації відправники все частіше вдаються до одночасного використання двох або більше видів транспорту. Контейнеризація — це завантаження товару в ящики або трейлери, що легко перевантажуються з одного виду транспорту на інший.

Рейковий контрейлер — це перевезення з використанням залізничного й автомобільного транспорту, судновий контрейлер — це перевезення з використанням водного й автомобільно-

Транспортне забезпечення ЗЕД підприємств _______________________

го транспорту. "Рейки-судно" — це перевезення з використанням водного і залізничного транспорту, "повітря-шосе" — це перевезення з використанням повітряного й автомобільного транспорту. Будь-який змішаний вид транспортування забезпечує відправнику певні вигоди. Наприклад, рейковий кон-трейлер обходиться дешевше, ніж автомобільні перевезення і водночас забезпечує гнучкість і зручність.

У 70-х роках XX ст. у рамках декількох міжнародних організацій проводилася розробка проекту угоди про договір прямого змішаного перевезення. У результаті цього в 1980 р. була прийнята Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів.

14.3. Специфіка діяльності транспортно-експедиційних підприємств

Якщо покупці та продавці самі не в змозі здійснити транспортування свого вантажу, то вони користуються послугами транспортно-експедиційних підприємств (ТЕП), які надають великий комплекс послуг із транспортно-експедиційного обслуговування (ТЕО) вантажів. Це, зокрема, такі послуги:

— фрахтування суден і розрахунки за фрахтом;

— розрахункові операції за зовнішньоторговими контрактами;

— консультації щодо розрахункових і експедиторських операцій;

— митне декларування вантажів;

— завантажувально-розвантажувальні роботи;

— зберігання вантажів;

— автоперевезення;

— оформлення товаророзпорядчої документації;

— страхування вантажів;

— сортування, перетарування, нагромадження, комплектація вантажних партій збірних відправлень, маркування і пере-маркування вантажів, а також інші операції, які не виконуються перевізниками у пунктах перевалки та збереження вантажів.

ТЕП, регулярно транспортуючи велику кількість вантажів, має знижку за фрахт суден та інших транспортних засобів, що

Тема 14

зменшує фрахтові витрати їхніх клієнтів. Цим компенсується вартість послуг ТЕП для експортерів та імпортерів.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів".

Експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Експедитори за дорученням клієнтів:

— забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог "Інкотермс";

— фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;

— здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

— ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;

— організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

— організовують експертизу вантажів;

— здійснюють оформлення товаротранспортної документації та її розсилання за належністю;

— надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;

Транспортне забезпечення ЗЕД підприємств

— забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;

— здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;

— забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

— забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;

— здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

— оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

— надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

— надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є:

— відомості про сторони договору:

— для юридичних осіб — резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

— для юридичних осіб — нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

— для фізичних осіб — громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, адресу місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

— для фізичних осіб-іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України;

— вид послуги експедитора;

Тема 14

— вид та найменування вантажу;

— права, обов'язки сторін;

— відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;

— розмір плати експедитору;

— порядок розрахунків;

— пункти відправлення та призначення вантажу;

— порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;

— строк (термін) виконання договору;

— а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування мають відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування. У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товаротранспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. До плати експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товаротранспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мо-

Транспортне забезпечення ЗЕД підприємств

вою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути:

— авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);

— міжнародна автомобільна накладна (CMR);

— накладна СМГС (накладна УМВС);

— коносамент (Bill of Lading);

— накладна ЦІМ (СІМ);

— вантажна відомість (Cargo Manifest);

— інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Правила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів в Україні регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1993 р. № 770. Ці Правила визначають основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів та порядок організації їх перевезення і є обов'язковими для всіх учасників транспортно-експедиційного процесу.

Транспортно-експедиційне обслуговування вантажів здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності — експедиторами, які діють за дорученням вантажовідправників і вантажоодержувачів Експедитори виконують свої функції без будь-якого втручання в господарську діяльність транспортних підприємств. Транспортно-експедиційні послуги, які надаються експедиторами, складаються з комплексу послуг, пов'язаних з підготовкою та відправленням вантажів, проведенням взаємороз-рахунків, контролем за проходженням і одержанням вантажів. Експедитори відповідно до доручень вантажовласників:

— організовують перевезення та перевалку вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та повітряним транспортом;

— забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення зовнішньоторговельних вантажів різними видами транспорту по територіях зарубіжних країн відповідно до умов контрактів;

— фрахтують національні та іноземні судна і забезпечують їх подачу в порти для своєчасного відправлення вантажів;

Тема 14

— надають послуги, пов'язані з прийманням, накопиченням, доробкою, сортуванням та комплектуванням вантажів, передають їх транспортним організаціям для перевезення;

— провадять своєчасні розрахунки з портами і транспортними організаціями за перевезення, перевалку та зберігання зовнішньоторговельних вантажів;

— оформляють документи відповідно до митних, карантинних і санітарних вимог, страхують вантажі;

— ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів і залізничних станцій;

— забезпечують із залученням відповідних транспортних підприємств та організацій збереження вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

— організовують експертизу вантажів у портах і на залізничних станціях;

— здійснюють оформлення товаротранспортної документації та її розсилання;

— подають в установленому порядку транспортним підприємствам заявки на відправлення експортних, транзитних і ре-експортних вантажів та наряди на відвантаження імпортних, транзитних і знятих з експорту вантажів;

— вирішують з транспортними організаціями та іншими
власниками транспорту питання відправлення вантажів, що
надійшли у некондиційному стані, з браком, у пошкодженій,
неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає
вимогам цих транспортних засобів;

— складають обмірні ескізи на негабаритні та надважкі ван
тажі, організовують фумігацію вантажів;

— організовують перевезення особистих речей громадян.
Транспортні підприємства:

— організовують зберігання вантажів, у тому числі реекс-портних і знятих з експорту, під час їх перевезення, перевантажування і складування;

— здійснюють в установлені терміни доставку вантажів за призначенням і забезпечують своєчасне навантаження та розвантаження транспортних засобів за цінами і тарифами, визначеними чинним законодавством України;

— ведуть облік руху вантажів і запасної тари, надають необхідні відомості експедитору для подальшого інформування вантажовласників;

— проводять інвентаризацію вантажів на підставі заяв експедитора, за його участю і за його рахунок;

Транспортне забезпечення ЗЕД підприємств

— забезпечують доступ до вантажосупровідних і перевізних документів, створюють рівні умови та сприяють експедиторам у здійсненні ними своїх функцій.

Відносини учасників транспортно-експедиційної діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству. Вантажовласники надають експедиторам відомості та документи для виконання покладених на них зобов'язань (ліцензії, сертифікати, свідоцтва, декларації тощо). Кожен із учасників транспортно-експедиційного процесу вправі передати виконання частини своїх обов'язків іншому учаснику на підставі договору, в якому визначаються умови відповідних послуг і порядок їх оплати.

Транзитні перевезення — це перевезення через територію України вантажів (продукції, товарів), вироблених за її межами без будь-якого їх використання в Україні та передачі іншому власнику. До транзитних перевезень прирівнюють також транспортування через територію України нафти, нафтопродуктів, природного газу та інших рідин і газоподібних речовин трубопроводами. Транзитні перевезення здійснюються відповідно до чинного в Україні митного, транспортного та іншого законодавства. Проходження транзитних вантажів, а також транспортних засобів може здійснюватися як з перевантаженням, складуванням, роздрібненням партій, зі зміною виду транспорту, так і без таких операцій. Транзитні перевезення здійснюються найбільш раціональними шляхами сполучення через відповідні пункти пропуску державного кордону. При цьому створюються рівні умови проходження вантажів (продукції, товарів) незалежно від того, якій державі вони належать, чи будь-яких інших обставин, що стосуються їхнього власника.

14.4. Міжнародна логістика

Логістика (від гр. logistike) означає "мистецтво обчислювати, міркувати". Історія виникнення і розвитку практичної логістики сягає далекого минулого. Відомо, що ще в період Римської імперії існували служителі, які носили титул "логісти" або "логістики"; вони займалися розподілом продуктів харчування. З часом логістика переросла в науку завдяки

Тема 14

військовій справі і почала включати в себе не тільки перевезення, але і широке коло питань, таких, як планування, управління і постачання, визначення місця дислокації військ, а також будівництво мостів, доріг тощо.

На практиці логістика стала активно застосовуватися в період Другої світової війни. Чітка взаємодія воєнної промисловості, тилових і фронтових постачальницьких баз і транспорту дозволяла вчасно і систематично забезпечувати американську армію постачанням озброєння, паливно-мастильних матеріалів і продовольства в потрібних кількостях. З часом в багатьох західних країнах логістику поставили на службу управління матеріальними потоками в економіці, вона поступово стала переходити з військової сфери в господарську практику. Спочатку вона оформилася як новий вид теорії про управління рухом товарно-матеріальних ресурсів у сфері обігу, а потім і виробництва.

Ідеологія логістики припускає інтеграцію в єдиний комплекс виробничої технології підприємства, механізму фінансування, комунікацій, міграцію і формування персоналу, а також інші ключові функції. Сучасна логістика — це наука про планування, організацію, управління, контроль і регулювання руху матеріальних та інформаційних потоків у просторі і в часі від їх первинного джерела. Закони і технологія логістики набирають сили на "стику" різних процесів — конвеєрного виробництва і відвантаження готової продукції, постачання і зберігання комплектуючих, формування товарно-матеріальних запасів.

Для торговельного підприємства логістика вирішує задачу координації оптових закупівель, поділу оптових партій, транспортування, зберігання і реалізації товару. Логістика забезпечує також облік і оптимізацію товарно-фінансових потоків, що виникають у процесі функціонування такого підприємства. У зв'язку з цим виявляється один з основних принципів логістики — в її основі лежить так званий "потоковий" підхід. Логі-стична діяльність базується на трьох складових:

— техніка як сукупність усіх технічних засобів і устаткування, що супроводжують матеріальні потоки;

— інформація як сукупність усієї статичної і динамічної інформації про рух матеріальних і нематеріальних потоків у системах;

— економіка підприємства та інфраструктури.

Транспортне забезпечення ЗЕД підприємств

■ --------------------------------------- —------------------------------------------------------------- —

Основним завданням логістики є створення інтегрованої ефективної системи регулювання і контролю матеріальних та інформаційних потоків, що забезпечує високу якість постачання продукції. З виконанням цього завдання найтісніше поєднується вирішення таких проблем:

— відповідність матеріальних та інформаційних потоків;

— контроль за матеріальним потоком і передача даних про нього в єдиний центр;

— визначення стратегії й технології фізичного переміщення товарів;

— розробка способів управління операціями руху товарів;

— встановлення норм стандартизації напівфабрикатів і упаковування;

— визначення обсягу виробництва, транспортування і складування;

— подолання розбіжностей між наміченими цілями та можливостями закупівлі і виробництва.

Відповідно до сучасних завдань логістики розрізняють два види її функцій: оперативні і координаційні. Оперативні функції пов'язані з безпосереднім управлінням рухом матеріальних цінностей у сфері постачання, виробництва і розподілу. До функцій у сфері постачання відносять управління рухом сировини і матеріалів, окремих частин або запасів готової продукції від постачальника або пункту їх придбання до виробничих підприємств, складів. У фазі виробництва функцією логістики стає управління запасами, що включає контроль руху напівфабрикатів і компонентів через усі стадії виробничого процесу, а також переміщення готової продукції на оптові склади і роздрібні ринки збуту. Функції управління розподілом продукції охоплюють оперативну організацію потоків кінцевої продукції від підприємства-виробника до споживачів.

До функцій логістичної координації відносять: виявлення та аналіз потреб у матеріальних ресурсах різних фаз і частин виробництва; аналіз ринків, на яких діє підприємство, і прогнозування поведінки інших джерел цих ринків; опрацювання даних, що стосуються замовлень і потреб клієнтури.

Сьогодні теоретики і практики виділяють декілька видів (підсистем) логістики: логістика, пов'язана із забезпеченням виробництва матеріалами (закупівельна логістика), виробнича логістика, збутова (маркетингова або розподільча логістика) і транспортна логістика, яка, по суті, є складовою кожного з трьох видів логістики.

Тема 14

Транспортна логістика в умовах глобалізації міжнародної економіки набуває першорядного значення. Інтеграційні процеси в економіці розвинутих країн кардинально міняють місце і роль транспорту. Цей вид комунікацій стає структурно-технологічною частиною економіки держав і міжнародного співтовариства в цілому, а високоякісне й ефективне задоволення потреб у перевезеннях виступає на перший план. У межах міжнаціональних логістичних систем різні види транспорту використовуються на основі принципів оптимізації контактних графіків, коли при наявності багаторічних стабільних перевезень усі види транспорту, що беруть у них участь, управляються з одного центру.

Транспортна логістика вирішує сьогодні такі завдання:

— вибір виду транспортних засобів;

— вибір типу транспортних засобів;

— спільне планування транспортного процесу зі складським і виробничим;

— спільне планування транспортних процесів на різних видах транспорту (у випадку змішаних перевезень);

— забезпечення технологічної єдності транспортно-складського процесу;

— визначення раціональних маршрутів доставки.

При реалізації готової продукції підприємству доводиться вирішувати комплекс питань, пов'язаних з доставкою, і, в першу чергу, вибирати вид транспорту, методи організації перевезень і тип транспортних засобів. При виборі раціональних транспортних засобів керуються відповідністю їх типу властивостям вантажів, що перевозяться та іншим критеріям, про які йшлося вище. Цілям логістики відповідають такі прогресивні способи перевезень, як пакетні, контейнерні, комбіновані.

Розвиток транспортної логістики має ґрунтуватися на поєднанні економічних інтересів відправника, транспортного підприємства та одержувача на базі створення комплексних транспортно-технологічних систем, при яких рухомий склад виробників, споживачів і транспортників використовується кооперовано.

На фазі транспортної логістики (магістрального транспорту) її функції полягають в управлінні матеріальними потоками від виробника до споживача за графіком. Для того щоб реалізувати фундаментальний принцип логістики доставки вантажів "точно в термін", домогтися високої ефективності

Транспортне забезпечення ЗЕД підприємств __________________

системи, має бути розроблений і здійснений єдиний технологічний процес усієї виробничо-транспортної системи на основі інтеграції виробництва, транспорту і споживання. Однак це не той єдиний технологічний процес, що закінчується на під'їзних шляхах і станціях, або в транспортних вузлах, а це комплексна технологія, у рамках якої, керуючись системним підходом, здійснюється чітка взаємодія всіх елементів логістичної системи.

Ідеї логістики використовуються при організації перевезення масових вантажів технологічними маршрутами, у єдиних технологічних процесах транспортних вузлів, залізничних станцій і під'їзних шляхів підприємств при транспортно-експедиційному обслуговуванні, організації контейнерних і пакетних перевезень. Найбільш ефективно і порівняно просто проблеми логістики вирішуються під час перевезення масових вантажів: кам'яного вугілля, залізної руди, нафтопродуктів тощо в умовах, коли сформувалися стабільні і потужні вантажопотоки між відправниками й одержувачами. Так, у Канаді і США для руху великовагових потягів масою 10—25 тис. т, що доставляють сировину і паливо споживачам, іноді виділяються спеціалізовані шляхи промислового призначення. На таких лініях не споруджують дорогі станції, не застосовують складні засоби автоматичної сигналізації і блокування. Завантаження і розвантаження таких потягів цілком автоматизується.

Концентрація потужних і стабільних матеріальних потоків — це прогресивний захід у технології перевезень. Водночас в окремих випадках, при порівняно невеликих потоках, концентрація суперечить принципам логістики, що віддає безперечні пріоритети споживачу. Накопичення вантажів, що супроводжує концентрацію, збільшує час доставки, рівень запасів і зменшує ефективність від скорочення часу просування вантажів залізницею чи морським транспортом. Концентрація в цьому випадку знижує доступність транспорту для його користувача. Тому при визначенні ефективності концентрації матеріальних потоків необхідно розглядати весь логістичний ланцюг в цілому від джерела матеріального потоку, підприємства, що виготовляє продукцію або добуває сировину, до споживача продукції.

Значно складнішими є структура і функції логістичної системи, коли розподіляються товари широкої номенклатури, призначені для задоволення потреб десятків, а то і сотень споживачів. При доставці такої багатономенклатурної продукції

Тема 14

з'являються додаткові операції: упаковування, пакетизація, контейнеризація, поділ на групи партій вантажів, вибір виду транспорту і типу транспортних засобів, сортування вантажів на шляху проходження тощо. В окремих випадках на напрямках вантажопотоків доводиться створювати великі розподільчі складські бази і вирішувати питання вибору раціональних зон обслуговування споживачів складськими розподільчими центрами.

Орієнтована на споживача система логістики — це динамічна система оперативного планування транспорту і виробництва. Оперативний цикл планування зазвичай приймається рівним одному або двом тижням. Протягом циклу перевіряється декілька завдань щодо задоволення попиту. До основних показників завдання відносять:

— географію перевезення вантажу;

— вид транспорту (загального користування або експедиторської організації);

— термін перевезення з точністю до декількох годин;

— ранні і пізні терміни передачі вантажу на транспорт;

— можливі пріоритети;

— умови навантаження і тип транспортних засобів.

При розробці і реалізації оперативного плану намагаються досягти рівномірного завантаження технічних засобів, мінімізації транспортних витрат, забезпечення термінів доставки вантажу з точністю до декількох годин. Технологічний процес з виконання замовлення включає такі операції:

— оформлення замовлення, що надійшло на підприємство й уточнення його специфікації;

— розробка і затвердження плану виконання замовлення;

— детальне логістичне планування видачі продукції підприємством;

— складське зберігання;

— облік;

— комплектація і навантаження вантажів на транспортні засоби;

— транспортування;

— надходження продукції споживачу;

— розвантаження вантажів і розрахунки з постачальником;

— зворотний інформаційний зв'язок замовника з відправником.

Динамічна модель планування враховує безупинний процес прийому нових замовлень, зміну потужності задіяних техніч-

Транспортне забезпечення ЗЕД підприємств _______________________

них засобів, контроль конфліктних ситуацій, що виникають. Цим процедурам приділяється першорядна увага, тому що йдеться про управління недостатньо структурованою, схильною до випадкових впливів транспортною системою.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які особливості мають транспортні послуги?

2. Що таке міжнародні перевезення?

3. Назвіть основні етапи транспортних операцій при здійсненні ЗЕД.

4. За якими критеріями відбувається вибір виду транс порту?

5. Охарактеризуйте переваги морського транспорту.

6. Що таке лінійне судноплавство?

7. Які функції виконує коносамент?

8. Що таке трампове судноплавство?

9. Охарактеризуйте роль залізничного транспорту в зов нішньоекономічних перевезеннях.

10. У чому полягає специфіка діяльності транспортно експе диційних підприємств?

11. Що таке транспортна логістика?

Література

1. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 01.07.2004 № 1955-IV // www.rada.kiev.ua

2. Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2002. — 172 с

3. Карпинский Б., Макуха Б. Транспортная система Украины в контексте европейской интеграции // Экономика Украины. — 1998. — № 7. — С. 17—23.

4. Назаренко В.М., Назаренко К.С. Транспортное обеспечение внешнеэкономической деятельности. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1999. — 508 с.

5. Неруш Ю.М. Логистика: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ, 2003. — 495 с.

Тема 14

6. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність Укра
їни: Підручник. — К.: КНЕУ, 2003. — 948 с

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб.-практ. пособие. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. — 208 с.

8. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посіб. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 377 с.

9. С мехов АЛ. Основы транспортной логистики: Учебник. — М.: Транспорт, 1995. — 197 с.

10. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. проф. АЛ. Кредісова. — К.: "ВІРА-Р", 1998. — 448 с.

Тема 15

СТРАХУВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

15.1. Ризики в ЗЕД та їх страхування.

15.2. Страхування валютних ризиків.

15.3. Специфіка страхування вантажів при експортно-імпортних операціях.

Ключові поняття

Ризики. Виключення, прийняття, зменшення, передачари зиків. Види ризиків: політичні, юридичні, макроекономічні, маркетингові, інформаційні, інноваційні, кон'юнктурні, щодо властивостей товару, щодо умов постачання, щодо вибору валютних умов контракту. Ризик форс-мажору. Ризик розриву контракту. Ризики при митному оформленні, при сертифікації, комерційні ризики, транспортні, закордонні, прикордонні, на власному ринку, залежні від діяльності підприємства, не залежні від діяльності підприємства. Страхування: майнове, особисте та страхування відповідальності. Страховик. Перестрахування. Валютні ризики. Хеджування. Золоте засте реження. Валютне, багатовалютне застереження. Валютний кошик. Товарно цінове застереження. Валютний опціон. Фор вардна валютна операція. Валютний ф'ючерс.

і

Тема 15

15.1. Ризики в ЗЕД та їх страхування

Комерційна, підприємницька діяльність на зовнішньому ринку неминуче пов'язана з ризиками, що загрожують різним майновим інтересам учасників зовнішньоекономічної діяльності. Ризики — це можливі несприятливі події, що можуть відбутися, і в результаті яких можуть виникнути збитки, майнові втрати учасників ЗЕД. Робота з управління зовнішньоекономічними ризиками має включати такі основні складові:

— аналіз ситуації і визначення можливих ризиків;

— оцінка ймовірного збитку й прийняття рішення щодо управління потенційними ризиками;

— реалізація прийнятих рішень і контроль за їх виконанням.

Політика учасника ЗЕД щодо потенційних ризиків має декілька різновидів.

1. Виключення ризиків — це відмова від здійснення будь-яких дій, пов'язаних з можливістю появи ризиків у ЗЕД.

2. Прийняття ризиків означає, що підприємство бере на себе відповідальність за проведення зовнішньоекономічної операції та ризики, пов'язані з нею.

3. Зменшення ризиків — це прийняття рішень, які дають змогу знизити рівень витрат від прийнятих ризиків.

4. Передача ризиків означає, що підприємство передає відповідальність за ризики своєму партнеру або третій особі.

Структура ризиків у зовнішньоекономічній діяльності доволі змістовна і нараховує сотні різновидів, які можна класифікувати за певними ознаками. Ризики, зовнішні щодо контракту, поділяються на політичні, юридичні, макроекономічні, маркетингові. Політичні ризики — це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку внаслідок державної політики регулювання зовнішньоекономічних відносин. Політичні ризики розподіляють на чотири групи:

1) ризик націоналізації та експропріації;

2) ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями конвертування національної валюти;

3) ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться підприємство-контрагент;

4) ризик військових дій та громадських заворушень.
При проведенні зовнішньоекономічних операцій слід вра
хувати фактори ризиків, пов'язані з платіжним потенціалом

Страхування ЗЕД підприємств

країни-дебітора, тому потрібно здійснювати аналіз її макроеко-номічних показників та ринкового потенціалу. Отже, слід розглянути:

— внутрішню економіку країни;

— економіки країн-партнерів;

— заборгованість держави (внутрішню і зовнішню).

Інформацію про ризики по конкретній країні можна отримати, використавши періодичні публікації консалтингових фірм, що спеціалізуються на оцінках ризиків. Підприємство, зазвичай, цікавить політична стабільність у країні, ризики поточної економічної ситуації, можливості для переказу капіталу та прибутків, можливості отримання прибутків. Ймовірність виникнення ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладення зовнішньоекономічного контракту. Заздалегідь слід передбачити, що сума збитків може досягти розміру, який перевищить загальну суму контракту.

Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера. З цією метою пропонується оцінити ефективність його функціонування. Керуючись інформацією про потенційного партнера, можна зробити конкретні висновки щодо його надійності та платоспроможності. Якщо підприємство задовольняє потенційний партнер, то перед ним стоїть питання укладення зовнішньоекономічної угоди з мінімізацією можливих ризиків, використовуючи всі можливі застереження. Так, ризику невиконання партнером зобов'язань за контрактом можна уникнути за рахунок:

— укладення договору про наміри, де оговорюється строк, протягом якого сторони можуть внести зміни;

— відображення в договорі намірів щодо матеріальної відповідальності за відмову від підписання контракту;

— відображення умови про розгляд можливих суперечок через арбітражний суд;

— відображення в контракті умови про штрафні санкції за невиконання будь-якого зобов'язання за контрактом;

— відображення в контракті умови про виникнення можливих форс-мажорних обставин.

Для подолання загрози неплатоспроможності партнера використовують такі інструменти:

— передбачення умови про чинність контракту після над
ходження коштів на розрахунковий рахунок виконавця;

Тема 15

— передача права власності замовнику після повної сплати вартості товару (послуги);

— використання послуг банку щодо акредитивної форми розрахунків;

— укладення угоди з банком на факторингове обслуговування можливої дебіторської заборгованості.

Найбільшою групою ризиків у зовнішньоекономічній діяльності є маркетингові ризики, пов'язані з реалізацією товару на ринках збуту. До таких ризиків відносять інформаційні, інноваційні та кон'юнктурні ризики. Для проведення успішної збутової діяльності на зовнішніх ринках потрібно проводити їх ретельний ситуаційний аналіз, який ґрунтується на розробці таких експертних чи маркетингових систем, які дають змогу враховувати невизначеність інформації про ринок.

Інформаційний ризик — ризик відсутності, невизначеності чи недостовірності інформації, що стосується юридичної бази для підготовки контракту, стану справ партнера і його банку, загального стану ринку товарів (послуг), на якому функціонує підприємство.

Інноваційний ризик — можливість втрат, що виникають внаслідок вкладення підприємством коштів у виробництво нових товарів (послуг), які, можливо, не знайдуть попиту на ринку.

Кон'юнктурний ризик — можливість втрат через зміну ринкової кон'юнктури, зміну як економічного стану галузі, в якій функціонує підприємство, так і суміжних з нею галузей.

Транспортні ризики — ризики, які виникають у зовнішньоекономічній діяльності при укладенні зовнішньоекономічних угод, а саме при переміщенні товару від продавця (постачальника) до покупця.

Запобігти виникненню інноваційного ризику можливо тільки шляхом проведення ретельних маркетингових досліджень, спрямованих на виявлення потреб споживачів на тому ринку, де функціонує підприємство.

При запобіганні кон'юнктурному ризику слід врахувати діяльність підприємства в цій галузі, а також суміжних галузях за певний період часу; сталість функціонування цієї галузі порівняно з економічним станом у країні в цілому; результати діяльності різних підприємств у межах однієї й тієї ж галузі. Оцінка маркетингової групи ризиків ґрунтується на визначенні ступеня можливості виникнення маркетингових ризиків, тобто на їх імовірності. Маркетингові ризики багатономенкла-

Страхування ЗЕД підприємств

турні, їх зумовлюють як внутрішні, так і зовнішні фактори, дію яких досить важко скерувати в потрібному напрямку.

Усі транспортні ризики можна поділити за "Інкотермс-2000" на чотири групи. Група Е (EXW) передбачає ситуацію, коли покупець несе всі ризики і витрати, пов'язані з доставкою товару від складу продавця (виробника) до кінцевого пункту споживання.

Група F містить три конкретні варіанти передачі відповідальності і ризиків:

1. FCA — ризики і відповідальність продавця переходять на покупця (посередника) у момент передачі товару у визначеному місці, при передачі товару перевізнику, визначеному покупцем.

2. FAS — відповідальність і ризик за товар переходять від постачальника до покупця у визначеному договором порту.

3. FOB — продавець знімає з себе відповідальність після переміщення товару через борт судна.

Група С включає ситуації, коли експортер (продавець) укладає із покупцем договір на транспортування, але не бере на себе ніякого ризику. Вона включає такі базові умови:

1. CFR — продавець оплачує вартість транспортування до порту прибуття, але ризик і відповідальність за цілісність та неушкодженість товару, а також додаткові витрати бере на себе покупець. Перехід ризиків і відповідальності відбувається в момент завантаження судна.

2. CIF — крім обов'язків, як у випадку CFR, продавець повинен забезпечити та оплатити страхування ризиків під час транспортування.

3. СРТ — продавець і покупець розподіляють між собою ризики і відповідальність. У певний момент (зазвичай, у будь-якому проміжному, географічному пункті) ризики цілком переходять від продавця до покупця.

4. СІР — ризики переходять від продавця до покупця у визначеному проміжному пункті транспортування, але продавець забезпечує і сплачує вартість страхування товару.

Група D означає, що всі транспортні ризики несе продавець. До цієї групи включають такі базові умови:

1. DAF — продавець бере на себе ризики до визначеного у договорі пункту на кордоні. Далі ризики приймає на себе покупець.

2. DES — передача ризиків продавцем покупцю відбувається на борту судна у порту призначення.

Тема 15

3. DEQ — передача ризиків відбувається після розвантаження товару в порту призначення.

4. DDU — продавець бере на себе транспортні ризики псування, втрати, розкрадання товару тощо, до визначеного договором місця (зазвичай, митний склад) на території покупця.

5. DDP — продавець відповідає за всі транспортні ризики до визначеного місця на території покупця.

При настанні ризиків, про які йдеться в "Інкотермс-2000", покупець зобов'язаний сплатити ціну товару навіть при отриманні товару у стані, який не відповідає умовам договору, чи при повній його втраті. У цьому полягає "ціна ризику". Якщо ж ушкодження не обумовлене транспортним ризиком, то покупець має право не тільки ухилитися від оплати товару, але і вважати продавця відповідальним за порушення умов договору.

Існують також ризики, пов'язані з умовами контракту: щодо властивостей товару, щодо умов постачання, щодо вибору валютних умов контракту, ризик форс-мажору, ризик розриву контракту. Залежно від етапу угоди ризики виникають: при митному оформленні, при сертифікації, комерційні, транспортні. За місцезнаходженням ризики бувають: закордонні, прикордонні, на власному ринку. З огляду на можливість впливу підприємства на ризик вони поділяються на дві групи: залежні від діяльності підприємства, або внутрішні, і незалежні від діяльності підприємства, або зовнішні. До внутрішніх ризиків відносять:

— невиконання виробничих завдань у визначені терміни;

— недотримання вимог якості;

— страйки, недобросовісність працівників;

— аварії, пожежі;

— крадіжки.

До ризиків, які не залежать від підприємства, належать:

— політичні ризики;

— військові ризики;

— ризики, пов'язані з діяльністю органів державної влади;

— стихійні лиха;

— ризики, пов'язані з діяльністю третіх осіб;

— валютні ризики;

— ризики зміни ціни;

— ризик падіння попиту;

— ризик зростання конкуренції;

— ризики неплатежів, банкрутства;

— ризик непоставки товару і невиконання договірних зобов'язань.

Стра хування ЗЕД підпри є мств _______ _^_^_

Принципова відмінність між цими двома групами ризиків полягає в тому, що на першу групу підприємство має змогу вплинути, тобто вжити заходів, що усувають їх джерела. На другу групу ризиків підприємство вплинути не може, тому що їх настання практично не залежить від зусиль учасника ЗЕД. Відповідно для управління цими різними за своїм походженням ризиками мають застосовуватися різні методи.

Для боротьби з внутрішніми ризиками застосовуються відомі методи управління. Наприклад, для усунення ризиків аварій, пожеж застосовуються заходи безпечного ведення виробництва, протипожежні заходи. Для зменшення ризиків невиконання виробничих завдань за об'ємом і якістю продукції, що випускається, розробляються відповідні організаційно-технологічні заходи, що включають поточне й оперативно-календарне планування, систему управління якістю та Інші аналогічні заходи, що мають за мету створення на підприємстві системи, що виключає невиконання планових завдань у термін і випуск неякісної продукції. Для зниження інших внутрішніх ризиків також розробляються адекватні заходи, головним критерієм яких є їх ефективність, тобто співвідношення між результатом (зменшення збитків або приріст прибутку) і витратами на їх здійснення.

Головна проблема управління ризиками в зовнішньоекономічній діяльності підприємства полягає в управлінні тими ризиками, настання яких не залежить від зусиль підприємств. Можна виділити такі групи методів, спрямованих на зменшення можливих збитків, що викликані цими ризиками:

1. Страхування, тобто використання різних видів полісів, договорів страхування.

2. Хеджування як метод використання біржових ф'ючерс-них контрактів і опціонів.

3. Застосування різних форм і методів розрахунково-кредитних відносин, що зводять до мінімуму ризик неплатежу за поставлені товари, або неотримання товарів проти їх сплати.

4. Аналіз і прогнозування кон'юнктури (попиту, пропозиції, ціни) на зовнішньому ринку, планування і своєчасна розробка заходів з метою уникнути можливих збитків, викликаних несприятливими кон'юнктурними змінами.

5. Інші методи.

Серед методів управління ризиками у ЗЕД значна увага приділяється страхуванню. Страхування зовнішньоекономічної діяльності підприємств — це міжнародні економічні

14 5.507

Тема 15

відносини з захисту майнових інтересів суб'єктів господарювання протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій). У процесі страхування зовнішньоекономічних відносин беруть участь два суб'єкти: страхувальник та страховик.

Страховик — юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування. Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у взаємини зі страховиком на підставі чинного законодавства або двосторонньої угоди про страхування. Страховик має право створювати і витрачати кошти страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування.

Для засвідчення укладеної угоди страховик надає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому вказуються правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припинення дії договору, інші умови, що регулюють відносини сторін. Страхування зовнішньоекономічної діяльності означає страхування ризиків, які виникли в ході її здійснення, і є комплексом різновидів страхування, що забезпечують захист інтересів вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарювання в міжнародному співробітництві.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності, як і будь-якої діяльності, включає майнове, особисте та страхування відповідальності. Об'єктом майнового страхування є товарно-матеріальні цінності та майнові інтереси страхувальників. Серед майнових видів страхування найчастіше застосовуються такі:

— страхування вантажів;

— страхування морських суден (морське каско);

— страхування повітряних суден;

— страхування автомобілів;

— страхування експортно-імпортних кредитів;

— страхування збитків від зупинки виробництва або комерційної діяльності;

— страхування майна, що знаходиться за кордоном, від вогню й інших небезпек;

— страхування майна нерезидентів від вогню й інших небезпек;

— інші види майнового страхування.

Страхування ЗЕД підприємств

Об'єктом страхування відповідальності є відповідальність перед третіми особами (фізичними або юридичними) внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності страхувальника. Така відповідальність може виникати (і досить часто) у силу дії законів щодо відшкодування збитку винуватцем, яким може виявитися (у тому числі випадково) підприємство — учасник ЗЕД. До цієї галузі в зовнішньоекономічній діяльності відносять:

— міжнародний поліс страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту;

— страхування цивільної відповідальності власників повітряних суден, що є обов'язковим при польотах за кордон;

— страхування цивільної відповідальності перевізників;

— страхування відповідальності виробників товарів;

— страхування професійної відповідальності, зокрема митних брокерів, юридичних консультантів і юридичних фірм, приватних нотаріусів, аудиторів та інших видів підприємницької діяльності;

— інші види страхування відповідальності.

Об'єктом особистого страхування є життя і здоров'я громадян. В зовнішньоекономічній сфері до такого виду відносять страхування життя туристів, медичне страхування, страхування пасажирів і працівників транспорту при міжнародних перевезеннях тощо.

Комплексні види страхування, що передбачають поєднання в одному полісі декількох видів страхування, також застосовуються в зовнішньоекономічній сфері. Наприклад, популярні в усьому світі поліси страхування будівельного підприємця від усіх ризиків і страхування всіх монтажних ризиків. Ці поліси покривають ризики ушкодження і знищення майна в процесі будівництва об'єктів і монтажу різного устаткування, а також відповідальність перед третіми особами при роботах, що ведуться, і післяпускові гарантійні зобов'язання підрядника. Страхове покриття забезпечується від усіх ризиків будівництва і монтажу на повну вартість контрактів, що виконуються.

Використання посередників дає можливість розширити пропозицію страхових послуг, взяти на відповідальність виробничі та комерційні ризики, які не може вирішити страхова компанія. У зв'язку з цим доцільно застосувати перестрахування. Перестрахування — це система економічних відносин між страховиками, що дає можливість страховій компанії, яка уклала договір страхування, передати отримані ризики іншим страховим компаніям (перестраховикам). Зміст відносин між стра-

Тема 15

ховиком та перестраховиком полягає в зобов'язанні перестраховика покрити частину страхових виплат страхової компанії за страховими випадками, які настали у її клієнтів, сподіваючись на частину страхової премії, отриманої від клієнтів. Отже, економічна сутність перестрахування — це перерозподіл між страховими організаціями первинного страхового фонду. Прийняті в перестрахуванні ризики можуть передаватися повторно, продовжуючи ланцюг перестрахування. Таким чином, у перестрахуванні відбувається постійний обмін ризиками і преміями, головною метою якого є прагнення створити збалансований, стійкий власний страховий портфель.

Перестрахування є тим видом страхової діяльності, який, з одного боку, забезпечує надійність страхового захисту учасників зовнішньоекономічної діяльності, а з іншого — перестрахування є різновидом зовнішньоекономічних зв'язків у страхуванні, мета якого полягає в забезпеченні захисту національних і міжнародних інтересів страхувальників у різних країнах.

У міжнародній практиці існує кілька варіантів участі держави у страхуванні експорту. У деяких країнах страхування експортних ризиків здійснюється державними агентствами, страхові премії сплачуються безпосередньо до бюджету і безпосередньо з бюджету сплачуються страхові відшкодування. Інший варіант — створення окремих установ, які працюють на самоокупній основі, тобто покривають адміністративні витрати та страхові відшкодування надходженням від премій. Саме так здійснює державне страхування експорту переважна більшість країн. Є також країни, в яких страхування експорту забезпечується приватними або змішаними організаціями.

Участь держави в забезпеченні страхування експортних ризиків базується, головним чином, на недосконалості ринку. Оскільки приватні страховики не бажають надавати страхового покриття для найбільш ризикових експортних регіонів, ринок страхування експорту був би неповним без урядового втручання.

Таким чином, сучасне страхування пропонує широкий набір послуг, пов'язаних із ЗЕД. Однак практика показує, що учасники ЗЕД використовують частіше за все ті види страхування, які є обов'язковими для здійснення ЗЕД (наприклад, страхування туристів, що виїжджають за кордон, або страхування відповідальності власників транспортних засобів для більшості закордонних країн тощо), без котрих не можливе здійснення

2іР^^1Л^Е Д_підприємств ______________________________________

іншої діяльності. Досить часто застосовуються види страхування, що є частиною міжнародних торговельних порядків, наприклад страхування вантажів. Порівняно рідше застосовуються види страхування, що були б ефективні в тій о іншій конкретній ситуації і які не застосовують через недостатню культуру страхування, у тому числі і через незнання можливостей, які надає сучасне страхування.

ряд зі страхуванням застосовують також інші методи управління ризиками. Для управління ризиками, пов'язани-кож^{3 ПаДШНЯМ цін на} біржові товари, фондові цінності, а та-несприятливим падінням курсу валют, широко застосовуються різні методи хеджування. Вони передбачають викорис-ння ф ючерсів і опціонів. Перевага цього методу — можливість оперативного прийняття рішень, порівняно невисока вартість налагодженість і доступність ринків ф'ючерсів і опціонів. до недоліків варто віднести порівняно вузький спектр дії (тільки цінові параметри угод на товари, фондові цінності і алюту), складність використання, що вимагає високого рівня валіфікащї фахівців. Тому повною мірою цей метод викори-вується, як правило, великими підприємствами і при великих обсягах зовнішньоторговельних операцій.

Окрема галузь управління ризиками у ЗЕД пов'язана з розрахунково-кредитними відносинами і передбачає використан-[ досить значного розмаїття форм і методів. До основних із них відносять:

застосування безвідкличного підтвердженого документарного^ акредитива при розрахунках за постачання товару;

використання банківських гарантій (наприклад, ввалювання перевідних векселів — тратт тощо).

еревага цього механізму зниження ризиків — простота і доступність використання для учасників ЗЕД, недолік — порівняна дорожнеча такого типу банківських послуг.

Іаким чином, сучасний рівень розвитку страхової, банківської і біржової справи у світі надає учасникам ЗЕД широкий

р різних інструментів захисту від ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Однак вони не в змозі забезпечити абсолютний захист від можливих ризиків, хоча і можуть істотно їх зменшити. Значною мірою ризики можна ідвернути шляхом ефективного управління (наприклад, диверсифікацією діяльності тощо). Найбільший ефект може бути

утии за рахунок поєднання, комбінації різних методів

Тема 15

управління ризиками: страхування, хеджування, застосування сучасних методів управління, форм і методів розрахунків у зовнішньоекономічних операціях.

15.2. Страхування валютних ризиків

Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, які загрожують учасникам ЗЕД. Валютні ризики — це небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням контракту або кредитної угоди і здійсненням платежу. В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов'язання в зазначений період. Валютні ризики загрожують обом сторонам угоди.

У зв'язку з тим, що курси абсолютно усіх валют, у тому числі й резервної валюти — долара США, зазнають періодичних коливань унаслідок різних об'єктивних і суб'єктивних причин, практика міжнародних економічних відносин виробила підходи до вибору стратегії захисту від валютних ризиків. Сутність цих підходів полягає в тому, що:

1. Приймаються рішення про необхідність спеціальних заходів для страхування валютних ризиків.

2. Виділяється частина зовнішньоторговельного контракту або кредитної угоди — відкрита валютна позиція, яка буде страхуватися.

3. Вибирається конкретний спосіб і метод страхування ризику.
У міжнародній практиці застосовуються три основних спо
соби страхування ризиків:

1. Односторонні дії одного з партнерів.

2. Операції страхових компаній, банківські й урядові гарантії.

3. Взаємна домовленість учасників угоди.

На вибір конкретного методу страхування ризику впливають такі чинники:

— особливості економічних і політичних відносин із стороною — контрагентом угоди;

— конкурентоспроможність товару;

— платоспроможність контрагента угоди;

— чинні валютні і кредитно-фінансові обмеження в певній країні;

Страхування ЗЕД підприємств

— термін покриття ризику;

— наявність додаткових умов здійснення угоди;

— перспективи зміни валютного курсу або процентних ставок на ринку.

Світова практика страхування валютних і кредитних ризиків відображає зміни, що відбуваються у світовій економіці й валютній системі в цілому. Найбільш простим і найпоширенішим методом страхування валютних ризиків були золоті й валютні захисні застереження, які почали застосовуватися після Другої світової війни.

Золоте застереження засноване на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладання контракту і перерахуванні суми платежу пропорційно до зміни золотого вмісту на дату виконання. Використовували пряме і непряме золоті застереження. При прямому застереженні сума зобов'язання вимірювалась у ваговій кількості золота; при непрямому сума зобов'язання, виражена у валюті, перераховувалася пропорційно до зміни золотого вмісту цієї валюти (зазвичай — долара).

Валютне застереження — умова в міжнародному контракті, що обумовлює перегляд суми платежу пропорційно до зміни курсу валюти застереження з метою страхування валютного або кредитного ризику експортера або кредитора. Найбільш поширена форма валютного застереження — незбігання валюти ціни і валюти платежу. При цьому експортер або кредитор зацікавлений у тому, щоб за валюту ціни вибиралася найбільш стійка валюта або валюта, підвищення курсу якої прогнозується, тому що при здійсненні платежу підрахунок суми платежу виконується пропорційно до курсу валюти ціни. Звідси випливає, що в умовах нестабільності плаваючих валютних курсів цей метод страхування валютних ризиків є неефективним. Такий самий висновок для іншої форми валютного застереження — коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, а сума платежу ставиться в залежність від більш стабільної валюти застереження.

Для зниження ризику падіння курсу валюти ціни на практиці набули поширення багатовалютні застереження. Багато-валютне застереження — умова в міжнародному контракті, що обумовлює перегляд суми платежу пропорційно до зміни курсу кошика валют, що заздалегідь вибираються за згодою сторін. Багатовалютне застереження має переваги перед одно-валютним:

Тема 15

— по-перше, валютний кошик, як метод визначення середньозваженого курсу валют, знижує ризик різкої зміни суми платежу;

— по-друге, воно найбільшою мірою відповідає інтересам контрагентів угоди з погляду валютного ризику, тому що включає валюти різної стабільності.

Водночас до недоліків багатовалютного застереження можна віднести складність формулювання застереження в контракті залежно від способу розрахунку курсових втрат, неточність якого призводить до різного трактування сторонами умов застереження. Іншим недоліком багатовалютного застереження є складність вибору базисного кошика валют.

Існує декілька видів валютних кошиків. Вони розрізняються за складом валют:

1. Симетричний кошик — у ньому валюти мають однакову частку.

2. Асиметричний кошик — у ньому валюти мають різну частку.

3. Стандартний кошик — валюти зафіксовані на визначений період застосування валютної одиниці як валюти застереження.

4. Регульований кошик — валюти змінюються залежно від ринкових чинників.

Елементами механізму валютного застереження є:

— початок його дії, що залежить від визначеної в контракті межі коливань курсу;

— дата базисної вартості валютного кошика. Датою базисної вартості зазвичай є дата підписання контракту. Іноді застосовується ковзаюча дата базисної вартості, що зумовлює додаткову непевність;

— дата або період визначення умовної вартості валютного кошика на момент платежу: як правило, робочий день безпосередньо перед днем платежу або декілька днів перед ним;

— обмеження дії валютного застереження при зміні курсу валюти платежу проти курсу валюти застереження шляхом встановлення нижньої і верхньої межі дії застереження (як правило, у відсотках до суми платежу).

Іншими формами багатовалютного застереження є:

1. Використання як валюти платежу декількох валют із

погодженого набору, наприклад: долар, євро, швейцарський

франк і фунт стерлінгів.

Страхування ЗЕД підприємств

2. Опціон валюти платежу — на момент укладання контракту ціна фіксується в декількох валютах, а при настанні платежу експортер має право вибору валюти платежу.

Обмеженість застосування валютного застереження взагалі (і багатовалютного зокрема) полягає в тому, що воно страхує від валютного й інфляційного ризику лише тією мірою, якою зростання товарних цін відображається на динаміці курсів валют. У світовій практиці для страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику використовують товарно-цінові застереження.

Товарно-цінове застереження — умова, що включається в міжнародний контракт з метою страхування від інфляційного ризику. До товарно-цінових застережень відносять:

1. Застереження про змінну ціну, що підвищується залежно від ціноутворювальних чинників.

2. Індексне застереження — умова, за якою суми платежу змінюються пропорційно до зміни цін за період з дати підписання до моменту виконання зобов'язання. Індексні застереження не набули значного поширення у світовій практиці через труднощі з вибором і перерахуванням індексів, що реально відображають зростання цін.

3. Комбіноване валютно-товарне застереження використовується для регулювання суми платежу з урахуванням зміни валютних курсів і товарних цін. У випадку однонаправленої динаміки зміни валютних курсів і товарних цін підрахунок сум платежу відбувається пропорційно до чинника, що максимально змінився. Якщо ж за період між підписанням і виконанням угоди динаміка валютних курсів і динаміка товарних цін не збігалися, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленням цін і курсів.

4. Компенсаційна угода для страхування валютних ризиків при кредитуванні: сума кредиту узгоджується з ціною у визначеній валюті (може використовуватися кошик валют) товару, що поставляється в рахунок погашення кредиту.

Сьогодні валютні застереження як метод страхування валютних ризиків експортерів і кредиторів поступово замінюється сучасними методами страхування: валютними опціонами, форвардними валютними операціями, валютними ф'ючерсами, міжбанківськими операціями "своп".

Валютний опціон — угода між покупцем опціону і продавцем валют, що надає право покупцю опціону купувати або продавати валюту за визначеним курсом протягом обумовле-

Тема 15

ного часу за винагороду, що сплачується продавцю. Валютні опціони застосовуються, якщо покупець опціону прагне застрахувати себе від втрат, пов'язаних зі зміною курсу валюти.

Крім опціонів на купівлю і продаж валют застосовуються опціони на купівлю цінних паперів. Опціон на купівлю цінних паперів — угода, за якою покупець опціону одержує право купувати або продавати певні цінні папери за курсом опціону протягом визначеного часу, сплативши при цьому премію продавцю опціону. Опціон на купівлю цінних паперів використовується тоді, коли інвестор хоче застрахуватися від падіння курсу цінних паперів, у яких він інвестує свої засоби.

Поиск по сайту: