Психологічна корекція імпульсивності, розвиток довільності

Спілкуючись з імпульсивною дитиною, відзначайте кожну успішну спробу стриматися, не піддатися спокусі, ситуативному бажанню. Хваліть за виявлене (нехай мінімально) терпіння, висловлюйте надію на те, що дитина зможе, якщо захоче, справитися із собою, не буде поспішати, а буде міркувати і правильно вирішувати, як їй діяти. У сюжетно-рольових іграх і драматизаціях корисно, щоб дитина виконувала роль, яка вимагає відповідальності, організації ефективної діяльності групи, узгодження інтересів різних людей [1].

Розвиток довільності – багатокомпонентний процес, що вимагає обов'язкового формування цілісної системи усвідомленої саморегуляції. Ця система містить у собі здатність утримувати мету виконуваної діяльності, складати програму виконавчих дій, формувати модель значимих умов діяльності, уміти користуватися зворотним зв'язком і конкретизувати допущені помилки як у процесі самої діяльності, так і по її закінченні. Успішне виконання будь-якої діяльності можливе лише за наявності такої цілісної системи довільної саморегуляції [19].

Розвивати психічну довільність необхідно на початку шкільного навчання через роботу із самосвідомістю дитини і тренування її зростаючих функцій. Здатність регулювати різні сфери психічного життя складається з конкретних контрольованих умінь [8].

І.В.Дубровіна вважає, що найбільш ефективною діяльністю з розвитку довільності у навчальній роботі служить продуктивна діяльність, у першу чергу – конструювання. Конструювання за наочним зразком – перший етап формування довільності. Подальше вдосконалювання довільної саморегуляції здійснюється шляхом цілеспрямованого ускладнення умов діяльності. На наступному етапі можна запропонувати дитині аналогічну роботу, в якій зразком буде служити не реальний предмет, а його малюнок. Наступне ускладнення припускає конструювання за словесним описом, а потім і за власним задумом. Також для розвитку довільності використовують прийом «копіювання за зразком» [19].

Для організації роботи психолога з розвитку довільності учнів можна використовувати спеціально розроблену корекційну програму Р.В.Овчарової [8; 51-70].

Практичне заняття №7

Діагностика і корекція агресивності школярів шестирічного віку

Мета: сформувати у студентів поняття про методи діагностики та корекції агресивної поведінки в дітей шестирічного віку.

Завдання:

· розглянути питання про методи діагностики дітей шестирічного віку;

· розглянути методи діагностики та корекції агресивної поведінки у шестирічних школярів;

· навчити добирати та застосовувати ігри, що сприяють зменшенню агресивності дітей;

· сформувати уміння складати план заняття, метою якого є корекція агресивної поведінки шестирічних школярів.

План семінарсько-практичного заняття

1. Методи діагностики школярів шестирічного віку.

2. Методи діагностики та корекції агресивності школярів шестирічного віку.

3. Перевірка виконання завдань для самостійної роботи, аналіз отриманих результатів.

Завдання для самостійної роботи:

1.Підібрати ігри, що сприяють зменшенню агресивності дітей.

2.Скласти план заняття щодо корекції агресивної поведінки шестирічних школярів.

Література:

Закон України „Про освіту”

Закон України „Про дошкільну освіту”

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст.

Державний стандарт початкової освіти // Початкова школа. – 2001. – №1.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика, 1983. – 271 с.

Готовность детей к школе, диагностика психического развития и коррекция его неблагоприятных вариантов. – Томск, 1992.

Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970.

Корнеева Е.Н. Ох уж эти первоклашки!.. – Ярославль: «Академия развития», 1999. – 192 с.

Люблинская А. Учителю о психологии младшего школьника. – М., 1977.

Назаренко Г.І. Шестирічна дитина в школі. – Харків: ХОНМІБО, 2003. – 40 с.

Никитин Б.П. Развивающие игры. – М.: Знание, 1994.

Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М.: ТЦ „Сфера”, 1998. – 240 с.

Рудестам К. Групповая психотерапия (Мастера психологии) / Пер. с англ. А.Голубева. – СПб.: Питер, 1998. – 373 с.

Савченко А.Я. Подготовка студентов к работе с учащимися 6-летнего возраста. – К.: Высшая школа, 1990.

Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992.

Шабалина З.П. Первый год – самый трудный. – М.: Просвещение, 1990.

Слово „агресія” походить від латинського „agressio”, що означає „напад”, „приступ”. У психологічному словнику подане таке визначення цього терміна: „ Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, що наносить шкоду об’єктам нападу (живим і неживим), що приносить фізичний і моральний збиток людям чи викликає в них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості і т.п)”.

Причини появи агресії в дітей можуть бути найрізноманітнішими. Виникненню агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку. Слід зазначити, що величезну роль грає виховання в родині, причому з перших днів життя дитини. Соціолог М. Мид довела, що в тих випадках, коли дитину різко відлучають від грудей і спілкування з матір’ю зводять до мінімуму, у дітей формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, жорстокість, агресивність, егоїзм. І навпаки, коли в спілкуванні з дитиною присутня м’якість, дитина оточена турботою й увагою, ці якості не виробляються.

На становлення агресивної поведінки великий вплив має характер покарань, що звичайно застосовують батьки у відповідь на прояв гніву у свого чада. У таких ситуаціях можуть бути використані два полярних методи впливу: або поблажливість, або суворість. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто зустрічаються й у занадто м’яких батьків, і в надмірно суворих.

Дослідження показали, що батьки, які різко придушують агресивність у своїх дітей, усупереч своїм чеканням, не усувають цю якість, а, навпаки, викликають її, розвиваючи у своєму сині чи дочці надмірну агресивність, що буде виявлятися навіть у зрілому віці. Адже всім відомо, що зло породжує тільки зло, а агресія – агресію.

Якщо ж батьки зовсім не звертають уваги на агресивні реакції своєї дитини, то вона незабаром починає вважати, що таку поведінку дозволено, і одиночні вибухи гніву поступово переростають у звичку діяти агресивно.

Тільки батьки, що вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей справлятися з агресією.

Поиск по сайту: