Заняття за темою «Державний кредит»

Запитання:

1. Суть і значення державного кредиту.

2. Відмінності державного кредиту від банківського. Форми та види державного кредиту.

3. Види державного кредиту.

4. Державний борг: сутність і види.

5. Методи погашення державного боргу і управління ним.

Основні поняття і терміни:

Державний кредит — одна з форм руху позикового фонду. і, насамперед, тимчасово вільних коштів населення і суб'єктів екномічної діяльності. Цей рух здійснюється на добровільній основі для фінансування потреб економіки на умовах державної гарантії по­вернення коштів із сплатою установленого відсотка.

Державний кредит – сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником (або позикодавцем) коштів і фізичними/юридичними особами, іноземними урядами в процесі формування і використання загальнодержавного фонду гро­шових ресурсів.

Державний борг – сума заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках, а також сума фінансових зобов'язань країни стосовно іноземних кредиторів на визначену дату.

Державний борг – неоплачена сума офіційно визнаних прямих зобов'язань органів державного управління перед іншими секторами економіки й іншими країнами світу; що утворилася в результаті їх операцій у минулому і має бути погашена за допомогою операцій цих органів у майбутньому або переоформлена в безстроковий борг.

Динаміка державного боргу визначається за формулою:

Ab=(r-n)b-d,

де: г — реальна процентна ставка:

n — темп росту реального ВВП;

d — первинний дефіцит/профіциту % до ВВПР.

Капітальний державний борг — включає всю суму забор­гованості по раніше випущених позиках.

Поточний державний борг – включає витрати держави. пов'язані з виплатою сум виграшів, відсотків по поточних тиражах державних лотерей (облігацій), а також незапитаних сум виграшів по раніше проведених тиражах.

Заходи для управління державним боргом – заходи, спрямовані на зниження обсягу державного боргу. До них відносяться:

• конверсія.

• консолідація.

• обмін облігацій за регресійною угодою.

• відстрочка погашення.

• анулювання позик.

"Граничні" показники зовнішньої заборгованості – критерії, за розміром яких визначається фінансовий стан держави.

1. ВВП надушу населення (дол./рік):

2. Відношення суми зовнішнього боргу до обсягу ВВП (%), критичний рівень — 50%;

3. Відношення суми зовнішнього боргу до обсягу річного
експорту (%), критичний рівень — 225%;

4. Відношення обсягу погашення й обслуговування боргу до обсягу річного експорту (%);

5. Відношення обсягу обслуговування зовнішнього боргу до обсягу річного експорту (%);

6. Відношення обсягу обслуговування зовнішнього боргу до обсягу прибутків державного бюджету (%).

Списання зовнішнього боргу державі вважається виправданим, якщо з останніх чотирьох показників три перевищують критич­ний рівень.

Державне запозичення — здійснюється з боку якоїсь держави в інституціональних одиниць інших секторів економіки. Це основний спосіб притягнення державою вільних фінансових ресурсів. Якщо воно здійснюється усередині країни, держава виступає в ролі позичальника, а населення та підприємства — у ролі кредиторів. Якщо у сфері міжнародних відносин, то держава виступає як позичальником так і кредитором: може також виступати в ролі гаранта по кредитах.

Існують наступні форми запозичення:

1. Державна облігаційна позика, випуск інших цінних паперів

2. Обертання частини внесків населення в державні позики.

3. Запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду. Це інфляційний метод балансування прибутків і витрат Державного бюджету, тому що використовується для покриття витрат уряду — фінансування дефіциту Державного бюджету.

4. Казначейська позика.

5. Гарантована позика.

Коефіцієнт обслуговування державного зовнішнього боргу — визначається за сумою державного зовнішнього боргу:

Прийнято вважати, що коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу не повинен перевищувати 25 %.

Валютне банкрутство держави — наступає у випадку пере­вищення витрат держави-боржника по обслуговуванню зовнішнього боргу над валютними надходженнями по експорту товарів і послуг.

Ефективність державних кредитних операцій — визначається:

де: Н_{д. кред} –надходження по системі державного кредиту;

В_{д.кред .} — витрати по системі державного кредиту.

Рефінансування державного боргу — розміщення нових державних позик для погашення заборгованості по раніше випуще­них облігаціях державної позики.

Кредит міжнародний — приймає форму державних зовнішніх позик. Надається на основі: зворотності; терміновості; платності (поворотності). Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики даються в грошовій або товарній формі. Погашаються валютою або товарними постачаннями
(за згодою сторін). Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками вклю­чається в державний борг країни.

За джерелами міжнародні кредити поділяються на внутрішні і зовнішні; за призначенням — на комерційні (для обслуговування зовнішньої торгівлі), фінансові (для інвестицій, погашення зовнішньої заборгованості, валютних інтервенцій), проміжні (для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, виконання підрядних робіт); за видами — товарні і валютні;
за термінами — ко­роткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 року
до 5 років), довгострокові (понад 5 років) та ін.

Форми міжнародного кредиту:

• Фірмовий міжнародний кредит (надання позики експортером товарів чи послуг імпортеру).

• Банківський міжнародний кредит (у вигляді експортних, фінансових і валютних кредитів).

• Брокерський міжнародний кредит (містить елементи комерційного кредиту і банківського кредиту, тому що брокер позичає
кошти в банку).

Валютна криза — різке падіння курсу національної валюти (25 — 30% і більш за декілька місяців) і таке ж різке скорочення ва­лютних резервів. Існують три типи валютної кризи: самий простий, власне валютна криза, або криза платіжного балансу; криза державного боргу (фінансова), що веде до валютної: боргова криза приватних позичальників (банківська, теж здатна вилитися у валютну за певних умов).

Перший тип кризи — власне валютна — може відбутися навіть і без міжнародного руху капіталів, без кредиторів, позичальників і банків. Єдина умова такої кризи — фіксація курсу валюти центральним банком або "брудне плавання" на певному рівні, що суперечить іншим цілям монетарної політики.

Це — "канонічна модель валютної кризи", у рамках якої криза відбувається через фундаментальну невідповідність між напрямками економічної політики. У типовому випадку це відбувається між монетизацією бюджетного дефіциту і спробою зберегти фіксований курс.

Другий тип валютної кризи відбувається через надмірне накопичення державного боргу, коли в інвесторів з'являються сумніви в спроможності або бажанні уряду безперебійно обслуговувати свою заборгованість. Якщо борг номіновано в іноземній валюті, зв'язок із валютною кризою очевидний: відтік капіталу в очікуванні дефолту (і/або девальвації) веде до виснаження валютного резерву держави і девальвації національної валюти. Якщо ж зобов'язання уряду номіновано в національній валюті, то інвестори, турбуючись про фінансування дефіциту за рахунок друкарського верстату
(що зрештою веде до інфляції і девальвації), переводять свої вкладення з національної валюти в іноземну, прискорюючи тим самим деваль­вацію національної валюти.

Третій тип валютної кризи обумовлений борговою кризою приватного сектора, навіть якщо розміри державної заборгованості не викликають побоювань.

Усього у світовій економічній практиці нараховується 39 різновидів кризи, основними з який є наступні системоутворюючі кризи:

1) фінансова; 2) виробнича; 3) політична; 4) екологічна; 5) соціальна;
6) культурна.

Дефолт — визнання неплатоспроможності країни або іншого позичальника по його зобов'язаннях. Об'являється або самим позичальником, або кредиторами. Умови виникнення ситуації дефолту обумовлюються в кожній конкретній угоді про позику (яких-небудь міжнародних стандартів не існує). У якості формальної причини для оголошення дефолту може бути використана будь-яка заява вищої посадової особи держави-позичадьника про неможливість виплати будь-яких боргів. Дефолт за одними видами зобов'язань може приве­сти до дефолту по інших зобов'язаннях.

Платіжний баланс – статистичний звіт, у якому відбиваються всі зовнішньоекономічні операції за визначений період часу між резидентами держави і закордонними партнерами.

Платіжний баланс – співвідношення валютних надходжень у країну через держкордон і платежі країни за кордон за визначений період. Існують чотири фази розвитку структури платіжного балансу держави: 1) дебітор, що не сформувався, (негативне сальдо платіжного балансу і приплив у країну прямих іноземних інвестицій); 2) дебітор, що сформувався, (позитивне сальдо торговельного баланcу, відтік із країни прямих іноземних інвестицій і негативне сальдо прибутків від закордонних інвестицій); 3) кредитор, що не сформу-б'ІКІ у: (позитивне сальдо торговельного балансу і відтік із країни прямих Іноземних інвестицій); 4) кредитор, що сформувався, (негативне сальдо торговельного балансу, приплив у країну прямих іноземних інвестицій і позитивне сальдо прибутків від закордонних інвестицій).

Дефіцит платіжного балансу – перевищення валютних платежів країни за кордон над надходженнями в країну.

Паризький клуб – об'єднання держав-кредиторів країн, що розвиваються
(12 розвинутих країн – США. Велика Британія. Франція. Японія. Германія тощо).

Лондонський клуб – об"єднання найбільших приватних кредиторів країн, що розвиваються (біля 600 комерційних банків).

Сек'ютеризація – один з елементів реструктуризації зовнішніх боргів держави (списання боргу, викуп боргу, секютсризація. обмін державного боргу на акції національних підприємств): процес обміну зовнішніх боргів на облігації. Основна ідея полягає в тому, що країна-боржник емітує нові боргові зобов'язання у вигляді облігацій, що або безпосередньо обмінюються на старий борг, або продаються. У випадку продажу отримані кошти спрямовуються на викуп старих зобов'язань. Останнім часом найбільше поширення одержала "сек'ютеризація" банківських боргів, тобто обмін зобов'язань перед
банками-кредиторами на облігації.

Базові процентні ставки на регіональних ринках

1) "LIBOR". 2) "SIBOR", 3) "HIBOR", 4) "NIBOR"_: 5) "BIBOR" —;
1 — ставка Лондонського міжбанківського ринку. 2 — ставка Сингапурського міжнародного банку. З — Гонконгського банку. 4 — банку Нассау.
5 – банку Бахрейну; ставки 2-5 засновані на процентній ставці в Лондоні,
на 0.1-0.15 % перевищуючи її. 2 і 3 ставки використовуються в
Південно-Східній Азії. 4 — у Латинської Америці. 5 — на Ближньому Сході.

Квота зовнішньої заборгованості = Сума зовнішньої заборгованості/Обсяг ВВП.

Аннуітет – вид державної позики, із якої кредитор періодично одержує визначений прибуток (ренту), встановлюваний із розрахунку на поступову виплату боргу і відсотків із нього.

Поиск по сайту: