Політика “воєнного комунізму” в економічній сфері

Індивідуальна робота

з дисципліни “Економічна історія”

Варіант №9

Виконала:

Студентка заочно-дистанційної

форми навчання спеціальності

“Економіка підприємства”

Родюк В.І.

Перевірив:

Сазонець І.Л.

Рівне 2014

Зміст

Тема 39. Економічна політика більшовиків в Україні у 1919-1929 рр.

1. Політика “воєнного комунізму” в економічній сфері.

2. “Нова економічна політика” в Україні.

3. Економічні наслідки більшовицьких експериментів 20-х років.

Тема 29. Промисловий переворот в Україні

1. Передумови, хід та етапи промислового перевороту.

2. Особливості промислового перевороту в Східній Україні.

3. Особливості промислового розвитку в Західній Україні.

4. Значення промислового перевороту.

Тема 19. Господарство світу у 70-90-х роках XX ст.

1. Технологічна революція середини 70-х років: причини і наслідки.

2. Індустріалізація сільського господарства.

3. Міжнародні економічні відносини.

4. Основні риси постіндустріального суспільства.

Тема 9. Індустріалізація в США в кінці XIX – на початку XX ст.

1. Причини прискореного розвитку економіки США.

2. Промислове піднесення.

3. Зміни в організації та управлінні виробництвом.

4. Наслідки індустріалізації.

Література

Тема 39. Економічна політика більшовиків в Україні у 1919-1929 рр.

План

1. Політика “воєнного комунізму” в економічній сфері.

2. “Нова економічна політика” в Україні.

3. Економічні наслідки більшовицьких експериментів 20-х років.

Політика “воєнного комунізму” в економічній сфері

З початком громадянської війни літом 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Встановлювався командно-адміністративний режим з метою зосередження в руках держави всіх наявних ресурсів і рятування решти господарських зв'язків. Почали здійснюватись надзвичайні заходи, що отримали пізніше назву політики "воєнного комунізму". Вона набула завершених обрисів до весни 1919 р.

Складові політики "воєнного комунізму" такі:

— введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо);

— націоналізація всіх підприємств;

— централізація розподілу сировини і готової продукції;

— заборона свободи торгівлі (листопад 1918 р.), згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;

— мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності;

— введення (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства.

"Воєнний комунізм" — це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини, і тому являв собою набір вимушених тимчасових заходів, з іншого — його реалізація на практиці стала спробою безпосереднього переходу до нового суспільного ладу. Своєрідним стрижнем політики "воєнного комунізму" стала продрозкладка, згідно з якою кожна губернія мусила здати державі "лишки" зерна та інших продуктів. Спочатку розміри "лишків" визначалися реальними потребами сім'ї та фактичною наявністю у неї зерна, але незабаром головним критерієм стала потреба держави у хлібі.

В Україні, де до 65 % врожаю йшло на ринок (у Катеринославській губернії — 50 %, Таврійській — 60, Херсонській — 65 % тощо), несхвальне ставились до такої політики. Невдоволення викликав і план колективізації села, проголошений 14 лютого 1919 р. у Декреті ВЦВК "Про соціалістичне землекористування і про заходи до соціалістичного землеробства". Курс на ліквідацію великих поміщицьких селянських господарств та на перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення виробництва викликав невдоволення та протест селянських мас.

Різко посилилась централізація управління. З метою виявлення і максимального використання наявних ресурсів підприємства позбавлялися самостійності. Вищим органом стала утворена НЦВК 30 листопада 1918 р. Рада робітничої і селянської оборони, завданням якої було встановлення жорсткого режиму у всіх галузях народного господарства і тісна координація роботи відомств. Загальним центральним органом управління промисловістю залишалась Вища рада народного господарства (ВРНГ), структура якої набула яскраво вираженого військового характеру. Центральний апарат ВРНГ складався із загальних (функціональних) і виробничих відділів (металу, гірничого, текстильного і т. д.). Питання розподілу сировини, обліку і розподілу готової продукції, фінансування окремих галузей покладались на виробничі відділи. Координація дій споріднених галузей промисловості покладалась на виробничі відділи ВРНГ. Головні комітети або центри (всього 42 — Главнафта, Главсіль, Центромідь та ін.) зосередили оперативне керівництво підприємствами. Між главком і підприємством у деяких галузях стояла ще одна ланка — трест, що керував декількома невеликими підприємствами, які не підлягали безпосередньо ВРНГ. Така система централізованого управління отримала назву главкізм.

Протягом громадянської війни, воєнної інтервенції та блокади країни з боку Антанти відбулось різке скорочення виробництва, знизилась продуктивність праці, збільшилася зношеність устаткування тощо. Економіка країни перебувала у стані глибокої розрухи: було зруйновано 70 тис. км залізниць, половину рухомого складу, загальні матеріальні втрати від війни становили 39 млрд золотих рублів, або чверть національного багатства. Україна, зокрема Донбас, на території якої велись воєнні дії, зазнала найбільших руйнувань.

Становище селянства також було тяжким. Занепад промисловості й відсутність вільного товарообороту позбавляли селян зацікавленості у розширенні свого виробництва.

Після закінчення громадянської війни наприкінці 1920 р. на перший план вийшло завдання відбудови народного господарства. Перехід до розвитку в мирних умовах вимагач також зміни методів управління економікою країни. Воєнізована система управління, бюрократизація апарату, незадоволення продрозкладкою викликали весною 1921 р. внутрішньополітичну кризу, яка виявлялась у повстаннях і страйках на підприємствах.

У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) у ході внутрішньополітичної боротьби прийняв рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком (незабаром РНК УСРР видав декрет про норми і розмір податку — загальна сума податку становила 126 млн пудів зерна замість 180 млн пудів згідно з продрозкладкою). Це поклало початок переходу до нової економічної політики (непу).

Поиск по сайту: