Методичні рекомендації. Методичні рекомендації до вивчення теми: Предмет, структура і функції соціології

Методичні рекомендації до вивчення теми: Предмет, структура і функції соціології.

Результатом вивчення першого питання теми має бути сформоване уявлення про місце соціології в системі наук та особливості взаємозв’язку між соціологією і філософією, історією, психологією, політологією та іншими науками. Матеріал для роботи над даним завданням міститься у будь-якому підручнику з соціології, а попередні напрацювання, – добре засвоєння специфіки предмета соціології, – стануть запорукою успіху.

Тепер перейдемо до наступного питання.

Цілком природнім є той факт, що люди, які навіть ніколи не чули слово «соціологія», вже мають певні відомості про «життя людини в середовищі подібних до себе» говорячи словами відомого російсько-американського вченого П.О. Сорокіна. Спробуйте встановити джерела і характер таких відомостей.

Соціологічне ж знання за своєю суттю є знанням науковим. Тому наступним кроком необхідно буде розкрити його специфічні особливості як такого і показати перевагу перед зазначеними відомостями.

Будучи науковим, соціологічне знання існує у чотирьох формах: факти, проблеми, гіпотези і теорії. Чітке розуміння того, з якою саме формою соціологічного знання маємо справу при обговоренні різних питань і проблем на семінарських заняттях, дозволить уникати зайвих непорозумінь під час дискусій, що підвищить їх ефективність. Тому уважний аналіз кожної такої форми буде дуже корисною вправою.

Соціологічне знання має не хаотичний, а чітко структурований вигляд. Вивчення цієї частини питання може бути ускладнено тим, що в соціології утворилося багато підходів до виявлення критеріїв її структуроутворення. Звичайно, немає потреби у тому, щоб розглядати всі існуючі, але найбільш поширені охопити варто. Такою є, по-перше, трирівнева структура, де виділяють фундаментальний або загальнотеоретичний рівень, рівень середніх теорій і емпіричний рівень. По-друге, – структура, елементами якої є методологія соціології; знання про предмет; методи; дослідження. І, по-третє, в залежності від рівня аналізу соціальних явищ і процесів, соціологію прийнято розподіляти на дві частини: макро- і мікросоціологію. Завдання полягає у тому, щоб встановити зміст і призначення кожного рівня структур, що розглядаються, а також характер взаємозв’язку між ними (рівнями).

Ще одне питання теми присвячено вивченню ролі соціології в житті суспільства, що розкривається у тих функціях, які вона виконує як наука. Взагалі, функції будь-якої гуманітарної або соціальної науки прийнято поділяти на універсальні і специфічні, основні і допоміжні. Соціологія тут не є винятком, але в науковій літературі по-різному підходять до визначення самих цих функції і їх тлумачення. Висвітлюючи дане питання теми можна використовувати будь-який запропонований варіант, наприклад, такий: теоретико-пізнавальна, практично-перетворювальна, світоглядно-ідеологічна, гуманістична та культурна, описова, інформаційна, прогностична, критична, функція соціального контролю, функція соціального управління. Після того, як буде розкрито і проаналізовано функції соціології, подумайте над тим, чим може бути корисною дана наука в професійній діяльності вчителя.

Методичні рекомендації до вивчення теми: Історія соціології: соціологічні теорії

ХХ ст.: макрорівень.

На розвиток соціології в ХХ столітті великий вплив здійснили твори американського соціолога Т.Парсонса. Займаючись розробкою загальної концепції соціологічної теорії він ставив за мету охопити всі аспекти соціального світу і узгодити розуміння суспільного життя з досягненнями природничих наук.

Його уявлення про теорію ґрунтуються на положенні про складність і заплутаність реального світу і необхідності виведення абстрактних понять для упорядкування наших уявлень про нього. Т.Парсонс вважав, що реальність, незважаючи на всю її неосяжність, організована логічно і раціонально, має системний характер, з чого виходить, що виокремлені абстрактні положення повинні бути логічно організовані в єдине тіло відвернутих концепцій. І лише після цього можна буде мати можливість висловлювати судження про реальний світ.

Рух Т.Парсонса до всеохоплюючої соціологічної теорії, яка не відхиляючи усвідомленість і розумність поведінки індивіда, повинна була вказати на умови і можливість соціального порядку, почався з розробки теорії соціальної дії, котра викладена в таких його працях, як «Структура соціальної дії» (1937 р.), «Соціальна система» (1951 р.) і «До загальної теорії дії» (1951 р.).

Справедливим буде одразу зазначити, що тексти праць вченого написані досить важкою мовою, і це ускладнює їх сприйняття. Ч.Міллс навіть зауважив, що вибираючи окремі їх частини і перекладаючи останні на «звичайну» мову, додаючи ясності, ми не втрачаємо жодної цінної ідеї, а, навпаки, набуваємо нового погляду на речі. Він вважав, що можна було б перетворити 555 сторінок «Соціальної системи» в 150 сторінок звичайного англійського тексту. Це не призвело б до суттєвих змін. Причиною такої ситуації частково є те велике значення, яке Т.Парсонс надавав рівню і чистоті абстрактного теоретизування. Автори підручників з соціології, в свою чергу, все-таки намагаються подавати його ідеї в більш доступному для розуміння викладенні – з тією або іншою мірою успіху.

Напевне, корисною можна вважати пораду, в такому становищі, при дослідженні структури «одиничного акту», представити його у вигляді схеми, розкриваючи зміст кожного з елементів і приділяючи особливу увагу аналізу ситуативних факторів (біологічний організм, культурна система, особистість, соціальна система). Це допоможе зрозуміти зв’язки і залежності між елементами соціальної дії в результаті чого ідея Т.Парсонса постане в своїй цілісності. Даний абстрактний опис став вихідним пунктом подальшого теоретизування вченого.

В своїй теорії соціальної дії основну увагу Т.Парсонс приділяє дослідженню не самої дійової особи, а умов і ситуаційного оточення, які визначають її соціальну дію. «Поверніть людину в соціологічний аналіз!» – реагує на це інший американський вчений Дж.Хоманс. Він вважає, що основні фундаментальні положення, які повинна відкривати наука при дослідженні соціальної дії індивіда є психологічними. А завдання соціології полягають у тому, щоб показати, як поведінка багатьох людей відповідно до психологічних положень сплітається для утворення і підтримання відносно стійких соціальних структур. Але погляди Дж.Хоманса вирізнялися одним суттєвим елементом – соціальна взаємодія, яка лежить в основі зазначених структур, розглядалася їм як процес обміну.

Разом з Дж.Хомансом дане положення поділяли і деякі інші вчені, зокрема П.Блау. На їх думку, соціальна поведінка являє собою взаємодію людей, яка не може бути нічим іншим, як процесом обміну, подібним до економічного. І оскільки правила економічного обміну доступні науковому опису, то немає жодних причин стверджувати, що відносно до соціального обміну це є неможливим.

Така точка зору на соціальну взаємодію сприяла значному розширенню розуміння її природи і механізму, і може вважатися досить корисним методологічним принципом в плані підходу до розв’язання багатьох проблем дійсності.

Третє питання теми пропонує ознайомитися із змістом ідей представників напрямку, яке в соціології отримало назву теорії обміну – Дж.Хоманса і П.Блау (самі концепції вчених різняться одна від одної, кожна має власні погляди на природу людини, суспільства і соціальної науки).

Використовуючи рекомендовану літературу, необхідно буде, по-перше, з’ясувати, як визначав соціальну дію Дж.Хоманс. На його думку, люди, які знаходяться у безперервних процесах матеріального і нематеріального обміну один з одним, складають соціальні системи (системи обміну). Самі ж процеси обміну можна пояснити п’ятьма взаємопов’язаними положеннями, заснованими на психологічному біхевіоризмі, хоча Дж.Хоманс і визнавав, що психологічний біхевіоризм не може пояснити всього, але він доходить висновку, що його недоліки пов’язані з нестачею даних або з труднощами відстеження довгих і складних причинно-наслідкових сплетінь, а не з внутрішньою непридатністю його основних положень. Отже, по-друге, треба знайти і проаналізувати ці положення.

По-третє, слід також визначити ті питання, рішення яких викликало проблеми у вченого і показати, як він пропонував їх розв’язати на основі положень своєї теорії, наскільки вдало.

Таким же чином необхідно буде дослідити і концепцію П.Блау.

Будучи фізичною, вербальною або жестовою, міжособовою, груповою або соцієтальною, договірною або дифузною, економічною, політичною, релігійною та ін., соціальна взаємодія може мати характер співпраці або суперництва. Ці основні типи соціальної взаємодії втілюються в конкретних формах, серед яких: кооперація, конкуренція, конфлікт. Саме конфлікт в якості основної рушійної сили соціального життя розглядали представники так званої соціологічної теорії конфлікту, серед них Г.Зіммель, Л.Козер, Р.Дарендорф, Дж.Рекс та ін. Це питання досить добре висвітлено в навчальній літературі.

Методичні рекомендації до вивчення теми: Особистість і соціалізація.

З точки зору соціології особистість постає як явище соціальне, а значить – набуте. Процес набуття людиною соціально значущих характеристик свідомості і поведінки називають соціалізацією. В цілому дане питання досить добре висвітлено в підручниках, тому нижче наводяться лише основні положення, яким необхідно приділити увагу при підготовці до семінару:

- визначення і зміст соціалізації, соціалізований і не соціалізований індивід;

- етапи соціалізації: адаптація і інтеріоризація;

- основні періоди соціалізації, їх характеристика і особливості;

- первинна і вторинна соціалізація, десоціалізація і ресоціалізація;

- агенти і інститути соціалізації;

- теорії соціалізації (Ч.Кулі, Дж.Мід, Ж.Піаже та ін.).

Завершуючи підготовку до даного питання теми, подумайте над тим, чи може суспільство вирішувати свої проблеми через вплив на процес соціалізації – так чи ні, чому? Коли так, то які саме проблеми?

Одним із основних методів соціологічного аналізу проблем особистості є типологія – метод пізнання узагальнених характеристик, притаманних тим або іншим категоріям людей. При підготовці до даного питання теми студенту необхідно, по-перше, ознайомитися з найбільш відомими соціальними типологіями особистості, і, по-друге, визначити, які завдання спроможні вирішувати науковці, використовуючи ту або іншу соціальну типологію особистості.

В сучасній соціології досить поширеним є виокремлення типів особистості залежно від ціннісної орієнтації: традиціоналісти, ідеалісти, фрустрований тип і гедоністи.

Часто дослідники користуються типологією, в якій виділяють модальний тип особистості, базисний і ідеальний. Так, на різних етапах розвитку радянського суспільства домінуючими були різні базисні типи особистості – особистість, «розчинена» в суспільстві; особистість, відчужена від суспільства; амбівалентна особистість; комфортно-амбівалентна особистість; нігілістично-амбівалентна особистість та мозаїчно-амбівалентний тип особистості.

Деякі автори беруть за основу типологізації особистостей переважаючі соціальні орієнтації. В такому випадку виділяють шість типів: 1) теоретичний; 2) естетичний; 3) економічний; 4) соціальний; 5) політичний; 6) релігійний.

Р.Дарендорф, використовуючи термін Аристотеля «людина політична», розробив типологію особистості, де виділив: 1) homo faber – в традиційному суспільстві «людина, яка трудиться»; 2) homo consume – споживач, сформований сучасним масовим суспільством; 3) homo soveticus – людина, яка залежить від держави.

В сучасній західній соціології значне місце займає аналіз різних типів соціальних характерів. Свій внесок у розробку та розвиток цього напрямку аналізу зробили Е.Фромм (непродуктивний, нездоровий – рецептивний, експлуатуючий, накопичувальний, ринковий; продуктивний, здоровий) і Д.Рісмен (традиційний, індустріальний, споживацький).

Зверніть вашу увагу на те, що будь-який соціальний тип особистості є продуктом складного переплетіння історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людей.

Методичні рекомендації до вивчення теми: Соціальні інститути.

Як ви вже знаєте, соціальне життя не є хаотичним. Однією з основних систем, яка виконує функцію його упорядкування і характеризується стійкістю та здатністю самовідновлюватися є соціальний інститут.

Процес формування соціального інституту називається інституціалізацією. Він охоплює декілька послідовних етапів, ознайомлення з якими буде першим важливим кроком у напрямку до розуміння суті соціальних інститутів.

В процесі формування соціальний інститут набуває характерних ознак, які стають невід’ємними рисами його зрілої форми і дозволяють ефективно функціонувати. Користуючись рекомендованою літературою необхідно виявити і проаналізувати ці ознаки (деперсоніфікований характер прав і обов’язків; наявність закладів, в межах яких здійснюється діяльність інституту; наявність ресурсів та ін.).

Практика показує, що засвоєння поняття «соціальний інститут» викликає у студентів певні, іноді значимі, труднощі. Основною причиною даної проблеми можна вважати той факт, що студенти не зрозуміли такі поняття, як «соціальне» і «соціальна реальність», одним з елементів якої є соціальний інститут. Якщо ви ще не впевнені в тому, що неможна сказати: «соціальний інститут побудовано на такій-то вулиці такого-то міста», то обов’язково зверніться до змісту названих вище понять.

Хоча програмою і передбачено більш детальне вивчення деяких соціальних інститутів (зокрема, сім’ї), є сенс порекомендувати самостійно розглянути як соціальні інститути науку, інститут охорони здоров’я, дружбу та ін., дослідивши процеси їх інституціоналізації і вказавши їх основні ознаки як таких (як соціальних інститутів).

Вважається, що люди завжди прагнуть упорядкувати свої відносини, пов’язані з задоволенням актуальних потреб. Але сам факт того, що соціальне життя інституціалізується має свої як позитивні, так і негативні сторони. Розгляд тих або інших явищ і процесів суспільного життя як наслідків інституціоналізації має велике як наукове так і практичне значення. Іноді, наприклад, процеси, котрі набувають завершених інституціолізованих форм, через відносно короткий проміжок часу втрачають свої сутність і початковий зміст. Подумайте, чому? Нажаль, не всі підручники приділяють увагу наслідкам інституціоналізації, хоча деякі їх просто не називають як такі. Тому будьте уважні і самостійно відмічайте ті розділи параграфів, які, на вашу думку, пов’язані з цією проблемою.

Диференціація соціального життя на різні види діяльності є одним із факторів, що породжує багатоманіття соціальних інститутів. В залежності від змісту функцій, які вони виконують, соціальні інститути поділяються на економічні, політичні, інститути культури і соціалізації. Крім того, за характером інституційних соціальних зв’язків соціальні інститути можуть бути формальними і неформальними. Аналіз вищезазначених видів завершує підготовку до даного питання.

Методичні рекомендації до вивчення теми: Соціальна комунікація.

При вивченні впливумасової комунікації прийнято розділяти його міру або ступінь та результати.

В різні періоди часу ступінь впливу масової комунікації на суспільство і його членів оцінювався по-різному. Варто, наприклад, порівняти початок ХХ ст. і сучасність. Проведіть таке порівняння і спробуйте пояснити, із чим пов’язано такі відмінності.

Сьогодні для пояснення впливу масової комунікації на індивідуальну і групову свідомість запропоновано чисельні теорії. Найбільшою популярністю користуються: теорія залежності і теорія використання і задоволення. Студенту необхідно ознайомитися із їх змістом.

Серед результатів впливу масової комунікації на індивідуальну і групову свідомість треба зазначити наявність як негативних, так і позитивних. Користуючись джерелами літератури і додавши свій власний соціальний досвід треба перелічити їх і проаналізувати.

На думку вчених С. Болл-Рокича і М. Де Флюєра можна вести мову про когнітивні (пізнавальні), емоційні і поведінкові результати впливу.

Вивчаючи вплив масової комунікації, відомий французький вчений А.Моль виділив чотири основні доктрини масової комунікації, які розрізняються за своїми цілями впливу на аудиторію: демагогічна, догматична, інформаційна і динамічна. Системи масової комунікації використовують всі чотири названі доктрини у різних формах та пропорціях.

Одним із наслідків дії масової комунікації в суспільстві, а також одним із поширених засобів неформальної комунікації можна вважати чутки – специфічне або злободенне висловлення думки, яке передається від людини до людини звичайно за допомогою усної мови, без надання надійних стандартів вірогідності (Г.Олпорт і Л.Постман). Функціонування чуток в суспільстві призводить до певних наслідків і має регулятивний вплив на поведінку індивіда. Тому останнім пунктом третього питання має бути аналіз цього явища.

Масова комунікація має величезний вплив на формування сукупності уявлень, оцінок і суджень, яка виявляє ставлення різних соціальних спільнот до проблем, подій і фактів дійсності, тобто на громадськудумку.

«Громадська думка» є досить важливим питанням, яке варте окремої уваги. Термін «громадська думка» став загальноприйнятим наприкінці XVIII століття. Сила громадської думки, її активний вплив на діяльність суб’єктів історичного процесу визнавалися мислителями з давніх часів. Значну роль відіграє вона і в сучасних суспільствах (з демократичними формами правління).

Вивчення цього питання треба почати із визначення і характеристики суб’єкту і об’єкту громадської думки. Суб’єктом, носієм громадської думки є громадськість. Об’єктом (те, з приводу чого вона висловлюється) є проблеми, події і факти дійсності, які викликають громадський інтерес, відрізняються актуальністю і дозволяють багатозначне тлумачення, можливість дискусії.

В залежності від змісту висловлювань, виділяють оціночний, аналітичний і конструктивний (регулятивний) види громадської думки. В залежності від знаку висловлювань, виділяють позитивний і негативний види громадської думки. Студенту необхідно вміти надавати характеристику кожного названого вище виду громадської думки і наводити приклади.

За своєю структурою громадська думка може бути моністичною або плюралістичною. Розкриваючи ці поняття, треба звернути увагу на те, як впливає структура самої громадськості на структуру громадської думки, де і коли цей вплив має місце і є відчутним.

Діючи практично в усіх сферах життя суспільства, громадська думка виконує цілий ряд функцій:

1) експресивну;

2) функцію соціального контролю;

3) консультативну;

4) директивну.

Тому наступним кроком буде розкриття змісту кожної функції громадської думки із наведенням прикладів. Для цього можна користуватися також історичними відомостями або прикладами, які містить у собі художня література.

Соціологія відіграє важливу роль у вивченні громадської думки. Студент повинен вміти аргументовано доводити це справедливе твердження. А також знати найбільш значущі центри по вивченню громадської думки, які існують в Україні і світі.

Громадська думка в різних конкретних ситуаціях виявляється в різній мірі адекватною становищу справ – вона може містити в собі як вірні, реалістичні так і невірні, ілюзорні уявлення про дійсність. Крім того, масова комунікація впливає не тільки на так звані стихійні процеси формування і функціонування громадської думки. Дуже часто з її допомогою різні соціальні заклади, - політичні органи, ЗМІ і т.і., - намагаються здійснювати управління громадською думкою – пропаганду. Проаналізуйте це явище.

Методичні рекомендації до вивчення теми: Соціальна структура і соціальна стратифікація.

Хоча ієрархічна структура суспільства є відносно стійкою, на різних етапах його розвитку можливе різке збільшення однієї і зменшення іншої страти, що наочно відображає зміна стратифікаційного профілю суспільства. Ці зміни неможливо пояснити лише природним приростом населення – нерівномірним його відтворенням у різних стратах. Відбувається рух або вгору, або вниз значних груп. І навіть відносна стійкість соціальних верств не виключає вертикальної міграції окремих індивідів.

Щоб позначити це явище, у 1927 р. російсько-американський вчений П.О.Сорокін ввів в соціологію поняття соціальна мобільність.

Для успішного засвоєння даного питання теми студенту необхідно, по-перше, дати визначення соціальної мобільності і виявити її особливості як явища соціального, по-друге, ретельно розібратися в усіх існуючих видах і типах соціальної мобільності яка буває: горизонтальною і вертикальною, груповою і індивідуальною, сходженням і нисходженням (падінням), міжгенераційною і внутрішньогенераційною, добровільною, вимушеною і насильницькою, результатом чого мають бути вдало наведені приклади.

Починаючи з 50-60-х рр. ХХ ст. розгорнулося систематичне дослідження вертикальної мобільності (спробуйте пояснити: чому?). Вивчаючи цей тип соціальної мобільності, треба приділити увагу аналізу факторів, які посилюють і гальмують переміщення індивідів і соціальних груп із страти в страту, виявити шляхи, якими відбувається таке переміщення – канали мобільності. Користуючись історичними відомостями і джерелами художньої літератури навести приклади.

Динаміка (інтенсивність) соціальної мобільності і її всезагальність (абсолютна і відносна) відображають ступінь відкритості або закритості суспільства.

І вертикальна і горизонтальна соціальна мобільність неминуче породжують таке явище як маргінальність. Маргіналом називається індивід, який змінив свою попередню соціальну позицію, є позбавленим можливості займатися звичайним видом діяльності і, крім того, виявився нездатним адаптуватися до нового соціокультурного середовища тієї страти, в межах якої він формально існує.

Студенту необхідно всебічно проаналізувати це явище, виділити його позитивні і негативні риси.

Останнім кроком у засвоєнні даного питання має бути виявлення особливостей соціальної мобільності в сучасній Україні.

Методичні рекомендації до вивчення теми: Сім’я як об’єкт соціологічного аналізу.

Вивчення даної теми необхідно розпочинати з пошуку відповіді на запитання: для чого соціологія досліджує таке явище як сім’я і що є тут предметом її уваги?

Особливість соціологічного підходу до вивчення сім’ї полягає у тому, що дана наука розглядає сім’ю з двох сторін: як соціальний інститут, де розкривається значення сім’ї в широкій соціальній перспективі у взаємозв’язку з іншими соціальними інститутами і з соціальними процесами зміни, розвитку, модернізації; і як малу соціальну групу, котра має свої закономірності становлення, розвитку і розпаду як автономної цілісності.

В межах існуючих в соціології підходів до вивчення суспільства в цілому, окремо (з метою дослідження) можна виділити так звані концепції сім’ї. Як правило, вони різною мірою тяжіють до першої або другої з зазначених вище сторін, але серед соціологів були спроби і поєднати «мікроаналіз» і «мікроаналіз» сім’ї (Т.Парсонса та К.Девіса).

Представники функціонального напрямку розглядають сім’ю переважно як соціальний інститут, який виконує життєво важливі для суспільства функції, котрі жоден інший соціальний інститут не може виконувати так само ефективно.

Критика, яку на себе викликала дана концепція вивчення сім’ї, ідентична тій, котра спрямована на адресу функціональній теорії в цілому: неврахування ймовірності конфлікту, в даному випадку, в середині сім’ї (між чоловіком і дружиною, між батьками та дітьми). Представники конфліктологічного підходу ж, навпаки, звертають увагу на складний, суперечливий характер сімейних відносин, на рольові та інші конфлікти.

Марксисти, в свою чергу, вважають, що модель сімейного життя створюється нічим іншим, як способом виробництва. Так, Ф.Енгельс в своїй праці "Про походження сім’ї, приватної власності і держави", стверджував, що сім’ї виникли в той же час, що і приватна власність, як механізм передачі накопиченої власності наступному поколінню. Це положення стало підґрунтям для формування концепції сім’ї, де остання постає як буржуазний інститут, котрий підтримує інтереси правлячого класу і заохочує до індивідуалізму. Поширення думки про те, що в сучасному промисловому суспільстві сім’я обслуговує інтереси капіталізму спричинило багато спроб замінити сім’ю менш індивідуальною і більш суспільною системою (СРСР, Китай, кібуци в Ізраїлі).

Неможна обійти увагою і феміністський погляд а сім’ю, котрий радикально відрізняється від, перш за все, тих, що запропонували функціоналісти і марксисти. Справа в тому, що традиційно люди не звикли розглядати сім’ю як соціальний інститут, котрий може бути «шкідливим» та «експлуатуючим», де чоловіки, так само, як і капіталісти, отримують користь від експлуатації жінок. Можливо, фіміністський підхід і не є вільним від крайнощів, але він стоїть в ряду тих не багатьох, котрі критично підходять до традиційних поглядів на сім’ю, що мають свій відбиток в масовій свідомості. І, як такий, він є цінним.

Студенту необхідно ознайомитися з кожною з перелічених концепцій, особливу увагу приділивши вивченню функцій сім’ї. Автори більшості підручників виділяють і аналізують репродуктивну, виховну, рекреаційну господарсько-побутову, економічну функції, функцію первинного соціального контролю, соціально-статусну, функцію дозвілля та сексуальну.

Також можна додати (до відома), що американський соціолог Р.Хілл, який зробив великий внесок в аналіз теоретичних схем і концепцій дослідження сім’ї, виділив п’ять підходів до її вивчення:

1) інституційно-історичний підхід (еволюційний);

2) структурно-функціональний;

3) інтеракціоністсько-рольовий аналіз, символічний інтеракціонізм;

4) ситуаційно-психологічний підхід;

5) девелопменталістський підхід (заснований на розвитку життєвого циклу сім’ї).

По-різному представники різних підходів розв’язували і проблему визначення сім’ї, намагаючись підкреслити всі її основні характеристики та відокремити від інших видів життєвих укладів. Так, Дж.Мердок, представник функціонального напрямку в соціології, після вивчення 250 сімей різних прошарків суспільства визначив сім’ю як соціальну групу, для якої характерними є спільне проживання, загальне ведення господарства і відтворення. Вона включає в себе дорослих чоловічої і жіночої статі, до того ж принаймні двоє з них підтримують соціально схвалені сексуальні стосунки, і одну або більше власних або прийомних дітей.

Відомий американський соціолог Н.Смелзер запропонував розглядати сім’ю як засноване на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об’єднання людей, пов’язаних спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей.

Англійський вчений Е. Гідденс вважає, що сім’єю слід називати осередок суспільства, який складається з людей, котрі підтримують один одного одним або декількома способами, наприклад, соціально, економічно або психологічно (любов, турбота, прихильність), або чиї члени ототожнюються один з одним як підтримуючий осередок.

У вітчизняних підручниках найчастіше можна зустріти визначення сім’ї, котре було надано російським соціологом А.Г.Харчевим, де він спробував поєднати два підходи до вивчення сім’ї (сім’я як соціальний інститут і як мала соціальна група).

Дослідження такого складного і багатозначного соціального утворення як сім’я потребує різних підходів, що має сприяти більш глибокому його аналізу.

Історично змінна соціальна форма стосунків між чоловіком і жінкою, через яку суспільство впорядковує і санкціонує їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні права і обов’язки називається шлюбом. Шлюб, в свою чергу, також є об’єктом дослідження вчених, котрі вивчають сім’ю.

Сім’я має конкретно-історичний характер, вона постійно змінюється і розвивається у зв’язку з розвитком соціальних і економічних умов суспільства, в якому функціонує. Саме вивченню різноманітних сімейних структур і присвячено друге питання теми.

Під структурою сім’ї розуміють сукупність відносин між її членами, включаючи, крім відносин спорідненості, систему духовних, етичних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету тощо. Структура сім’ї може, наприклад, визначатися характером взятого шлюбу. Так, а) за критерієм вибору партнера шлюб поділяється на сорорат, левірат, кузенний, морганатичний, ендогамію і екзогамію; б) за чисельністю шлюбної групи на моногамію, бігамію, полігамію (полігінію і поліандрію) та груповий шлюб; в) за правами подружжя на матріархальний, патріархальний та егалітарний; г) за юридичним оформленням на громадянський, офіційний та фіктивний; д) за місцем проживання подружжя - патрилокальний, матрилокальний, неолокальний та унілокальний.

За кількістю представлених поколінь сім’ї поділяються на однопоколінні, прості або нуклеарні та складні або розширені. За характером спорідненості – на кровноспоріднені (консангвінальні) та подружні або шлюбні (кон’югальні). За наявністю батьків – на повні та неповні. За наявністю дітей – на бездітні, малодітні, середньодітні та багатодітні (іноді – бездітні, однодітні та багатодітні). За ступенем самостійності – на автономні та гетерономні. Та інші типи. Студенту необхідно ознайомитися із змістом зазначених типів, а також з’ясувати, що саме зумовило появу сімейної структури кожного типу в певному суспільстві, якими були їх завдання і можливості (ефективність).

Особливу увагу необхідно звернути на те, що в типології сімейних структур окреме місце належить рольовій структурі. В західній соціології проблема рольових відносин взагалі є предметом прискіпливої уваги вчених (сім’ю як систему соціальних ролей розглядають представники сучасного символічного інтеракціонізму). Від того, наскільки індивіди виявляються успішно адаптованими до сімейних ролей, подружжя постає або гармонійно єдиним цілим, або таким, що постійно перебуває у стані напруги. Напруга потім переходить у конфлікти, корі можуть закінчитися розлученням. Адаптація до сімейних ролей та їх успішне виконання в подальшому залежать від багатьох факторів, але в великій мірі від структури та характеру батьківських сімей.

У ХІХ ст. з’явилося емпіричне вивчення сім’ї, котре стало акцентувати увагу на емоційній близькості членів сім’ї, на їх потребах і вподобаннях. Цим було розпочато вивчення сім’ї як малої, первинної групи, яка має свою окрему історію виникнення, функціонування і розпаду, можна віднести до Засновником цієї соціологічної традиції був французький соціолог і економіст Ф. Ле Пле. Він дослідив понад триста сімей в різних європейських країнах, котрі належали до різних соціальних верств. Хоча в центрі кожної монографії, які Ле Пле склав для всіх досліджуємих сімей, і стояв опис їх бюджету (на думку Ф.Ле Пле саме аналіз бюджету сім’ї дозволяв отримати точні дані про структуру і функції сім’ї і забезпечував надійну основу для порівнянь та типологій сімей), вчений вивчав не тільки подробиці їх матеріального життя, але й почуття, пристрасті і взагалі розумове та моральне життя.

Інша традиція розглядати сім’ю як малу групу іде від ідей таких дослідників, як У.Джемс, Ч.Кулі, У.Томас, Ф.Знанецький, Ж.Піаже та їх послідовників. Взаємозв’язок особистості і суспільства розглядався ними на рівні первинних, міжособових стосунків. Емпіричні дослідження взаємовідносин в сім’ї широко розповсюдилися спочатку в США, а потім в Європі і сконцентрувалися на взаємодіях членів сім’ї в різних соціальних і сімейних ситуаціях, на організації сімейного життя і факторах стійкості сім’ї як групи. В найбільшій мірі розвитку цього напрямку сприяли ідеї американського соціолога Е.Берджесса, який розглядав сім’ю як «єдність взаємодіючих особистостей»,а також ввів часовий вимір сімейних відносин, що сприяло систематичному інтересу до сімейних процесів, до життєвого циклу сім’ї.

Готуючись до третього питання теми студенту необхідно, по-перше, мати загальні уявлення про те, що являє собою соціологічний підхід до вивчення сім’ї як малої соціальної групи, де і коли він виник, ким і як розвивався. По-друге, знати що таке життєвий цикл сім’ї, які його етапи традиційно виділяють соціологи і чому. По-третє, знати що таке нормативна і ненормативна сімейна криза, з чим вони пов’язані і якими є шляхи їх подолання. І, по-четверте, знати і розкривати критерії успішного шлюбу.

Методичні рекомендації до вивчення теми: Історія соціології.

Найважливішим джерелом розвитку соціологічного знання, – природним і необхідним, – є історія соціології. Таким же природним та необхідним можна вважати і її вивчення в даному курсі.

Той факт, що на знайомство з історією соціології передбачено не так багато часу, зумовлює характер підходу до вивчення питань запропонованого плану – оглядовий, враховуючи великий обсяг матеріалу. Робота у таких надзвичайних обставинах вимагає чіткого визначення завдань, які необхідно і є можливим розв’язати.

По-перше, слід поставити за мету з’ясувати: 1) що саме вивчає історія соціології як окрема галузь знань; 2) в чому полягають її особливості; і 3) яке значення має для соціології її історія.

Для успішного розв’язання поставлених вище завдань певні орієнтири можна отримати пригадавши, яке місце займає історія соціології в структурі соціологічного знання.

Важливим буде відмітити тут і те, що старі ідеї, теорії, методи в історії соціології не витісняються новими. Вони або взагалі постійно знаходяться у науковому обігу і кожна нова епоха розвитку соціології своїм чином інтерпретує їх, або лише на деякий час випадають із сфери актуального наукового знання.

Крім того, при роботі з рекомендованою літературою слід звернути увагу на те, що автори, які займаються дослідженнями в галузі історії соціології в своїх працях надають місце викладенню біографії відомих вчених і соціокультурній характеристиці того історичного періоду, в який виникали ті або інші ідеї, формувалися ті або інші теорії. Подумайте – чому?

Як правило, кожний підручник з соціології містить в собі розділи, присвячені принаймні частковому висвітленню її історії. Але підготовка до цієї частини питання вимагає використання спеціальної літератури, яку рекомендовано нижче.

Уважний слухач не міг не помітити, що знайомство з історичними відомостями щодо соціології почалося, насправді, ще в першій темі курсу. Так, наприклад, було надано інформацію про історію виникнення назви даної науки – «соціологія», показано, як формувалося уявлення про її предмет і метод, розглянуто протосоціологічні ідеї та ін. Звернення до історії соціології і в подальшому буде невід’ємною частиною підготовки до семінарських занять.

В темі ж, де вона сама виступає предметом вивчення, основним завданням є: відстежити хронологію і географію виникнення тих або інших соціологічних ідей і теорій, виявити їх витоки і зміст, зазначити основних представників і наукові, а можливо й суспільні, наслідки. Це, крім всього іншого, дозволить на наступних етапах роботи правильно і швидко знаходити необхідну історичну інформацію з приводу проблем, що досліджуються.

По-друге, необхідно зосередити свою увагу на вивченні становлення і розвитку концепцій теоретичної соціології ХІХ – поч. ХХ ст. Для того, щоб бути успішним у виконанні даного завдання необхідно, по-перше, за допомогою літератури скласти план, пункти якого охоплюватимуть діяльність відомих вчених-соціологів і їх ідеї, а також окремі соціологічні теорії і напрямки зазначеного періоду. По-друге, у вигляді коротких тез розкрити зміст кожного пункту плану. По-третє, перед вами повинна постати цілісна картина розвитку історії соціології в цей період, що дасть змогу зазначити її особливості, виявити основні тенденції, зробити висновки.

Емпірична соціологія виникла як альтернатива цілісному, концептуальному осмисленню соціального життя, котре захопилося побудовами загальних соціологічних схем, висновки яких не співпадали з розвитком соціальної дійсності.

Після всіх пророцтв і попереджень, залишених людству на межі ХІХ-ХХ ст., не повинно було статися ані світової війни, ані фашизму, ані радянського соціалізму. Але прийшло важке ХХ ст.

Тому, спосіб теоретизування, котрий був характерним для соціальної філософії, було поставлено під сумнів: «те, що пояснює все, не пояснює нічого конкретно». В результаті статус «великої теорії» сильно впав та, відповідно, зменшився її вплив на розробку практичних цілей в розв’язанні проблем людини і суспільства. Як наслідок, почався злам західного світогляду: він втратив цілісність і поступився місцем фрагментарному сприйняттю світа.

В соціології також відбулося зниження масштабу, значущості і соціальної релевантності проблем, які досліджуються, порівняно з класичним періодом. Зміцніло переконання, що конкретні ситуації можна розв’язати лише приватним шляхом, без опори на теоретичні основи.

Тому, соціологічні дослідження орієнтуються на пряме їх забезпечення відповідними висновками та рекомендаціями, які отримують під час вивчення впливу різних факторів на конкретні соціальні об’єкти, які вивчаються.

В результаті з’явилася можливість використовувати соціологічне пізнання з найбільшою користю в розв’язанні реальних проблем і повсякденних ситуацій – «тут-тепер-буття».

Орієнтація на повсякденність.

Розвиток соціології в 20-40 рр. переміщується в Америку. Центром формування емпіричної соціології стає Чиказький університет (Чиказька «школа життя»).

Там в 20-30 рр. було розгорнуто багатоцільові прикладні дослідження, котрі були ознакою яскравого розквіту емпіричної соціології.

За американською традицією, на ідею дивилися практично, з метою втілення її в життя. Прагматичний здоровий глузд виходить з того, що рішення практичних завдань є більш важливим завданням, за ідеологічне обґрунтування того, наскільки це є важливим та цінним.

При тому, критерієм істини є практичні наслідки задоволення наших потреб: істина – це стійке положення, віра в яке приносить задоволення бажань. Вона відрізняється від брехні тим, що заснована на ній дія проводить до бажаних результатів.

Емпіричний рівень займає провідне положення в структурі соціологічного знання.

ЛІТЕРАТУРА

Поиск по сайту: