Модуль 1. Дослідницькі процеси в юридичній науці

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ НАУКОВО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»

Модуль 1. Дослідницькі процеси в юридичній науці

Лекція 1. Наука і наукові дослідження в сучасному світі. Загальна характеристика юридичної науки (2 год.)

1. Поняття науки. Головні ознаки науки.

2. Поняття та основні риси сучасної юридичної науки.

3. Предмет юридичної науки.

4. Система сучасної юридичної науки.

5. Функції сучасної юридичної науки.

1. Наука – це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і маєсвоїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези,теорії,закони й методи дослідження.

Світ, який нас оточує (тобто об'єктивний світ) складається з численних і різноманітних явищ природи і суспільства, які в своєму русі та розвитку підкоряються певним закономірностям, що не залежать від свідомості і волі людини, але які пізнаються і використовуються ними.

В міру свого розвитку практична діяльність людей висуває перед ними нові завдання, вирішення яких є можливим лише при вивченні і використанні сил природи і суспільства. Пізнання об'єктивного світу здійснюється людьми передусім за допомогою науки, яка на основі дослідження реальної дійсності формулює нові закони. Розвиток науки, який визначається потребами суспільної практики, потребами людей, повинен задовольняти ці потреби, викривати закономірності розвитку буття, вказуває, як ці закономірності найдоцільніше використати, щоб досягти результатів, до яких прагнуть люди в своїй практичній діяльності. Справжня наука, є результатом, системою знань про об'єктивний розвиток матеріального світу, про істотні внутрішні зв'язки явищ природи або суспільства, а також їх взаємодії між собою.

Науку слід відрізняти від інших тісно пов'язаних з нею форм свідомості, і передусім буденної (побутової) свідомості), яка належним чином не може пояснити причини виникнення, і снування або зміни процесів та явищ, які вона спостерігає, а також розкрити закономірності природи, суспільства або мислення. На рівні буденної свідомості ми можемо лише правильно відображати окремі сторони, ознаки існуючих процесів та явищ, визначати шляхи та способи досягнення поставленої мети, приймати інші вольові рішення.

Тому завдання, які не в змозі вирішити буденна свідомість, успішно вирішуються наукою. А.І.Ракітов називає

шість головних ознак науки:

наука - знання, зафіксоване в певній системі знаків і побудоване на основі точних правил;

наука завжди фіксується максимально точною мовою (на кожному історичному рівні);

наука - це система знань про закони функціонування і розвитку об'єктів;

наука - знання, яке емпірично перевіряється (тобто відображає діяльність з боку її зовнішніх зв'язків і відношень, включає в себе все, доступне живому спогляданню) і підтверджується;

наука - це система знань, які безперервно зростають і поповнюються за допомогою більш досконалих методів;

наука має свій склад, в який входять предмет, об'єкти, теорія, гіпотеза, факт, опис емпіричного матеріалу, історія, суб'єкт дослідження).

Наука є знанням про закономірності функціонування і розвитку явищ і процесів реально існуючого світу у всьому різноманітті його зв'язків, залежностей і опосередковуванні. Кожна окрема наукова галузь відображає яку-небудь конкретну сукупність об'єктивних закономірностей, що розуміється як предмет цієї науки. Наявність свого, не дубльованого іншими науками предмету є необхідною умовою відособлення, виділення тієї або іншої системи знань в окрему галузь.

Сукупність явищ і процесів об'єктивної реальності, яку вивчають науки в процесі пізнання свого предмету, розуміється як об'єкт цієї наук.

У зв'язку з висловленою послідовністю розвитку наукових знань в науці виділяють два рівні пізнання: емпіричний і теоретичний.

Специфіка теорій полягає у тому, що:

по-перше, вона постає як найглибше і системне знання про необхідні сторони, зв'язки досліджуваного, його суть і закономірності;

по-друге, знання про закономірності досліджуваного в теорії є логічно несуперечливими і заснованими на якому-небудь єдиному, об'єднуючому початку - в певній сукупності початкових теоретичних або емпіричних принципів. Так, в геометрії такими початковими принципами виступають аксіоми.

Сукупність теоретичних або емпіричних принципів, законів, покладених в основу теорії, розуміється як власна основа теорії.

У зв'язку з тим що пізнання є складним, діалектично суперечливим процесом, його результати можуть містити не тільки істинні, але і недостовірні або неточні, неповні знання. Тому не всі реально існуючі теорії задовольняють дане визначення, але кожен дослідник, що створює теорію, прагне до того, щоб вона максимально повно відповідала своєму ідеалу, своїй суті. Більш того, в рамках однієї науки, як правило, існують декілька конкуруючих між собою теорій.

В процесі пізнання свого предмету наука не обмежується тільки власними знаннями, а вельми широко і активно використовує знання інших наук, які виступають її зовнішніми підставами. У сучасній філософській літературі ними, визнаються такі три блоки знань: ідеали і норми дослідження, наукова картина світу і філософські підстави:

1. Система норм і ідеалів, що пред'являються до пізнавальних процедур, виражає деяку узагальнену схему методу наукового пізнання, а тому повинна містити як загальні, так і спеціальні норми і ідеали наукового пізнання.

2. Наукова картина світу складається в результаті синтезу знань, одержуваних в різних науках про природу і суспільство. У пізнанні наукова картина світу функціонує як дослідницька програма, яка спрямовує постановку завдань емпіричного і теоретичного пошуку і вибору методологічних засобів їх вирішення. Ломка наукової картини світу, що склалася, означає зміну стратегії дослідження і є науковою революцією.

3. Філософські ідеї і принципи беруть активну участь в пошуку нових підходів до досліджуваних явищ, і побудові нових теорій, обґрунтуванні одержаних результатів, формуванні методів наукового пізнання.

Наука, що розуміється як сукупність наявних знань, знаходиться в статиці, спокої і сама по собі не здібна до саморуху, саморозвитку. Динамічний аспект в науці стає можливим постільки, суспільство в особі його окремих представників або наукових установ виявляється здатним генерувати нові знання. Тому, розглядаючи науку в динаміці, як вид діяльності суспільства по виробництву нових наукових знань, ми повинні назвати і головну дійову особу цього процесу - суб'єкта, що пізнає: індивідуума або наукову установу.

Суб'єкт дослідження розуміється «як науковець, тобто людина, що володіє набором цілком певних «властивостей»: 1) нормальними і достатньо розвиненими органами чуття, щоб бути здібним до чуттєвого пізнання об'єкту дослідження; 2) розвиненою здібністю до абстрактного мислення, що враховує закони логіки; 3) хорошою пам'яттю, що забезпечує йому необхідний запас знань; 4) творчою уявою, що дозволяє висувати нові ідеї. Крім того, науковець обов'язково повинен володіти певними методологічними правилами і філософським світоглядом». У зв'язку з тим що в XX в. наука набула характеру суспільного виробництва, суб'єктом пізнання, «як правило, виступає не ізольований індивідуум, а науковий колектив... це обставина, проте, не поменшує значення індивідуальної наукової діяльності в межах такої установи. У останньому існує розподіл праці (наприклад, один дослідник спеціалізується на теоретичній роботі, а інший - на експериментальній)».

Загалом правознавство повинно саме обгрнтовувати свій науковий статус і вміщувати розвинений перелік критеріїв, за допомогою яких можна було б відрізнити наукове знання про право від всіх інших форм правової свідомості і свідомості загалом. Отже досить важко займатися науковою діяльністю, на маючи чітких уявлень про вимоги які повинні задовольнити кінцеві результати такого виду діяльності.

Сьогодні є велика кількість конкуруючих вчень про право, кожне з яких претендує на останнє слово в науці, без чіткого усвідомлення вимог до істинно наукового знання про право вже не оминути в процесі наукової творчості і при оцінці наявних правових знань, але поки що таких чітких принципів не має.

Наука розглядається ними як складний саморегулюючий механізм, що орієнтується на подальше поглиблення і розвиток знань про закономірності природи, суспільства або мислення. При цьому виділяються два взаємопов’язаних аспекти науки:

· система наукових знань:

· діяльність яких спрямована на отримання нових знань, на подальший розвиток науки.

Серед правознавців переважає погляд на правову науку як на систему знать та ігнорується її другий аспект – наукова діяльність. Практично всі сучасні наукові видання вимагають різні галузі юридичних наук як науки, що містять знання про державно-правові явища.

Як наслідок однобічного підходу до змісту правової науки її методологічні дослідження зводилися переважно до аналізу наукових знань, систематизацій державно-правових понять, виявлення взаємозв’язку категорій діалектики і понять правової науки. Сам же пізнавальний процес виведення понять і категорій та інших наукових знань: етапи, стадії, процедури та інші дослідницької діяльності юристів вивчалися безсистемно, як правило у зв’язку з іншими методологічними проблемами правознавства. У результаті юристи не мають навіть надійних критеріїв, що відрізняти справжнє наукове знання від інших результатів пізнавальної діяльності.

Усю сукупність наук можна класифікувати на дві великі групи: природничі (технічні) і гуманітарні (суспільні). Природничі науки досліджують розвиток природи, тоді як суспільні науки досліджують розвиток людського суспільства.

Історія досліджує різні типи цивілізацій, етапи розвитку громадянського суспільства, зміну однієї соціально-економічної формації іншою, вивчає конкретні форми і досвід державного життя конкретних народів в конкретних час, окремі правові пам'ятки. Однак історія не робить узагальнених висновків, не формулює загальних закономірностей виникнення, розвитку і занепаду конкретних державно-правових систем. Цим вона і відрізняється від юридичної науки.

Економічна теорія вивчає загалом економічні відносини людей, відносини виробництва, обміну і розподілу..При цьому вона не може обійти роль держави і права.

Таким чином, держава і право вивчаються не лише однією юридичною наукою, а цілим комплексом суспільних наук. Наприклад, діяльність численних державних органів та установ можна побачити в політичному, господарському, культурному житті суспільства, у міжнародних відносинах. Так, держава займається:

1. управлінням - це сфера управлінської науки;

2. пов'язана із господарством - це сфера економіки;

3. проводить політичний курс - це сфера політології;

4. вимагає соціологічного осмислення своєї діяльності - це сфера соціології.

Отже, щоб зрозуміти право і державу необхідно вийти за їхні межі, розкрити культурні, соціальні, політичні, економічні та інші причини, які визначають її призначення, функції та роль у суспільстві.

Але лише юридична наука вивчає державно-правову організацію соціально-неоднорідного суспільства в цілому, вивчає специфічні властивості, закономірності державно-правових явищ.

Поиск по сайту: