Портрет агресиної дитини

Майже в кожній групі дитячого садка, у кожнім класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває і б’є їх, відбирає і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази – одним словом, стає „грозою” всього дитячого колективу, джерелом засмучень вихователів і батьків. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину дуже важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче зрозуміти.

Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в ніжності і допомозі дорослих, тому що її агресія – це насамперед відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводять до порушення відносин і вселяють в душу дитини впевненість, що її не люблять. „Як стати улюбленою і потрібною?” – неров’язана проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона і шукає способів залучення уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б нам і дитині, але як зробити краще – вона не знає. „Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість, прагне розлютити маму, вихователів, однолітків. Вона „не заспокоюється” доти, поки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять у бійку”.

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча заздалегідь знає, що з боку дітей може одержати відсіч, а з боку дорослих – покарання. У дійсності – це відчайдушна спроба завоювати своє „місце під сонцем”. Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати провину за затіяну ними сварку за інших.

Такі діти часто не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не зауважують, що вселяють у навколишніх страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що увесь світ хоче скривдити саме їх. Таким чином, виходить замкнене коло: агресивні діти бояться і ненавидять навколишніх, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Нещодавно було проведено міні-опитування серед старших дошкільників, метою якого було з’ясувати, як вони розуміють агресивність. От які відповіді дали агресивні і неагресивні діти.

1. Яких людей ти вважаєш агресивними?

„Маму і тата, тому що вони лаються, б’ються” (50% опитаних дітей). „Індіанців, бандитів, мисливців, тому що вони убивають людей і тварин” (63% хл.; 80% д.).

2. Що б ти зробив, якби зустрівся з агресивною дорослою людиною?

„Почав(ла) битися”, „ударив(ла) би” (83% хл., 27% д.), „обляпала, забруднила б” (36% д.), „просто пройшов(ла) би, відвернувся(ась)” (83% хл., 40% д.), „покликала б на допомогу знайомих” (50% д.)

3. Що ти зробив би, якби зустрівся з агресивним хлопчиком (дівчинкою)?

„Став(ла) би битися” (92% хл., 54% д.), „утікла б” (36% д.), „пішов(ла) би, утек(ла)” (83% хл., 50% д.)

4. Чи вважаєш ти себе агресивним? „Ні” – 83% хл., 54% д.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж діти не можуть подивитися на себе зі сторони й адекватно оцінити свою поведінку. На жаль, діти часто переймають агресивні форми поведінки батьків.

Агресивні діти мають потребу в розумінні і підтримці дорослих, тому їх головна задача – надання посильної і своєчасної допомоги дитині.

Як правило, для вихователів і вчителів не викликає труднощів визначення дітей з підвищеним рівнем агресивності. Але в спірних випадках можна скористатися критеріями визначення агресивності, що розроблені американськими психологами М. Алворд і П. Бейкер.

Поиск по сайту: