Історія, переклад та зміст Біблії

Аналіз Біблії

Автор: Олексій Сірий

Спільно з українським відділом руху «Zeitgeist» («Дух часу»)

Київ 2014

Передмова

За основу цієї роботи було взято аналіз книги «Біблія. Книги священного писання старого та нового завіту» в українському перекладі Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

В цій роботі учасники руху «Дух часу» спробують за допомогою наукового методу детально проаналізувати Біблію, яка є основою християнського вчення. В роботі також використовуються уривки тексту з документального фільму «Zeitgeist: The Movie».

Історія, переклад та зміст Біблії

За свідченням самої книги, її історія та зміст виглядають наступним чином:

Християнська Біблія складається з двох частин: Старого Завіту і Ново­го Завіту. Книги Старого Завіту писалися протягом більш як тисячі літ до Різдва Христового давньоєврейською мовою, книги Нового Завіту написа­ні грецькою мовою в І столітті після Різдва Христового.

У Старому Завіті є книги канонічні і неканонічні. Основна різниця між ними в тому, що книги канонічні більш давні, написані в XV-V століттях до Різдва Христового, а книги неканонічні, тобто які не ввійшли до канону, до зібрання священних книг, написані пізніше, у IV-І століттях до Різдва Христового. Старозавітний канон створювався поступово. Першим збира­чем священних книг воєдино вважають Ездру (V ст. до P.Х.) У III ст. до P.Х. — І ст. після P.Х. старозавітний канон набув того вигляду, який існує в сучасній єврейській, так званій масоретській, Біблії (вона містить лише Старий Завіт; масорети, хранителі передання, закінчили роботу над нею у VIII ст. після P.Х.). У ній 39 книг, які розділені на три відділи: закон, пророки і писання (цими словами в давнину називали Старий Завіт, - див. Мф 7, 12; Лк 24, 44). Закон (по-єврейськи тора) містить П’ятикнижжя Мой­сея: Буття, Вихід, Левит, Числа і Второзаконня. Пророки (небийм) поділя­ються на перших, або старших, до яких належать книги Ісуса Навина, Суд­дів, дві книги Самуїла (у нашій Біблії це 1 і 2 Царств) і дві книги Царів (наші 3 і 4 Царств; у християнській Церкві книги старших пророків, а та­кож Руфі, Есфирі, Ездри, Неємії і Паралипоменон заведено вважати істори­чними книгами), і на останніх, або молодших, які у свою чергу поділяються на великих пророків і малих. Книги трьох великих пророків: Ісаї, Єремії, Єзекиїля; дванадцяти малих: Осії, Іоїля, Амоса, Авдія, Іони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії і Малахії. Писання (кетубим) складають: Псалми, Притчі, Іов, Пісня Пісень, Руф, Плач Єремії, Екклезіаст, Есфир, Даниїл, Ездра, Неємія і Літописи (=1 і 2 Паралипоменон).

Після повернення євреїв з полону вавилонського, тобто після V ст. до Різдва Христового, було складено і написано ще кілька книг єврейською і грецькою мовами. У канон єврейських священних книг їх уже не включи­ли, але вони увійшли, як корисні і повчальні, у Септуагинту, тобто грець­кий переклад Біблії.

Цей переклад був зроблений у III—II століттях до P. X. для олександрій­ських євреїв-елліністів і юдеїв розсіяння, тобто які жили поза Палестиною, які вже забували рідну мову і говорили по-грецьки (див. передмову до Кни­ги Ісуса сина Сирахового). Давнє передання говорить про 70-х (або 72-х) тлумачах, тобто перекладачах, які переклали священні книги з єврейської мови на грецьку, тому і переклад цей називається “перекладом сімдеся­тьох”, або по-грецьки “Септуагинта”. Він у деяких деталях відрізняється від масоретського тексту, оскільки масорети і перекладачі на грецьку кори­стувалися різними списками (рукописами) стародавнього тексту.

Біблійні книги латинською мовою були відомі вже наприкінці II ст. піс­ля P. X. Блаж. Ієронім переклав їх заново наприкінці IV - початку V ст., і цей переклад, відомий під назвою “Вульгата”, одержав широке поширення в католицькій Церкві.

Переклад священних книг слов’янською мовою початий був святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм у IX ст. Сучасна слов’янська Біб­лія являє собою передрук Єлизаветинського видання 1751—1756 pp., у якому текст Старого Завіту був вивірений за грецькою Біблією.

Перший повний переклад Святого Письма на українську мову розпочав у 1860 році Пантелеймон Куліш, але рукопис згорів під час пожежі. Вдруге він розпочав його разом із Іваном Пулюєм (останньому належить переклад Псалтиря) за грецьким текстом: Novum Testamentum Graece, Coloniae Agrippinae 1866, typis W. Hassel. Їм допоміг Іван Нечуй-Левицький, який переклав Книгу Рути, 1-шу та 2-гу Книги Паралипоменон, Книги Езри, Неємії, Естери та Пророка Даниїла. Переклад вийшов у світ у січні 1904. Другий повний переклад Біблії належить митрополитові Іларіону (Іванові Огієнку).

Канонічні книги перекладалися з єврейського масоретського тексту з доповненнями і варіантами з Септуагинти, а неканонічні - з грецької мови, за винятком Третьої книги Ездри, перекладеної з латинської, оскільки цієї книги нема ні в єврейській, ні у грецькій Бібліях. Православні Біблії, як слов’янська, так і російська та українська, містять усі 39 канонічних i 11 неканонічних книг Старого Завіту.

Отжеструктура книги наступна:

Старий завіт Новий завіт

Книга притч Соломонових

Книга розпочинається зі Старого Завіту в якому релігійними та міфологічними методами пояснюється історія створення світу та історія єврейського народу з майже детальним переліком та аналізом діянь єврейських царів з церковної точки зору. Тут також розповідається історію Мойсея, як провідника єврейського народу.

Неодноразове зазначення євреїв, як обраного Богом народу та детальний опис їхньої історії свідчить в першу чергу про єврейське походження християнської релігії, яка від початку була тісно пов’язана з вченням юдаїзму.

Про це, наприклад, свідчать наступні біблійні цитати:

«Ми за природою юдеї, а не грішники з язичників» (Послання до галатів святого апостола Павла 2:15)

«Бо я не соромлюсь благовістя Христового, тому що воно є сила Божа для спасіння всякому віруючому, спочатку юдею, потім і еллінові» (Послання до римлян святого апостола Павла 1:16)

«Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь від об­різання? Велика перевага в усіх відношеннях, а найбільше в тому, що їм довірено Слово Боже» (Послання до римлян святого апостола Павла 3:1-2)

«Бо я не хочу, щоб ви, браття, І не знали цієї таємниці, - щоб ви не думали про себе, - що засліп­лення Ізраїля сталося частково, доки не ввійде повна кількість язичників; таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: “Прийде від Сиону визволитель і відверне нечестя від Якова. Та­кий їм від Мене заповіт, коли зні­му з них гріхи їхні”» (Послання до римлян святого апостола Павла 11:25-27)

«Бо написано: “Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної”. Але той, хто від рабині, народився за плот­тю, а той, хто від вільної, - за обітницею. У цьому є іноска­зання. Це два завіти: один від гори Синайської, що народжує в рабст­во, це є Агар, бо Агар означає гору Синай в Аравії і відповідає нинішньому Єрусалиму, бо він зі своїми дітьми перебуває в рабстві; а вишній Єрусалим - вільний: він мати всім нам. Бо написа­но: “Звеселися, неплідна, яка не родила; вигукни і виголоси, яка не мучилася родами; бо в одино­кої значно більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка”. Ми, браття, діти обітниці за Ісааком. Але як тоді той, який народився за плот­тю, переслідував народженого за духом, так і нині. Що ж гово­рить Писання? “Вижени рабиню разом із сином її, бо не може син рабині бути спадкоємцем разом із сином вільної”. Отже, браття, ми діти не рабині, а вільної» (Послання до галатів святого апостола Павла 4:22-31)

«Ось я, Павло, кажу вам: якщо ви обрізуєтесь, не буде вам ніякої користі від Христа» (Послання до галатів святого апостола Павла 5:2)

«І уразить Господь Єгипет, уразить і зцілить; вони навернуться до господа, і Він почує їх, і зцілить їх» (Ісая 19:22)

«Ті, які ба­жають хвалитися плоттю, приму­шують вас обрізуватися тільки для того, щоб їх не гнали за хрест Христів, бо й самі ті, що обрі­зуються, не дотримуються зако­ну, але хочуть, щоб ви обрізува­лися, аби похвалитися вашою плоттю» (Послання до ефесян святого апостола Павла 2:12-13)

Крім того, тут згадується величезна кількість інших богів та демонів, як наприклад (в дужках вказуються народи до яких ці боги чи демони належали): Молох, Ваал, Астарта, Хамос, Веельзевул (аккаронитяни), Суккот-Беноф (вавилоняни), Нергал (кутійці), Ашима (Емафяни), Нивхаз (Аввійці), Тартак, Адрамелех (сепарваїмці), Нехуштан, Астарта, Нисрох (ассирійці), Дагон (филистимляни), Аваддон, Анамелех та інші.

В Новому Завіті розказується історії Ісуса Христа. Ця історія декілька разів переказується різними пророками, такими як Матфей, Марк та Лука. Проте в їхніх історіях простежуються деякі відмінності та розбіжності. Так, наприклад, імена 12 апостолів у Євангеліях цих пророків не завжди співпадають:

«Дванадцяти ж апостолів імена такі: перший Симон, що зветься Петром, і Андрій, брат його Яків Зеведеїв та Іоан, брат його, Филип і Варфоломій, Фома і Матфей-митар, Яків Алфеїв і Леввей, прозваний Фадеєм, Симон Кананіт та Іуда Іскаріотський, який і зрадив Його» (Від Матфея святе благовістування 10:2-4).

«І поставив Симона, давши йому імя Петро, Якова Заведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Воанергес, тобто «сини громові», Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його» (Від Марка святе благовістування 3:16-19).

«Коли ж настав день, покликав учнів Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами: Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломіія, Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником» (Від Луки святе благовістування 6:13-16).

«І прийшовши, увійшли до світ­лиці, де й перебували: Петро та Яків, Іоан та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, і Іуда, Яковів.» (Діяння святих апостолів 1:13)

Ім’я бога

В усі часи боги завжди мали імена. В грецькій міфології були Зевс, Посейдон, Апполон та інші. В римській міфології були Юпітер, Нептун, Венера та інші. Всі ці імена нам досить відомі навіть у наші дні. Але при цьому християнський бог майже ніколи не згадується по імені ні в церквах ні в молитвах. Нам відоме лише ім’я Ісуса Христа з його різноманітними інтерпретаціями. Проте Ісус був лише Сином Божим, а не Богом. Ім’я ж самого Бога майже не згадується.

Загальноприйняте ж звернення до бога зазвичай зазначається як «Господь», проте ця назва є статусом, але ніяк не іменем. При чому етимологічне значення цього слова залишається доволі цікавим, оскільки в українській мові слово «спід» завжди означало «низ». Від цього слово «спідній» означає «нижній», «той, що знизу». Відтак історичне звернення «господь» більше б пасувало дияволу, а не богу.

«Тому й сказано: “Піднявшись на висоту, полонив полон і дав дари людям”. А “піднявшись” що оз­начає, як не те, що Він і сходив раніше в пекельні місця землі?» (Друге послання до ефесян святого апостола Павла 4:8-9)

«Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе гово­рить, бо він неправдомовець і ба­тько неправди» (Від Іоана святе благовістування 8:44)

Тим не менше, в Біблії все таки є згадки про справжнє ім’я християнського бога:

«Бо вони називають себе тими, хто походить від святого міста і спираються на Бога Ізраїлевого; Господь Саваоф – ім’я йому» (Книга пророка Ісаї 48:2).

«І прийшов пророк Ісая до царя Єзекії і сказав йому: що говорили ці люди? І звідки вони приходили до тебе? Єзекія сказав: з далекої землі приходили вони до мене, з Вавилона. І сказав Ісая: що бачили вони у домі твоєму? Єзекія сказав: бачили все, що у домі моєму; нічого не залишилося у скарбницях моїх, чого я не показав би їм. І сказав Ісая Єзекії: вислухай слово Господа Саваофа: ось прийдуть дні, і все, що є у домі твоєму і що зібрали батьки твої до цього дня, буде віднесене у Вавилон; нічого не залишиться, - говорить Господь» (Книга пророка Ісаї 39:3-6).

«Послухайте ви, багатії; плач­те і ридайте від лютих бід ва­ших, що наближаються до вас. Багатство ваше згнило, і одяг ваш поточений міллю. Золото ваше і срібло поіржавіло, та іржа їх буде свідчити проти вас і з’їсть плоть вашу, як вогонь: ви придба­ли собі скарб на останні дні. Ось плата, яку ви утримали у робітни­ків, що працювали на ваших по­лях, голосить; і голосіння женців дійшли до вух Господа Саваофа» (Соборне послання святого апостола Якова 5:1-6).

Оскільки це ім’я Саваоф згадується як у Старому так і в Новому заповіті, його актуальність не залишає ніяких сумнівів. Проте табу або ж просто байдужість щодо використанні цього імені в церквах та молитвах поки що залишається для нас незрозумілим. Варто також зазначити, що більшість віруючих християн та прихожан церкви взагалі незнайомі з цим іменем.

Поиск по сайту: