Цитати про місце людини в природі та вегетаріанство

«Сказав я у серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини; тому що доля синів людських і доля тварин – доля одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги над худобою, тому що все – суєта» (Книга Екклезіаста, або Проповідника 3:18)

«Був такий собі Єлеазар, з перших книжників, муж, який уже досяг ста­рости, але дуже красивої зовнішности: його примушували, розкриваючи йому рот, їсти свиняче м’ясо. Від­даючи перевагу славній смерті пе­ред зганьбленим життям, він добро­вільно пішов на муки, і плював, як належало тим, хто вирішив устояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. Тоді при­ставлені до беззаконного жертво­приношення, які знали цього мужа з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принес­ти ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинути­ся, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, щоб через це уник­нути смерти і за давньою з ними друж­бою скористатися їхнім людино­любством. Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і по­важної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше — святого і Богом даного законопо­ложення, згідно з цим відповів, і ска­зав: негайно віддати на смерть; бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’яностолітній Єлеазар пере­йшов у язичництво, і самі внаслі­док мого лицемірства, заради корот­кого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я по­клав би нечестя і пляму на мою ста­рість. Якщо у даний час я і позбу­дуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти. Тому, муж­ньо розлучаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, а юним залишу добрий приклад — охоче і мужньо приймати смерть за шано­вані і святі закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим виявлену до нього доброзичливість змінили на ненависть через вище­сказані слова, бо вони вважали їх бо­жевіллям. Готуючись уже померти під ударами, він, застогнавши, про­мовив: Господу, Який має доскона­ле відання, відомо, що я, маючи мо­жливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страж­дання, а душею охоче терплю їх зі страху перед Ним. І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з наро­ду зразок доблести і пам’ятник доброчесности» (Друга книга маккавейська 6:18-31)

«Наскільки ж людина краща за вівцю! Отже, дозволено в суботу добро творити» (Від Матвія святе благовістування 12:12)

«Ісус сказав: звеліть людям сісти. Було ж на тому місці багато трави. Отже, сіло людей близько п’яти тисяч. Ісус, взявши хліби і воздавши хвалу, роздав ученикам, а учени­ки — тим, що сиділи, також і риби, скільки хто хотів. І коли наси­тилися, то сказав ученикам Сво­їм: зберіть залишки, щоб нічого не пропало. І зібрали, і напов­нили дванадцять кошиків зали­шками від п’яти ячмінних хлі­бів, що їли» (Від Іоана святе благовістування 6:10-13)

«Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре. Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу. То­ді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти? Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не пити­мете Його Крови, то не будете ма­ти життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в остан­ній день. Бо Плоть Моя є істин­ною їжею, і Кров Моя є істинним і питтям. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, Я в ньому. Як послав Мене Жи­вий Отець, - і Я живу Отцем, - так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене. Цей і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік» (Від Іоана святе благовістування 6:48-58)

Поиск по сайту: