Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту 12 страница

Крім того, як зазначено у п. 3.3 вищевказаних Правил, банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту.

Також, відповідно до додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» - не визначено, яку суму коштів він має сплачувати на погашення тіла кредиту та яку суму - на сплату процентів за користування кредитом.

Також в договорі та в додатках до нього не зазначається за яким курсом та в якій валюті він має сплачувати кредит.

Також, вважає, що відповідачем допущено порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося в тому, що його не повідомлено та йому не доведено: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, необхідність здійснення оцінки майна, та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, тощо.

Також, вважає, що відповідачем допущено порушення його прав, визначених ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, яким є кредит.

Відповідачем допущено істотне порушення його прав, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання споживачу повної, своєчасної, достовірної інформації про послугу, яка є предметом договору.

За таких обставин, він не мав можливості належним чином оцінити властивості такої фінансової послуги та можливі негативні наслідки.

Також, вважає, що відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір від 14.12.2007 року, сам договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання йому кредиту в іноземній валюті та ці обставини є порушенням ч.5 ст. 203 ЦК України.

Також, вважає, що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року, а крім того, невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, є прямим умислом, та свідчить, що договір вчинено під впливом обману.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Також, вважає, що станом на 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» за умовами кредитного договору № 2301/1207/88 - 945 не мав права надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі у відповідності до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того, відповідач не зазначив, що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Також, він не є суб'єктом валютного ринку України та він не підписував договір на розміщення коштів на депозитному рахунку.

З часу укладення договору по теперішній час зріс курс \ співвідношення \ української гривні до американського долара та відбулася істотна зміна обставин валютного кредитного договору, що він не міг передбачити.

Відповідач, надавши кредит в іноземній валюті (в доларах США), переклав всі ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на нього, як на споживача.

Крім того:

- йому не був вручений оригінал другого примірника договору, чим порушено п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

- договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

- відсутні умови про відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

- вважає, що спірний кредитний договір є несправедливим та відповідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

На його погляд, наявні всі підстави для визнання в судовому порядку кредитного договору недійсним на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним.

Просив суд:

- визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ним та АКБ «ТАС- Комерцбанк» \ правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк»\, а також:

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк»)

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року.

Також, просив суд виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року,а саме: готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси АДРЕСА_1.

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, надавши письмову заяву від 11.07.2014 року про те, що позовні вимоги підтримує, справу просив суд розглядати у його відсутність.

Також, представник позивача - адвокат ОСОБА_3 надав суду заяву від 11.07.2014 року про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, справу просив суд розглядати також у його відсутність, як представника.

Представник відповідача - ПАТ «Сведбанк» також до суду не з'явився, причин неявки не надав, незважаючи на те, що належним чином, у відповідності до ЦПК України повідомлений судом про день і час розгляду справи, чому підтвердження поштові рекомендовані повідомлення, які долучені до справи.

У відповідності до ч.4 ст.169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів \ постановляє заочне рішення \.

Дослідивши письмові матеріали справи та обставини, які викладені у позовній заяві, суд вважає, що за таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Відповідач жодного разу до суду на повідомлення не відреагував та не надав письмових заперечень на даний позов, обставини укладення договору та змін і доповнень до нього не роз'яснив, не виклав своє бачення щодо даного позову.

Виходячи з наданих письмових матеріалів, вбачається, що 14.12.2007 року між ОСОБА_1, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.

Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а ОСОБА_1 зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.

При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше, ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».

Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору, 14.12.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

За цим іпотечним договором ОСОБА_1 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м. Черкаси.

Вбачається, що ОСОБА_1 та банком в повному обсязі виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а позивачем ОСОБА_1 виведено предмет іпотеки, а саме, готельно-ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк», а також погашено поточну заборгованість.

Також, встановлено, що між сторонами, в послідуючому, було укладено рід змін та доповнень до кредитного договору за обставин, викладених в позовній заяві ОСОБА_1, що потягло порушення прав позивача.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 підписав договір №2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року.

Також, відповідно до обставин справи, після того, як правонаступником став ПАТ «Сведбанк», кошти в кредит позивач не отримував.

В послідуючому, на звернення позивача до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір.

При цьому, встановлено, що фактично з позивачем було укладено ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС-Комерцбанк».

Згідно до позовної заяви, вбачається, що зміни до договору з позивачем ОСОБА_1 не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище.

Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово:

1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою).

Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено.

2) 27.07.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюється шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця.

Крім цього, у цей же день між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки.

3) 28.07.2009 року - ОСОБА_1 також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4.

Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для позивача обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом.

4) 17.09.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5.

Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом.

Після того, як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору, ОСОБА_1 в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те, що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню.

Тобто, відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення.

22 червня 2010 року позивача за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Також, позивача не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів.

З листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року позивач ОСОБА_1 дізнався про те, що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи».

При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, позивач отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання ОСОБА_1 банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Вбачається, що на цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року.

Також, встановлено, що позивач ОСОБА_1 у відповідності до вказаних рішень судів оригінали платіжних документів не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та у зв'язку з цим порушено ряд кримінальних проваджень.

Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях ще не прийняті.

Дослідивши надані письмові матеріали справи та викладені в позовній заяві обставини щодо укладення кредитного договору, послідуючі дії сторін, направлені на внесення змін та доповнень до цього договору, вбачається, що кредитний договір, а також зміни та доповнення до нього та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства та спрямовані на порушення прав ОСОБА_1, як споживача.

В даному конкретному випадку кредитний договір є договором про надання банком фінансової послуги - споживчого кредиту.

Правовідносини, які виникають на підставі такого договору регулюються ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постановою Національного Банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", іншими нормативно - правовими актами.

А тому, посилання позивача в заяві на те, що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України «Про захист прав споживачів», суд вважає обґрунтованим.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за №5, при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним судом мають враховуватися вимоги, додержання яких є необхідних для чинності правочину, зокрема ЦК \ ст.ст.215,1048-1052,1054,1055 \, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». \ п.14 постанови \.

Також, відповідно до вказаної постанови, суди мають з'ясувати виконання банком положень ст.ст.11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3,8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №54\13808 \ щодо укладення договір, укладених після набрання постановою чинності \, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок тяжкої обставини, є оспорюваним.

Позивач у своєму позові, як на правову підставу позовних вимог, посилається на ст.230 ЦК України, оскільки вважає, що дійсно, він, як сторона за кредитним договором,введений іншою стороною в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. \ п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».\

Так, суд вважає обґрунтованими посилання ОСОБА_1 у позовній заяві про те, що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

У відповідності до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Станом на час підписання договору - 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» відповідно до умов кредитного договору № 2301/1207/88-945 не мав право надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі відповідно до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в кредитному договорі не зазначив, що має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на вчинення валютних операцій.

Видача готівки іноземної валюти фізичним особам проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків, а тому, видача позивачу кредиту у готівковій іноземній валюті не відповідає вказаним вимогам Закону.

Згідно позовної заяви ОСОБА_1, вбачається, що сторони не підписували договір на розміщення коштів на депозитному рахунку, у позивача ОСОБА_1 не був відкритий поточний рахунок, а тому, він не був суб'єктом валютного ринку України та являвся лише клієнтом банку.

Крім того, суд враховує і посилання позивача на обставини щодо суттєвого підвищення курсу долару США по відношенню до національної валюти, що може бути кваліфіковано як істотна зміна обставин валютного кредитного договору.

Згідно до позову, вбачається, що позивач ОСОБА_1 у момент укладення договору виходив з того, що не відбудеться різка зміна співвідношення гривні з валютою кредиту.

В разі, якщо б він міг передбачити таку різку зміну, то не укладав би договір на таких умовах, а укладав кредит в національній валюті.

Також, є суттєвими та обґрунтованими є і посилання позивача на обставини того, що подальше виконання договору в умовах зростання офіційного та комерційного курсу долара США по відношенню до української гривні, приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить його того, на що він розраховував при укладенні договору з банківською установою.

Надавши кредит в доларах США, банківська установа тим самим переклала всі ризики із знеціненням національної валюти на позивача, тобто, внесено у договір такі положення, які завідомо є невигідними для нього, як споживача.

Також, суд враховує і інші обставини, на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог, а саме, про те, що:

- після підписання кредитного договору ОСОБА_1 не був вручений оригінал його другого примірника, цим самим допущено порушення п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

- договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням

п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

- в договорі відсутні умови, які б регулювали відповідальність відповідача - банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

- банк включив в договір незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють дуже несприятливі умови для позичальника, переконавши та запевнивши позивача, що договір складено правильно, хоча позивачу не було надано всієї необхідної інформації про умови кредитування, яка має бути надана відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів.

- відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

- відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою.

Згідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

- відповідач - банк свідомо спонукав позивача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов'язків на корить банку.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що визначено ст.627 ЦК України.

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 217 ЦК України, якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаним судом недійсним у цілому.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що наявні всі підстави для визнання судом на підставі ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитного договору недійсним.

Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

А тому, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним.

У зв'язку з тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, підтверджені документально, має бути виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88 - 945 - І від 14.12.2007 року, а саме, готельно-ресторанний комплекс за адресою - м. Черкаси АДРЕСА_1.

На підставі вищенаведеного, ст.ст.11,60, 213-215, 88, 224 ЦПК України, керуючись ст.ст. 202, 203, 215 -217, 230, 236, 548, 627 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС- Комерцбанк», правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк».

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк»).

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року.

Виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88.-.945.-.І від 14.12.2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси, АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні при проголошенні судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ КЛОЧКО О.В.

Справа № 161/16470/13-ц
Провадження № 2/161/727/14

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Пушкарчук В.П.,
при секретарі Акайомовій Т.В.,
з участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Мельник В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного і іпотечного договорів, договору поруки та зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року, іпотечного договору від 26.08.2008 року та договору поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року, а також зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.08.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Надра» в особі відділення № 11 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних.
26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки.
29.05.2009 року було укладено додаткову угоду № 2 до даного договору, якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання.
26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1.
Позивач вважає, що вищевказаний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства України, а подальше його використання завдає значних матеріальних збитків.
Стверджує, що надання кредитних коштів за кредитним договором № 74-Б від 26.08.2008 року відповідає ознакам споживчого кредиту, тому до даних правовідносин застосовуються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Такі самі вимоги викладені в п. 2.1 Постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, в п. 2.4. даної постанови зазначено, що Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.
Позивач ОСОБА_1 вказує, що такої переддоговірної роботи з ними банком не було проведено. Також його не було повідомлено про наявні форми кредитування, відмінності між ними. Натомість, банк запропонував йому укласти договір за ануїтентною схемою, яка є найбільш не вигідно для нього і відповідно найбільш вигідною для банку.
Крім того, йому взагалі не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, що призвело до того, що позивач був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання.
Таким чином, банк замовчав важливу інформацію про умови кредитування.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається: детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. Кредитний договір має містити графік платежів.
Договір № 74-Б від 26.08.2008 року абсолютно не відповідає зазначеним вимогам. Банк взагалі не повідомив позивача про сукупну вартість кредиту ні до, ні під час укладення, ні в самому договорі. Таким чином, позивач вважає, що банк свідомо ввів його в оману щодо істотної умови договору - його ціни. В іншому випадку він не підписав би подібного договору на таких підставах. Також відсутній в кредитному договорі графік платежів. Під час укладення договору позивач не міг оцінити його реальну вартість. Сплачуючи кошти в повернення кредиту, позивач позбавлений можливості контролювати, яким чином банк розподіляє їх на тіло та відсотки, не знає, скільки ще коштів йому потрібно сплатити.
Факт навмисного ненадання банком позичальнику важливої інформації, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є такою, що вводить в оману.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Банк вдався до обману при визначенні розміру щомісячного ануїтентного платежу, розмір якого становить 968,92 доларів США.
Однак за підрахунками позивача розмір щомісячного платежу відповідно до базових умов кредитування, вказаних в договорі, повинен становити 769,41 доларів США, що підтвердив відповідним розрахунком.
Таким чином, банк щомісячно вимагає від позивача сплатити зайві 199,51 доларів США. Станом на 26.08.2013 року розмір переплати за користування кредитом за 5 років, а фактично сплачені відсотки, становить - 12 259,34 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин. Таким чином, банк додатковою угодою № 1 до спірного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки, включив положення, які відповідно до зазначених норм є несправедливими, так як містять умови про зміну у витратах, а саме, щодо плати за обслуговування кредиту.
Крім того, за умовами п. 1.3.2 Додаткової угоди № 1 плата за управління кредитом сплачується окремо від суми мінімально необхідного платежу, визначеного п. 3.3.1 Договору, і нараховується щомісячно від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом без врахування розміру відсотків.
Як зазначав позивач, графіку платежів по кредитному договору немає. Тобто виникає ситуація, при якій позивач повинен щомісяця платити окремо від суми щомісячного мінімального платежу певну суму комісії, розмір якої чітко не визначений, яку сам позивач повинен розрахувати. Але, враховуючи, те що останній позбавлений інформації про те, яку частину коштів з місячного платежу банк зараховує на відсотки, а яку на тіло кредиту, не може правильно визначити суму заборгованості по кредиту і, відповідно, суму комісії.
Так само, відповідач визначає суму комісії, хоча в договорі чітко зазначений її розмір та порядок розрахунків.
Відповідно до п. 3.5 Кредитного договору, якщо на протязі дії цього Договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімально необхідний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим Договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому Договору в наступному порядку: плата за управління Кредитом; прострочені відсотки за користування Кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи; прострочена сума Кредиту; сума Кредиту.
Таким чином, із грошової суми, яка має бути заплачена за певний місяць, банк в першу чергу вирахує плату за управління кредитом, розмір якої невідомий і змінюється щомісяця. Тоді банк вирахує різницю із тієї суми, яку позивач планував заплатити в погашення відсотків та тіла кредиту. Відповідно в останнього виникає заборгованість із сплати відсотків та/чи тіла кредиту, на яку нараховуватиметься пеня та штрафи.
На підставі викладеного, позивач вказує, що проаналізувавши зазначені положення кредитного договору № 74-Б, можна дійти висновку, що умови даного договору викладені таким чином, щоб у позичальника без його відома та поза його волею могла сформуватись заборгованість по сплаті кредитних платежів, на яку банк зміг би нарахувати пеню, і, відповідно, отримати додаткову протиправну вигоду.

Поиск по сайту: