|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Нова економічна політика в УкраїніЗруйнована Першою світовою війною, пограбована окупаційними військами, виснажена "воєнним комунізмом" українська економіка ввійшла у двадцяті роки XX ст. у такому стані, який не міг задовольнити ні її внутрішні потреби, ні апетити чужинців. У цій ситуації потрібно було стабілізувати економіку, вишукати нові засоби її оздоровлення. Це змусило більшовиків погодитися на проведення так званої нової економічної політики (НЕП). Прийняті з того приводу навесні 1921 р. постанови в 1922 р. поширилися на Україну. Необхідно зазначити, що на початок НЕПу українська економіка, зокрема промисловість, виглядала жалюгідно. Порівняно з передвоєнним 1913 р. випуск промислової продукції в 1921 р. склав усього 12,8 %, залізорудної — лише 2,3, металургійної — 2,4, цукрової — 3,1, металообробної та машинобудівної — 16,3 % таін.1. Різко знизилися транспортні можливості України. Наприклад, кількість паротягів скоротилася до 26,2 % їх дореволюційної кількості, а вагонів — до 40 %; до того ж усі вони вимагали ремонту. За таких умов потрібна була політика, яка би стимулювала подолання економічного спаду. Розгортання приватної ініціативи, використання ринкових механізмів зумовили позитивні зміни в усіх галузях народного господарства. Поява нової моделі господарювання зумовлена низкою об'єктивних причин: перехід до мирного будівництва, що вимагав зміни акцентів у економіці; кризовий стан економіки, що мав тенденцію до свого посилення і стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини; невдоволення селянства продрозкладкою (слід врахувати, що 77 % особового складу Червоної армії цього періоду становили селяни); несприятливий для комуністів стан світового революційного руху, що змушував більшовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії щодо селянства. Протягом 1921 — 1922 рр. формувалася непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізувалась на практиці. В основу її покладена концепція шляху до соціалізму через державний капіталізм. Складовою моделі в економіці була адміністративно-ринкова система господарювання. Принципові її характеристики такі: державна монополія (мінімальний зв'язок зі світовою економікою) у зовнішній торгівлі, державна власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, що діяв у обмеженому вигляді лише на рівні трестів (об'єднань підприємств), які перебували у власності держави; нееквівалентний обмін із селом на основі продподатку; гальмування розвитку великого індивідуального господарства на селі. Відповідно до рішень X з'їзду РКП(б) продподаток визначався як відсоткове або часткове відрахування продуктів з урахуванням кількості їдоків, наявності худоби і обсягу отриманого врожаю. Розмір податку встановлювався до сівби і мав суворо диференційований характер: для бідних селян він знижувався. Надлишки продукції дозволялось реалізовувати в рамках прямого обміну на промислові товари. Проте обмін практично зразу ж переріс у торгівлю, що викликало необхідність визнання товарно-грошових відносин і торгівлі як форми їх реалізації. З переходом до непу повсюди почала відроджуватися кооперація. Уряд вбачав у ній оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент змички міста та села. Протягом короткого часу сільськогосподарська кооперація зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції: в Україні, наприклад, до 37 % планової заготівлі зерна і майже 50 % технічних культур. У 1924 р. кооперативні організації забезпечували до 96 % потреб промисловості у сировині. До кінця відбудовчого періоду в Україні всіма видами кооперації було охоплено більшу частину сільського населення республіки. Натуральний податок замінили грошовим, дозволили найом і оренду землі. Неп зумовив суттєві зміни в промисловості. Залишаючи у своїх руках "командні висоти", землю і вирішальні галузі господарства (велика промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля), держава перейшла до нових форм господарських відносин — оренди. В оренду організаціям (кооперативам, артілям та ін.), а також приватним особам здавались дрібні та середні підприємства, які виробляли в основному споживчі товари. Орендодавцями виступали ВРНГ та її місцеві органи (районні та губернські). В Україні 1921 р. в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Орендна плата збільшила матеріально-фінансові ресурси держави. Проте з 1924—1925 рр. здача державних підприємств в оренду почала скорочуватись і була призупинена у 1928 р. Протягом 1922—1924 рр. було проведено грошову реформу — вводилася тверда конвертована грошова одиниця (червінець). У листопаді 1922 р. створено Держбанк СРСР, що випустив банківські білети (червінці), які забезпечувались в розмірі 25 % золотом та іноземною валютою, а частково — дефіцитними товарами, короткостроковими векселями та іншими зобов'язаннями. Золотий вміст червінця (7,74234 г чистого золота) відповідав 10 рублям 1913 р. Червінець став витісняти радзнаки. Створення грошової системи поряд з податковою реформою сприяло бездефіцитності державного бюджету. Відповідно до податкової реформи з кінця 1923 р. промислові підприємства відраховували до державного бюджету 70 % усіх прибутків (сільгоспподаток становив близько 5 %), що забезпечило у 1923 — 1924 рр. збалансованість державного бюджету. Було скасовано трудову повинність, вводилась відрядна оплата праці (1922 р.). Прибутковий податок складався з основного і прогресивного. Основний сплачували всі громадяни, крім чорноробів, поденників, державних пенсіонерів, а також робітників і службовців із щомісячною заробітною платою менше 75 руб. Прогресивний сплачували ті, хто отримував додатковий прибуток. До того ж діяли ще й непрямі податки: на сіль, на сірники та ін.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |