Критерії агресивності в дитини (анкета)

1) часом здається, що в неї вселився злий дух;

2) вона не може промовчати, коли чимось незадоволена;

3) коли хтось заподіє їй зло, вона обов’язково намагається відплатити тим же;

4) іноді їй без усякої причини хочеться вилаятися;

5) буває, що вона із задоволенням ламає іграшки, щось розбиває, потрошить;

6) іноді вона так наполягає на чомусь, що навколишні втрачають терпіння;

7) вона не проти того, щоб дражнити тварин;

8) сперечатися з нею марно;

9) дуже сердиться, коли їй здається, що хтось із неї насміхається;

10) іноді в неї спалахує бажання зробити щось погане, що шокує оточуючих;

11) у відповідь на звичайні розпорядження прагне зробити все навпаки;

12) часто не за віком буркотлива;

13) сприймає себе як самостійну і рішучу;

14) любить бути першою, командувати, підкоряти собі інших;

15) невдачі викликають у неї сильне роздратування, бажання знайти винуватців;

16) легко свариться, вступає в бійку;

17) намагається спілкуватися з молодшими і фізично більш слабкими;

18) у неї нерідкі приступи похмурої дратівливості;

19) не рахується з однолітками, не уступає, не ділиться;

20) упевнена, що будь-яке завдання виконає краще за всіх.

Позитивна відповідь на кожне запропоноване твердження оцінюється в 1 бал.

Висока агресивність – 15-29 балів.

Середня агресивність – 7-14 балів.

Низька агресивність – 1-6 балів.

Для агресивних дітей особливо актуальним є надання їм дорослими вибору способу взаємодії. Робота вихователів і вчителів з даною категорією дітей повинна проводитися в трьох напрямках:

1. Робота з гнівом. Навчання агресивних дітей прийнятних способів вираження гніву.

2. Навчання дітей навичок розпізнавання і контролю, уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву.

3. Формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання тощо.

У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) – їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження про них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості.

Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.

Варто налагодити систематичне спілкування з родиною агресивної дитини з метою вивчення властивого їй стилю емоційно-ціннісних взаємин і координації зусиль учителів і батьків щодо єдиної виховної тактики [1].

Принципи спілкування з агресивними дітьми [2]:

· Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найменш ефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

· Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

· Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

· Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Деякі поради батькам конфліктних дітей [2]:

· Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».

· Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.

· Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

· Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Поиск по сайту: