Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту 3 страница

Позивачка стверджувала, що здійснення нею, резидентом України, акту купівлі – продажу нерухомого майна за іноземну валюту з резидентом України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мав ані покупець, ані продавець – було порушенням підпункту „г” пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету.

Через це, на думку позивачки, „ОТП Банк”, як агент валютного контролю, не мав права, за законом, надавати їй, ОСОБА_1 - резиденту України, кредит в іноземній валюті для використання її для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ.

Посилаючись на те, що вищенаведений кредитний договір був укладений з цією заздалегідь незаконною метою, що наявно суперечить Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., позивачка просила визнати його недійсним.

Відповідач позов не визнав, та в своїх запереченнях на позовну заяву № 200-04/4092 від 09.09.2009р. вказав, що АТ „ОТП Банк”, як юридична особа, був зареєстрований 02.03.1988р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 370771, має банківську ліцензію НБУ № 191 від 02.03.1998р., дозвіл на здійснення банківських операцій № 191-1 від 08.11.2006р.

Посилаючись на ч. 2 ст. 192, ч.3 ст.522 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність ”, відповідач наголосив на тому, що банк, як юридична особа, яка має ліцензію та дозвіл НБУ, має право надавати кредити в іноземній валюті.

В судовому засіданні 09.09.2009р. позивачка змінила предмет позову, та надала позовну заяву в новій редакції, в якій просить визнати згаданий вище кредитний договір удаваним правочином та застосувати до нього правила, що застосовуються до кредитних договорів, валютою яких є національна валюта України.

Позивачка вказала, що насправді кредитний договір був удаваним та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме – надання їй кредиту в національній валюті України. В обґрунтування цього твердження ОСОБА_1 послалася на те, що:

- договір в його теперішньому стані наявно суперечить діючому законодавству України з підстав, названих в її первісній позовній заяві та викладених вище;

- відповідач знав про неминучість конвертації нею, позивачкою, отриманої в нього валюти в гривню, бо іншим чином вона ніяк не могла використати кредит за його цільовим призначенням, яке є одним із суттєвих та важливих умов кредитного договору;

- відповідач знав про те, що для розрахунку з резидентом України позивачці були необхідні саме гривні, а не будь-яка інша валюта. Отже, укладаючи спірний кредитний договір, він погодився задовольнити саме цю потребу, тобто погодився надати необхідні ОСОБА_1 гривні.

З наведених вище фактів позивачка робить висновок, що видаючи їй в кредит готівкою іноземну валюту, відповідач усвідомлював, що цей акт носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням, що підтверджується банківською квитанцією, в якій вказаний гривневий еквівалент виданої їй іноземної валюти.

Через це ОСОБА_1 вважає, що вона насправді уклала з банком договір кредитування в Національний валюті України, що не суперечить законодавству України, але сторони замаскували його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить вищезгаданому Декрету КМУ.

Посилаючись на ч.2 ст. 235 ЦК України позивачка просила визнати кредитний договір № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року, укладений між нею та ЗАТ „ОТП Банк” (зараз – Публічне акціонерне товариство „ОТР Банк”) удаваним правочином та визнати його укладеним в Національної валюті України, в сумі двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп, на умовах, викладених в договорі.

В судовому засіданні 14.10.2009р. позивачка підтримала свої нові позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову в нової редакції заперечував, та надав суду письмові уточнені заперечення на позовну заяву № 200-04/6349 від 14.10.2009р.

В цьому документі ПАТ „ОТП Банк” стверджує, що:

1. ”Відповідач, як банківська установа, що отримала генеральну ліцензію НБУ, має повне право, згідно діючого законодавства України, надавати кредити, повертати їх та отримувати плату за користування кредитними коштами (проценти) саме у іноземній валюті. Жодний акт законодавства не заперечує цьому.

2. Позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули:

- Відповідач – отримати кредит саме у іноземній валюті.

- Позивач надати цей кредит та в майбутньому повернути його, отримавши при цьому плату за користування кредитними коштами (проценти) саме у іноземній валюті.

Тому Кредитний договір, що був укладений між Позивачем та відповідачем ні в якому разі не є удаваним правочином.

3. Банк, як агент валютного контролю, повністю виконав вимоги діючого законодавства, зокрема, вимоги Декрету КМУ України № 15-93 від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”.

В обґрунтування вищенаведеного в уточнених запереченнях містяться посилання на ч.2 ст. 192 та на ч.3 ст. 522 ЦК України, які передбачають використання іноземної валюти на території України в порядку, передбаченому законом, та на ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність ”, які передбачають право банків розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в тому числі – і в іноземній валюті.

Заперечуючи проти твердження позивачки про те, що укладання спірного кредитний договору є порушенням, з боку банку, його обов’язків агенту валютного контролю, відповідач у вищезгаданому документі стверджує таке:

„Всі операції, що були проведені Позивачем як резидентом України через Відповідача, як банківську установу, відповідають вимогам чинного законодавства.

Отримавши кредит, Позивач, для того, щоб зі свого боку не порушити вимоги валютного законодавства, повинен був у будь якому разі конвертувати отриману готівку у доларах США в національну грошову одиницю – гривню для розрахунку із Продавцем нерухомості. Саме таку ж операцію Позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але він скористався послугами саме Відповідача для проведення цієї операції.

На стадії укладання договору купівлі – продажу нерухомого майна Банк вже перестав бути агентом валютного контролю, так як ця операція проводилася вже готівковими коштами та не через установу банку ”.

Представник третьої особи – Національного Банку України – надав суду Висновок науково-правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті, проведеної відповідно до запиту Національного банку України на підставі Закону України „Про наукову і науково - технічну експертизу, здійсненої Інститутом Держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України від 09.11.2006р. № 126/509. яке містить такий узагальнюючий висновок:

„Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України „Про Національний банк України, статей 2, 47, 49 закону України „Про банки і банківську діяльність ”, статей 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг ”, статей 1,3,5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті ”.

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, ретельно дослідивши письмові заперечення відповідача та згаданий вище висновок науково правової експертизи, здійсненої науковою установою, підпорядкованою Академії Наук України (надалі – „експертний висновок ”, або „експертиза ”), як важливі письмові докази в цій справі, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, через наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 27 лютого 2008 року між громадянкою України ОСОБА_1 та ЗАТ „ОТП Банк” в особі Запорізького відділення „Соборне” був укладений кредитний договір № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року, за яким банк надав їй 57 000,00 (п’ятдесят сім тисяч) доларів США для придбання нерухомого майна. Згаданий вище кредитний договір передбачає, що кредит видається позивачці в іноземній валюті – доларах США, та розрахунки між нею та відповідачем – банком - мають здійснюватися в тій самій валюті.

Згідно частині 1 п.2 вищенаведеного договору, згадані вище гроші в іноземній валюті були видані позивачці для придбання нерухомого майна, тобто для розрахунків цими грошима в іноземній валюті на території України.

Ст.3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю ” № 15-93 від 1993р. (надалі – „Декрет) передбачає, що національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету, уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, зокрема - відповідач, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.

Отже, здійснення позивачкою, резидентом України, розрахунку з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали ані вона, ані продавець – було порушенням підпункту „г” пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету.

Цей висновок підтверджується і експертним висновком, на листі 6 якого вказано: „...Саме такі правила визначені статтею 5 Декрету, відповідно до якої валютні операції можуть здійснюватися виключно на підставі індивідуальної чи генеральної ліцензії НБУ».

Таким чином, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права, згідно п. 2 ст. 13 Декрету, надавати позивачці кредит в іноземній валюті для здійснення згаданої вище операції.

Тому суд вважає доведеним та обґрунтованим твердження ОСОБА_1 про те, що спірний договір, в його теперішньому вигляді, наявно суперечить діючому законодавству України.

Навпаки, суд вважає необґрунтованим твердження відповідача, що містяться в його уточнених запереченнях, про те, що „На стадії укладання договору купівлі – продажу нерухомого майна Банк вже перестав бути агентом валютного контролю, так як ця операція проводилася вже готівковими коштами та не через установу банку”.

Частиной 1.,п.2 спірного кредитного договору, якою передбачена мета кредитування, є невід’ємною, важливою частиною цього договору.

Отже, умовами спірного кредитного договору була передбачена єдина фінансова операція, яку мала здійснити позивачка: отримати через банківську установу відповідача іноземну валюту та розрахуватися нею на території України з резидентом України без будь яких ліцензій НБУ. Це свідчить про те, що договір, в його теперішньому вигляді, укладений з метою порушення валютного законодавства.

Тому відповідач, як сторона договору, знаючи про це, ще на стадії переговорів про укладання такого договору мав здійснити свої обов’язки агента валютного контролю та відмовитися від його укладання. Більше того, як агент валютного контролю він мав би попередити ОСОБА_1 про незаконність вказаних вище дій з іноземною валютою для запобігання їх в майбутньому.

Натомість відповідач, підписав незаконний договір, та видав позивачці кредитні гроші в іноземній валюті, провокуючи її на порушення підпункту „г” пункту 4 ст. 5 Декрету.

Таким чином, якщо б суд взяв до уваги твердження відповідача про те, що „позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули ”, то дії відповідача мали б бути визначені як безумовне порушення його обов’язків як агента валютного контролю, передбачених п. 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю ”, за яке банк мав би нести відповідальність, передбачену ст. 16 п. 2 абз. 4 того ж Декрету у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафу у розмірі, що встановлюється Національним банком України.

Але суд вважає ці твердження недостовірними, бо вони спростовуються нижченаведеними об’єктивними фактами та іншими письмовими твердженнями самого ж відповідача.

Як вже йшлося вище, з кредитного договору № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року вбачається, що кредитні кошти мали бути використані позивачкою для придбання нерухомого майна, тобто для розрахунку з резидентом України (частина 1.,п.2 договору).

3гідно ст. 3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю ” № 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Отже, видаючи кредит ОСОБА_1 для придбання нерухомого майна, позивач усвідомлював, що він бере на себе зобов’язання задовольнити її потребу саме в Національній валюті України – гривні.

Це підтверджується тим, що договір купівлі – продажу квартири був укладений ОСОБА_1 з продавцем в гривні, що було відомо відповідачу та що він схвалював, бо саме цю квартиру - придбану позивачкою в резидента України - він отримав в іпотеку в забезпечення зобов’язання за спірним кредитним договором, та іпотечний договір був укладений в той самий день, що і кредитний договір – 27 лютого 2008р.

Більше того, як видно з його уточнених заперечень, відповідач заздалегідь усвідомлював неминучість здійснення позивачкою конвертації отриманої нею валюти в гривню: „Отримавши кредит, Позивач, для того, щоб зі свого боку не порушити вимоги валютного законодавства, повинен був у будь якому разі конвертувати отриману готівку у доларах США в національну грошову одиницю – гривню для розрахунку із Продавцем нерухомості. Саме таку ж операцію Позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але він скористався послугами саме Відповідача для проведення цієї операції. ”

Отже, відповідач заздалегідь знав про формальне порушення позивачкою кредитного договору: адже за кредитним договором ОСОБА_1 мала розрахуватися з продавцем квартири в доларах США. Вищенаведене твердження відповідача свідчить про те, що він не тільки схвалював таке порушення договору позивачкою, а й сам приймав в ньому участь, здійснивши для неї конвертацію кредитною валюти у гривню.

Разом з тим, дії позивачки щодо укладання угоди з резидентом України в Національній валюті України відповідають вимогам Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю ” № 15-93 від 1993р.

Через вищенаведені обставини суд вважає доведеним твердження позивачки про те, що відповідач усвідомлював, що акт видачі їй в кредит готівкової іноземної валюти носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Цей факт підтверджується банківською квитанцією про видачу ОСОБА_1 іноземної валюти в сумі п”ятдесят сiм тисяч доларiв США 000 USD, в якій вказано, що це є еквівалентом двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп.

Вищенаведене, всупереч твердженням відповідача, свідчить про те, що обидві сторони заздалегідь домовилися про фактичне виконання договору всупереч умовам, викладеним в його тексті, але відповідно до чинного законодавства.

Тому суд вважає доведеним, що спірний договір є удаваним правочином, бо сторони насправді уклали між собою договір кредитування в Національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але замаскували його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить вищезгаданому Декрету КМУ.

Суд вважає також доведеним, що Закрите акціонерне товариство „ОТП Банк” (зараз – Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк”) на момент укладання спірного договору, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, мало право надавати кредити в іноземній валюті.

Цей висновок суду, зроблений на підставі численних нормативних актів, вказаних відповідачем, безумовно підтверджується й висновком експертизи, наданої третьою особою – представником НБУ.

Але це право відповідача носить загальний характер. Воно не поширюється та не може поширюватися на випадки, коли такі операції суперечать законодавству України, а саме - Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю ” № 15-93 від 1993р.

До цього висновку суд дістався, зокрема, з огляду на матеріали вищенаведеної експертизи, в якій, зокрема, говориться: „Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Очевидно, що врегулювання даного питання є виключно прерогативою валютного законодавства України.

Таким чином, право відповідача надавати кредити в іноземній валюті не звільняє його від обов’язків агента валютного контролю, передбачених ч.2 ст. 13 згаданого вище Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вищенаведеним обов’язкам було б, з боку банку, зловживанням правом, яке, відповідно до ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускається.

Отже, висновок суду про те, що спірний договір, в його вигляді на момент розгляду справи, суперечить Декрету, який суд вважає одним з суттєвих доказів правильності позовних вимог, не суперечить твердженню відповідача та наданої третьою особою експертизи про те, що відповідач, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, взагалі, а не в конкретному випадку, що розглядається судом - мав право надавати кредити в іноземній валюті.

Суд вважає обґрунтованим твердження позивачки про те, що її права порушуються спірним договором, бо, через коливання курсу долару до національної валюти України вона в теперішній час вимушена сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримала від банку, та більші суми процентів в гривнях, ніж це фактично передбачено договором.

Відповідно до ч.2 ст. 235 ЦК України, якщо, правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правочином, який вони насправді вчинили. Оскільки між ОСОБА_1 фактично був укладений договір про надання кредиту в національній валюті України у розмірі двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп, до цього правочину мають бути застосовані правила, що регулюють надання саме такого кредиту.

Керуючись ст..ст.10,11,212-215 ЦПК України, ч.2 ст.235 ЦК України, суд

Вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати кредитний договір № ML-204\059\2008 від 27 лютого 2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (зараз – Публічне акціонерне товариство ОТП Банк) - удаваним правочином.

Визнати кредитний договір № ML-204\059\2008 від 27 лютого 2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (зараз – Публічне акціонерне товариство ОТП Банк), укладеним в Національній валюті України в сумі двісті вісімдесят сім вісімсот п»ятдесят гривень, 00 коп., на умовах, визначених в договорі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя Смолка І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Решетніка М.О.

при секретарі - Медведєвій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ "ОТП Банк", третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 "Про визнання договорів недійсними", зустрічним позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 "Про стягнення заборгованості", -

в с т а н о в и в:

08 червня 2010р. позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача, який в подальшому уточнили (а.с.155 т.1), просили суд визнати недійсними кредитний договір №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р., додатковий договір №1 від 06 січня 2009р., і додатковий договір №1 від 15 червня 2009р., укладені між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки №РМL - 301/479/200 від 22.11.2007р., укладений ним із ЗАТ "ОТП Банк" в особі керуючого відділення "Воскресенське" ЗАТ "ОТП Банк" в м.Дніпропетровську, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.11.2007р., реєстр №288; виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна: житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0,1069га, на якій розміщений вищевказаний житловий будинок; позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договір поруки №SR-301/489/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2, і договір поруки № SR- 301/488/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3.

11 червня 2010р. ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк" (далі Банк) звернувся до суду з позовом, який згодом неодноразово уточнювався, до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними зобов'язаннями.

Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що за умовами кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. Банк надає Позичальникові кредит на придбання нерухомого майна, тобто, споживчий кредит в розмірі 500000 (п'ятсот тисяч) доларів США, що згідно меморіального ордеру №28, на день укладання Договору становить 2525000грн., зі сплатою відсотків, розмір яких складається з фіксованого відсотку 3,99% річних та FIDR, зі строком повернення кредиту до 24.11.2031р. Вважає, що кредитний договір має бути визнано судом недійсним, як такий, яким встановлено сплату суми кредиту та процентів за договором у валюті кредиту - доларах США (п.1.11.1Частини 2), що суперечить вимогам законодавства.

Крім того, кредитний договір містить суперечливі та дискримінаційні по відношенню до нього (позичальника), як споживача фінансових послуг, умови, що викладені в позові. Також в договорі відсутня дата видачі кредитних коштів, оскільки видача кредиту залежить від виконання позичальником інших умов договору (п.1.3 Частини 2 кредитного договору); неоднозначно та не чітко визначено розмір відсоткової ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка - 3,99 річних, з не визначеним FIDR, не відповідає розрахункам, зазначеним в Графіку платежів, та є завищеним; в договорі відсутні ціна договору та розмір фактичного подорожчання кредиту. А отже всі ці показники, відповідно до Постанови НБУ №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", та згідно п.7.2 частини 2 Договору - є істотними умовами кредитного договору, але він не отримав достовірної та повної інформації про істотні умови кредитування. Також посилався на те, що Банком не була проведена переддоговірна робота з ним, як позичальником.

При підписанні кредитного договору він цілком довіряв банківським працівникам, як спеціалістам, оскільки не володіє спеціальними знаннями в області юриспруденції та банківського права, проте Банк приховав від нього фактичні суми по кредиту, тим самим позбавив його права прийняти відповідно правильне рішення щодо умов кредитування взагалі.

Тому вважає, що фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Також заперечує отримання ним Траншу в розмірі 24461,07 доларів США чи в іншій сумі за Додатковою угодою від 15.06.2009р.

Звідси просив визнати недійсним і договір іпотеки, як забезпечення недійсного договору, та зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 виключити запис про обтяження будинку і земельної ділянки, переданих в іпотеку, з реєстру іпотек.

Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договори поруки, внаслідок недійсності основного кредитного зобов'язання позичальника ОСОБА_1

ПАТ "ОТП Банк" в обгрунтування своїх позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як солідарних боржників, заборгованості за кредитним договором, посилається на кредитний договір №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 500000 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №28 від 22.11.2007р., і зобов'язався повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом, за встановленою плаваючою процентною ставкою 4,99% річних + FIDR в строк до 24.11.2031р. Для забезпечення виконання ОСОБА_1 боргових зобов'язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3, а також ОСОБА_2, із кожним окремо, 22.11.2007р. укладено договори поруки, відповідно до яких, кожен із них прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов'язань перед Банком за кредитним договором. У зв'язку з невиконанням відповідачами зобов'язань за кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів, утворилась заборгованість. Просить суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, суму боргу за кредитним договором №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. в розмірі 9560012,59грн., із яких: сума основного боргу в розмірі 501891,50 доларів США, що за курсом НБУ на 03.04.2014р. (12,5691грн./за 1 долар) становить 6308 324,46грн., відсотки за користування кредитом - 258704,93 долари США, що за курсом НБУ становить 3251688,14грн., та витрати по сплаті державного мита.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позові. Проти позову ПАТ "ОТП Банк" заперечувала, просила в задоволенні їх позовних вимог відмовити в повному обсязі. Надала до суду письмові заперечення (а.с.140-143 т.1), в яких посилалась на недоведеність Банком видачі та отримання ОСОБА_1 кредиту, дати видачі кредиту, суми та валюти кредиту, а також на відсутність документів, що свідчать про надання Банком 15.06.2009р. та отримання ОСОБА_1 траншу для погашення заборгованості по процентам. Вважає, що заборгованість за кредитним договором, розрахована Банком, не відповідає дійсності та набагато завищена, що також підтверджується висновками судово-економічної експертизи, проведеної за клопотанням ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи.

Також просила задовольнити позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в частині визнання недійсними договорів поруки, та пояснила, що про підвищення відсоткової ставки з 15.06.2009р., яка змінює розмір відповідальності поручителів, (Банк) їх не повідомив. Крім того, додатковою угодою від 15.06.2009р. змінено порядок та строки погашення частини кредиту з наданням ОСОБА_1 траншу в розмірі 24461,07 доларів США, про що також ОСОБА_2 не був повідомлений, додаткова угода з ним не укладалась, а ОСОБА_3 відмовилась від підписання додаткової угоди до договору поруки, про що свідчить копія цієї угоди, доданої до матеріалів справи (а.с.27 т.1).

В судовому засіданні представник ПАТ "ОТП Банк" позовні вимоги Банку підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не визнає, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони договору можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. Зазначив, що Банк отримав генеральну банківську ліцензію за №191 від 02.03.1998р., дозвіл з додатками від 08.11.2006р. №191-1, що дає право здійснювати операції з валютними цінностями. Індивідуальні ліцензії на надання і одержання кредитів в іноземній валюті видаються, якщо терміни та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, але на момент надання кредиту ОСОБА_1 чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті. Вважає вимоги позивачів щодо недійсності договорів поруки безпідставними, оскільки відповідно до п.2.2 Договорів поруки, на дату їх укладання, розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою становить 500000 доларів США. Порукою забезпечені боргові зобов'язання в разі зміни їх суми, відповідно до п.2.1 цих договорів.

Поиск по сайту: