Дитяче словотворення

Останнім часом проведено низку досліджень з вивчення різних аспек­тів дитячого словотворення як унікального мовленнєвого явища (Ф. Со-хін, Т. Ушакова, О. Шахнарович В. Глоцер, В. Родзіховська, К. Чу-ковський, С. Цсйтлін А. Арушанова, О. Гвоздєв, Е. Федеравичене, М. Че-ремісіна, Т. Юртайкіна та ін.).

У науково-методичній літературі трапляються такі поняття, як слово­творення, словотворчість та мовленнєвотворча діяльність дітей, які не є тотожними.

Словотворення - активний процес неусвідомленого створення но­вих слів і граматичних форм на основі чуття рідної мови. Це своєрідна «мовленнєва лабораторія» оволодіння дитиною рідною мовою. Дитячі словотворення ще називають «інноваціями» (С. Цсйтлін). Дитячі інно­вації - це самостійно створені дитиною мовні одиниці або модифіко­вані одиниці дорослої мови¹. Це будь-який мовний факт, що зафіксова­ний у мовленні дитини і відсутній у загальному вжитку². У мовленні дітей трапляються різні типи інновацій: словотворчі, морфологічні, лек-сико-семантичні, синтаксичні.

Серед видів дитячих інновацій найпоширенішими є: конструювання нових слів («дитячі неологізми»); дитяча етимологія слів; розширення або звуження значення слів.

Утворення нових слів яскраво простежується у дітей віком від двох до п'яти років, тобто в період активного засвоєння дитиною нових слів. Із цього приводу К. Чуковський писав: «Для нас усі слова вже готові, скроєні і зшиті, і голова у кожного з нас - як сховище таких готових форм, «крамниця готового плаття». А в дітей - це майстерня - все вимірюється і шиється, твориться кожну хвилину заново, кожну хвили­ну спочатку, все - натхнення і творчість»³.

Великою популярністю користується унікальна за змістом книга К. Чуковського «Від двох до п'яти», в якій зібрано перлини дитячого словотворення: вогонь й вогонята, шишка й шишенята, дерева й дере-в'ята, кущі й кущата; пахлая, духлая, нашійная, хтойная; наборщив-ся, намолочився, намакаронився, наузварився', тамін, мабин, повзун, колоток та ін. «Мамо, я вже накашилась», - каже дівчинка. «Татку, купи мені малювці», - просить син, звертаючись до батька.

- Ой, який великий повзун лізе!

- Помаж руки мазеліном!

Не злий собака, а кусаний, не тьмяне світло, а тухле. «Треба каза­ти не батарея, а нагрівало, не ваза, а квітниця».

Для словотворення характерна надзвичайна мовленнєва активність, яка часом перетворюється на мовленнєві ігри дітей. Діти самі створю­ють слова, залучаючи до цього й дорослих. Словотворення охоплює всі частини мови:

іменники: взувало, сільниця, повзук, учило, мокрес, помаза, кусарик, колоток, вулиціонер, пісковатор, копатка, цепля;

дієслова: відмухіватись, ладошкаються, накалюжив, відсонилася, витопу ла;

прикметники: жмутні черевики, черв'ячне яблуко, лякальні казки, молоканна каструля, бризкуча вода.

Особливості словотворення під час засвоєння дітьми прикметників досліджувала В. Родзіховська. Створені дітьми прикметники автор поділяє на дві групи: прикметники з незвичайною мотивованою основою (їжакове яблуко, коровний будинок, лікований палець) та прикметники з незвичайним використанням префіксів і суфіксів (зліпитії цукерки, зубовий лікар, махучий хвіст).

Докладний аналіз дитячих інновацій та приклади щодо конструю­вання нових слів подає С. Цейтлін¹. Наприклад: паровозник (той, хто водить потяг), літальник (льотчик), пальтовник (той, хто шиє пальто), ковбасник (той, хто любить ковбасу); я гармонив (грав на гармошці); він забуватель (хто забуває все); він склоньонком порізався (маленьким склом). На запитання дорослого: «Як це ти все пам'ятаєш?» дитина відповідає: «А в мене в середині є пригадуватель!».

Одним із видів словотворення є дитяча етимологія. Дитина не ство­рює нових слів з новим значенням, а лише модифікує його звуко­ву оболонку, перебудовує звучання існуючого слова, зберігаючи його значення. К. Чуковський писав: «Дитина несвідомо вимагає, щоб у зву­ка був смисл, щоб у слові був живий, усвідомлюваний образ, а якщо його немає, вона сама вигадає незрозумілому слову бажаний образ і смисл»².

І справді, маленькі діти іноді навчають дорослих, що потрібно гово­рити, наприклад: не рукавиці, а пальчатки, не абажур, а лампа жур, не автобус, а катобус. У їхньому мовленні трапляються і такі слова: колоток (молоток), ободрація (операція), гвинтоліт (вертоліт), газон-ка (конфорка) та ін.

До дитячих словотворень належать слова, утворені в результаті роз­ширення чи звуження значення слів. Наприклад: «Посоли мені хліб цукром», «Як ведмідь нявчить?», «Ввімкни парасолю», кривоногі руки, товстопуза голова та ін.

Які причини і механізми дитячого словотворення?

Зарубіжні психологи намагалися пояснити це явище як ранній вияв творчих здібностей дитини, своєрідної словесної обдарованості. Вони вважають, що маленьку дитину не задовольняють наявні слова, тому, щоб точніше висловити власну думку, вона вигадує нові. Це помилко­вий погляд, оскільки малюк у два-три роки ще не засвоїв словникового багатства рідної мови і, безумовно, не може знати про існування всіх можливих мовних позначень. Потреба у мовному спілкуванні зростає з кожним днем, і дитина переносить засвоєне раніше значення чи грама­тичну форму на новий предмет, дію. У малюків виробляється своєрід­ний граматичний стереотип. Так, якщо дитина засвоїла кілька слів у формі орудного відмінка із закінченням -ом: молотком, совком, то пев­ний період усі слова у цьому відмінку вона намагається вживати із закінченням -ом: ложком, хусткам, руко.ч. Після засвоєння закінчення -ою спостерігається зворотне явище: всі слова, навіть ті, які раніше дитина вимовляла правильно, тепер вживаються із закінченням -ою: молоткою, окою, совкою, милою, і лише через кілька місяців малюк засвоює всі відмінкові закінчення. Більшість словесних новоутворень є тільки видозмінами слів дорослих: кусарики, накривало. Такі слово­сполучення стійкі і повторюються дитиною тривалий час. Слова, що зовсім не були властиві мові дорослих, малюки створюють дуже рідко. Все це переконує нас у тому, що малюк засвоїв граматичну будову мови недостатньо, словник у нього обмежений і він намагається створити «швидкі» нові слова.

Більшість учених (О. Гвоздєв, Г. Пауль, Ф. де Соссюр, С. Цейтлін та ін.) вважають, що провідним механізмом словотворення є аналогія. Так, К. Чуковський пояснює причину дитячих «неологізмів?- «чуттям мови»: «...у дворічних та трирічних дітей таке сильне «чуття мови», що створювані ними слова не здаються каліками чи виродками, а, навпаки, досить влучні, витончені, природні»¹.

Звісно, дитина засвоює мову під впливом дорослих, проте письмен­ник наголошує на наявності у дітей особливої словесної творчості. Він пише: «Дитина у своїй творчості копіює дорослих. Не можна думати, що вона сама створює нашу мову, змінює її граматичну будову, словни­ковий склад. Сама того не підозрюючи, вона спрямовує свої зусилля на те, щоб шляхом аналогії засвоїти створене багатьма поколіннями мов­не багатство»². Ф. Сохін, досліджуючи закономірності засвоєння дити­ною граматичної будови мови, розглядав дитяче словотворення як закономірний процес оволодіння граматикою в дитинстві. Психофізіо­логічну основу словотворення він пояснює «генералізацією відношень». граматичним стереотипом, який дитина використовує для створення нових слів.

На думку Т. Ушакової, дитяче словотворення зумовлюється аналі-тико-синтетичними процесами мислення. За допомогою мисленнєвого аналізу дитина по-своєму розчленовує слова дорослих і створює «оскол­ки» слів: ліп (ліпити), пах (запах). А з допомогою синтезу проводить «схрещування» окремих морфем у новому для них поєднанні: жука-Іиечка (жук + букашечка), пгджакет (піджак + жакет)¹.

О. Шахнарович розглядає створення неологізмів як активне твор­че ставлення дитини до мовної дійсності. Він вважає, що «дитина не копіює систему категорій дорослої мови, а створює власні категорії слів, що ґрунтуються на їх функціональних особливостях всередині її «індивідуальної» мовної системи, «системи правил, які вона для себе свідомо відкриває, функціонування в мовленні дітей «моделей - ти­пів», що утворилися на основі генералізації існуючих мовних моде­лей»².

Словотворення, на думку М. Рибникової, - це мовні граматичні помил­ки, які діти створюють самі на основі мовного чуття. І автор шкодує, що діти шкільного віку припиняють «творити» мову.

Причину дитячих інновацій С. Цейтлін убачає в особливостях самої мови. Українська і російська мови мають досить складну систему пра­вил, які керують словотворчими й формотворчими процесами. Наявність великої кількості варіативних мовленнєвих моделей ускладнює вибір дитини і призводить до того, що створене нею слово потрапляє до інно­вацій.

Як бачимо, існують різні погляди на механізм дитячого словотво­рення. Вихователю слід пам'ятати, що будь-яке словотворення - це відхилення від граматичної норми, граматична помилка, яку потрібно своєчасно виправити.

Методику виправлення помилок описали російські вчені М. Алек-сєєва, А. Бородич, О. Соловйова, В. Яшина. Вони висувають певні ви­моги щодо мовлення вихователів:

виправлення граматичних помилок у мовленні дитини має сприяти усвідомленню нею мовної норми, навчити дитину розрізняти правильне мовлення;

не слід повторювати за дитиною неправильну граматичну форму, потрібно навести їй зразок правильного мовлення й запропонувати по­вторити його. Як зразок можна використати приклад правильного мов­лення одного з дітей. У старших групах бажано залучати самих дітей до виправлення помилок;

помилки потрібно виправляти у тактовній, доброзичливій формі після заняття чи гри, коли дитина спокійна, емоційно не збуджена;

помилки слід виправляти відповідно до віку. Так, виправляючи по­милку у дітей молодшого дошкільного віку, вихователь має правильно сформулювати фразу чи речення, «Так, Олю, це добре, що в тебе багато цукерок». (Дитина сказала: цукерків.};

дітей старшого дошкільного віку слід навчати розрізняти помилки й самостійно виправляти їх, використовуючи такі прийоми: конста­тація неправильного висловлювання; наведення зразка аналогічних ви­словлювань і спонукання дитини до порівняння й правильного мов­лення;

помилки потрібно виправляти, враховуючи стан дитини й умови, в яких вона перебуває (не можна виправляти помилку, якщо дитина чи­мось зайнята);

вихователь має пам'ятати - невиправлена помилка - це ще одне підтвердження неправильних умовних граматичних зв'язків як дити-ни-мовця, так і тих, хто її слухає'.

Виправлення допущених помилок та запобігання їм нерозривно по­в'язані між собою, оскільки виправлення помилок в однієї дитини за­побігає їх появі в інших, і навпаки. Постійне виправлення помилок допомагає дітям засвоїти правильні граматичні норми. В основу цієї роботи має бути покладено усвідомлення дітьми норм вимови. Дитина повинна знати, як правильно сказати, вона має усвідомити відмінність між правильною й неправильною формою слова. Нерідко трапляють­ся випадки застосування неправильних прийомів виправлення поми­лок: вихователі зайвий раз акцентують увагу дитини на зробленій по­милці («Ти знову говориш неправильно... ось, я встав; ось, я одягнув­ся; ось, я прийшов у дошкільний заклад...»; «Вово, знову окиян7»), А потрібно було один раз сказати: «Вітю, ти сьогодні знову багато разів повторив ось; слід стежити за своїм мовленням, або просто повто­рити слово океан». При виправленні цілого речення не слід повторю­вати його неправильний варіант. Щоб навчити дітей правильно будува­ти речення або вимовляти те чи те слово, вихователь має подати зразок. Наприклад:

Дитина: Всі ляльки повлягнені спати.

Вихователь: Так, усі ляльки покладені спати.

У повсякденному житті кожна допущена помилка потребує негай­ного виправлення. Наприклад, дитина говорить: «Я приїхав транваєм». Вихователь виправляє: «Трамваєм», - і вимагає повторити. Однак під час самостійної розповіді дітей, переказу оповідання або казки не мож­на порушувати хід їхньої думки, її послідовність. Вихователь повторює слово у правильній граматичній формі або запам'ятовує помилку й після заняття проводить індивідуальну бесіду з цією дитиною. Для виправлення помилок використовують такі прийоми, як: зразок правильного мовлення, пояснення, запитання, схвалення. Правильно дібрані Й уміло використані запитання є ефективним прийомом навчання дітей граматично правильного мовлення.

Поиск по сайту: