ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗЕД

12.1. Суть, способи та форми.розрахунків у ЗЕД.

12.2. Акредитивні розрахункові операції.

12.3. Інкасова форма платежу.

12.4. Механізм здійснення платежів чеками.

12.5. Вексельна форма платежу.

Ключові поняття

Міжнародні розрахунки. Способи платежу: готівковий, авансовий, у кредит, комбінований. Форми розрахунків: акредитивна, інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком. Акредитиви: документарний (товарний), грошовий (циркулярний), авізований, відкличний, безвідкличний, підтверджений, непідтверджений, подільний, неподільний, компенсаційний, зустрічний, резервний, револьверний, відновлюваний, кумулятивний, із червоною смугою. Рамбурс. Інкасо: чисте, документарне. Чек: іменний, ордерний, пред'явницький, банківський, фірмовий. Вексель: простий, переказний. Тратта. Індосамент. Алонж.

ІУІі жнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД

12.1. Суть, способи та форми розрахунків у ЗЕД

Міжнародні розрахунки — це система організації, регулювання та здійснення платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, підприємствами і громадянами різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, міжкраїнний рух факторів виробництва, а також некомерційні операції.

Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, вироблені на практиці і закріплені міжнародними документами та звичаями, а з іншого — щоденну практичну діяльність банків щодо їх здійснення. Більшість розрахунків проводиться безготівково, через записи на банківські рахунки.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Останні виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів. Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунків і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані брати до уваги.

У сучасній міжнародній економіці діє розгалужена система способів, форм і засобів платежів, що формують цілісний, гнучкий і ефективний механізм розрахунків. Спосіб платежу залежить від механізму оплати товару з огляду на момент його фактичної доставки. В міжнародній практиці застосовуються такі основні способи платежу: готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит, комбінований (поєднує три попередні).

Готівковий платіж здійснюється через банк до чи проти передачі експортером товаросупровідних документів чи самого товару в розпорядження покупця. Цей спосіб платежу не означає, що розрахунки ведуться готівковими грошовими знаками. Поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому та кредитному способам платежу і передбачає оплату повної вартості товару в період від його готовності для експорту до переходу в розпорядження покупця. Може здійснюватись повністю або частинами. Повний готівко-

Тема 12

вий платіж передбачає оплату повної вартості товару за однієї із зазначених умов:

— при отриманні повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження;

— при отриманні повідомлення капітана судна про закінчення завантаження товару на борт в порту відправлення;

— проти вручення експортеру комплекту товарних документів, передбачених у контракті;

— проти вручення товарних документів з наданням для оплати декількох пільгових днів (під банківську гарантію).

Зазначені умови викладені в певній послідовності з огляду на інтереси експортера. Для нього найбільш вигідна перша умова, а найменш вигідна — остання.

Готівковий платіж частинами передбачає оплату вартості товару кількома частинами відповідно до умов контракту. Платіж може бути розбитий на частини за умовами поставки та в міру готовності товару. В першому випадку частина платежу (80—90 %) сплачується після відвантаження товару, а все інше після приймання товару імпортером. У другому випадку виплата визначених у контракті сум надходить у міру виконання контракту, тобто виконання окремих частин замовлення.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем продавцю погодженої в контракті суми в рахунок платежу до передачі товару в його розпорядження або до початку виконання замовлення. Цей спосіб виконує дві функції:

— є формою кредитування покупцем продавця;

— слугує засобом забезпечення зобов'язань, прийнятих покупцем за контрактом.

Аванс може бути наданий у грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого товару. Аванс у грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених у контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

У світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках коли:

— продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

— політична і (чи) економічна обстановка в країні покупця не стабільна;

— постачається дороге обладнання;

— тривалі строки виконання контракту.

Міжн ародні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і у вигляді певного відсотка від неї. Його величина залежить від мети авансу» характеру товару, його новизни, вартості й строків виготовлення. У світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10—ЗО % від суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова має фіксуватися в контракті.

Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків вигідні для експортера і менше — для імпортера. Для імпортера вони є ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу чи гарантії належного виконання контракту).

Платіж у кредит передбачає проведення розрахунків за операцією на основі наданого продавцем покупцю комерційного кредиту. Останній сплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару. Цей кредит надається, як правило, в товарній формі шляхом відстрочення чи розстрочки платежу і класифікується як комерційний, фірмовий товарний кредит.

Кредит дається не на всю суму контракту, а на 80—85 %, решту покупець сплачує авансом, що дозволяє продавцю покрити свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов'язання за контрактом. Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, що надається покупцю, визначається розмірами капіталу останнього і зазвичай не перевищує 10 % від капіталу покупця.

За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (1—5 років) та довгострокові (5—10 років і більше). У контракті обумовлюється вартість кредиту, виражена у процентах за рік, термін використання кредиту, строк погашення кредиту, пільговий період, протягом якого за кредитом не відбувається погашення процентів, та інші умови. При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу. Серед способів запобігання неплатежу чи затримці платежу основними є гарантії банків У тому чи іншому вигляді.

Основними формами розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій є: акредитивна; інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

Тема 12

12.2. Акредитивні розрахункові операції

Акредитивна форма платежу вимагає найбільш активної участі банків у здійсненні розрахунків і спрямована, головним чином, на захист інтересів продавця. З метою спрощення та уніфікації понять, пов'язаних з акредитивами, Міжнародна торговельна палата виробила "Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів". На сучасному етапі діють Правила в редакції від 1993 р. (публікація МТП № 500). В Україні застосування акредитивної форми розрахунків було закріплене Указом Президента "Про заходи упорядкування розрахунків згідно з договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності" від 04.11.1994 р. Переконливо рекомендує застосовувати акредитив та інкасо спільна постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки у валюті" від 21.06.1995 р.

"Уніфіковані правила" визначають:

— види акредитивів;

— спосіб та порядок їх виконання і передачі;

— зобов'язання та відповідальність банків;

— умови, яким мають відповідати надані за акредитивом документи.

Крім того, в цьому документі подаються тлумачення різних термінів, вирішуються інші питання, які виникають у практиці акредитивних розрахунків. Уніфіковані правила поширюються на всі документарні акредитиви і є обов'язковими для всіх сторін за відсутності прямої вказівки про протилежне. Документарний акредитив — це будь-який договір, як би він не був названий і визначений, за яким банк-емітент (банк, що виставив акредитив), діючи на прохання та згідно зі вказівками імпортера (наказодавця), бере на себе зобов'язання здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або за його наказом, або розпорядитись, щоб такі платежі були зроблені чи такі тратти оплачені, акцептовані чи негоційовані іншим банком проти обумовлених документів і згідно з обумовленими умовами.

Акредитив за своєю природою є операцією, відокремленою від договору купівлі-продажу, на якому має ґрунтуватись. Тому банки не повинні займатись такими договорами, а тільки слідкувати за дотриманням умов акредитива. Якщо ж ці умо-

Між народні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

_ви не будуть виконані продавцем, то банк не виплатить йому гроші, хоча умови поставки товару і будуть виконані. Порядок здійснення розрахунків має повністю визначатись інструкцією покупця (наказодавця).

Акредитивна форма розрахунків проходить, як правило, чотири етапи:

1. Імпортер, за погоджене число днів до початку поставки чи після отримання повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження, дає доручення своєму банку відкрити в банку експортера (або в іншому визначеному банку) акредитив на певну суму та на обумовлений строк на користь експортера. У дорученні про відкриття акредитива імпортер повідомляє банку перелік документів, після пред'явлення яких експортеру може бути сплачена сума з акредитива.

2. Банк імпортера відкриває в банку експортера (або в іншому визначеному банку) акредитив, після чого банк експортера повідомляє експортеру про його відкриття і за необхідності підтверджує акредитив. Якщо протягом строку дії акредитива він не буде використаний, то за згодою покупця чи за умовою контракту акредитив може бути продовжений на визначений строк чи відкликаний покупцем.

3. Експортер, відвантаживши товар, пред'являє банку, в якому відкрито акредитив, документи, що засвідчують поставку товару, перелік яких міститься в контракті й отримує проти цих документів належну йому суму платежу.

4. Банк експортера пересилає товарні документи банку імпортера, а той вручає їх імпортеру, який відшкодовує йому суму акредитива.

Акредитивна форма розрахунків виконує три основні функції:

1. Визначає порядок платежу за поставлений товар.

2. Гарантує продавцю від імені банку, який відкрив акредитив чи акредитивний лист, своєчасну виплату погодженої вартості поставленого товару.

3. Слугує засобом короткострокового фінансування зовнішньо-торговельних операцій.

Акредитиви, що застосовуються на практиці, можна класифікувати за певними критеріями. За способом використання акредитиви поділяються:

— на документарні (товарні), які використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;

Тема 12

— грошові (циркулярні) — акредитиви, виплата за якими
не обумовлена наданням документів.

За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи. Особливість акредитивних комерційних листів у тому, що вони направляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціару. При цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар, після відправлення товару та отримання усіх необхідних, передбачених у акредитивному листі документів, може або передати їх банку, вибраному на свій розсуд, або направити для сплати безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.

За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акредитива на його користь акредитиви поділяються:

— на прямо авізовані;

— авізовані через авізуючий банк;

— попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банк-емітент направляє безпосередньо бенефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен звертатися з вимогами до закордонного банку, що його обслуговує. Ця форма авізування має низку недоліків, які проявляються при розрахунках. Перш за все бенефіціар не має необхідних умов для контролю "справжності" акредитива, більше того, це ускладнює процес з'ясування платоспроможності банку-емітента.

Авізований акредитив — це акредитив, за яким банк-емі тент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого) щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитива без будь якого зобов'язання з боку авізуючого банку.

Акредитив із попереднім авізо — це акредитив, за яки банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізу ючого), щоб попередньо сповістити бенефіціара про відкритт акредитива без будь-якого зобов'язання як з боку авізуючог банку, так і з боку банку-емітента.

За ступенем гарантованості сплати сум, які мають бути спла чені експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та без відкличні.

Відкличний акредитив — це акредитив, який може бути в будь-який час змінений або відкликаний (анульований) бан-ком-емітентом за дорученням імпортера, що доручив банку-емітенту відкрити цей акредитив, без обов'язкового повідомлення бенефіціара.

Мі жнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

Оскільки відкличний акредитив не створює додаткових зобов'язань імпортера в частині сплати куплених ним товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією і в зовнішньоторговельних розрахунках він використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання у міжнародних розрахунках відкличного акредитива, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості, порівняно з безвідкличним акредитивом, забезпечить:

— платіж у встановлені терміни, роблячи зручнішим управління грошовими ресурсами продавця;

— контроль банком розпоряджень продавця, що стосуються документів про відправку товару.

Юридичне зобов'язання банку-емітента, який відкрив безвідкличний акредитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без згоди всіх зацікавлених сторін (покупця, його банку та продавця). Виникає юридичний зв'язок, з одного боку, між покупцем та банком, а з іншого — між банком та експортером. Однак слід зазначити, що у цій конструкції немає прямого зв'язку між покупцем та продавцем. Справді, лише торговельний контракт пов'язує їх та накладає зобов'язання на експортера за поставку товару, а на імпортера — за оплату цього товару.

За наявністю або відсутністю підтвердження акредитива з боку авізуючого або іншого банку акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Безвідкличний акредитив може бути авізований бенефіціа-ру через інший банк без будь-якої відповідальності з боку авізуючого банку. Разом з тим безвідкличний акредитив за дорученням банку-емітента може бути підтверджений іншим банком (безвідкличний підтверджений акредитив). Банк, який підтвердив акредитив, зобов'язаний перед бенефіціаром своєчасно здійснити обумовлені акредитивом платежі. Тому підтвердженим може бути тільки безвідкличний акредитив.

При виконанні акредитива не банком-емітентом, а іншим банком, останній отримує за акредитивом право на вимогу від емітента платежів для відшкодування своїх виплат бенефіціа-ру. Вимогу платежу за акредитивом, яку називають рамбур-сом, можуть направляти не тільки банку-емітенту, а й третьому банку, якщо емітент уповноважив його на здійснення платежів за відповідним акредитивом. У будь-якому випадку банк, якому виставляють рамбурс за акредитивом (тобто банк, який

11 5-507

Тема ig

забезпечує відшкодування платежів за акредитивом) є рамбур. сувальним банком.

Таким чином, підтверджений безвідкличний акредитив —-це акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (досить часто — до авізуючого банку) взяти безпосередню участь в операції шляхом надання свого власного зобов'язання до безвідкличного зобов'язання банку-емітен-та. Між продавцем та підтверджуючим банком встановлюються нові юридичні відносини, які дають змогу експортеру скористатися двома взаємодоповнюючими банківськими зобов'язаннями. Підтверджуючий банк зв'язаний із банком-емітен-том. Останній повинен виставити рамбурс банкові, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж.

Безвідкличний підтверджений акредитив дає експортеру ту перевагу, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, але й банк, який підтвердив акредитив. Останній бере на себе ті ж зобов'язання, що й банк-емітент. Якщо акредитив підтверджений іншим банком, експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банком-емі-тентом (наприклад, ризиків, пов'язаних із забороною в країні імпортера здійснювати виплати іноземною валютою за торговельним зобов'язанням).

Банки, які підтверджують акредитиви, як правило, страхують себе від зазначених ризиків, вимагаючи при підтвердженні від банку-емітента негайного перерахування коштів у рахунок покриття платежів за акредитивом, а це призводить до заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним. За нормальних умов торгівлі підтвердження акредитивів вимагається експортером лише у тому випадку, коли він не зовсім довіряє банку-емітенту.

Непідтверджений акредитив — це акредитив, який не містить зазначеного вище зобов'язання. У цьому випадку аві-зуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому випадку, коли банк-емітент (банк імпортера) перерахує йому відповідну суму.

За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:

— у національній валюті бенефіціара;

— національній валюті імпортера;

— третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено в іншій валюті, ніж валюта, в якій відкрито акредитив, у його умовах має чітко

Міжнародні розра хунки при здійсненні ЗЕД

зазначатися курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при здійсненні виплат за акредитивом.

За характером платежу у зв'язку з можливістю (неможливістю) здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні.

За подільним акредитивом передбачається виплата експортеру відповідно до контракту сум після кожної часткової поставки.

За неподільним акредитивом уся сума, яка належить експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов'язаного, тобто коли непоставка однієї або кількох партій робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким чином, захищає інтереси покупця (імпортера).

За місцем та суб'єктом виконання акредитиви поділяються на такі, що:

— виконуються банком-емітентом у країні імпортера;

— виконуються авізуючим або підтверджуючим банком, який знаходиться у країні бенефіціара (експортера);

— виконуються за участю третього банку.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, строк дії акредитива закінчується у країні банку-емітента, і акредитив сплачується тільки після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття акредитива. У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі кілька видів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати зазначено в умовах контракту.

Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви поділяються:

— на акредитиви на імпорт — використовуються для розрахунків за імпортовані товари та надані послуги і відкриваються вітчизняними банками за дорученням вітчизняних підпри-ємств-імпортерів.

— акредитиви на експорт — використовуються для розрахунків за експортовані товари та надані послуги і відкриваються іноземними банками за дорученням іноземних підпри-ємств-імпортерів.

Одним із видів імпортних акредитивів є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконува-

Тема 12

тися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в інших країнах. Як правило, транзитні акредитиви авізуються за рахунок іноземного банку-емітента, який також сплачує комісійні та інші витрати авізуючого банку. Підтвердження та виконання транзитних акредитивів доцільно здійснювати тільки в особливих випадках, наприклад за умови надання уповноваженому банку з боку банку-емітета попереднього валютного покриття. За способом виконання акредитиви поділяються на акредитиви, які виконуються шляхом:

— платежу за пред'явленням;

— акцепту;

— платежу з відстрочкою;

— негоціації.

Платіж за пред'явленням здійснюється, як правило, авізу-ючим або підтверджуючим банком у країні експортера при наданні відповідних фінансових та комерційних документів. Такий спосіб виконання акредитива дає змогу експортеру отримати платіж одразу після надання відповідних документів до банку-платника.

Акредитиви, які виконуються шляхом акцепту, передбачають видачу векселя. Незалежно від того, на кого виставлено вексель, банк-емітент, а за необхідності — підтверджуючий банк, зобов'язуються акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Акредитиви, які виконуються шляхом платежу з відстрочкою. Вибір між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чином звичаями та законодавством країни-експортера. Наказодавець може уникнути оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав відстрочений платіж замість акцепту. За такого способу виконання платежу банк-емітент та підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджений) зобов'язуються здійснити платіж у визначений термін.

Акредитиви, які виконуються шляхом негоціації. За такої форми виконання акредитива банк-емітент зобов'язується платити експортеру за пред'явленням або шляхом акцепту, але передбачається також можливість негоціації. Як правило, банк-емітент відправляє безпосередньо на адресу бенефіціара листа, у якому передбачається:

— термін дії для негоціації у країні бенефіціара;

Мі жнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД ___________________________

— уточнення про добропорядність, за яким банк-емітент
зобов'язується платити пред'явнику акредитива з доданими до
нього оформленими належним чином документами.

На практиці банк-емітент для передачі акредитива бенефіці-ару досить часто використовує послуги банку-кореспондента, якому відводиться допоміжна роль при пересиланні акредитива та засвідченні підписів, поставлених в акредитиві, і який не отримує повноваження на здійснення платежів. При виконанні акредитива бенефіціару не обов'язково звертатися до банку, який передав цей акредитив, за винятком випадку, коли банк-емітент обмежив негоціацію визначеним банком.

Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку акредитиви поділяються на покриті та непокриті.

Покритими вважаються такі акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитива на строк дії зобов'язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом.

Валютне покриття може надаватися шляхом:

— кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку;

— надання виконуючому банку права на списання всієї суми акредитива з кореспондентського рахунку, відкритого у нього банком-емітентом у момент отримання акредитива до виконання;

— відкриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття або страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акредитиви, при виставленні яких банк не депонує кошти клієнта на окремому рахунку і відповідно не надає попередньо у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття).

Залежно від наявності інших бенефіціарів акредитиви поділяються на переказні (трансферабельні) та непереказні.

Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бе-нефіціар (перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж з відстрочкою платежу, акцепт чи негоціацію, на те, щоб акредитивом могли користуватися повністю або частково одна чи декілька інших осіб (другі бенефі-ціари).

Таким чином, переказний (трансферабельний) акредитив Надає бенефіціару право давати розпорядження банку, який

Тема 12

здійснює оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передати акредитив повністю або частково одному або кільком третім особам (іншим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого переказу трансферабельного акредитива. Права за акредитивом передаються для того, щоб постачальник міг профінансувати субпостачальника (субпостачаль-ників) за рахунок коштів за акредитивом. Частини трансферабельного акредитива можуть бути переказані окремо, якщо часткові відвантаження не заборонені умовами акредитива. Трансферабельний акредитив частіше використовується у межах однієї країни. Право на переказ акредитива в іншу країну має вказуватися в його умовах.

У свою чергу акредитив, який не може бути використаний іншим(и) бенефіціаром (бенефіціарами), є непереказним акредитивом.

Крім розглянутих вище традиційних форм, в міжнародній практиці використовуються також спеціальні форми акредитивів.

Компенсаційний акредитив має багато схожого з трансфе-рабельним, але існують також і суттєві відмінності. При транс-ферабельному акредитиві виставляється лише один акредитив, який потім переказується першим бенефіціаром (посередником) іншому бенефіціару. При компенсаційному акредитиві використовуються два акредитиви. Перший акредитив (основний акредитив) за дорученням іноземного покупця виставляється банком покупця, у цьому дорученні посередник виступає у ролі бенефіціара. Другий акредитив за дорученням посередника виставляється банком посередника, у цьому дорученні справжній постачальник товарів виступає у ролі бенефіціара.

Компенсаційні акредитиви не відображені в "Уніфікованих правилах". Слід зазначити, що посередник та його банк будуть домагатися виконання постачальником умов другого акредитива таким чином, щоб посередник, у свою чергу» мав можливість виконати належним чином умови першого (основного) акредитива. При компенсаційному акредитиві посередник звертається з дорученням до свого банку про прийняття основного акредитива як "забезпечення" для другого акредитива. Тому банк-емітент для виставлення другого акредитива прагне впевнитися, що платіж за основним акредитивом буде здійснено належним чином. Отже, найоптимальнішим є такий варіант, коли основний акредитив є підтвердженим безвідкличним акредитивом.

Між народні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

Умови основного акредитива можуть бути схожими з умовами другого акредитива, за винятком того, що:

— ціна за одиницю та за весь товар за основним акредитивом має бути нижчою, ніж за другим акредитивом;

— дата відправки товарів за основним акредитивом має передувати даті відправки за другим акредитивом;

— дата закінчення строку платежу за основним акредитивом має передувати даті іншого акредитива.

Зустрічні акредитиви схожі з компенсаційними за винятком того, що при зустрічному акредитиві банк-емітент для другого акредитива не приймає перший (основний) акредитив як "забезпечення". Замість цього банк отримує інструкції дебетувати рахунок експортера (посередника) за всіма платежами, які здійснюються за другим акредитивом. Перший (основний) акредитив використовується як потенційне джерело надходження грошових коштів на рахунок експортера (посередника).

Резервні акредитиви, або акредитиви "стендбай", які інколи ще називають "чистими", є спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до банківської гарантії. На відміну від документарних акредитивів, які забезпечують перш за все інтереси експортера, резервний акредитив як інструмент забезпечення платежів є значно гнучкішим та уні-версальнішим.

Так, резервний акредитив може використовуватися і як документарний акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером (замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту. Таким чином, резервний акредитив (як і банківську гарантію), на відміну від документарного акредитива, можна віднести до непрямого забезпечення платежу. Такий акредитив може бути реалізовано лише у тому випадку, коли наказодавець резервного акредитива не виконає свої зобов'язання.

Резервні акредитиви набули значного поширення у міжнародній практиці. Тому вони також стали предметом уніфікації та підпорядковуються "Уніфікованим правилам". З цього погляду резервні акредитиви мають певні переваги порівняно з банківськими гарантіями, які підпорядковуються національ-

Тема 12

ному законодавству. Оскільки резервні акредитиви належать до категорії незабезпечених кредитів, більшість банків виставляє їх за дорученням тих клієнтів, які мають у них свої рахунки. Існують фінансова і комерційна моделі акредитива "стендбай".

Фінансова модель акредитива "стендбай" фактично розглядається як міжнародна гарантія, в той час як комерційний "стендбай" може розглядатися як гарантія за документарним акредитивом. Характеризуючи фінансову модель акредитива "стендбай" як міжнародну гарантію, що адресована бенефіціару, необхідно акцентувати увагу на кількох особливих моментах.

Бенефіціар — це покупець, який є бенефіціаром фінансового акредитива "стендбай". Наказодавець є експортером. Тобто на-казодавець та бенефіціар абсолютно відрізняються від тих осіб, котрі беруть участь у виконанні документарного акредитива або в акредитиві "стендбай", який гарантує оплату товару.

Комерційна модель акредитива "стендбай" у вигляді гарантії оплати товару стосується усіх підприємств, як експортерів, так і імпортерів. Акредитив "стендбай" як гарантія оплати товару може застосовуватися у ситуації, коли експортер наполягає на безвідкличному акредитиві, а покупець не має достатньої суми власних грошових коштів, і банк не бажає або не має змоги надати покупцеві кредит для оплати товарів експортеру. Таким чином, комерційна модель акредитива "стендбай" — це безвідкличне зобов'язання банку-емітента оплатити товар у випадку неналежного виконання акредитива покупцем.

Револьверні та відновлювані акредитиви виступають альтернативними акредитивами "стендбай" у ситуаціях, коли:

— імпортер отримує регулярні поставки товару з-за кордону від іноземного постачальника;

— постачальник наполягає на платежі у формі акредитива;

— банк не бажає виставляти акредитив на повну вартість товарів, які періодично постачатимуться певний час.

Револьверні акредитиви — це акредитиви, які автоматично поновлюються на їх початкову суму або після закінчення визначеного заздалегідь періоду, чи в міру використання у межах наперед визначених загальної суми та терміну дії. Таким чином, акредитиви зможуть поновлюватися щомісяця, щокварталу або певну кількість разів. Револьверні акредитиви використовуються у тих випадках, коли продаж товару за кордон — не одноразова угода, а іноземний покупець є постійним клієнтом експортера. Використання такого акредитива дає експортеру змогу отримувати грошові кошти під належним чином оформ-

Мі жнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

лені документи, які відповідають умовам акредитива, за кожну кратну поставку (здійснювану переважно за графіком), що зафіксовано у контракті (найчастіше — при поставках сировини).

У свою чергу револьверні акредитиви поділяються на кумулятивні і некумулятивні.

Так званий кумулятивний револьверний акредитив дає змогу переносити можливий залишок з поточного періоду на наступний. Це дає змогу уникнути відкриття цілої послідовної мережі акредитивів та є дуже зручним, особливо при регулярних, розбитих на частини поставках (наприклад, щотижневе забезпечення фруктами у період збирання врожаю, рибою — у сезон). Однак слід зазначити, що оскільки поновлення здійснюється автоматично, ризик, який бере на себе банк-емітент у день відкриття акредитива або підтверджуючий банк у день його підтвердження, стосується усієї суми за операцією, а не частини, яка належить до якогось періоду.

Некумулятивні акредитиви — це акредитиви, за якими невикористаний залишок повертається. Порівняно з відновлюваним акредитивом, коли банк виставляє револьверний акредитив, він та його клієнт беруть на себе зобов'язання щодо всієї суми, а не її частини, яка стосується якогось певного періоду. Таким чином, револьверний акредитив, що виник для задоволення потреб торгових партнерів, дає змогу координувати поставки з використанням документарного акредитива за операціями, що передбачають відправку товарів частинами.

Акредитив із червоною смугою. За таким акредитивом аві-зуючий або підтверджуючий банк здійснює авансування бене-фіціара (експортера) до надання визначених документів. Ця спеціальна умова зазначається в акредитиві за вимогою заявника акредитива (покупця/імпортера). Це не передоплата, а угода, за якою постачальник (бенефіціар) отримує аванс від авізуючого/підтверджуючого банку до відправки товарів. Таким чином, покупець звертається з дорученням до банку-емі-тента уповноважити авізуючий/підтверджуючий банк на здійснення платежу експортерові за товари до їх відправки. Тому акредитив із червоною смугою можна характеризувати як джерело передвідвантажувальних коштів у формі:

— позики від авізуючого/підтверджуючого банку, яка надається бенефіціару (експортеру);

— платежу апліканта (імпортера). Іншими словами, аплі-кант може взяти на себе всю відповідальність за надання авансу експортеру, при цьому сам він не надає такого авансу. Ця

Тема 12

роль відводиться авізуючому/підтверджуючому банку проти забезпечення акредитива з червоною смугою.

Слід також зазначити, що акредитив з червоною смугою названий так тому, що первісно в такий акредитив уписувалося застереження, написане червоним чорнилом, тобто спеціальна умова. Сума, яку належить авансувати бенефіціару за акредитивом із червоною смугою, визначається аплікантом такого акредитива за погодженням із банком-емітентом. Аплікант також вирішує, як забезпечується позика, що надається авізу-ючим/підтверджуючим банком бенефіціару/експортеру, а саме:

— шляхом простого письмового підтвердження бенефіціа-ра/експортера про те, що гроші будуть використані виключно на закупівлю товарів для відвантаження їх згідно з умовами акредитива (чистий акредитив із червоною смугою):

— шляхом письмової гарантії або застави, які бенефіціар повинен належним чином оформити та надати повний комплект документів до авізуючого/підтверджуючого банку в межах зазначеного в акредитиві періоду (документарний акредитив із червоною смугою).

Позика, надана бенефіціару авізуючим/підтверджуючим банком, разом із певним відсотком за користування нею, має бути потім повернута авізуючому/підтверджуючому банку, але тільки після того, як бенефіціар надасть документи, необхідні для розкриття акредитива та які повністю відповідатимуть умовам акредитива. Однак якщо бенефіціар не зможе надати такі документи і відповідно не зможе отримати за цим акредитивом гроші, а відтак не в змозі буде повернути позику, то у такому випадку авізуючий/підтверджуючий банк матиме право вимагати рефінансування (з відсотком за позику) від банку емітента. У свою чергу останній матиме право регресу щодо апліканта акредитива. Таким чином, аплікант нестиме відповідальність за усі витрати, що виникли у банку емітента, авізуючого/підтверджуючого банку за акредитивом із червоною смугою.

12.3. Інкасова форма платежу

Розрахунки у формі інкасо, так само як і у формі акредитива, набули значного поширення в міжнародній практиці. Інкасо використовується як при розрахунках на умовах платежів

Між народні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

готівкою, так і в розрахунках на умовах комерційного кредиту. Інкасова форма розрахунків є однією з найстаріших форм банківських операцій. Вона регулюється спеціальним документом — "Уніфікованими правилами по інкасо", розробленими Міжнародною торговою палатою. Сьогодні діє редакція Правил 1995 р. (публікація МТП № 522), яка визначає види інкасо, порядок надання документів до платежу і здійснення платежу (акцепту), повідомлення про здійснення платежу (акцепту) чи неплатежу та інші питання.

Згідно з Уніфікованими правилами, інкасо означає операції, які здійснюються банками на основі отриманих інструкцій з документами з метою:

— отримання акцепту і платежу;

— надання документів проти акцепту і платежу;

— надання документів на інших умовах.

Інкасова форма платежу передбачає передачу експортером доручення своєму банку на отримання від імпортера певної суми платежу проти пред'явлення йому відповідних товарних документів і може здійснюватись за принципом "платіж проти документів" або "акцепт проти документів". Відповідальність банків при здійсненні інкасових операцій обмежується, в основному, пересилкою і наданням документів проти оплати чи акцепту, але без власного зобов'язання виконати платіж, якщо покупець не виконає своїх обов'язків по інкасо. Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, розподіляються на дві групи:

— фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки, інші документи, що використовуються для отримання платежів готівкою);

— комерційні документи (рахунки, документи на відвантаження, специфікації, сертифікати).

У зв'язку з цим визначають два види інкасо: чисте і документарне. Чисте інкасо — інкасо, в якому задіяні лише "фінансові" документи. До них належать: тратта (переказний вексель), простий вексель або чек. Найпоширенішим документом є тратта. Згідно з чистим інкасо, комерційні (транспортні) документи, які належать до тратти, можуть бути передані і відправлені безпосередньо імпортеру, минаючи банк. Коли коносамент або транспортний документ передається безпосередньо імпортеру, імпортер стає власником товаророзпорядчих документів. Ці транспортні документи називають такими, що "безпосередньо передаються". У такому випадку імпортер стає власником

Тема 12

товарів до оплати або акцепту тратти шляхом оплати транспортній компанії фрахту (якщо фрахт сплачує покупець) і відповідних витрат. Таким чином, роль банку експортера (банку-ремітента) полягає лише в пересиланні тратти інкасуючому банку для оплати або акцепту.

Документарне інкасо передбачає надсилання разом із фінансовими комерційних (транспортних) документів, види і кількість примірників яких мають визначатись вимогами країни-імпортера. До таких документів можуть належати:

— термінова тратта або тратта на пред'явника;

— коносамент або інший транспортний документ;

— комерційні рахунки-фактури або інвойс;

— свідоцтво про походження товару;

— страхові поліси або сертифікати тощо.

Згідно з документарним інкасо, банк експортера (банк-ремі-тент) надсилає документи та свої інструкції зі вказівками щодо стягнення інкасо до банку в країні імпортера (інкасуючого банку). Ці інструкції визначають терміни та умови видачі документів імпортерові. Імпортер отримує документи тільки після виконання відповідних умов. Порівняно з чистим інкасо використання документарного інкасо менш ризикове для експортера, тому що пересилання товаророзпорядчих документів захищене.

Якщо оплата здійснюється у формі документарного інкасо, то, як правило, в цьому беруть участь чотири сторони. Трасант (експортер) — клієнт, який доручає інкасо за своєю траттою та комерційними документами банку в своїй країні. Трасанте також називають принципалом, тобто одержувачем коштів. Банк-ремітент — банк, обраний експортером для пересилання документів до країни імпортера з метою здійснення інкасо через інкасуючий банк. Інкасуючий банк (на відміну від банку-ремітента) — будь-який банк, який займається обробкою інкасо. Він надає імпортерові тратту та комерційні документи проти отримання платежу чи акцепту. Здебільшого інкасуючий банк визначається експортером на засадах пріоритетної угоди з імпортером і є банком імпортера. Як альтернативу банк-ремітент обирає своє відділення, філію або кореспондента в місті (країні) імпортера. Трасат (імпортер) — сторона, якій надають документи відповідно до інструкції. Банк-ремітент готує інструкції на підставі доручень, отриманих від експортера, які описують терміни та умови, за яких інкасую-

М іжнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

чий банк має видати документи імпортеру. Ґрунтуються вони на попередній домовленості між імпортером та експортером. Інкасова форма розрахунків проходить такі етапи:

1. Відвантаживши товар, експортер передає своєму банку інкасове доручення та товарні документи.

2. Банк експортера, який прийняв інкасове доручення, направляє його разом з товарними документами банку-кореспон-денту в країні імпортера.

3. Банк-кореспондент у країні імпортера пред'являє товарні документи імпортеру та видає йому їх проти вказаної в інкасовому дорученні суми платежу.

4. Отримана від імпортера сума платежу переводиться банком імпортера на рахунок банку експортера, а той зараховує її на рахунок експортера.

Реалізація цієї форми розрахунків розпочинається з узгодження умов інкасо між експортером та імпортером і визначення їх в угоді про купівлю-продаж. У пропозиції продавця та в договорі про купівлю-продаж установлюють умови платежу "документи проти платежу готівкою" або "документи проти акцепту".

Вручити документи проти платежу інкасуючий банк може платнику тільки проти негайної оплати. "Негайно" згідно з міжнародним звичаєм означає "найпізніше — при надходженні товару". Якщо продавець не хоче довго чекати грошей, він в інкасовому дорученні повинен вимагати "платежу після першого представлення документів". У цьому випадку договір про купівлю-продаж і рахунок мають містити положення, згідно з яким документи потрібно пред'являти платнику негайно після їх надходження в інкасуючий банк.

Вручити документи проти акцепту інкасуючий банк може платнику проти акцепту тратти, яка підлягає оплаті, як правило, протягом ЗО—180 днів після пред'явлення або тратти, яка підлягає оплаті у визначений термін. Акцептування векселя на пред'явника можна порівняти з оплатою готівкою проти квитанції. Так, трасат до здійснення платежу вже вступає у право володіння товаром; він може продати його терміново, отримавши таким чином необхідні кошти для оплати векселя. Отже, акцепт визначає для нього термін платежу і дає змогу уникнути короткострокового фінансування складських запасів.

Для продавця після видачі товару забезпеченням може бути тільки акцепт трасата. Тому до настання терміну платежу за векселем він може вимагати, щоб акцепт був доповнений ава-

Тема 12

лем інкасуючого або іншого першокласного банку. Авалем є гарантія за векселем, яка надається написом на лицьовому боці або чіткою позначкою про аваль на зворотному боці векселя чи на додатковому аркуші. Разом з підписом має бути зазначено, що поручництво надано за трасата. Поручитель (аваліст) з векселя несе солідарну відповідальність разом з трасатом, тобто він може відповідати за векселем, якщо трасат до настання терміну оплати векселя не виконає своїх платіжних зобов'язань.

Після укладання зазначеної угоди продавець відвантажує замовлений товар безпосередньо на адресу покупця. Одночасно він готує всі необхідні документи (рахунок-фактура, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару тощо) і надсилає їх разом з інкасовим дорученням своєму банку (банку-ремітенту). При складанні інкасового доручення продавець повинен:

— чітко вказати повну і точну адресу платника;

— зазначити спосіб вручення документів покупцю;

— перевірити наявність усіх документів, що вимагаються покупцем або обумовлені договором про купівлю-продаж, та правильність їх заповнення;

— врахувати нормативи країни-імпортера при виставленні документів;

— перевірити однаковість позначення назв портів та номерів в усіх документах і відповідність їх маркуванням на упаковці;

— перевірити, чи підписані всі документи, чи поставлені передавальні написи (якщо це необхідно) на зворотному боці коносамента, страхового документа та векселя;

— зазначити точну адресу інкасуючого банку;

— зазначити представника у країні імпортера, який у разі неплатежу потурбується про товар (адреса третьої особи);

— зазначити вказівку банку про заявления протесту в разі несплати або неакцепту.

Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями банку в країні платника. Здебільшого останній представляє документи безпосередньо платнику. За певних обставин він доручає представити документи іншому банку. Інкасуючий банк, що представляє документи платнику, називають "представляючим банком". Цей банк інформує платника про надходження до нього документів. У повідомленні представляючого банку або в авізо платник знаходить необхідні дані про відвантажений йому товар. Авізо дає змогу йому зробити вис-

Міжнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

новок про можливість на основі документів, які має банк, отримати товар та сплатити мито. При бажанні платник може перевірити документи в представляючому банку. Але банк без спеціального дозволу довірителя не може дозволити огляд товару, який прибув за місцем призначення. Представляючий банк переводить виручку банку-ремітенту, як тільки в його розпорядження надходить необхідна сума валюти.

При інкасо "документи проти акцепту" акцептований вексель після отримання документів трасатом (залежно від інструкцій довірителя) залишається в інкасуючому банку або повертається банку-ремітенту. Останній передає вексель своєму довірителю, який дисконтує його або може отримати належну суму при настанні терміну платежу. При середньому терміні дії векселя за певних обставин можливі форфетування або перефінансування.

Як компенсацію за послуги при здійсненні документарного інкасо представляючий та інкасуючий банк нараховують комісійні та накладні витрати. Здебільшого йдеться про комісійні за вручення документів проти акцепту або платежу, оплату акцепту. Залежно від способу здійснення інкасо можуть нараховуватись додаткові накладні витрати та комісії за пролонгацію векселів, за додаткові повідомлення про документи, за повернення документів, оголошення протесту, а також поштові збори та інші фактичні витрати.

Інкасова форма розрахунків вигідна експортеру тим, що банки захищають його право на товар до моменту оплати документів чи акцепту тратт (якщо експортер не дав інструкцій про видачу документів без оплати). Право на товар імпортеру надають товаророзпорядницькі документи, які він отримує в своє розпорядження після їх оплати (акцепту тратт), якщо експортер не дав інструкцій про видачу документів без оплати.

Основним же недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість руху документів через банки і, відповідно, періоду їх оплати (акцепту), який може тривати від кількох тижнів до місяця. Крім того, імпортер має право відмовитись від оплати наданих документів. У зв'язку з цим у розрахунках по інкасо можуть використовуватися різні засоби прискорення і додаткового забезпечення платежів. У розрахунках за комерційним кредитом інкасо документів і векселів супроводжується наданням згідно з дорученням імпортера банківської платіжної гарантії на користь експортера, яка забезпечує платіж у випад-

Тема 12

ках несплати імпортером документів (векселів) у встановлений строк. Банківські гарантії можуть надаватися і для забезпечення акцепту тратт, направлених на інкасо.

12.4. Механізм здійснення платежів чеками

В ЗЕД інколи використовується також чекова форма розрахунків, яка реалізується шляхом видачі чекодавцем розпорядження своєму банку здійснити із наявних коштів чекодавця виплату певної суми чекоотримувачу чи перерахування цієї суми на його рахунок. Чек може передаватись однією особою іншій шляхом внесення в нього передавального напису (індосаменту).

Чек — це безумовна пропозиція власника рахунку (чекодавця) банку здійснити платіж зазначеної у чекові грошової суми певній особі або пред'явникові (чекоотримувачу) готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок у банку. Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник побоюється віддавати гроші до отримання товару, а постачальник не хоче передавати товар до одержання гарантій платежу. Як засіб платежу в зовнішніх операціях чек використовують при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашенні боргу, а також у розрахунках з неторговельних операцій. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу заощаджувати на обігу готівки і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачують після подання.

Виписаний чекодавцем документ повинен мати відповідне фінансове покриття на його банківському рахунку. Законодавство багатьох країн передбачає кримінальну відповідальність за виставлення чека без покриття. Чеки, які клієнт виписує банку, видають у межах суми, наявної на його поточному та інших рахунках, включаючи суми, які надійшли на ці рахунки в результаті надання банками кредиту.

Слід пам'ятати, що чек є приватним зобов'язанням і не має сили законного платіжного засобу. Видача чека ще не є погашенням боргу, для цього чек має бути перетворений у гроші або в зобов'язання банку сплатити гроші. Кредитор, який отримав чек в оплату боргу, повинен його перевірити і приймати

Мі жнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

тільки в тому випадку, якщо він впевнений, що чек може бути перетворений у гроші. При цьому банк, на який виписаний чек, не несе відповідальності перед отримувачем чека за його оплату, а виступає як агент чекодавця, який має депозит в банку і відповідає тільки перед чекодавцем за оплату правильно оформленого чека в межах наявних на рахунку коштів.

Форми чеків і їх обіг регламентує національне законодавство і норми міжнародного права — Женевська конвенція 1931 p., що встановила "Однотипний закон про чеки". Країни, які не входять до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними правовими нормами. Відповідно до міжнародного права при вирішенні суперечностей, пов'язаних з формою та обігом чеків, застосовується право тієї країни, де був виписаний чек.

Чек має строго визначену форму письмового документа; його виписують на спеціальному бланкові, виданому чекодавцю банком. Текст чека має містити такі основні елементи:

1. Назва "чек" тією мовою, на якій він виписується.

2. Просте і нічим не обумовлене розпорядження платнику сплатити зазначену в чеку суму, зазначену прописом.

3. Найменування платника, яким є банк, де чекодавець має свій поточний чи інші рахунки.

4. Місце платежу (найчастіше збігається з місцем розташування банку).

5. Дата та місце виписування чека.

6. Підпис чекодавця.

Жодні поправки чи виправлення на чекові не допускаються. Відсутність у ньому якогось із зазначених елементів позбавляє цей документ сили чека.

Згідно з Женевською конвенцією термін подання чека до оплати у країні його видачі дорівнює восьми дням, у платіжному обороті між країнами Європи — двадцяти, а в міжконтинентальному платіжному обороті — сімдесяти дням. Ці терміни діють з дня, вказаного у чеку, як дата виставлення чека.

Розрізняють такі види чеків:

1. Іменний — чек на користь певної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Передача здійснюється цесією — передавальним написом із застереженням "Не наказу", завіреним у нотаріальному порядку відповідно до норм цивільного права.

2. Ордерний — виписаний на користь певної особи чи за її наказом. Передається за допомогою індосаменту із застережен-

Тема 12

ням "Наказу" чи без нього. Цей вид чека широко використовують у міжнародному платіжному обороті.

3. Чек на пред'явника. Виписують пред'явникові, він може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Чекодавець надає його своєму партнерові за кордоном, який при отриманні чека виставляє його обслуговуючому банкові для кредитування свого рахунку. У такий спосіб, за допомогою чека на пред'явника, чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнерові. Цей платіж відбувається швидше, ніж платіж банківським переказом. Тому чеки на пред'явника також широко використовують у міжнародному обороті.

4. Банківський чек — чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування підпри-ємства-чекодавця, ним виступає банк боржника. Оплату за цими чеками здійснюють за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунку в банку-кореспондентові за кордоном. У міжнародному платіжному обороті найчастіше використовують банківські ордерні чеки.

Розрізняють авізовані та неавізовані банківські чеки. Перші містять в тексті вказівку на те, як банк-платник може отримати покриття за чеком, або банк-чекодавець окремим листом (авізо) направляє банку-платнику покриття (кредитове авізо), або сповіщає про те, в який банк це покриття направлене. Авізовані банківські чеки можуть замінювати банківські перекази. Неавізовані чеки для одержання платежу вимагають інкасації, тобто представлення для оплати вказаному в чеку банку-платнику безпосередньо або через інший банк.

В окремих випадках можуть використовуватися сертифіко-вані банком чеки, які є одним із способів засвідчення надійності платника. Вітчизняне законодавство, як і Уніфікований чековий закон, не визнають акцепт чека платником. Здійснений на чеку напис про акцепт вважається ненаписаним. Чекові закони в низці країн допускають акцепт чека банком-платником, який, як правило, відіграє роль посвідчення банком-платником наявності покриття за цим чеком, а іноді і зобов'язання банку, що акцептував чек, блокувати це покриття до моменту платежу за чеком або закінчення строку його пред'явлення до оплати. Таким чином, сертифікацією банк засвідчує на чеку підпис, наявність на рахунку платника коштів у банку і виписану суму, яку він зобов'язується виплатити при пред'явленні чека.

5. Фірмовий (комерційний) чек — документ, виписаний
клієнтом банку (чекодавцем) на пред'явника (одержувача). Цей

Міжнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД

чек відрізняється від інших тим, що приймається тільки на інкасо від бенефіціара і передачі не підлягає. Оплата за такими чеками проводиться за рахунок коштів чекодавця. При прийомі банком від клієнта чека на інкасо з нього береться застава.

Є дві форми оплати чеків, які практикуються в іноземних банках, — "cash" і "collection". При оплаті "cash" іноземний банк негайно (3—14 днів) зараховує всю необхідну суму на покриття відправлених йому чеків, а потім перевіряє можли-вості платежу, зв'язуючись з банками-платниками, на які виписані чеки. При оплаті "collection" іноземний банк кредитує рахунок банку тільки після всіх можливих перевірок, що гарантують остаточне зарахування.

Оплата "cash" здійснюється без стягнення комісії банку. А при прийнятті чеків від клієнтів для направлення їх в іноземні банки-кореспонденти на інкасо, як правило, в одному випадку в одну відправку включається така кількість чеків, щоб комісія банку (її розмір від номіналу чека) окупила витрати на відправку чеків і принесла дохід.

Якщо при передачі чека не передбачено отримання готівки, то використовують кросування та розрахункові чеки. Прикметна ознака кросованого чека — дві паралельні лінії (загальне перекреслення), нанесене по діагоналі на його лицьовому боці.

Одна особа може передавати чек іншій шляхом внесення у нього передавального напису — індосаменту, який роблять на зворотному боці чека або на доданому до чека листі (алонжі) і підписується особою, котра зробила цей напис (індосантом). Передавальний напис (індосамент) має бути простим і нічим не обумовленим. Він засвідчує передачу прав за чеком іншій особі, а також передбачає відповідальність індосанта перед усіма наступними власниками чека.

Оформлений індосаментом чек має бути вручений індосантом індосаторові. Індосамент може бути (так само, як і чек) іменним, ордерним, бланковим. Якщо ж індосамент містить слова "на інкасо", "валюта на отримання", "в депозит", "як довіреному" або рівнозначні вирази, то такий індосамент називається передорученим.

Міжнародна банківська практика виробила універсальний текст передорученого чекового індосаменту, коли замість зазначення в індосаменті найменування банку, якому доручається інкасація із написанням зазначених вище слів, проставляється штамп з таким текстом: "платіж чеком", "негоціація чека", "гарантія платежу за чеком".

Тема 12

Алгоритм розрахунків за допомогою чеків такий. Імпортер, разом із платіжним дорученням для депонування коштів, подає до свого банку заяву на отримання чекової книжки. Банк імпортера, отримавши відповідні документи, надає останньому чекову книжку. Постачальник (експортер) відвантажує товари (роботи, послуги) покупцю (імпортеру), за що отримує чек на суму поставленого товару, який далі передає до банку експортера для здійснення оплати. Банк експортера, перевіривши справжність чека і відповідність його вимогам, надсилає вимогу банку імпортера переказати зазначену суму грошей. Після виконання вимоги банком імпортера банк експортера надсилає письмове повідомлення своєму клієнту про зарахування коштів на його рахунок.

Незважаючи на відносну простоту чекових розрахунків, ця форма поки що не набула належного поширення в практиці розрахунків за зовнішньоторговельними угодами.

12.5. Вексельна форма платежу

Як у міжнародній, так і вітчизняній практиці широко використовується вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити з настанням строку певну суму грошей власнику векселя (векселетримачу).

При розрахунках за зовнішньоекономічними операціями використовуються простий ("соло") і переказний вексель (тратта). Якщо у розрахунках, оформлених простим векселем, беруть участь дві сторони — продавець (кредитор) і покупець (боржник), тобто векселедавець і векселетримач відповідно до загальновизнаної термінології, то в операціях з переказним векселем кількість задіяних осіб розширюється. За класичною схемою у переказному векселі беруть участь три особи:

— трасант (він же векселедавець);

— трасат (платник — той, кому трасант дає наказ платити);

— ремітент (перший векселеодержувач, він же векселетримач). Простий вексель (соло) виставляє не кредитор, а боржник

(векселедавець), який бере на себе зобов'язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін. Однак частіше застосовують переказний вексель, який є безумовною пропозицією трасанта (кредитора), адресованою трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в

*

Мі жнародні розрахунки при здійсненні ЗЕД ________________________

установлений термін визначену суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (трасата), і боржником щодо ремітента.

У сфері міжнародного вексельного обороту застосовуються норми національного і міжнародного права. Так, у 1930 р. в Женеві ряд країн підписали Конвенцію, якою запроваджено "Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі". Україна приєдналася до Женевської конвенції 6 липня 1999 р. відповідно до Закону № 826-XIV та уніфікувала національне вексельне законодавство, прийнявши 5 квітня 2001 р. Закон "Про обіг векселів в Україні".

Деякі країни не приєдналися до Конвенції, користуючись національним вексельним законодавством. Тому в міжнародних розрахунках необхідно враховувати цю обставину.

Відповідно до "Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі" вексель складають у письмовому вигляді. Простий вексель має містити такі обов'язкові елементи:

— назву "простий вексель", яка включена в текст документа і вказана тією мовою, якою цей документ складений;

— безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;

— зазначення строку платежу;

— зазначення місця, в якому має здійснитися платіж;

— найменування особи, якій або з наказу якої має здійснитися платіж;

— зазначення дати і місця видачі простого векселя;

— підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
Перевідний вексель (тратта) має містити крім вказаних

пунктів найменування того, хто повинен платити (платника). Документ, у якому немає будь-якого з реквізитів, обов'язкових для простого і переказного векселів, не визнається векселем. Винятком є:

Поиск по сайту: