Вибір теми

Вибір теми є найбільш відповідальним етапом у діяльності пошукувачів. Практика показує, що правильно обрати тему - це значить наполовину забезпечити успішне її виконання.

Розрізняють три різновиди тем:

- теми як результат розвитку проблем, над якими працює даний науковий колектив;

- ініціативні теми;

- замовлені теми.

Ініціативні теми можуть виникати при двох взаємовиключних ситуаціях: як у результаті доброї наукової підготовки дослідника, так і недостатніх його кваліфікації і науковому кругозорі. Тому науковий керівник мусить розібратися в ситуації, по змозі підтримати ініціативу дослідника, але ця підтримка має ґрунтуватися на реальній оцінці ситуації і не може ставити під загрозу успішне виконання роботи.

Замовлені теми, як правило, пов'язані з основними планами науково-дослідних робіт у галузі або об'єднанні. За актуальністю і економічною значущістю замовлені теми мають низку переваг перед іншими, тому насамперед їх потрібно аналізувати з позицій реальності виконання і можливості створення теоретичної бази.

При обранні теми основними критеріями повинні бути актуальність, новизна і перспективність, наявність теоретичної бази; можливість виконання теми у даній установі, можливість отримання від впровадження результатів дослідження технічного, економічного і соціального ефекту.

Наукові дослідження пишуться з різних причин. Одні дослідники виходять з практичних міркувань - необхідно здати курсову роботу чи захистити дипломну роботу, інші - розглядають своє наукове дослідження як можливість реалізувати задуману ідею. Саме у таких людей найбільші шанси обрати вдалу тему, над якою вони працюватимуть цілеспрямовано та із задоволенням.

Якщо дослідник не в змозі обрати самостійно тему, він може звернутися за допомогою до спеціалістів.

Обравши тему, дослідник має усвідомити сутність пропонованої теми, її новизну й актуальність, теоретичну важливість і практичну значущість. Це значно полегшує оцінку і остаточне закріплення обраної теми.

Говорячи про новизну ідеї, не треба забувати відоме положення, що не все нове є обов'язково прогресивним, так само як і старе - консервативним. Питання новизни є одним з найбільш суперечливих і складних не лише при захисті дисертаційних досліджень, а й при опублікування статті. Кожний дослідник повинен вміти визначити новизну свого наукового результату.

Найтиповіші помилки, яких припускаються при цьому, такі:

- новизна підміняється актуальністю теми, її практичною та теоретичною значущістю;

- у працях стверджується, що дане питання не розглядалося в конкретних умовах, його важливість для практики;

- висновки до розділів мають характер констатації і є самоочевидними твердження, з якими дійсно не можна сперечатися;

- немає зв'язку між отриманими раніше і новими результатами, тобто
наступності.

За місцем отриманих знань можна виділити три рівні новизни:

а) перетворення відомих даних, докорінна їх зміна;

б) розширення, доповнення відомих даних;

в) уточнення, конкретизація відомих даних, поширення відомих результатів на
новий клас об'єктів, систем.

2. Складання плану наукового дослідження

Від самого початку роботи досліднику необхідно мати план дослідження, хоча б попередній, такий, що буде багато разів коригуватися.

Досвід вказує на те, що за весь період роботи над науковим дослідженням можуть бути складені плани кількох видів. Робочий план починається з розробки теми, тобто задуму наукового дослідження. Такий план тільки в основних рисах дає характеристику предмета дослідження і надалі може і повинен уточнюватися. Проте основне завдання, яке стоїть перед роботою в цілому, повинно змінюватися якомога менше. Робочий план має довільну форму. Як правило, це план-рубрикатор, що складається з переліку розташованих у колонку рубрик, об'єднаних внутрішньою логікою дослідження даної теми, такий план використовується на перших стадіях роботи, даючи змогу ескізно представити досліджувану проблему в різних варіантах.

На пізніших стадіях роботи складаю план-проспект, тобто реферативну викладення розміщених у логічному порядку питань, за якими надалі буде систематизуватися увесь зібраний фактичний матеріал. Доцільність складання

плану-проспекту визначається тим, що шляхом систематичного включення все нових і нових даних його можна довести до заключної структурно-фактологічної схеми наукового дослідження.

Крім цього, існує черговість і логічна послідовність запланованих робіт. При організаційній черговості завдання виконуються залежно від наявних можливостей, порядок їх виконання може змінитися за тієї умови, що за певний період вони всі були виконані.

Логічна послідовність диктує розкриття сутності завдання. Поки не вивчений перший розділ, не можна переходити до другого. Важливо навчитися знаходити з будь-якій роботі головне, вирішальне, те, на чому треба зосередити в даний час всю увагу. Це дасть змогу знайти оптимальні розв'язки поставлених завдань.

За кожним науковим результатом можна простежити повний цикл дослідження, тобто сукупність етапів наукового дослідження, про які ми згадували у попередній темі.

3. Вивчення літературних джерел, методи добору фактичних матеріалів і складання огляду літератури.

Ознайомлення з опублікованими за темою науковими дослідженнями починається відразу після розробки ідеї, тобто задуму наукової роботи, який, як уже зазначалося вище, знаходить своє відображення в темі і робочому плані роботи. Така постановка дає змогу цілеспрямовано шукати літературні джерела за обраною темою і краще опрацювати матеріал, опублікований у працях інших дослідників, до витоки основних питань проблеми майже завжди закладені в більш ранніх дослідженнях.

Літературний афоризм стверджує: „Вивчати явище без книг - це почати плавання у незвіданому морі без карти, вивчати ж книги без практичної роботи - це значить зовсім не вийти у море". Звичайно, виконуючи наукове дослідження доводиться прочитати набагато більше книг та статей, з яких лише 10-15 % увійдуть до бібліографії наукової роботи, тобто будуть детально вивчені. Тому необхідно навчитися двох видів читання: „швидкого" і „повільного".

„Швидке" читання (читання „по діагоналі") повинно відповісти на питання, чи варто даною статтю чи книгу уважно вивчати.

Після того, як проглянуто всю наявну на даний момент літературу, можна приступати до „повільного" читання, до глибшого її вивчення, переходячи від простого матеріалу до складнішого, треба починати з книг, згодом - статті, спочатку вивчати вітчизняні джерела, а потім іноземну літературу.

При читання відібраної літератури треба робити помітки, бажано на одному боці аркуша стандартного формату; це дає змогу надалі компонувати матеріал у будь-якому порядку або, як кажуть, користуватися методом „клею і ножиць". Читаючи джерела, ліпше записати більше, бо заздалегідь не завжди відомо, що з цього матеріалу може знадобитися повторний пошук - зайва втрата часу.

дуже важливе значення має обробка записів у міру їх накопичення, тут треба виявити максимальну організованість, яка межує з педантизмом. За систем} зберігання записів можна взяти початковий план досліджень, а потім - план роботи. Корисно для кожного її розділу завести окрему папку, куди складати всі виписки стосовно цього розділу в послідовності, що відповідає викладенню матеріалу.

Потім увесь мета ріал треба систематизувати, тобто розмістити відповідно до плану, виключаючи зайве (дублі, матеріали, що перетинаються, і т. ін.). Подальша обробка матеріалу повинна дати відповідь на питання щодо повноти зібраної інформації, чи досить її для роботи.

Як знайти потрібну літературу? Є два шляхи отримання бібліографічної довідки: замовлення в спеціалізованій інформаційній установі (інформаційному підрозділі установи) або самостійний пошук, треба зазначити, що незважаючи на високу кваліфікацію працівників інформаційних служб, вони ніколи не доберуть літературу так, як треба дослідникові, хоч і збережуть йому багато цінного часу. Науковий працівник у пошуку літератури повинен спочатку з'ясувати перелік періодичних видань, від яких можна сподіватися необхідної інформації. Добре складений перелік навіть при побіжному знайомстві із заголовками джерел допомагає усвідомити обсяг потрібної інформації. Необхідно переглянути всі види джерел, зміст яких пов'язаний з темою наукового дослідження. До них належать матеріали, надруковані в різних вітчизняних і зарубіжних виданнях, недруковані документи (звіти про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, дисертації, депоновані рукописи, матеріали зарубіжних фірм), офіційні матеріали. Якщо такий перелік виявиться дуже великим, слід обмежити параметри бібліографічного пошуку: мова, країна, рік видання і т. ін. Коли з даного питання існує бібліографічний довідник, треба його використати, одночасно перевіривши: його повноту. Починати варто з нової літератури, а потім поступово „розмотувати клубок", користуючись посиланнями на інші джерела.

Вивчаючи літературні джерела треба стежити за оформленням виписок, щоб ними було легко користуватися. Працюючи над якимось частковим питанням або розділом, треба постійно бачити його зв'язок з проблемою в цілому, а розробляючи широку проблему - вміти розділяти її на частини, кожну з яких продумувати в деталях. Можливо, частина отриманих даних виявиться непотрібною; дуже рідко вони використовуються повністю. Тому необхідні ретельний відбір та оцінювання їх. Відбір наукових фактів - не проста справа, це не механічний, а творчий процес. який потребує цілеспрямованої парці.

Треба добирати не будь-які, а тільки наукові факти.

Поняття „науковий факт" є значно ширшим та багатограннішим, ні поняття „факт", що застосовується у повсякденному житті. Коли говорять про наукові факти, то розуміють їх як складові елементи основи наукового знання, віддзеркалення властивостей речей і процесів. На підставі наукових факт:: визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони. Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об'єктивність і достовірність.

Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий до цього часу предмет, явище або процес. Це не обов'язково наукове відкриття, але нове знання про те, чого ми досі не знали.

Точність наукового факту визначається об'єктивними методами характеризує сукупність найсуттєвіших прикмет предметів, явищ, подій, їхніх кількісних та якісних визначень.

Достовірність наукового факту базується на його безумовному реальному існуванні, яке підтверджується при побудові аналогічних ситуацій. Якщо такого підтвердження немає, то немає і достовірності наукового факту. Достовірність наукових фактів значною мірою залежить від достовірності першоджерел, від їх цільового призначення і характеру їхньої інформації.

Основними завданнями огляду літератури є:

1) ознайомлення з матеріалами за темою дослідження, їх класифікація, відбір найцікавіших досліджень, основних фундаментальних праць, найсуттєвіших результатів; при цьому треба вивчати літературу не тільки з „вузької" теми роботи, а й за близькими до неї темами;

2) виявлення напрямів досліджень, які викликають найбільший інтерес, ніг недостатньо дослідженні і могли б стати темою інших наукових досліджень;

3) формулювання напрямів наукової роботи, характеристика її методу, перша редакція орієнтованого плану наукової роботи;

4) отримання вихідного матеріалу для написання частини дослідження,
складання анотованого покажчика статей і книг за темою наукової роботи.

Можна рекомендувати такий типовий план огляду літератури в науковому дослідженні:

1) загальна характеристика галузі досліджень, значення останньої в науці,
актуальність завдань, які стоять перед даною галуззю;

2) класифікація основних напрямів досліджень у даній галузі; визначення
напрямів, практичного використовуваних, і таких, які перебувають у стадії
розробки, відображення різних точок зору на вирішення проблеми;

3) детальний виклад результатів досліджень за кожним розділом класифікації.
Критичний аналіз цих матеріалів з пропозиціями і зауваженнями;

4) у кінці кожного розділу — висновки; підсумки досліджень і перелік
основних невирішених проблем;

5) на завершення огляду - формулювання основних напрямів досліджень. їх
актуальність і кінцева мета.

Існує два критерії самоперевірки правильності написання огляду:

- огляд пишеться не за авторами, а за завданнями досліджень;

- огляд тоді написаний правильно, коли його можна опублікувати як
самостійну статтю.

Поиск по сайту: