Соціокультурні чинники інституційної ефективності. Критика теорії залежності (Л. Гарісон)

Лоуренс Е. Гаррісон - американський економіст, директор Інституту культурних змін Школи Флетчера при університеті Тафтс.

Більшість спроб аналізувати культуру з точки зору об'єктивних критеріїв таких як релігія, призводять до нівелювання більшості найцікавіших варіацій в цій галузі. Вебер вважав, що певні різновиди протестантської ідеології сприяють економічному зростанню. Робота Гаррісона, здавалося б, підтверджує цю гіпотезу. Може здатися, що Гаррісону частково вдається обійти проблему обліку культурних варіацій за рахунок використання даних соціологічних досліджень по 25 пунктам, що дозволяє, як він стверджує, виявити і систематизувати основні культурні елементи, що сприяють економічному зростанню і високим доходам: «загальну культуру прогресу». Він поділяє культури на «сприяючі» і «опірні» прогресу. Так, у суспільствах, чия культура сприяє прогресу, люди вважають, що можуть вплинути на власну долю, а в тих, які «чинять опір» панує «фаталізм». Культура, що «сприяє прогресу» забезпечує найкращі економічні показники.
У цьому відношенні проект Гаррісона укладається в русло досліджень, що проводилися Девідом МакКлелландом в 1950-х - початку 1960-х рр. Макклелланд стверджував, що в культурному плані суспільства розрізняються з точки зору «потреби в досягненнях», і наявність цієї потреби можна виявити, досліджуючи національний характер, і навіть з'ясовуючи, яка література користується популярністю в даному суспільстві.

Проблема з підходом Харрісона і МакКлелланда полягає в тому, що відповіді людей на питання соціологів можуть відображати не їхні культурні стереотипи, а реальний стан інституційних рамок, в яких вони живуть. Так, житель Північної Кореї, що демонструє «фаталізм» і «приреченість» в плані культурних традицій нічим не відрізняється від громадянина Південної Кореї, який вважає себе господарем власної долі. Подібні дослідження дають не чистий «зріз» принципів конкретної культури: вони неминуче відображають також інституційний та економічний простір.

Минулі спроби прив'язати культуру до релігії частково представляли собою спробу знайти подібні критерії. В останній час цьому питанню приділяють увагу представники «експериментальної економіки» Ернст Фер, Сем Боулс і Джо Хенрі: їх дослідження про те, як суб'єкти, що належать до різних культур, взаємодіють в ході стратегічних ігор, є ще одним методом виділення культурних відмінностей «в чистому вигляді». Теорія ігор дозволяє спрогнозувати, як повинні поводитися в ході експериментів раціонально мислячі, що керуються власними інтересами суб'єкти. Аналізуючи відхилення від прогнозів, можна виявити наявність культурних норм і з'ясувати,чи варіюються вони в різних суспільствах.

Крім того, в історії ми спостерігаємо явні ознаки того, що важливі елементи переваг у людей - ступінь нетерпіння, готовність трудитися, схильність до насильства - з часом змінюються, і ці зміни не пов'язані з економічними умовами. Проте в цілому, оскільки пропоновані Гаррісоном інструменти не відрізняються чіткою незалежністю від економічних умов, і оскільки в його концепції відсутні конкретні пропозиції щодо зміни культури, шлях, який він намічає, з таким же успіхом може завести нас у нетрі, як і вивести на світло.

Отже, культура надає важливий вплив на розвиток економіки; урядам, організаціям, що спеціалізуються на наданні допомоги в цілях розвитку, аналітичним центрам і вищим навчальним закладам необхідно враховувати у своїй діяльності культурні фактори і проблему культурних змін. Включення аналізу культури та питань її зміни до чинників, що визначають розробку політичних рішень і проектів міжнародної допомоги, може сприяти суттєвому прискоренню процесів економічного розвитку у світі.

Поиск по сайту: