Рідномовні обов'язки» І. Огієнка

Катехізисом відродження і повсюдного функціонування української Мови в оновленій самостійній і незалежній Укра'ші має стати праця ^с-іавного сина українського народу Івана Огієнка «Наука про рідномовні обов'язки». Відстоюючи єдність і соборність української нації та держави, вчений наголошує на мовних цінностях народу. «Мова - ц_е наша національна ознака, в мові наша культура, ступінь нашої свідо­мості. Мова - це форма нашого життя, життя культурного і національно­го, це форма національного організування. Мова - душа і цінність кожної національності, її святощі і найміцніший скарб... і доки живе мова - житиме й народ як національність... Не стане мови, не стане національності»¹.

На думку І. Огієнка, мова належить до соціальних і духовних цінно­стей народу, в ній найяскравіше виявляється ментальність українця, його психіка, ця найперша сторона нашого психічного «Я». Як громад­ський діяч учений пов'язує рідну мову з державними цінностями, які оновлюються в духовній культурі кожного народу. «Рідна мова, - на­голошує він, - то найважливіший грунт духовного й культурного зро­стання народу, то сила культури, а культура - сила народу». Рідна мова, за І. Огієнком, давно вже пронизує як приватне, так і державне життя. Як патріот своєї країни, вчений стверджує, шо тільки рідна мова є для людини найвищою цінністю, оскільки приносить найбільше й найглибше особисте щастя, водночас вона є найвищою державною цінністю, бо формує найсильніші патріотичні характери.

Незаперечними цінностями сучасної освітянської мовної політики в Україні мають стати такі слова І. Огієнка: «Без добре виробленої рідної мови немає всенародної свідомості, без такої свідомості немає нації, а без свідомості нації - немає державності як найвищої громадянської організації, в якій вона отримує найповнішу змогу свого всебічного розвитку й виявлення»².

Стрижнем концепції мовної освіти І. Огієнка є оволодіння кожним громадянином соборною літературною мовою, яка є, за його висловом, найціннішим і найважливішим знаряддям духовної культури, «найміи-нішим цементом єдності нації», а тому всі народи України повинні оточити її «найпильнішою опікою», бо тільки соборна літературна мова об'єднує етнографічний народ і перетворює його у свідому націю. Рідна й літературна мови, на думку вченого, «органи надзвичайно ніжні й чутливі», тому навіть найменші потрясіння приватного чи всенародного життя відчутно впливають і на них. І. Огієнко закликав український народ виробити певну «реальну мовну практику», щоб захистити найви­щу цінність народу - рідну літературну мову від будь-яких негативних впливів, що затримують її розвиток. І відтак визначає сутність рідно мовної політики держави як «збір державних і приватних практик найкра­щого розвою рідної і літературної мови, потрібних для більш швидкого духовного поступу народу та його культури»³. Вчений обґрунтовує необхідність такої різномовної політики тим, що рідна мова - це найго­ловніша цінність, на якій духовно зростає нація, яку «конче мусить _нати кожний інтелігент, якщо бажає бути свідомим членом своєї нації, якшо бажає своєму народові стати сильною нацією». І. Огієнко, по суті, започаткував нову галузь науки - науку про рідномовні обов'язки (фун­датором якої він сам себе вважає). За глибоким переконанням ученого, знання рідномовних обов'язків підносить національну свідомість народу, а вона є найкращим підґрунтям для знання й розвитку соборної літера­турної мови. Ось чому він закликає, щоб наука про рідномовні обов'язки стала наукою всенародною, як всенародна національна цінність.

Створену І. Огієнком науку про рідномовні обов'язки можна назва­ти «концептуальним мовним статутом», «катехізисом державних мов­них цінностей», виконання яких має стати обов'язком кожного грома­дянина України. Центральними, концептуально стверджуючими, вва­жаємо третій («Найперші рідномовні обов'язки кожного громадяни­на») та четвертий («Десять найголовніших мовних заповідей свідомого громадянина») розділи праці «Наука про рідномовні обов'язки». Так, третій розділ, який містить 16 обов'язків, розпочинається незаперечним побажанням-наказом: «На кожному кроці й щохвилини охороняй честь своєї рідної мови, як свою власну, більше того - як честь своєї нації. Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації»¹. Четвертий розділ містить 10 мовних заповідей, серед яких особливо сьогодні заслуговують на увагу такі з них: 1. Мова - то серце народу; гине мова - гине народ. 5. Народ, який не створив собі соборної літера­турної мови, не може зватися свідомою нацією. 9. Уявлення про духовну зрілість окремої особи, як і про зрілість всього народу можна скласти передусім за культурою Його літературної мови. 10. Кожний свідомий громадянин повинен практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й виконувати рідно­мовні обов'язки свого народу.

І. Огієнко не виокремлює розділу, присвяченого дошкільному закла­ду. Однак у праці можна знайти чіткі вказівки й поради щодо навчан­ня дітей-дошкільнят рідної мови як найвищої соціально-духовної, соці­ально-культурної цінності. Вчений наполягав, щоб у початковій школі навчання учнів здійснювалося соборною літературною мовою і заува­жував «...тією самою мовою провадиться праця й у дитячих садках».

Вимоги до навчання і виховання дітей дошкільного віку рідною мовою викладено автором у чотирнадцятому («Батьки Й рідна мова») та п'ятнадцятому («Мати й рідна мова») розділах. Визнаючи особисті Цінності кожного громадянина, вчений пише: «Кожний громадянин має Добре пам'ятати й дітей своїх того навчати, що наймиліша мова в цілому світі - то мова рідна»². Як педагог автор радить батькам пам'ятати, що найголовніший учитель рідної мови для своїх дітей - він сам зі своєю дружною сім'єю, що найціннішим підґрунтям для духовного виховання сильного характеру є рідна мова. Щоб виховати для нації такі сильні характери, батьки мають виховувати своїх дітей рідною мовою. Своєрід­ним наказом батькам звучать слова І. Огієнка: «Пильнуйте всіма сила­ми, щоб перша мова вашої дитини була справді матірна, - своя рідна. Не забувайте, що дитина вважатиме тільки ту мову за рідну, якою гово­ритиме перші п'ять років свого життя».

Проблеми мовного виховання малюків у сім'ї І. Огієнко розкриває у п'ятнадцятому розділі «Мати й рідна мова». Серед обов'язків матері вчений виокремлює такі: кожна мати перші п'ять років життя дитини має розмовляти з нею тільки своєю рідною мовою; кожна свідома мати повинна пам'ятати, що та мова, яку вона прищепить дитині з молоком, зостанеться в неї на все життя; мати, яка не навчає своєї дитини рідної мови й не прищеплює їй правдивої любові до неї, є зрадницею своєї нації; дбайлива інтелігентна мати пояснює своїй дитині різницю між її мовою - літературною і говіркою; кожна свідома мати подбає, щоб у неї в хаті на почесному місці висіла таблиця: «Шануйте рідну мову!» з десятьма рідномовними заповітами.

Засобами виховання рідною мовою І. Огієнко називає «Гурток пле­кання рідної мови» та організацію й проведення «Свята рідної мови».

Історично склалося, що в місцях компактного проживання росіян у південно-західному, південно-східному та південному регіонах Украї­ни в дошкільних закладах навчання й виховання дітей здійснюється російською мовою. Крім того, в країні є чимало дошкільних груп, в яких виховання дітей здійснюється іншими національними мовами (бол­гарською, молдавською, німецькою та ін.). Тому існує нагальна потреба у навчанні дітей цих національностей державної мови України вже в ранньому віці, потреба повернути як державі, так і її народу мовні та мовленнєві національні цінності. Отже, вчення І. Огієнка і досі збері­гає свою актуальність.

Поиск по сайту: