Сестрятинської ЗОШ І-ІІ ст. Радивилівського району

Готуючись до уроків, відповідно до змісту, мети та цілей вона визначає оптимальну форму діяльності як для себе, так і для школярів, використовує сучасні методичні прийоми з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Савчук Т.В. прищеплює інтерес до свого предмета шляхом створення на уроках творчої, емоційно-піднесеної атмосфери; прагненням цікаво, нестандартно та водночас доступно викладати свої думки. Середній рівень успішності її вихованців із образотворчого мистецтва становить 7,8 %. Школярі мають необхідні знання про кольорову гаму та практичні уміння створити нові барви шляхом змішування кольорів, навчені передавати власний емоційний стан за допомогою ніжних, суворих, сумних кольорів.
Художні матеріали, якими користуються діти, досить різноманітні: кольорове чорнило, кольорова крейда, вугілля, олівці, фарби, фломастери, туш, гуаш тощо. Малюнки виконуються на папері, картоні, пластику, дереві з використанням різних художніх технік.
Тетяна Василівна уміло залучає школярів до декоративно-прикладної творчості, під час якої вони практично пізнають зв»язки між різними видами мистецтва, виробляють навички художнього оформлення середовища.
Для ефективного формування фантазії та уяви педагог вивчила і апробує рекомендації британського фахівця в галузі образотворчого мистецтва Р.Барнеза.
Вчителька користується таким цікавим методом наочного навчання естетичного сприймання творів мистецтва, як попередня організація виставок ілюстрацій, репродукцій картин: упродовж кількох днів дає учням можливість самостійно, в довільній формі, розглядати виставлені роботи, у такий спосіб ненав»язливо залучаючи дітей до мистецьких творів; потім проводить обговорення побаченого.
Савчук Т.В. працює над проблемою «Формування творчої особистості засобами образотворчого мистецтва», у пошуках оптимальних методів керівництва розвитком творчих здібностей і композиційних умінь та навичок, розробила систему спеціальних композиційних вправ (ця система вправ полягає у визначенні геометричних принципів упорядкованості та характерних ознак композиції).
Дослідницька робота учнів, яку проводить педагог, будується на взаємин його з учителем, які засновані на принципах педагогіки співробітництва. Вирішальну роль у формуванні творчих здібностей учнів на її уроках відіграє доброзичлива психологічна атмосфера уроку, довіра, повага, заохочення до нестандартної аргументованої точки зору на досліджувану проблему.
Савчук Т.В. викладає окрім образотворчого мистецтва українську та зарубіжну літературу, часто проводить інтегровані уроки із вищеозначених предметів. Цікаво вчителька провела узагальнений урок однієї із найбільших тем курсу ЗЛ у 7 класі. Провела його у вигляді засідання клубу веселих і кмітливих. Учні розділилися на дві команди – “Флатери” та “Філомати”. Так називалися таємні товариства. У яких колись брав участь Адам Міцкевич.
Учителька вміло організувала проведення на уроці художнього конкурсу. Спочатку вона показувала ілюстрації до різних балад, члени команд мали визначати, до якої балади та чи інша ілюстрація. А потім учитель оцінював малюнки, з якими учні прийшли на урок. Чимало малюнків були виконані досить майстерно, вони і зараз є у скарбничці кабінету зарубіжної літератури.
Всі форми та методи роботи, котрі використовує вчителька, спрямовані на розвиток креативних здібностей учнів.
Тетяна Василіна уміло використовує доступність, можливість в осяжному часі отримати результат та його практична вжитковість образотворчої діяльності. Як приклад, можна привести її урок, присвячений такому виду дизайну, як паперова пластика (опис процесу виготовлення подарункового пакета як приклад конкретного уроку з формування навичок з паперової пластики). Ви зможете познайомитись із конспектом даного уроку, який подається у системі уроків, розроблених учителькою.
Вчителька переконана, щос багатьох предметів, що вивчаються в загальноосвітній школі, чи не найвищий виховний потенціал належить мистецтву з притаманним йому впливом на свідомість і підсвідомість особистості. Так як в сучасному житті елекронізація, комп’ютеризація впевненими кроками іде вперед, виникає необхідність привертати увагу дітей до витоків прекрасного. Тому саме мистецтво здатне виховувати справжню духовність, плекати творчу особистість.
Тетяна Василівна розвитку творчої особистості, формуванню художньо – образного мислення, засвоєнню мови мистецтва, форм, жанрів, стилів, а також інших теоретичних знань і технологічних умінь надає великого значення.
Це розширенню художнього досвіду, опануванню елементарними художніми уміннями та навичками у практичній діяльності, набуттю досвіду створення художніх образів у процесі власної елементарної творчості; збагаченню емоційно - почуттєвої сфери; розвитку художніх і загальних здібностей, вихованню в учнів естетичного ставлення до дійсності та емоційно – ціннісного ставлення до мистецтва; вихованню художніх інтересів, смаків, морально естетичних ідеалів, потреб у художньо – творчій самореалізації та духовно – естетичному самовдосконаленні відповідно до вікових можливостей; формуванню універсальних якостей творчої особистості.
Сьогодні багато на різних рівнях говориться про відродження української культури, духовності, коріння яких сягає у глибину сивих століть Майбутнє українського народу нині за шкільними партами, наше суспільство буде таким, які уявлення про світ ми, вчителі, виховаємо у дітей сьогодні.
Вчителька поставила перед собою проблемним завданням: формувати творчу особистість засобами образотворчого мистецтва. Для цього прагне зробити все можливе, для виховання справжньої духовності, розвитку творчої особистості, здатності до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення.
" Усі види мистецтва служать найвеличнішому з мистецтв - мистецтву жити на землі, „- сказав Бертольд Брехт. Вона розуміє, що суспільство покладає на вчителів образотворчого мистецтва, а значить зобов'язує зробити все, для належного естетичного виховання підростаючого покоління.
Вчителька переконана, що виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеал - первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, у ставленні до світу. З поміж інших видів мистецтва, образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку громадського і духовного становлення підростаючого покоління.
" Завдання наставника: не інформувати, а формувати " - зауважив знаменитий французький просвітитель Мішель Монтель. Савчук Т.В. переконана, що вчитель-художник має на уроках образотворчого мистецтва завжди прагнути створити творчу позитивно активну емоційну атмосферу, як справжній чарівник - казкар, повинен обгорнути дітей своєю природною щирістю, доброзичливістю. особливим артистизмом, витонченим розумінням прекрасного і глибокою повагою до вихованців та результатів їхньої творчості.
Атмосферу захопленості уроком, предметом та мистецтвом у цілому створює шляхом використанням різноманітних типів нестандартних уроків: урок-сюрприз, урок-свято, урок-конкурс, урок-мандрівка в світ художника, урок-діалог культур, урок-екранізація, урок-презентація класу, урок-виставка, урок-екскурсія до картинної галереї, урок-розгадка таємниці знайомих картин, бінарний урок, урок-відкриття та інші.
З декоративно-ужитковим мистецтвом ознайомила школярів на уроці-виставці " Писанкарство на Україні ". Учні не лише дізнались більше про традиції писанкарства, але й ознайомились з іншими зразками народного ужиткового мистецтва. Заняття проводила в шкільному класі - музеї народознавства.
Практикує проведення уроків - зустрічей з випускниками нашої школи, які оволоділи професіями модельєра. реставратора, художника тощо. Провела екскурсії у Львівську академію мистецтв, Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. Труша.
Переконана: емоційність, зацікавленість, захопленість - обов’язкові компоненти на уроці образотворчого мистецтва. Коли діти, захоплюючись роботою, наспівують собі – вчителька не робить зауважень, якщо це не заважає іншим.
Із захопленням її вихованці працюють на уроці образотворчого мистецтва, хочу щоб вони відчували себе вільно, розкуто. Вона ніколи їх не стримую, коли вони дружно сміються. Розуміє - найближча мета досягнута, малюнок сподобався їм, а наступним завданням буде більш детальніше. Дитячий малюнок розглядає як художній образ, хоча й елементарний, що часто ігнорується в педагогічній практиці. Ціную не лише якісно виконану роботу обдарованого учня, а і вдалу слабших дітей, котрі старанно працювали. Звертає увагу на те, що деякі учні виконували чіткий контурний малюнок, а інші вважали це зовсім легким завданням. Проте тут справа не в загальній обдарованості, а в різній її структурі. Учень не виконує чіткого контурного малюнка, зате прекрасно підбере кольори, що є важким для першого.
Вивчаючи цю проблему в літературі знайшла такі експериментальні данні: всіх дітей за нахилом і характеру здібностей до малювання можна розділити на 3 групи:
1- відносяться діти з вираженою графічною обдарованістю. Вони виконують малюнок контурними лініями, чітко передають фарбами, рівними тонами заливають намальоване.
2- діти, в яких переважають живописні задатки над графічними. Вони малюють невпевненими плутаними лініями, але добре відчувають гамму кольорів. Їм важко залити поверхню, не порушивши контур.
3 -діти, які мають в рівному співвідношенні і графічні, і живописні здібності, і успішно справляються з різним завданням.
Враховуючи це, вона змінила свій підхід до оцінювання робіт дітей, а також індивідуальне завдання для дітей, в цьому допомогла нова програма, яка дає можливість вибору. Проте все ж таки прагне навчати здібних до графіки відчувати і передавати колір, а здібних до живопису - оволодіти графічними навиками.
Переконана, що рівень естетичної іскри учнів значною мірою залежить від особистості вчителя образотворчого мистецтва, його світогляду, професійної підготовки, педагогічної майстерності, тому стараюсь відвідувати музеї. виставки. читати методичну літературу.
Давно доказано М. Блаватською, Т. де Шардером, що синтез знань з усіх видів мистецтв повинен бути повністю представлений і використаний з першого і до останнього року навчання. Реалізувати це завдання їй допомагає її фах – вчитель-філолог. Проводила урок-семінар, на якому було винесене питання “ Гомерівські образи у світовому образотворчому мистецтві “. Діти писали реферати, їм цікаво було дізнатися, які є відомі світові митці, що зверталися до творів Гомера.
В своїй роботі використовуєрізні види шкільного дослідження. Так, ілюструючи повість М.Гоголя "Тарас Бульба" в 7 класі, дає завдання, поринути у віртуальну реальність і уявити красу степу, яким мовчки їхали Остап, Андрій і Тарас. Діти починають досліджувати текст твору Гоголя, шукають зорові та звукові образи, які допомагають уявити картину степу, а згодом –їх відтворити у своїй образотворчій діяльності.
Савчук Т.В. викладає окрім образотворчого мистецтва українську та зарубіжну літературу, часто проводить інтегровані уроки із вщеозначених предметів. Цікаво вчителька провела узагальнений урок однієї із найбільших тем курсу ЗЛ у 7 класі. Провела його у вигляді засідання клубу веселих і кмітливих. Учні розділилися на дві команди – “Флатери” та “Філомати”. Так називалися таємні товариства. У яких колись брав участь Адам Міцкевич.
Учителька вміло організувала проведення на уроці художнього конкурсу. Спочатку вона показувала ілюстрації до різних балад, члени команд мали визначати, до якої балади та чи інша ілюстрація. А потім учитель оцінював малюнки, з якими учні прийшли на урок. Чимало малюнків були виконані досить майстерно, вони і зараз є у скарбничці кабінету зарубіжної літератури.
Всі форми та методи роботи, котрі використовує вчителька,
спрямовані на розвиток креативних здібностей учнів.“Розумний, глибокий аналіз – перша сходинка в оволодінні методами дослідження і прийомами творчої праці. Вміти поглянути на пройдений шлях, щоб оцінити його!”.
Ці слова В.Сухомлинського стали дороговказом у творчій праці умілого педагога.
Проводить уроки за спостереженнями і уявою по темі “ Перспектива “. Щоб створити в учнів відповідний настрій, доцільно використати для бесіди вірші, загадки.
В естетичному вихованні дітей значне місце належить творам народно - декоративного мистецтва.
Ознайомлюючи дітей з виробами народних майстрів кераміки чи розпису, вишивки чи мережива, виховує у них повагу до творчої праці людей, любов до рідного краю, Батьківщини.
Особливо близький і доступний малечі декоративний розпис, що оспівує красу рідної природи. Яскравий і радісний, він викликає щире захоплення, створює піднесений настрій, учить бачити прекрасне.
Розкриваючи дітям світ народного мистецтва, вчить їх бачити спільне для різних зразків українського декоративного розпису, традиційне для певного регіону і помічаючи своєрідне, особливе для кожного автора або твору. Підкреслює зв’язок візерунка з рідною природою, яка надихає народних майстрів, допомагаю впізнати знайомі дітям рослини, порівняти зображення природних квітів, тварин із придуманими художниками.
Особливої уваги вартий петриківський розпис, хохломський, опішнянський, прикарпатський.
Проводячи уроки по декоративному мистецтву, широко використовує традиції українського національного мистецтва сприяючи розвитку естетичних смаків.
Так, проводячи урок по складанню візерунка в смужці, спочатку досконало вивчає теоретичний матеріал. Учні привчаються користуватися допоміжними (дотичними, вертикальними, горизонтальними,) лініями. На першому уроці знайомить дітей з найбільш простими орнаментами, ілюструючи зразки. Після чого необхідно провести інструктаж до виконання роботи. Пояснити дітям як намітити верхню і нижню межі і смужки, як ділити смужку на рівні частини, як у кожну вмістити елемент орнаменту. Складаючи орнамент з листочків, діти вивчають основні закони симетрії. Перед самостійною практичною роботою учні виконують ряд підготовчих вправ і лише тоді складають візерунок. На кожному уроці образотворчого мистецтва розвиваються естетичні почуття дітей, їх художні смаки для цього проводжу бесіди про видатних діячів мистецтва.

На уроках використовує дидактичні ігри, кросворди, в яких обов’язково є елементи пошуку. Творча гра є одним з важливих видів діяльності – “ уяви собі”, словами розповісти про картину, яка малюється в дитячій уяві. Проводжу конкурс шифрувальника, кодуючи якийсь термін, це урізноманітнює роботу на уроці. Різноманітні ігри проводитьі на уроках не пов’язаних з декоративно – прикладним мистецтвом. Наприклад, тема “ Натюрморт” – запропонує гру в театр, казка до картини О.Шовкуненко “Натюрморт з кавуном “. Дітям пропонується намалювати чи виліпити, чи відтворити в аплікації свою казку про натюрморт. Перед малюванням діти мають можливість погратися в такі ігри – “ намалювати свій словесний портрет, дивлячись в дзеркальце (це не тільки цікава гра, а й психологічний тест.

Наступна гра “ Розшукаємо друга, що згубився “(дитина дає словесну характеристику товаришеві. А ми намагаємось його знайти серед дітей), або захоплююча детективна гра, де складається фоторобот.
В кабінеті для кожного учня є папка “ Послідовність виконання малюнка “. Під час уроку діти можуть використовувати методичні поради для малювання тієї чи іншої теми.
Для неї урок – це витвір мистецтва в якому присутні і краса, і натхнення думки, і радість пошуків, створенні спільними зусиллями учня і вчителя.
Вчить не просто малювати, а думати лініями, кольорами, слухати себе і передавати відчуття засобами візуального мистецтва.
У мистецтві зокрема візуальному, закладено природну потребу людини творити, вдосконалювати світ. А вивчення творів декоративно – прикладного мистецтва, їх художніх особливостей і засобів творення виховує бережливе ставлення до речей, повагу до національних витворів і національної культури, до творчої праці людей, підвищує наш культурний рівень.
Педагог – керівник районного методичного об’єднання вчителів образотворчого мистецтва, щедро ділиться з колегами своїм педагогічним досвідом. Вона була переможцем районного етапу Всеукраїнського конкурсу “Учитель року -2003” в номінації “Образотворче мистецтво”, в даній номінації та виборола перше місце у районному фіналі конкурсу серед вчителів інших номінацій.
Савчук Тетяна Василівна – вчитель-творець, яка возвеличує і облагороджує сільських учнів, робить витонченими їх почуття, вносить радість у життя, підвищує інтелектуально-культурний потенціал нашого суспільства.
В естетичному вихованні дітей значне місце належить творам народно-декоративного мистецтва. Ознайомлюючи дітей з виробами народних майстрів кераміки чи розпису, вишивки чи мережива, Савчук Т.В. виховує у них повагу до творчої праці людей, любов до рідного краю, Батьківщини. Особливу увагу звертає вона на народну вишивку як зразок українського декоративно-прикладного мистецтва, має глибоке коріння - від епохи пізнього палеоліту та трипільської культури й до наших днів. Діти знайомляться як це мистецтво розвивалось і розвивається внаслідок індивідуальної творчої праці народних майстрів у давнину і художників-професіоналів в останні періоди. Протягом багатьох століть цехові ремісники, народні майстри інтуїтивно відчували існування стійких закономірностей побудови форми і декору. Вони нагромаджували досвід з покоління в покоління передавали секрети творчості, що виражалися у вишуканій, традиційній формі виробів, сталих композиційних схемах орнаментів тощо.
На уроках із образотворчого мистецтва учні дізнаються про систему композиційних закономірностей. яка має чітку ієрархічну співпідлеглість: загально-художні композиційні закони, що діють локально, в окремих видах мистецтва; композиційні прийоми факультативного характеру. Завершують систему засоби виразності й семантичні засоби. Система ґрунтується на об’єктивних законах, співзвучних відповідним законам природи і суспільства. Вони діють у багатьох видах мистецтва, тому називаються головними. Це закони традиції, цілісності й тектоніки.
Закон традиції. Композиція творів мистецтва, зокрема декоративно-прикладного, тісно пов’язана з художньою спадщиною, генетичним кодом художньої традиції. Первісне мистецтво, декоративне мистецтво стародавнього світу, середньовіччя за своїм характером канонічні, обмежені нормою.
У народному мистецтві закон традиції діє як головна рушійна сила. Знання закону традиції допомагає давати вірні судження про ступінь художньої вартості нових творів декоративно-прикладного мистецтва, дає змогу здійснювати порівняльний аналіз художніх явищ за їхнім внеском до скарбниці світової культури.
Закон цілісності. Різноманітні прояви цілісності зустрічаються в природі, суспільстві, мистецтві. Відома дослідниця народного мистецтва М.Некрасова стверджує, що цілісність - не тільки творчість, а й людина, середовище, що її оточує.
Цілісність – властивість і якісний показник художнього твору, що синтезує елементи, частини в єдине ціле. Отже, основні риси цілісності – неподільність, підлеглість і групування елементів, частин композиційної частини твору.
Для досягнення композиційної цілісності інколи вдаються до групування елементів – не більше семи. Якщо їхня кількість переходить цю межу, у свідомості миттєво, і переважно безконтрольно, проходить об’єднання їх у групи. З цього принципу випливає прийом групування.
Закон тектоніки. Художнє осмислення функціональної та матеріально-конструктивної структури є засобом створення естетично виразної форми твору. Закон діє у народній і професійній творчості.
Тектоніка – гармонійна взаємозалежність формотворення - виражається загальною формулою: функція – матеріал – структура – конструкція форма.
Українська народна вишивка – один із найбільш поширених видів декоративного мистецтва України – здавна славилася високими художніми якостями і мистецькою своєрідністю. Вишивання на території України сягає глибокої давнини. Про це свідчать знахідки срібних бляшок із Мартинікського скрабу, на одній із яких зображений чоловік, одягнутий у сорочку з вишитою вставкою на грудях. Мистецтво вишивання було поширеним у давньокиївський період. Знайдені археологами фрагменти вишиваних тканин, а також зображення їх на різних предметах того часу дають можливість скласти деяке уявлення про орнаментику і техніку народної вишивки. Були це нескладні узори геометричних форм – рядки ламаних ліній, сітки ромбів, «есів», подвійних кружечків тощо, виконаних простими швами, зокрема ланцюжком. Поширеним також у Київській Русі вишивання сухозліткою. Речових пам’яток української вишивки14-16 ст. до нас не дійшло, але характер їх до певної міри можна судити за творами іконопису, в яких зустрічаємо зображення тканин з вишивками – скатерки, убруси, деталі одягу. Мотиви орнаменту в них геометричні, подекуди схематизовані рослинні, забарвлені в один-два кольори. Про вишивку 17-18 ст. збереглося значно більше відомостей, дійшли до нас і самі оригінальні пам’ятки народного вишивання, найдавнішою з яких є датований фрагмент рушника (1673р.), що відзначається багатством рослинного узору, високою культурою виконання. Важливою пам’яткою 18 ст., що збереглася до нашого часу, є вишита біллю різними швами скатерка, прикрашена по краю стилізованим рослинним орнаментом із хвилястої широкої стеблини і дрібних квітів. Пам’ятки української вишивки 19 ст., збереглися у значній кількості. Вишивкою в Україні прикрашували жіночий і чоловічий одяг – сорочки, свитки, кожухи, юпки, головні убори – намітки, хустки; вишивали предмети декоративного обладнання житла – рушники, скатерки, простирадла тощо. Найбільш поширеними з вишитих предметів були жіночі сорочки, на яких вишивки розміщували на вставках, рукавах, подолах і по низу сорочки – на підтичці, рідше вишивали пазухи, коміри, чохли. Техніки вишивання були дуже різноманітними, в Україні використовувалось близько ста різних швів, що поділялись на основні, допоміжні, рахункові й вільного малюнка. Серед найбільш поширених технік – гладь, мережка, хрестикова техніка, вирізування, виколювання, зерновий вивід, занизування, низь, набирування тощо. Речі хатнього оздоблення виконувались частіше рушниковим швом, штапівкою, гладдю, а жіночі сорочки – хрестиком, гладдю. Часто техніки поєднувались (наприклад, гладь з ажурними швами, зерновим виводом та ін.) найдавніша техніка занизування і найбільш поширена з другої половини 19 ст. – хрестикова (відома в Європі з кінця 18 ст.). Вишивали на полотні домашнього виготовлення лляними, конопляними або вовняними нитками. Нитки були вибілені, а також сірі або фарбовані природними барвниками, найчастіше використовували чорні, червоні й сині кольори ниток. В українській вишивці завжди домінували один або два кольори. Існував зв'язок техніки і кольору. Так, мережка, вирізування і виколювання були переважно білими, гладь – червоно-синьою, рушниковий шов – червоним. Кольорове вирішення вишивок залежало також від місцевості їх створення. Наприклад, вишивки жіночих сорочок Волині, Чернігівщини, Полтавщини здебільшого одноколірні, монохромні, Київщини значної частини Поділля – двоколірні, Південно-Західного Поділля, Прикарпаття і району Карпат – поліхромні, багатоколірні. Для української народної вишивки характерний рослинно-геометричний і геометричний орнаменти. Улюблені мотиви рослинної орнаментики – квіти (мальви, троянди, гвоздики та ін.), хвилясті гілки хмелю, виноград, дубове листя, барвінок, букети, вазони, деревця; геометричні орнаменти – прямі й хвилясті лінії, плетінки, зубці, прямокутники, трикутники, ромби, кола, розетки тощо. У вишивках зооморфних орнаментів зображаються: кінь, заєць, риба, жаба; із птахів – півень, сова, голуб, зозуля, орел; із комах – муха, метелик, павук, летючі жуки та ін. зображуються також жіночі й чоловічі постаті. Серед великої кількості варіантів композиційного вирішення вишивок перевагу мають стрічкова, букетна та вазона композиції. В Україні вишивали в кожній хаті. Одночасно з домашнім виробництвом ішов процес зосередженого виготовлення вишитих виробів у вишивальних і ткацьких майстернях. Перша вишивальна школа була організована в Києві ще в другому столітті сестрою Володимира Мономаха Ганною (тут вишивали золотом і сріблом). Окремий вишивальний цех був створений 1658р. у Львові. У 19 ст. набуває поширення бісерної та тамбурної вишивки. У цей час найбільшого розквіту досягає вишивання одягу. Згодом дешеві узорні тканини фабричного виготовлення почали витісняти вироби ручної роботи. Багаті художні традиції вишивального мистецтва набули подальшого розвитку в художніх промислах, які виникли і сформувались у 20 ст. Було демонстрацією багатства української народної вишивки стала перша виставка народного мистецтва 1936р., на якій експонувалось близько 700 оригінальних, майстерно виконаних експонатів з різних областей України. У 40-ві й наступні роки 20 ст. набув розвитку також вишиваний портрет, що імітував живопис, сюжетні вишивки стають тематично багатшими. Водночас спостерігаються пошуки способів масового застосування в оздобленні побутових речей, виникають зокрема, еталонні зразки для нашого одягу, наприклад «українка» - сорочка, вишита одним кольором або у злагодженому поєднанні двох-трьох відтінків, «гуцулка» - сорочка, оздоблена поліхромним геометричним узором, переважно червоного кольору. Особливого поширення українська народна вишивка набула в оздобленні костюмів фольклорних ансамблів, у яких народна пісенна і танцювальна творчість знаходять органічне поєднання з народною образотворчістю.

Поиск по сайту: