Тема 4.1. Аналіз собівартості продукції

1.Значення,завдання та показники собівартості продукції

2.Аналіз загальної суми собівартості товарної продукції

3.Аналіз собівартості одиниці продукції

1.Показники собівартості продукції. Собівартість продукції — це виражена в грошовій формі сукупність витрат на виробництво та реалізацію продукції. Розрізняють виробничу собівартість продукції, собівартість усього товарного випуску та окремих видів продукції. За впливом на собі­вартість обсягу виробництва розрізняють змінну та фіксовану частини собівартості продукції. Під час аналізу звичайно використовуються такі показники: валові витрати; виробнича собівартість товарної продукції; витрати на 1 гривню товарної продукції; собівартість одиниці продукції. Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання: 1) оцінювання виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції; 2) вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції; 3) виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати і звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерсь­кого обліку. У собівартість товарної продукції включають усі витрати під­приємства на виробництво. Цехова собівартість — це витрати конкретного цеху на вироб­ництво продукції. Виробнича собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції. Цехові витрати в біль­шості галузей промисловості включаються в собівартість окре­мих видів продукції через розподіл їх пропорційно сумі заробіт­ної плати робітників.

Наприклад, сума цехових витрат за місяць становила 75 млн гривень, а основна заробітна плата робітників — 100 млн грн.. На підприємствах планується та обліковується собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основного виду продукції ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції, вільні від впливу побічних структурних факторів, уможливлюють докладну оцінку факторів, що впливають на прямі витрати. Показник собівартості одиниці окремих видів продукції є незамінним для порівняльного аналізу, його беруть також за відправний пункт функціонально-вартісного аналізу (ФВА) для виявлення можливих способів зниження собівартості за рахунок змін у конструкції та технології виробів. Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат щодо кожного виду про­дукції потребують великих трудових і матеріальних витрат, а то­му для аналізу собівартості всіх видів продукції використовують­ся також інші показники. На продукцію, що вироблялась уперше на цьому підпри­ємстві, затверджувалась планова собівартість у цілому і за стат­тями калькуляції. У поточній і річній звітності фактичний випуск продукції перераховувався за плановою собівартістю одиниці про­дукції, а порівнянна продукція — за плановою і за середньоріч­ною собівартістю минулого року. Порівнюванням фактичних ви­трат із витратами, перерахованими в такий спосіб, виявлялась економія чи перевитрата. Головним було виконання завдання зі зни­ження собівартості порівнянної продукції. За умов ринкових відносин підприємства (залежно від потре­би) використовують один чи більше показників. Аналіз порів­нянної товарної продукції здійснюється на підприємствах, де її питома вага становить понад 50%. Там, де переважає нова проду­кція, для аналізу динаміки собівартості використовуються показ­ники витрат на 1 гривню товарної продукції і собівартості оди­ниці продукції. Складаючи кошторис витрат на виробництво і розробляючи завдання зі зниження собівартості продукції, необхідно спира­тись на організаційно-технічні заходи для зниження норм витрат матеріалів та трудомісткості виробів. Завдання зі зниження собі­вартості продукції треба пов'язувати з ефективністю цих заходів. 2.Аналіз загальної суми собівартості товарної продукції. Для досягнення конкурентоспроможності підприємство змушене постійно планувати зниження собівартості своєї продукції.

Важливою передумовою дійовості аналітичних висновків є наявність правдивої планової та звітної інформації. Тому аналі­зові собівартості продукції має передувати старанна перевірка джерел інформації, яка передбачає оцінку узгодження показників у різних формах звітності, обґрунтованість планових завдань та достовірність відображення фактичних витрат виробництва. Щоб визначити обґрунтованість планового рівня собівартості виробленої продукції, використовують дані про залишки нереалі­зованої продукції на початок і кінець року, обсяг реалізації. та складають розрахунок (табл. 2). Табличні витрати на 1 грн. виробленої продукції порівнюють із плановими, визначають та оцінюють наявні відхилення.

Таблиця.2

РОЗРАХУНОК РІВНЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ, тис. гри.

З таблиці.2 бачимо, що за планового обсягу реалізації в оп­тових цінах підприємства 8323 тис. грн. та планового прибутку від реалізації 1625 тис. грн., собівартість реалізованої продукції становить 6698 тис. грн., а планова собівартість товарної продук­ції з урахуванням зміни планових залишків нереалізованої про­дукції на початок і кінець року — 6783 тис. грн. Потрібно пам'ятати, що внаслідок систематичного зниження собівартості витрати на одну гривню продукції в залишках нереалізованої продукції на кінець року мають бути нижчі від середньорічних, а в собівартості товарного випуску — нижчі, ніж у собівартості ре­алізованої продукції, бо в останню закладено підвищені витрати в залишках нереалізованої продукції на початок року. На підпри­ємстві, яке ми аналізуємо, цієї вимоги не додержано, собівартість товарної та нереалізованої продукції постійно зростає, а тому зменшується прибуток на одну гривню продукції. Високий рівень витрат у залишках нереалізованої продукції був спричинений зростанням цін на матеріали і зниженням попиту на дорогу про­дукцію. Ця обставина може призвести до погіршання фінансово­го стану підприємства. Маючи розрахунковий рівень собівартості товарної продукції, обчислюють планове завдання щодо її зниження проти минулого звітного періоду і розробляють план організаційно-технічних за­ходів, який забезпечить це зниження. Міра ефективності використання матеріальних, трудо­вих і грошових засобів з найбільшою повнотою розкривається під час вивчення собівартості товарної продукції, бо об'єктом аналізу стають ресурси підприємства, використані для основної діяльності. Аналіз собівартості товарної продукції починають із загальної оцінки виконання плану собівартості, визначають відхилення зві­тних показників від планових, їх динаміку, виявляють фактори, що вплинули на це відхилення, роблять відповідні висновки. На підставі облікових даних одержано таку інформацію: ви­пуск товарної продукції за планом — 8400 тис. грн., фактичний — 8500 тис. грн; собівартість продукції за планом — 6783 тис. грн., фактично — 7145 тис. грн., собівартість фактично випущеної продукції за плановими нормами і фактичною структурою — 6958 тис. грн. Порівняння фактичної собівартості з плановою по­казало, що абсолютне відхилення дорівнює 362 тис. грн. Це від­хилення виникло під впливом таких факторів: 1) зміни обсягу продукції; 2) зміни структури виробленої продукції; 3) зміни рів­ня витрат (за рахунок зміни кількості використаних матеріалів, цін на сировину і матеріали). Для виявлення впливу цих факторів виконаємо такі розрахунки:

1) визначаємо рівень виконання плану виробництва товарної продукції:

за рахунок зміни рівня витрат. З цього можна зробити незапереч­ний висновок про низький рівень господарювання.

Ураховуючи вплив зміни обсягу виробництва на рівень ви­трат, усі витрати підприємства ділять на постійні та змінні. По­стійні витрати (амортизація, погодинна оплата працівників, оре­нда приміщень, цехові витрати) залишаються незмінними навіть за зміни обсягу виробництва. Змінні витрати (відрядна заробітна плата виробничників, си­ровина, матеріали, паливо, енергія) змінюються пропорційно об­сягу виробництва продукції. Взаємозв'язок між постійними і змінними витратами можна виразити рівнянням першого степеня.

де ¥ — сума витрат на виробництво продукції; а — абсолютна сума постійних витрат; в — частка змінних витрат на одиницю продукції (робіт, послуг); х — обсяг виробництва продукції.

Змінні витрати в собівартості всього випуску зростають прямо пропорційно обсягу виробництва, тобто в собівартості одиниці продукції вони стано­влять постійну величину. Цю залежність можна виразити такою формулою.

Інше явище бачимо на рис. 2, де відображено залежність собівартості одиниці продукції від обсягу виробництва. На рис..2 для кожного обсягу відкладено рівні змінних витрат на оди­ницю продукції, а потім рівні постійних витрат.

Рис 2. Залежність собівартості одиниці продукції від обсягу виробництва

3.Аналіз собівартості одиниці продукції. Підприємства, які виробляють невелику номенклату­ру основних виробів, планують і підраховують собівартість оди­ниці продукції кожного основного виду. Аналіз виконання плану зі зниження собівартості одиниці продукції кожного виду почи­нається з оцінки загальних показників. У процесі аналізу фактич­ну собівартість одиниці продукції кожного виду порівнюють із плановою і фактичною за попередній період, визначають рівень виконання та відхилення від плану, причини цих відхилень, тен­денції у змінах собівартості. Для цього на основі облікової інфо­рмації про рентабельність найважливіших виробів складають відповідний розрахунок (таблиця 4).

Поиск по сайту: