Особливості філософії Нового часу. Формування нової парадигми філософствування

XVII ст. відкриває особливий період у розвитку філософської думки, що прийнято називати класичною філософією. У розвитку європейської духовної культури це століття визначають як століття «розуму»: йому поклоняються, звертаються до нього як до «вищого судді» у справах людських; стверджується ідея «розумності» світу. Формується нова, так називана просвітительсько-модерністська філософська парадигма.

У цю епоху стверджується віра в безмежні можливості розуму – необмежений раціоналізм. Немає нічого, що людина не могла б досліджувати і зрозуміти. Наука не знає границь. Новий час стверджував відмінну від античних і середньовічних цінностей роль науки. Наука не самоціль, нею потрібно займатися не заради забавного проводження часу, не заради любові до дискусій і не заради того, щоб прославити своє ім'я. Вона повинна нести користь людському роду, збільшувати його владу над природою.

Однією з важливих особливостей цієї парадигми є прагнення утвердити нове представлення про реальність, буття. Розвиток мануфактурного виробництва, буржуазний спосіб життя орієнтував на пізнання природи, природного буття як дійсної реальності. Саме природа («натура»), а не божественний дух є істинною «світовою субстанцією», «дійсним буттям» з погляду мислителів цієї епохи. Відповідно до цього «головним» знанням стає знання про природу – природознавство. При цьому відбувається «очищення» філософії від гуманістичної орієнтації, направлення її на «чисту» (без специфічно людського, соціального аспекту) об'єктивну природу.

Прагнення філософів XVII ст. до удосконалювання філософського знання, подолання схоластичних установок і забобонів середньовічної філософії, спиралося на осмислення й узагальнення результатів і методів нової науки, науки, спрямованої на пізнання природи, а не божественного духу. Це створило передумови для утвердження філософського матеріалізму у власному смислі слова.

Особливістю науки нового часу є, з одного боку, опора на дослідно-експериментальне знання як головний засіб досягнення нових, практично дієвих істин, на знання вільне від будь-якої орієнтації на авторитети. З іншого боку, у розвитку науки цього часу значну роль відіграли успіхи математики, що призвели до виникнення алгебри, аналітичної геометрії, до створення диференціального й інтегрального числень та ін.

Лідером природознавства в Новий час, завдяки науковій революції XVI – XVII ст., стала механіка – наука про рух тіл, що спостерігаються безпосередньо чи за допомогою інструментів. Ця наука, основана на експериментально-математичному дослідженні природи, вплинула на формування нової картини світу і нової парадигми філософствування. Під її впливом формується механістична і метафізична картина світу. Всі явища природи тлумачаться як машини (machina mundi) чи системи машин, створені безкінечним творцем. Правда, творчість бога зведена в цій картині до мінімуму – створення матерії і надання їй деякого первісного поштовху, у результаті якого уся вона починає рухатися. Розплутування цього хаосу і його трансформація в космос відбувається вже спонтанно відповідно до закономірностей механічного руху і підпорядковане твердій однозначній детермінації. Бог стає зовнішнім «поштовхом» стосовно створеного ним світу. Таке розуміння світу відрізняє природознавство нового часу не тільки від античної і середньовічної науки, але і від натурфілософії ХV-ХVI ст., що розглядали поняття «природа» і «життя» як тотожні (цю позицію можна назвати органіцизмом).

Розвиток науки, і насамперед нового природознавства, ствердження її особливої ролі в розвитку людства, спонукає філософів постійно погоджувати свої уявлення й висновки з даними і методами, прийнятими в точному природознавстві. Філософсько-методологічні роботи належать до числа головних праць, у яких сформульовано основні принципи нової, антисхоластичної філософії.

І якщо в середні століття філософія виступала в союзі з богослов'ям, а в епоху Відродження – з мистецтвом і гуманітарним знанням, то в XVII ст. філософія виступає в союзі з наукою про природу. Вона стала уподібнюватися природознавству, перейнявши в нього і стиль мислення, і принципи, і методи, і ідеали, і цінності.

У дослідженнях філософів XVII ст. акцент зроблений на методологічні і гносеологічні проблеми. Пізнання розглядається як дзеркальне відображення дійсності у свідомості людини, як спостереження й експериментування з об'єктами природи, що розкривають таємницю свого буття розуму, що пізнає; причому сам розум наділений статусом суверенності. Він наче б то з боку спостерігає і досліджує речі («сторонній спостерігач»).

Новий час – це епоха різнобічної критики традиційної середньовічної схоластики. Критика схоластики і формування нової філософської парадигми здійснювалося з двох позицій. З одного боку, усвідомлюючи невідповідність схоластичних установок і понять вимогам життя, філософи XVII ст. – Ф. Бекон, Дж. Локк, Т. Гоббс – стверджували, що побудувати надійну будівлю істинної філософії можна тільки спираючись на дослідно-експериментальне природознавство. Вони заклали основи того гносеологічного напрямку, що одержав назву емпіризму.

З іншого боку, вважаючи головною перешкодою для створення справді наукової філософії авторитаризм схоластичної філософії, для якого догмати християнського віровчення і положення, що містяться в працях «отців церкви» і Аристотеля, були єдиним джерелом знань, багато хто з філософів Нового часу зверталися до осмислення й узагальнення методів математичного пізнання. Вони – Р. Декарт, Б. Спіноза, Лейбніц – бачили в істинах математики прояв «природного світла» людського розуму, що власними силами, без допомоги будь-яких авторитетів і навіть без допомоги надприродного «одкровення божого» здатний проникнути в будь-яку таємницю й осягти будь-яку істину. Найбільш впливовим і глибоким критиком схоластики з цих позицій був Р. Декарт. Він став родоначальником того напрямку в гносеології, що одержало назву раціоналізму.

Таким чином, уже з перших кроків формування нової філософії наука поляризує філософські погляди: математика і математичне природознавство впливають на філософію в напрямку перетворення її в абстрактну раціональну науку, емпірична ж методологія підказувала зовсім іншу архітектуру філософських представлень.

Поиск по сайту: