Методичні поради. Перше питання.Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками

Перше питання. Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці. Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості. У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини. Перші стадії раннього дитинства - Претанальна (дородова) стадія та її фази. Розвиток людини розпочинається ще до її народження і проходить такі етапи: зародження (утворення зі статевих клітин зародка), розвиток в організмі матері, народження дитини. Протягом претанального періоду всі життєві потреби дитячого організму забезпечує мати. Стадія немовляти, фаза новонародженості. У позаутробному житті дитини, а саме у першій стадії немовляти (від народження до року) виділяють коротку, але надзвичайно важливу фазу новонародженості (триває до чотирьох тижнів). Друга фаза розвитку немовляти. Під впливом природних і нових потреб, що виникають на їх основі (у враженнях, спілкуванні з дорослими), у дитини швидко розвиваються форми активності й функції, які їх задовольняють. До кінця першого року життя немовля розвивається швидко. Ранній дитячий вік (від одного до трьох років) — період істотних змін в анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими. Переддошкільний вік (від 3 до 5 років) має свої анатомофізіологічні особливості розвитку, особливості психіки і пізнавальної діяльності, особистісного формування дитини. Дошкільний вік (від п'яти до шести—семи років) — останній віковий період дошкільного дитинства. Період життя дітей від 6—7 до 11 років називають молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховують особливості психічного і фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності, яка стає основною. Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах. Рання юність (від 15 до 18 років) — вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

Друге питання. Віковий підхід у вихованні передбачає врахування і використання закономірностей формування та розвитку конкретної людини (фізіологічних, психічних, психологічних, соціальних та ін), а також соціально-психологічних особливостей груп виховуваних, обумовлених їх віковим складом. У педагогічній практиці він конкретизує зміст принципу виховання. Розвиток і життя людини на кожному віковому етапі мають самостійне значення з суб'єктивної та педагогічної точок зору. Проте деякі фахівці розглядають вікові етапи до настання фізіологічної та особливо особистісної зрілості тільки як підготовку до наступного віковому періоду. Це призводить до невиправданої трактуванні змісту виховання тільки як підготовки людини до життя (соціалізації), до об'єктному відношенню до людини, ігнорування самоцінності особистості в кожен момент її існування, а суб'єктивно - до навмисного спотворення часової перспективи, виникнення соціальної безвідповідальності і особистісному інфантилізму. Вікові особливості утворюють комплекс фізичних, пізнавальних, інтелектуальних, мотиваційних та емоційних властивостей людини, які притаманні більшості людей одного віку. Характеристики тієї чи іншої вікової групи визначаються історичними, соціальними, культурними змінами, які властиві групі людей, яка переживає в один період часу одні й ті ж події. У різних регіонах, етноси також існує вікова специфіка виховання, обумовлена ​​особливостями соціалізації та вікової субкультурою. Це вимагає від виховної діяльності педагогів та інших спеціалістів, які вирішують виховні завдання в системах освітніх, виробничих, науково-дослідних та інших установ, творчості і гнучкості в роботі. При цьому її ефективність багато в чому буде залежати від знання і врахування наступних вікових особливостей виховуваних. На різних етапах вікових криз відбувається докорінна зміна всієї «соціальної ситуації розвитку» людини - виникнення нового типу відносин з оточуючими, зміна одного виду провідної діяльності іншим і т.д. Разом з тим негативні прояви того чи іншого вікового кризи не є неминучими. Гнучка зміна спрямованості та характеру виховної взаємодії, облік змін, що відбуваються можуть значно пом'якшити його перебіг. Педагогіка враховує не тільки досягнутий рівень розвитку людини певного віку, але і можливості впливу на цей процес (в т.ч. і виходячи з поняття зони найближчого розвитку). Особливу інтегруюче значення має положення про те, що на кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань, від вирішення яких залежить його особистісний розвиток. Віковий підхід покликаний створювати умови для їх ефективного вирішення. У зв'язку з цим у педагогічній літературі виділяється три групи виховних завдань для кожного віку: природно-культурні, соціально-культурні та соціально-психологічні.

Третє питання. Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам'яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо. Тому всередині кожної вікової групи існують індивідуальні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини. Індивідуальні відмінності — психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої. Формуються вони протягом життя людини, в процесі її діяльності й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяльності, що є фізіологічною основою темпераментів. Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виражається в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів. Виділяють такі типи темпераменту: сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий), холерик (сильний, неврівноважений), флегматик (сильний, врівноважений, інертний), меланхолік (слабкий, гальмівний). Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі. Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, проте тривалі й стійкі. Діти з меланхолічним темпераментом надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі. Властивості типу нервової системи, які відображаються у темпераменті, позначаються на динамічній характеристиці виявлення здібностей. Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Кожній людині притаманні загальні здібності, які виявляються в усіх видах діяльності (розумові здібності, пам'ять, увага) і спеціальні (музичний слух, творча уява тощо). Для успішної життєдіяльності важливе оптимальне поєднання загальних і спеціальних здібностей. Маючи певну залежність від природи, вони є набутими феноменами. У процесі навчання і виховання, під впливом конкретних умов життя і в зв'язку з особливостями вищої нервової діяльності людини формуються позитивні або негативні індивідуальні риси та якості пізнавальних процесів, почуттів, волі, спрямованості особистості, її характеру. Вони позначаються на успіхах у навчанні, поведінці особистості в колективі. Результативність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від врахування індивідуальних особливостей характеру кожного учня. Характер — сукупність стійких психічних властивостей людини, які виявляються у її поведінці й діяльності. Він є стрижнем особистості, одним із важливих показників її індивідуальності. Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості.

Бібліографічний список:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П.Волкова. – К.:Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с.

2. Подласий И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. пособ. для студентов вузов. В 2-х кн. / И.П.Подласий – М., 2003. – 583 с.

3. Основи педагогіки: Навч. посібник / І.В.Распопов, Н.П.Волкова, О.І.Переворська та ін. – Дніпропетровськ, 1999. – 326 с.

4. Коменский Я.А. Избранные сочинения: В 2 т. / Я.А.Коменский – М., 1982.

5. Кравець В.П. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва / В.П.Кравець. – Тернопіль, 1996. – 276 с.

6. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. посіб. / Н.Є.Мойсеюк. – 3-е вид. доп. – К., 2001. – 367 с.

7. Основи педагогіки: Навч. посібник / І.В.Распопов, Н.П.Волкова, О.І.Переворська та ін. – Дніпропетровськ, 1999. – 326 с.

8. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад. А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К.: Знання-Прес, 2003. – 700 с.

9. Подласий И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. пособ. для студентов вузов. В 2-х кн. / И.П.Подласий – М., 2003. – 583 с.

10. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посіб. для студентів вищих педагогічних закладів освіти / М.М.Фіцула. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 528 с.

Тема 5. Педагогічний процес.

(2 год.)

План

1. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу.
2. Закономірності і принципи педагогічного процесу.
3. Етапи педагогічного процесу.

Теми доповідей та рефератів

1. Особливості змісту національної освіти і виховання.

2. Сутність різноманітних концепцій освіти і виховання.

3. Складові частини педагогічного процесу.

4. Характеристика педагогічного процесу.

5. Шляхи та етапи педагогічного процесу.

Поиск по сайту: