ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ МОСКВА ТА МОСКОВІЯ 11 страница

— син Василь Олександрович — (?) рік народження невідомий.

Гадаю, ці дрібні хитрощі «байкарів історії» — свідомий «доважок брехні», щоб назавжди заховати справжній рік народження князя Олександра, так званого Невського, який припадає на 1228–1232 роки.

Та й Катерина II недарма 25 вересня 1791 року сказала про існування невідомого нам князя Олександра: «Життя Святого Олександра Невського, без чудес».

Отже, настав час підсумувати другу частину нашого роману-дослідження. Зіставивши отримані з різних джерел історичні відомості, ми мусимо визнати такі принципові істини, свідомо приховувані російською історією та московським істеблішментом від народів світу і від власного:

1. У російську історію правлячою елітою запущено чимало «доважку брехні», щоб довести слов'янське походження Московії і її так зване право «збирання землі російської». Насправді Москва і Московія є продуктом державної діяльності татаро-монгольської Імперії й особистим надбанням хана Золотої Орди Менгу-Тимура. Саме за нього вперше з'явилася Москва як поселення, зафіксована 1272 роком, тобто під час третього татаро-монгольського подушного перепису; а перший Московський улус (князівство) з'явився у складі Золотої Орди 1277 року, коли хан Менгу-Тимур вручив ярлик «на князювання» молодшому синові Олександра Невського — Данилу, який досяг на той час, за татаро-монгольськими законами, повноліття (16 років).

2. Будучи андою сина Батия — Сартака, що підтверджують російські історики, князь Олександр, так званий Невський, міг народитися не раніше 1228–1232 років. Таким чином, він не міг брати участь як керівник у Невській і Чудській сутичках. Встановлено також, що Чудська і Невська сутички не були доленосними в історії Московії, бо подібні сутички між новгородцями й псковитянами, з одного боку, і шведами, естами, литовцями, німцями, з іншого, після смерті князя Олександра відбувалися сотні разів із перемінним успіхом. Про це на десятках сторінок веде мову М. М. Карамзін у своїй книзі «Історія держави Російської». Та й наступні війни в Балтійському регіоні Івана Грозного, Петра І, Катерини II та інших, у тому числі Йосифа Сталіна, беззастережно підтверджують цю істину;

3. Князь Олександр, так званий Невський, став першим князем, який свідомо й заповзято забезпечив подушний перепис населення суздальської та новгородської земель, проведений татаро-монголами, чим втягнув усе населення до складу татаро-монгольської імперії й сприяв її господарському й державному становленню. Надалі (з 1252 року) князь, як і його спадкоємці, брати й сини, жорстоко і свавільно насаджували закони й порядки Золотої Орди, татаро-монгольські звичаї, саме татаро-монгольське поняття «державності» та «єдиновладдя».

І останнє: подаю читачам справжніх господарів — володарів і повелителів Ростовсько-Суздальських і Московського князівств із 1238 до 1357 року:

1. Хан Батий (Саїн) — (1238–1250)

2. Хан Сартак — (1250–1257)

3. Хан Берке — (1257–1266)

4. Хан Менгу-Тимур — (1266–1282)

5. Хан Туда-Менгу — (1282–1287)

6. Хан Талабуга — (1287–1290)

7. Хан Тохта — (1291–1312)

8. Хан Узбек — (1312–1342)

9. Хан Джанібек — (1342–1357)

Саме ці люди були прабатьками так званої російської державності. А суздальські й московські князі були у золотоординських ханів лише «хлопчиками на побігеньках». Тут великоросам нема сенсу лукавити. Хани і Рюриковичі були для корінного населення землі Моксель, а згодом — Московії, зайдами.

Частина третя

Поиск по сайту: