Тема 7. Управлінська діагностика

1. У чому полягає сутність управлінської діагностики?

2. Якими є основні методичні підходи до проведення управлінської діагностики, які їх особливості?

3. Як проводиться діагностування структури управління підприємством?

4. За якими напрямами діагностують якість управління персоналом?

5. Які критерії і показники використовують для оцінки загальних результатів функціонування системи менеджменту підприємства?

1. Усвідомлюючи сутність управлінської діагностики, студент має зрозуміти, що вона розглядається як дослідницька діяльність, спрямована на встановлення, аналіз та оцінку проблем підвищення ефективності та розвитку системи менеджменту підприємства, а також виявлення головних напрямів їх рішень. Організація такої діяльності передбачає здійснення ряду процедур, що дає змогу отримати необхідну інформацію про проблеми системи управління підприємством.

2. Можна виділити два основні методичні підходи до проведення управлінської діагностики: пропозиція експертних послуг і «клінічний» підхід.

Найбільш поширеним є перший. При цьому припускається, що керівник підприємства, який ставить задачу перед консультантом, чітко знає, яка інформація чи послуга йому потрібні. Якщо ж керівник неправильно визначив свою потребу або нечітко доніс свої проблеми до консультанта, така модель не дасть очікуваного результату.

Другий підхід передбачає встановлення «діагнозу» консультантом за наданою йому інформацією та результатами спостережень. Якщо психологічний клімат в організації не сприятиме виявленню проблем та пошуку шляхів їх розв’язання, «діагноз» не буде правильним, а відтак і «лікування» — безрезультатним.

3. Діагностування структури управління підприємством проводиться на основі вивчення як формальної структури, так і неформальних зв’язків у ній. Для оцінки формальної структури у статиці встановлюється її тип, діючий розподіл прав і обов’язків. З урахуванням стратегічних завдань підприємства оцінюється оргструктура у динаміці — як її відповідність поставленим цілям. Велику роль в оцінці оргструктури відіграє вивчення формальних каналів комунікацій.

Неформальні зв’язки встановлюються в результаті проведення спостережень за груповими міжособовими відносинами та їх змінами, визначення морально-психологічного клімату.

4. Ключовою задачею оцінки якості управління персоналом є визначення ступеня відповідності кадрової політики і практики управління персоналом як сьогоднішнім, так і завтрашнім цілям підприємства. Передбачається проводити оцінку в таких напрямах:

1)кадрова політика (комплектування штатів, навчання персоналу, система стимулювання роботи з персоналом і контроль за реалізацією планів);

2)регламентація процесу управління персоналом (нормативне забезпечення виконання посадових обов’язків, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення щодо стимулювання праці, положення про діяльність окремих підрозділів підприємства);

3)формальні правила і процедури процесу управління (набір персоналу, атестація, підвищення кваліфікації, звільнення працівників, соціальна і виробнича адаптація, моральне заохочення, система підтримки виконавця і трудової дисципліни);

4)вплив елементів організаційної культури на поведінку персоналу (порядки і традиції у сфері неформального спілкування співробітників, правила і процедури взаємовідносин персоналу і адміністрацій).

5. Для оцінки загальних результатів діяльності підприємства використовується, як правило, комплекс критеріїв і показників, які характеризують загальну ефективність діяльності підприємства як міру досягнення цілей, заради яких воно створено.

Ураховуючи ту обставину, що в останні десятиліття діяльність найбільших підприємств світу набула все більш екстериторіального, глобального характеру, предмет управлінської діагностики поповнився вивченням особливостей управління багатонаціональ­ними колективами — проблематики, пов’язаної з усуненням конфліктів та мотивацією працівників різних країнах світу. Глобалізація призвела до необхідності коригування національних моделей управління. У рамках управлінської науки виникає новий напрям — крос-культурний, або порівняльний менеджмент, який бере як визначальний чинник, що формує національні поведінкові особливості, національну ділову культуру. Розпочинається багато досліджень по виявленню законів, закономірностей і поведінкових особливостей людей у різних ділових культурах

Поиск по сайту: