Передумови, хід та етапи промислового перевороту

Важливу роль у здійсненні промислового перевороту і розвитку капіталізму в Україні мали соціально-економічні реформи на селі. У 1847—1848 рр. у Правобережній Україні царські власті провели так звану інвентарну реформу, її мета полягала в законодавчому врегулюванні взаємовідносин поміщиків і кріпаків.

Аграрні реформи 1848—1861 рр. неоднозначне оцінюються вченими і представниками різних політичних орієнтацій. Та ніхто не заперечує того, що ліквідація панщизняної неволі була новим етапом не тільки у розвитку сільського господарства, але й промисловості України. Цьому сприяло багато чинників, головним серед яких стала відміна кріпосницького ладу, проти якого український народ боровся ще в середині XVII ст. Можна впевнено стверджувати, що якби Україна тоді стала самостійною державою, то і промисловий переворот вона пережила б не у другій половині XIX ст., а значно раніше. Аграрні реформи відкрили широкі можливості для використання вільнонайманої праці і по суті винесли вирок кріпосницькій мануфактурі, яку так настирливо культивували російські самодержці.

Важливою ознакою промислового розвитку України в другій половині XIX ст. було те, що в ній утверджувалося фабричне виробництво в умовах колоніальної економічної політики чужих українському народові держав. Через те часті твердження авторів "радянської доби", нібито промисловий переворот в Україні проходив так само, як в етнічній Росії, не відповідають дійсності. Щодо економічного розвитку Східної України, то він у Російській імперії протиставлявся економічному стану західноукраїнських земель Австро-Угорської монархії. Насправді, особливих відмінностей в промисловому розвитку обох частин України не було. Загалом він був однобічним, що характерно для колоніальне залежних країн. Правда, нарощування промислового виробництва в Наддніпрянщині було значно потужнішим ніж, наприклад, у Галичині, а тим паче в Буковині та на Закарпатті.

У суспільстві панувала ідея російської "аграрності", хоча Петро І своїми заходами штучно створював промислову структуру господарства. Згідно з цією ідеєю Росія мала залишатися землеробською країною і не була готова до скасування кріпосного права. Економічна політика Романових відповідала інтересам дворянства, і допомога промисловому підприємництву була незначною.

Проте в умовах кріпосного господарства в першій третині XIX ст. мануфактурна промисловість досягла певних успіхів і підготувала умови для промислового перевороту. В Україні кількість підприємств (без винокурень) зросла з 200 у 1793 p. до 649 у 1830 p. Головне значення мала обробна промисловість. Розвивалися такі галузі, як харчова (ґуральництво, борошномелення, виробництво олії), текстильна (суконна, полотняна, канатна), салотопна, миловарна, шкіряна, виробництво будівельних матеріалів (цегельна, скляна).

Щодо часових меж промислового перевороту в Україні в історико-економічній літературі є два протилежних погляди. Одні дослідники стверджують, що він відбувся ще до реформи 1861 p., інші пов'язують його завершення з 90-ми роками XIX ст. На нашу думку, перехід від мануфактури до фабрики в провідних традиційних галузях промисловості України відбувся наприкінці 70-х років, хоча машинізація гірничодобувної промисловості, яка перебувала в процесі становлення, завершилася пізніше.

Промисловий переворот сприяв економічному зростанню міст. Поряд з ремеслом і мануфактурами у містах виникли підприємства фабрично-заводського типу, кількість яких швидко зростала. Якщо в 1825 p. в містах України налічувалося 528 промислових підприємств, то через 22 роки в 1847 p. їх було вже 718.

Поиск по сайту: