Тема: Внутрішньогосподарський аналіз витрат та порівняльний аналіз собівартості

1.Внутрішньогосподпрський аналіз витрат

2.Порівняльний аналіз собівартості.

3.Функціонально-вартісний аналіз

1.Внутрішньогосподапрський аналіз витрат. Нині багато підприємств у своєму складі має кілька підрозділів. У структурних підрозділах витрати на виробництво товарної продукції формуються і аналізуються за методикою, яку було розглянуто раніше. Крім загальної методики, в структурних підрозділах ураховуються особливості системи показників собівар­тості продукції і вимоги внутрігосподарського госпрозрахунку. У структурних підрозділах для визначення й оцінки собівар­тості продукції застосовують такі показники: витрати на одини­цю продукції, на 1 нормо-годину, на 1 грн. товарної продукції і загальну суму цехової собівартості. Динаміку зниження собівар­тості обраховують на підставі витрат на одиницю продукції і на 1 грн. товарної продукції. Госпрозрахункову собівартість кожного підрозділу визнача­ють за його власними витратами без урахування витрат техноло­гічно пов'язаних цехів і витрат на використані напівфабрикати. Для оцінки роботи кожного підрозділу беруть лише ті витрати, які формуються безпосередньо під контролем його трудового ко­лективу і залежать від фактичних результатів його роботи. Госпрозрахункова відповідальність за витрати підрозділів на виробництво продукції визначається через:

1) деталізацію витрат на виробництво за місцем їх виникнення в розрізах тих статей, які входять до госпрозрахункової собівартості;

2) застосуванням фіксованої оцінки матеріальних об'єктів і послуг (однакової оцінки — у плані й у звіті);

3) установленням і затвердженням системи внутрізаводських взаємовідносин: порядком виявлення і подання претензій та сан­кцій між госпрозрахунковими підрозділами і відображенням їх у госпрозрахунковій собівартості.

Деталізація витрат і відхилень від плану за місцем їх утворен­ня проводиться на підставі розподілу витрат у плані і звіті між усіма виробничими підрозділами, виділення з власних витрат ва­ртості деталей і частин виробів, одержаних за кооперативними поставками з інших підприємств. Це полегшує виявлення причин і винуватців відхилень та мобілізацію резервів зменшення собі­вартості продукції. Деталізація витрат на підприємстві залежить від типу підпри­ємства, особливостей технологічного процесу і розподілу окре­мих стадій між підрозділами. Продукція і послуги інших підрозділів, витрата матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих, енергії не можуть і не повинні включатися в госпрозрахункові результати цехів, бри­гад за їхньою фактичною собівартістю. Фактична витрата матері­алів оцінюється за їхньою плановою собівартістю. Витрату матеріалів підрозділами підприємств зменшують на вартість повторно використовуваних відходів за фактичними ці­нами їх можливого використання. Це сприяє уважному ставлен­ню підрозділів до утилізації відходів. Відхилення від норм витрат матеріальних ресурсів, що утво­рились з вини інших підрозділів, за оцінки госпрозрахункової со­бівартості необхідно включати в госпрозрахункову собівартість підрозділів-винуватців, спірні питання щодо відхилень і витрат розв'язуються під час спеціального розгляду претензій на засі­данні економічної комісії. Аналіз витрат на заробітну плату проводиться за бригад­ними нарядами. Відхилення фактичної заробітної плати від пла­нової за винятком оплати простоїв з незалежних від бригади причин, цілком залежать від організації виробництва і праці в підрозділі, а тому повністю включаються в його госпрозрахун­кову собівартість.

Загальногосподарські витрати не залежать від діяльності під­розділів і в госпрозрахункову собівартість не включаються. Внут­рігосподарський аналіз проводиться за даними облікової та опе­ративної інформації, а тому його завжди розглядають як опера­тивний.

2.Порівняльний аналіз собівартості. Порівняльний аналіз має дуже велике значення для виявлення резервів зниження собівартості продукції. Він поділя­ється на внутрігосподарський (внутрізаводський) і міжзаводсь­кий (між підприємствами). Головною вимогою внутрізаводського порівняльного аналізу собівартості є дотримання умови: порів­нюванню підлягають показники технологічно ідентичних цехів і бригад або цехів і бригад, що виробляють однакові деталі. Вияв­лені відхилення свідчать про різну ефективність праці, різну якість роботи цих цехів, про можливості зниження собівартості за рахунок запозичення позитивного досвіду інших цехів. Міжзаводський порівняльний аналіз вивчає показники собівар­тості окремих підприємств, що виробляють однорідну продукцію або однакові деталі. При цьому аналізі визначають відхилення в ре­зультатах діяльності, вплив на них різниці в науково-технічному рі­вні, відмінностей у використанні техніки, технологічних засобів, ор­ганізації праці, рівні використання виробничих ресурсів тощо. Дуже важливу інформацію дає порівняння статей калькуляції на аналогічні вироби, вузли і деталі. Такі порівняння використо­вуються для оцінки досягнутого рівня собівартості й ефективнос­ті впровадження науково-технічних і організаційних заходів, для виявлення резервів зниження собівартості виробів, можливостей перерозподілу їх виробництва між дільницями. Порівняльний аналіз собівартості є дуже важливим для проведення ФВА (фун­кціонально-вартісного аналізу). Вплив різниці в рівнях технічно­го розвитку, кооперування, організації виробництва та інших фа­кторів за міжгосподарського аналізу можна виявити зіставленням (порівнянням) структури собівартості однакової продукції. Мож­на також порівнювати витрати на 1 грн. товарної продукції на підприємствах, що виготовляють аналогічну продукцію. Порів­нювати доцільно з підприємством, яке має високі показники що­до техніки, технології і організації виробництва, тобто з передо­вим за рівнем собівартості підприємством. Порівняння необхідно проводити за статтями калькуляції. Резерви зниження собіварто­сті продукції найліпше виявляються під час порівнювання каль­куляцій окремих виробів за статтями собівартості. Порівнюються не лише фактичні, а й нормативні калькуляції. Такі зіставлення наочно пояснюють різницю в техніці, технології й організації ви­робництва, яка впливає на собівартість виробів. Для ще більшого унаочнення дані порівняльного аналізу собівартості виробів до­цільно нанести на графік. Аналізуючи прямі витрати, крім виявлення відхилень за стат­тями собівартості, обов'язково необхідно проводити детальний техніко-економічний аналіз використання матеріалів, напівфабри­катів, покупних виробів для комплектації. Аналізують норми ви­трат, залежність їх від використовуваних матеріалів і способів об­робітку, а також від утилізації і повторного використання відходів. Оцінюють доцільність застосування технологічних процесів, які потребують підвищених витрат палива й енергії. Виявляють вплив фактора цін на відхилення матеріальних витрат, причини великих коливань цін і транспортно-заготівельних витрат. З'ясовують також вплив застосовуваних способів обробітку матеріалів на рівень заробітної плати основних робітників, вплив механізації й автоматизації трудових процесів на зміну фонду за­робітної плати з тим, щоб установити непродуктивні виплати за­робітної плати, рівень трудомісткості виробів і окремих операцій. Виявлені резерви зниження собівартості продукції ділять на три групи:

а) упущені можливості — непродуктивні витрати, безгосподарність, неритмічна робота, порушення технології та ін.;

б) прямі резерви зниження собівартості — відхилення собівартості за рахунок невиконання запланованих заходів, якими передбачалось доведення собівартості до рівня передового підприємства;

в)перспективні резерви — можливі резерви зниження собівартості до рівня передового підприємства (не передбачені планом).

3.Функціонально-вартісний аналіз. Підвищення ефективності виробництва залежить від темпів прискорення НТП, який передбачає припинення випуску застарілих і освоєння нових, високоефективних видів продукції, механізацію й автоматизацію виробничих процесів, впровадження у виробництво передової техніки, прогресивної технології, яка забезпечуватиме скорочення витрат на одиницю нових, перспек­тивних виробів. Для виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефектив­ніших варіантів виробництва, вибору оптимального співвідно­шення між споживчою якістю виробу й витратами на його виго­товлення використовується функціонально-вартісний аналіз. Про це вже досить докладно було сказано в розділі 2. Але не завадить ще раз нагадати про головні особливості ФВА. Так, функціона­льно-вартісний аналіз одночасно та у взаємному зв'язку досліджує функції об'єкта і вартість цих функцій, тобто об'єктом ФВА є функції і їхня вартість.

Під функціями розуміють споживчі властивості (якість) об'єк­та. Вони поділяються на:

1) головну функцію, яка виражає призначення об'єкта;

2) основні функції, що забезпечують виконання головної функції;

3) допоміжні функції, що реалізують основні;

4) зайві або непотрібні функції;

5) шкідливі функції.

Для виявлення резервів зниження собівартості в конструкції виробів, у технології їх виготовлення спеціалісти виходять із мо­жливостей усунення зайвих або додаткових функцій виробу, тоб­то з можливості зниження його трудо- та матеріаломісткості, енергоємності, а відповідно й собівартості продукції. Зайві функ­ції виникають у результаті зміни призначення виробу, зміни яко­сті матеріалів, з яких його виготовляють, появи інших виробів, що виконують такі самі функції, зміни традиційних поглядів на призначення виробу тощо.

Оцінити функції виробів може лише група різнобічних спеці­алістів, до якої обов'язково входять економісти, конструктори і технологи. ФВА проводять послідовно за такими етапами: інформаційно-підготовчий, аналітичний, творчий, дослідний, запроваджувальний. Економісти беруть обов'язкову участь у двох ета­пах, серед яких дуже важливим є аналітичний. Аналітичний етап оцінки машини починають з «розбивки» її на вузли і деталі. По­тім виділяють і класифікують функції, виконувані вузлом і де­таллю, які описують послідовно на підставі побудови функціона­льних матричних і сітьових моделей. Функції ділять на головні й другорядні, основні й допоміжні та аналізують за ознаками: ко­рисні — непридатні (шкідливі), відповідні — невідповідні техніко-економічним умовам використання і сучасному стану науки і техніки. Аналіз функцій проводять і за витратами на їх виробни­цтво, виявляючи собівартість окремих функцій та визначаючи елементи й сукупності елементів, які потребують найбільших ви­трат. Аналізують витрати на матеріали, напівфабрикати і ком­плектуючі вироби, паливо, енергію, заробітну плату основних робітників, на утримання й експлуатацію обладнання. Щодо фу­нкцій, які відносять до технологічної собівартості, складають калькуляції в обсязі розрахункових витрат. Одержану розрахун­кову собівартість порівнюють з фактичною і плановою та визна­чають резерви можливого зниження собівартості. За неможливо­сті розподілу собівартості щодо функцій аналітичним способом, користуються способом експертних оцінок. Результати аналітич­них розрахунків узагальнюють у функціонально-вартісній діа­грамі, що відбиває функції виробів за їхньою значущістю в про­цесі виробництва і за рівнем собівартості відновлення функцій.

Поиск по сайту: