Методичні поради. Перше питання.Організований виховний процес має свої закономірності

Перше питання. Організований виховний процес має свої закономірності. Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.У виховному процесі виявляються такі закономірності: а)виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання; б)людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників; в)процес виховання відбувається найуспішніше в природному для нього національному річищі з урахуванням менталітету вихованця; г)результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність; д)визначальними у вихованні є діяльність та спілкування; е)ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності; є)ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі; ж)ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням. Принципи виховання — керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів. До основних принципів виховання належать: 1.Цілеспрямованість виховання. 2.Зв'язок виховання з життям. 3.Єдність свідомості та поведінки у вихованні. 4.Комплексний підхід у вихованні. 4.Виховання особистості в колективі. 5.Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців. 6.Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. 7.Індивідуальний підхід до кожного вихованця. 8.Систематичність, послідовність і наступність у вихованні. 9.Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім'ї і громадськості. Національні принципи виховання: 1.Народність. 2.Природо-відповідність. 3.Культуро-відповідність. 4.Гуманізація. 5.Демократизація. 6.Етнізація.Нові особливості цивілізаційного розвитку (глобалізація, екологічні, мілітарні загрози людству) орієнтують педагогічну думку на осмислення реалій сучасного буття під кутом зору виховання особистості, на обґрунтування відповідних принципів виховання. Друге питання. Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Процес виховання ґрунтується на таких принципах: Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення учня до активної діяльності. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що певні риси особистості формуються тільки в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях.

Третє питання. Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності. Методологічною основою морального виховання є етика — наука про мораль, її природу, структуру і особливості походження. Зміст морального виховання в національній школі дається в концепціях національного виховання, позакласної виховної роботи, української національної школи-родини (1994 р.), безперервної системи національного виховання та в інших нормативних документах. Виділяють три етапи розвитку національної свідомості дитини. 1. Етап етнічного самоусвідомлення з раннього дитинства — це формування культу рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. У процесі етнізації велике значення має рідна мова, казки, народні пісні, звичаї, обряди, творчість. 2. Етап національно-політичного самоусвідомлення в підлітковому віці — це відновлення історичної пам'яті, формування почуття національної гідності. 3. Етап громадсько-державного самоусвідомлення — це формування правильного розуміння понять "патріотизм", "націоналізм", "інтернаціоналізм", прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності. Моральні цінності поділяються на такі групи: о загальнолюдські, абсолютно вічні, які мають необмежену сферу застосування (гуманізм, доброта, чесність, правда, гідність, мудрість, справедливість, відчуття прекрасного тощо). Свідома дисципліна проявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм. Відповідальність — це якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду користі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з пануючими в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу. Обов'язок — це усвідомлена особистістю система громадських і моральних цінностей суспільства. Моральне виховання має триєдине завдання: формування моральної свідомості, виховання моральних почуттів і головне — формування моральної поведінки. Першочерговим завданням вихователя є вміння розпізнавати мотиви вчинків (без мотивів нічого не робиться; може бути декілька мотивів). У процесі морального виховання педагог користується принципами цілеспрямованості, зв'язку з життям, виховання через колектив і в колективі, поваги до особистості в поєднанні з вимогливістю, опори на позитивні якості особистості, індивідуалізації виховної роботи та врахування вікових особливостей

План

1. Поняття методу і прийому виховання.

2. Характеристика основних груп методів виховання.

3. Методи самовиховання.

Теми доповідей та рефератів

1. Основні риси підходу до вибору і використання методів виховання

2. Роль особистого прикладу у вихованні.

3. Метод вимог у системі виховання особистості.

4. Заходи щодо сприяння поліпшення взаємин між учителем і учнем.

Поиск по сайту: