АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Методичні поради. Перше питання.Розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовили появу пояснювального навчання, яке передбачає спершу усвідомлення

Читайте также:
  1. I.ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  2. III. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ .
  3. III. Техніка, поради до виступу
  4. IV. Методичні матеріали до семінарських, лабораторних і практичних занять.
  5. VI. Методичні вказівки щодо виконання індивідуальних завдань.
  6. Довідкові та навчально-методичні матеріали
  7. Загальні методичні вказівки
  8. Загальні методичні вказівки
  9. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ .
  10. Загальні методичні рекомендації до семінарських та практичних занять
  11. І. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  12. ІІ. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ СТУДЕНТАМИ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

Перше питання. Розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовили появу пояснювального навчання, яке передбачає спершу усвідомлення, розуміння матеріалу, а відтак вивчення йо­го. Таке навчання розвиває не лише пам'ять, а й спосте­режливість, мислення. Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Ме­та практичних вправ — поглиблення знань, формування, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у но­вих ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефек­тивності засвоєння знань, умінь і навичок, повторення вивченого. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь І навичок. Він забезпечує всебічне та міцне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує: швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабковстигаючих учнів; колектив­ний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтувати школярів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із твор­чим мисленням, здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання. Тому в школі поряд з пояснюваль­ним використовують проблемне і програмоване навчання. Проблемне навчання передбачає послідовні й ціле­спрямовані пізнавальні завдання, які учні розв'язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. У дидактиці проблеми класифікують за галуззю і міс­цем виникнення, за роллю в пізнавальному процесі, за способом їх вирішення. Важливий компонент проблемного навчання — про­блемна ситуація, тобто ситуація, для оволодіння якою учень або колектив мають знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій. Але проблемне навчання потребує тривалого часу на вивчення навчального матеріалу, недостатньо ефективне Щодо формування практичних умінь і навичок, дає неви­сокий результат при засвоєнні нового матеріалу, коли са­мостійний пошук недоступний учням. Програмоване навчання — один із різновидів репро­дуктивного підходу до навчання. Передбачає використан­ня спеціальних навчаючих програм. Такою програмою е письмовий виклад певної інфор­мації, що міститься в системі взаємопов'язаних ступенів, яка забезпечує здійснення зворотного зв'язку. Іншими словами, під терміном «програмоване навчання» розумі­ють передусім особливу, цілеспрямовану організацію нав­чального процесу. Для реалізації програмованого навчання використову­ють спеціальні програмовані підручники і навчальні ма­шини. Матеріал у підручнику може бути викладено в лі­нійній або розгалуженій системах. За лінійної системи викладу матеріалу в підручнику передбачається поділ навчальної інформації на малі дози, не складні для засво­єння. Кожна доза розрахована на активне реагування уч­ня, а програма містить підказки, натяки або вказівки, які полегшують пошук правильної відповіді. За будь-якої від­повіді учень дізнається, правильна вона чи ні; за непра­вильної відповіді він мислить, шукає правильну або пере­ходить до іншої дози. Лінійна програма унеможливлює по­милки і приносить задоволення від успіхів. Усі учні за­своюють той самий навчальний матеріал, але в різному темпі.

Друге питання.Зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і режимі, втілюється у формах організації навчання. До конкретних форм організації навчання, кожна з яких має свою структуру, належать: урок, практикум, семінарське і факультативне заняття, навчальна екскурсія, співбесіда, консультація, домашня робота учнів. Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. До загальних форм організації навчання належать урочна і позаурочна, у кожній з яких використовують фронтальну, групову та індивідуальну форми організації навчальної роботи. Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи для розв'язання однакових чи різних завдань. Індивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей завдання для самостійного розв'язання. Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість усіх її елементів, ознак. Доцільність застосування певної форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Індивідуально-групова форма передбачає роботу вчителя з учнями різного віку, рівня підготовки в умовах аудиторного і позааудиторного навчання, коли він працює окремо з учнем і водночас може навчати групу учнів через постановку пізнавальних завдань. Цю форму часто застосовують у сільських малокомплектних школах, а також під час роботи зі студентами старших курсів у процесі підготовки і написання курсових і дипломних робіт. Класно-урочна система є найпоширенішою формою організації навчання в багатьох країнах. її суть полягає в тому, що вчитель проводить навчальну роботу з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (клас) протягом певного часу і за встановленим розкладом (урок). Найбільш повно класно-урочну систему обґрунтував чеський педагог Я.-А. Коменський, який характеризував її не тільки як ефективну систему навчання, а й як важливий засіб демократизації шкільної освіти. Порівняно з іншими формами, зокрема індивідуальними, класно-урочна система має певні переваги: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас вадами цієї форми є орієнтація на "середнього" учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

Третє питання. Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок. Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня під­готовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу. Урок має такі особливості: — є завершеною та обмеженою в часі частиною нав­чального процесу, під час якого розв'язуються певні нав­чально-виховні завдання; — кожен урок включається в розклад і регламентуєть­ся в часі та за обсягом навчального матеріалу; — на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєн­ня учнями знань, умінь і навичок; — відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, то­му вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці; — є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фрон­тальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність уч­нів; — спільна діяльність учителя й учнів, а також спілку­вання великої сталої групи учнів (класу) створює можли­вості для згуртування колективу дітей; — сприяє формуванню пізнавальних якостей особи­стості (активності, самостійності, інтересу до знань), а та­кож розумовому розвитку учнів. У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уро­ків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапа­ми навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первин­ного ознайомлення з матеріалом, уроки формування по­нять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення ма­теріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки. Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчан­ня є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків. Розрізняють такі типи: 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок формування вмінь і навичок; 3) урок застосування знань, умінь і навичок; 4) урок узагальнення і систематизації знань; 5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок; 6) комбінований урок. Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою). в усіх типах уроків наявні такі структурні еле­менти : вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закінчення уроку.

Бібліографічний список:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П.Волкова. – К.:Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с.

2. Подласий И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. пособ. для студентов вузов. В 2-х кн. / И.П.Подласий – М., 2003. – 583 с.

3. Основи педагогіки: Навч. посібник / І.В.Распопов, Н.П.Волкова, О.І.Переворська та ін. – Дніпропетровськ, 1999. – 326 с.

4. Коменский Я.А. Избранные сочинения: В 2 т. / Я.А.Коменский – М., 1982.

5. Кравець В.П. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва / В.П.Кравець. – Тернопіль, 1996. – 276 с.

6. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. посіб. / Н.Є.Мойсеюк. – 3-е вид. доп. – К., 2001. – 367 с.

7. Основи педагогіки: Навч. посібник / І.В.Распопов, Н.П.Волкова, О.І.Переворська та ін. – Дніпропетровськ, 1999. – 326 с.

8. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад. А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К.: Знання-Прес, 2003. – 700 с.

9. Подласий И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. пособ. для студентов вузов. В 2-х кн. / И.П.Подласий – М., 2003. – 583 с.

10. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посіб. для студентів вищих педагогічних закладів освіти / М.М.Фіцула. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 528 с.

 

 

Тема 11. Види і форми організації навчання ч.2.

(2 год.)

План

1. Підготовка вчителя до уроку.

2. Позаурочні форми навчання.

3. Самостійна навчальна діяльність та її види.

 

Теми доповідей та рефератів

1. Вимоги до пояснення вчителем нового матеріалу на уроці.

2. Чинники ефективності уроку.

3. Недоліки уроку як основної форми навчання.

4. Відмінність традиційних і нетрадиційних форм навчання.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)