Композиція наукової роботи

Оскільки наукова робота є кваліфікаційною працею, її оцінюють не тільки за теоретичною науковою цінністю, актуальністю теми і прикладною значущістю отриманих результатів, а й за рівнем загально методичної підготовки, що передусім знаходить відображення в її композиції.

Зрозуміло, що немає і не може бути жодного стандарту композиції наукової роботи. Кожен її автор вільний обирати такий порядок подання наукових матеріалів, який на його погляд найліпше, найпереконливіше розкриє його творчий задум, а їх розміщення відповідатиме внутрішньому логічному зв'язку етапів дослідження. Традиційно склалася певна композиція наукової праці з такими елементами:

І) зміст;

2) перелік умовних позначень (при необхідності);

3) вступ;

4) розділи основної частини;

5) загальні висновки;

6) бібліографічний список;

7) додатки (при необхідності);

8) допоміжні покажчики.

Зміст подають на початку наукової роботи.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів подають у науковій роботі окремим списком перед вступом.

У вступі наукової роботи обґрунтовують актуальність обраної теми, мету і зміст поставлених завдань, формулюють об'єкт і предмет дослідження.

Вступ є дуже відповідальною частиною роботи, оскільки містить усі необхідні кваліфікаційні характеристики наукового дослідження.

Актуальність - обов'язкова вимога до будь-якої наукової роботи. Тому цілком зрозуміло, що вступ до неї починають з обґрунтування обраної теми. Вміння обрати тему, правильно її зрозуміти й оцінити з точки зору своєчасності й соціальної значущості характеризує професійну підготовку автора наукового дослідження. Для висвітлення актуальності достатньо 1-2 сторінок, де висвітлюється головне - сутність проблемної ситуації. Чітко й однозначно визначити наукову проблему і, таким чином, сформулювати її суть буде неважко, якщо авторові вдасться показати, де пролягла межа між знанням і незнанням предмету дослідження.

Проблему часто ототожнюють з питанням (тобто з положенням, яке також треба вирішити). Специфічною рисою проблеми є те, що для її виріше ння необхідно вийти за рамки старого, вже досягнутого знання. Стосовно ж пи тання взагалі, то для відповіді на нього цілком вистачить старого знання, тобто для науки питання не є проблемою.

Для з'ясування стану розробки обраної теми складається короткий огляд літератури, з якого модна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково, або не в тому аспекті) і тому вимагає подальшого розроблення..Якщо такий висновок не випливає логічно з огляду, то авторові немає сенсу розробляти обрану тему.

Огляд літератури за темою демонструє ґрунтовне ознайомлення дослідника зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, критично їх розглядати, виділяти суттєве, оцінювати зроблене раніше іншими авторами, визначати головне у сучасному стані вивчення теми. Мета ріали такого огляду треба систематизувати в певному логічному зв'язку і послідовності. Тому перелік праць та їх критичний розгляд не обов'язково подати в хронологічному порядку. Якщо до обраної теми є дуже багато інформаційних джерел, то оглядові літератури може бути присвячений окремий розділ (звичайно перший) основної частини наукового дослідження. При цьому слід пам'ятати, що наукова робота розкриває відносно вузьку тему, тому огляд праць попередників роблять тільки з питань обраної теми, а не за проблемою в цілому. В огляді називають і критично оцінюють публікації, що мають пряме і безпосереднє відношення до теми дослідження. Зайвим є виклад всього, що стало відомо авторові з прочитаного, і того, що має побічний стосунок до його праці.

Буває, дослідник, не знайшовши у доступній йому літературі відомостей, безпідставно береться стверджувати, що саме йому належить перше слово в описі досліджуваного явища, проте згодом це легко спростовується. Ясно, що такі відповідальні заяви можна робити тільки після ретельного і всебічного вивчення літературних джерел і консультацій з науковим керівником.

Від формулювання обраної проблеми і доведення, що так частина проблеми, яка є темою наукової роботи, ще не зроблена і не висвітлена у спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також зазначення конкретних завдань, які будуть вирішуватися відповідно до визначеної мети. Це звичайно роблять у формі перерахунку (вивчити..., описати..., встановити..., виявити..., вивести залежність... і т. ін.). формулювати завдання необхідно якомога ретельніше, оскільки описання їхнього вирішення становить зміст розділів наукової роботи. Це важливо також й тому, що заголовки таких розділів народжуються саме з формулювання завдань наукової роботи.

Обов'язковим елементом вступу є визначення об'єкта і предмета дослідження. Об'єкт - це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет міститься за межах об'єкта. Об'єкт і предмет співвідносяться як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага автора, оскільки предмет дослідження визначає тему наукової роботи, яка позна чається на титульному аркуші як її назва.

Методи дослідження, як інструмент добування фактичного матеріалу, - також обов'язкові елементи вступу до наукової роботи і необхідна умова досягнення поставленої мети.

У вступі описуються й інші елементи наукового процесу. До них, зокрема, відносять посилання, на якому саме фактичному матеріалі виконана дана праця. Тут дається характеристика головних джерел отримання інформації (офіційних, наукових, літературних, бібліографічних), і вказуються методологічні засади проведеного дослідження.

На завершення вступу доцільно подати структуру наукового дослідження, тобто навести перелік її структурних елементів і обґрунтувати послідовність їх розміщення.

У розділах основної частини наукової роботи розглядаються методика і техніка дослідження і узагальнюються результати. Всі несуттєві для вирішення наукового завдання матеріали виносяться у додатки.

Зміст розділів основної частини повинен відповідати темі роботи та повністю її розкривати. У цих розділах автор стисло, логічно й аргументовано викладає матеріал згідно з вимогами до наукових праць, які подаються до друку.

Кожний розділ наукового дослідження закінчується висновками обсягом до 1 сторінки. Висновки до розділів повинні містити:

- коротку суть результату;

- формулювання новизни результату;

- обґрунтування достовірності результату;

- пояснення практичної цінності результату.

Загальні висновки наукової роботи виконують роль закінчення, обмовленого логікою проведеного дослідження у формі синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації. Цей синтез - послідовне, логічно струнке викладення отримання підсумкових результатів та їх співвідношення

із загальною метою і конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі. Тут міститься так зване „вивідне" знання, яке є новим стосовно вихідного знання. Саме воно виноситься на обговорення і оцінку наукової громадськості при публічному захисті вашої наукової роботи.

Це вивідне знання не можна підмінювати механічним складанням докупи висновків у кінці розділів, адже це те нове, суттєве, що складає кінцеві результати дослідження, сформульовані у вигляді певної кількості пронумерованих абзаців. їхня послідовність визначається логікою побудови наукової роботи. При цьому визначається не тільки його наукова новизна і теоретична значущість, які випливають з кінцевих результатів, а й практична цінність.

У висновках можна внести і практичні пропозиції, які повинні обов'язково випивав ати з кола робіт, проведених особисто дослідником.

Отже, прикінцева частина наукової праці - це не просто перелік отриманих результатів проведеного дослідження, а їх остаточний синтез, тобто формулювання нового, запропонованого його автором у вивченні і вирішенні проблеми.

Після загальних висновків прийнято вміщувати бібліографічний список використаної літератури - одну із суттєвих частин наукової роботи, котра відтворює самостійну творчу роботу дослідника.

Автор зобов'язаний посилатися на джерела, з котрих у науковій роботі використано матеріали, окремі результати, ідеї чи висновки для розробки власних проблем, завдань, питань такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність цитування певних наукових робіт, повідомляють необхідну інформацію про них, допомагають засувати їх зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання творів. Більш ранні видання можна зазначати лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання.

Список використаних джерел рекомендується розміщувати в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією. Не варто включати до бібліографічного списку праці, на які немає посилання у тексті наукової роботи.

Допоміжні або додаткові матеріали, які переобтяжують текст основної частини наукового роботи, але необхідні для повноти її сприйняття, доцільно вносити до додатків.

За змістом додатки можуть бути вельми різноманітними. Для них характерні, наприклад, копії справжніх документів, витяги із звітних матеріалів, ілюстрації допоміжного характеру, таблиці, схеми тощо.

До додатків не можна включати бібліографічний список використаної літератури, допоміжні покажчики всіх видів, довідкові коментарі і зауваження, що є елементами довідникового апарату наукової роботи, який допомагає користуватися її основним текстом.

Наукову роботу часом супроводжують допоміжні покажчики, які розміщують після додатків, або на їх місці, коли немає останніх. Найпоширенішими є алфавітно-предметні покажчики, тобто перелік основних понять, що зустрічаються у тексті, із зазначенням сторінок, де вони згадуються.

Алфавітно-предметний покажчик істотно полегшує орієнтування в дисертації. Він є немовби путівником по ній, вказуючи, де і що можна знайти.

Поиск по сайту: