Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту 19 страница

Таким чином, суди повинні мати на увазі, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачем порушені умови кредитного договору та договору іпотеки, в установлений договором строк сума кредиту, процентів, комісій та штрафних санкцій сплачені не були.

Разом із тим, перш ніж звертати стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний чітко, відповідно до вимог закону та умов договору визначити розмір заборгованості.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та не врахував наступне.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 729 378 грн 26 коп та судові витрати (а.с. 128-129 т. 1).

Однак апеляційний суд вказане не врахував, та, вирішуючи спір, виходив із розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 7 липня 2012, згідно якого нараховано 133 138,88 доларів США, що складається з боргу за кредитом, відсотків та штрафів.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що банк має право також на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після рішення суду, яким достроково вже стягнуто весь кредит.

Тобто, апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст.599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вищевказаного не врахував, розмір наявної заборгованості не перевірив, фактичних обставин справи не з'ясував, доводів апеляційної скарги не перевірив, не з'ясував чи виконане рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2010 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та дійшов передчасного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42541425

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Лесько А.О., Червинської М.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2012 року між ним та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») було укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого останнє відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів укладених між ним та фізичними особами.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд на підставі ч. 6 ст. 3, 12, 33 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 625, 626 ЦК України, положень кредитного договору, укладеного з ОСОБА_5, та іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 січня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року становить 214 481 грн 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, позначений на плані літерою «А-1», загальною площею 261,4 кв. м, житловою площею 94,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з обов'язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що преюдиціальним рішенням суду від 5 березня 2013 року (ч. 3 ст. 61 ЦПК України) ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено в позові до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, оскільки ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» списав як безнадійну заборгованість, що також підтверджується рішенням суду від 7 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, після чого банк отримав від держави відшкодування, а, отже, втратив право вимоги до позичальника й не міг за договором факторингу передати неіснуюче у нього право вимоги іншій особі.

Таким чином, у суду не було підстав для задоволення позову, який розглядався.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:Д.Д. Луспеник А.О. Лесько М.Є. Червинська

Ухвала

іменем України

22 жовтня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки; за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Волинської області від 02 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки.

ПАТ «КБ «Надра» заявило зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року в задоволенні позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 02 червня 2014 року зазначене судове рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсним кредитний договір від 26 серпня 2008 року № 74-Б, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «КБ «Надра».

Визнано недійсним іпотечний договір від 26 серпня 2008 року, укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3

Визнано недійсним договір поруки від 26 серпня 2008 року № 74-Б/П, укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4

У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом установлено, що 26 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ «КБ «Надра» Луцьке регіональне управління укладено кредитний договір № 74-Б, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 74 590 доларів США із строком повернення до 20 серпня 2028 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 10,99 % річних. Цього ж дня між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки.

26 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ «КБ «Надра» Луцьке регіональне управління укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за даним кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

29 травня 2009 року укладено додаткову угоду № 2 до цього договору, якою внесено зміни, зокрема щодо фіксованого щомісячного платежу.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та задовольняючи позов в цій частині частково, виходив із того, що в кредитному договорі від 26 серпня 2008 року № 74-Б немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п. п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому розрахунку не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Представник банку як спеціаліст з проведення розрахунку в судове засідання не з'явився. Із пояснень відповідача встановлено, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту у два рази. Детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача на день розгляду справи відповідач суду не надав.

З огляду на наведене апеляційний суд вважав, що на порушення п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.

Також апеляційний суд вважав, що банк додатковою угодою № 1 до спірного договору про споживчий кредит включив положення, які відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах; враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився; є дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, несправедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях; графік погашення кредиту взагалі не видавався, які суми на які рахунки зараховувалися невідомо, що за висновком апеляційного суду є також несправедливим відносно споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку.

Недобросовісним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором кредиту та несправедливим відносно споживача, за висновком апеляційного суду, стало також і невиконання банком умов п. 3.5 договору, згідно з яким за умови виконання позичальником умов договору кредиту кожні 6 календарних місяців банк зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25 % річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може складати більше ніж 1 % річних від розміру, визначеного у п. 1.3 кредитного договору. Зміна (зменшення) відсоткової ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсними договору поруки та договору іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 02 червня 2014 року залишити без змін.

Головуючий Н.А. Горелкіна

Судді: Є.П. Євграфова

В.І. Журавель

І.М. Завгородня

Ю.Г. Іваненко

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Правління Національного банку України
від 10 травня 2007 р. N 168

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
25 травня 2007 р. за N 541/13808

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту

1. Загальні положення

1.1. Ці Правила розроблено відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", статей 47, 49 та 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів (далі - кредитні договори), запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.

1.2. Ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

1.3. Банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил:

у разі поширення інформації про послуги з надання кредитів споживачам;

під час укладення кредитних договорів зі споживачами;

у разі усних чи письмових звернень споживачів.

1.4. Терміни, що використовуються в цих Правилах, уживаються в значеннях, визначених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України (далі - Національний банк).

2. Вимоги щодо надання споживачу попередньої інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту

2.1. Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке:

а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу;

б) умови кредитування, зокрема:

можливу суму кредиту;

строк, на який кредит може бути одержаний;

мету, для якої кредит може бути використаний;

форми та види його забезпечення;

необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача;

тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо);

переваги та недоліки пропонованих схем кредитування;

в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням:

процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо);

варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги;

можливості та умов дострокового повернення кредиту;

г) інші умови, передбачені законодавством.

2.2. Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо).

2.3. У разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов'язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну.

2.4. Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

2.5. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

3. Вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору

3.1. Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке:

значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку;

перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо;

перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

3.2. Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

3.3. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули:

,

де d - реальна процента ставка;

ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту;

S - знак суми;

t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день);

n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку;

Потікt - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим особам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредиту;

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

3.4. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити:

вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу;

обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо);

про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням;

правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Поиск по сайту: