Практичне заняття №6

Методи розвитку довільної поведінки у шестирічному віці

Мета: сформувати у студентів поняття про довільну поведінку.

Завдання:

· визначити поняття „довільна поведінка”;

· розглянути методи розвитку довільності в руховій сфері;

· розглянути методи розвитку психологічної довільності в емоційній сфері;

· розглянути методи розвитку психологічної довільності у сфері спілкування;

· розглянути методи розвитку психологічної довільності у поведінці;

· сформувати уміння розробляти сценарії занять, спрямованих на формування основ довільності психічної регуляції в шестирічних школярів.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття про довільну поведінку.

2. Методи розвитку психологічної довільності в руховій сфері.

3. Методи розвитку психологічної довільності в емоційній сфері.

4. Методи розвитку психологічної довільності у сфері спілкування.

5. Методи розвитку психологічної довільності у поведінці.

6. Перевірка виконання завдань для самостійної роботи, аналіз отриманих результатів.

Завдання для самостійної роботи:

1. Розробити сценарій заняття, спрямованого на розвиток основ довільності психічної регуляції в дітей, використовуючи прийоми психогімнастики, емоційно-комунікативного, поведінкового та акторського тренінгів.

Література:

Закон України „Про освіту”

Закон України „Про дошкільну освіту”

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст.

Державний стандарт початкової освіти // Початкова школа. – 2001. – №1.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика, 1983. – 271 с.

Буре Р.С. Готовим детей к школе. – М.: Просвещение, 1987.

Готовность детей к школе, диагностика психического развития и коррекция его неблагоприятных вариантов. – Томск, 1992.

Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970.

Коломенский Я.П., Панько Е.А. Учителю о психологии детей 6-летнего возраста. – М.: Просвещение, 1998.

Корнеева Е.Н. Ох уж эти первоклашки!.. – Ярославль: «Академия развития», 1999. – 192 с.

Люблинская А. Учителю о психологии младшего школьника. – М., 1977.

Назаренко Г.І. Шестирічна дитина в школі. – Харків: ХОНМІБО,2003. – 40 с.

Никитин Б.П. Развивающие игры. – М.: Знание, 1994.

Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М.: ТЦ „Сфера”, 1998. – 240 с.

Рудестам К. Групповая психотерапия (Мастера психологии) / Пер. с англ. А.Голубева. – СПб.: Питер, 1998. – 373 с.

Савченко А.Я. Подготовка студентов к работе с учащимися 6-летнего возраста. – К.: Высшая школа, 1990.

Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992.

Тарасун В.В. Тесты учебных способностей для 1 класса. – К., 1992.

Шабалина З.П. Первый год – самый трудный. – М.: Просвещение, 1990.

У дитини по мірі розвитку її особистості підвищуються здібності до довільної психічної саморегуляції та самоконтролю. У молодшому шкільному віці формування довільності стає центром психічного розвитку: розвиваються довільна пам’ять, увага, мислення, довільною стає організація діяльності, молодші школярі вчаться керувати своєю поведінкою. Цей процес є достатньо складним і тривалим, часто здійснюється стихійно та призводить до небажаних наслідків: труднощів у навчанні та вихованні дитини. Буває, що цьому сприяють дорослі. Бажаючи якнайшвидше виховати у дитини здібності до саморегуляції, дорослі часто вичитують її, викликаючи у неї почуття неповноцінності; надають інструкції, вбиваючи самостійність, а також огороджують дитину великою кількістю заборонів і примушують їх дотримуватись під загрозою покарань.

Психологи вважають, що розвивати психічну довільність необхідно на початку шкільного навчання через роботу з самосвідомістю дитини та тренування її функцій. Здатність регулювати різні сфери психічного життя складається з конкретних умінь, які можна контролювати.

У руховій сфері:

- вміння довільно спрямовувати свою увагу на м’язи, що беруть участь у русі;

- вміння розрізнювати і порівнювати м’язові відчуття;

- вміння визначати відповідний характер відчуттів (напруга – розслаблення; важкість – легкість та ін.), характер рухів, які супроводжуються цими відчуттями (сила – слабкість, різкість – плавність, темп, ритм);

- вміння змінювати характер рухів, спираючись на контроль своїх відчуттів.

Перші три вміння можна з успіхом тренувати у кожної дитини, останнє ж багато в чому залежить від природної обдарованості – точного м’язового почуття, моторної спритності. Краще, якщо ця робота проводиться разом учителем і психологом. Але елементи психогімнастики можуть вводитися вчителем на будь-якому уроці. Психолог звичайно проводить спеціальні заняття для групи проблемних дітей (від 5 до 10 занять).

Однак можна допомогти дітям розвинути це вміння, використовуючи механізм функціональної психофізичної єдності. Адекватні образи фантазії і яскраві емоції дозволяють зробити рух більш точним та правильним.

В е моційній сфері:

- уміння довільно спрямовувати свою увагу на емоційні відчуття, яких дитина зазнає;

- уміння розрізнювати і порівнювати емоційні відчуття, визначати їх характер (приємно, неприємно, неспокійливо, дивно, страшно і т.п.);

- уміння одночасно спрямовувати свою увагу на м’язові відчуття та на експресивні рухи, які супроводжують будь-які власні емоції і емоції, які відчувають оточуючі;

- уміння довільно наслідувати й „відтворювати” або демонструвати емоції за заданим зразком.

Рухові, психомотрні функції молодших школярів є найбільш розвиненими. Тому розвивати інші психічні функції природно, спираючись на рух. Таким чином, дитина може отримати досвід керування своїми емоціями через яскраві образи фантазії та рухової активності (тобто через механізм функціональної психофізичної єдності).

У сфері спілкування:

- уміння ловити, розуміти та розрізнювати чужі емоційні стани;

- уміння співпереживати (тобто приймати позицію партнера по спілкуванню та повноцінно проживати-почувати його емоційний стан);

- уміння відповідати адекватними почуттями (тобто у відповідь на емоційний стан товарища проявити такі почуття, які принесуть задоволення учасникам спілкування).

У дітей краще, ніж у дорослих, розвинена інтуїтивна здатність ловити чужий емоційний стан, оскільки вони не надають такого значення словам, як дорослі. Тому важливо не упустити цей благодатний час для розвитку в дитини емпатії, співчуття, товариськості, доброти.

Для співпереживання й уміння проявляти адекватні реакції на чужі емоції дитині потрібний досвід сумісного проживання своїх емоцій та емоцій партнерів по спілкуванню при різних за характером емоційних впливах.

У поведінці:

- уміння визначати конкретні цілі своїх вчинків;

- уміння шукати й знаходити, обираючи з численних варіантів, засоби досягнення цих цілей;

- уміння перевіряти ефективність обраних шляхів: діями, помиляючись та виправляючи помилки, досвідом почуттів або минулих аналогічних ситуацій;

- уміння передбачати кінцевий результат своїх дій та вчинків;

- уміння брати на себе відповідальність.

Для розвитку в дітей описаних умінь велике значення має можливість зазнати різні варіанти дії для того, щоб навчитися робити вибір. Саме вибір вчинків або дій – перший крок на шляху розвитку довільного (відповідно до своїх бажань, волі) керування поведінкою.

Засоби поведінки, що їх дорослі демонструють дитині в повсякденному житті, не завжди є продуктивними, інколи – неадекватні, часто – обмежені їхнім власним досвідом та недоліками. Тому бажана спеціальна робота з дітьми в цьому напрямку. У повсякденному житті дорослі можуть позбавляти дитину багатства вибору і, отже, можливості вдосконалювати свою поведінку.

Здібність передбачати, брати на себе відповідальність та керувати власними діями мають лише зрілі, сформовані особистості. Є підстави вважати, що коли почати розвивати та тренувати ці здібності у дитинстві, то в зрілому віці можна досягти більшої згоди та досконалості в керуванні самим собою.

Методика розвитку основ довільності психічної регуляції в дітей включає прийоми психогімнастики, емоційно-комунікативного, поведінкового та акторського тренінгу, аутотренінгу та елементи групової психотерапії.

Поиск по сайту: