Третій рік життя

На третьому році життя розвиток мовлення дітей продовжується у таких напрямах: розуміння мовлення дорослих, оволодіння активним мовленням, удосконалення звуковимови, засвоєння граматичної будови мови. Як стверджує Н. Аксаріна, третій рік життя є періодом найінтен-сивнімюго мовленнєвого розвитку дитини.

Розуміння мовлення. Істотно змінюється розуміння мовлення на­вколишніх людей. Дитина вже розуміє контекстне мовлення: тексти оповідань, казок у супроводі наочності. З нею можна говорити не лише про ті предмети і явища, які її оточують, а й про те, що відсутнє, про минулі й майбутні події, про дитячі почуття та переживання. Напри­клад, про те, що дитина бачила вчора в зоопарку, куди вона збирається йти завтра, які іграшки е у неї вдома, хто їх купив чи подарував, якими іграшками прикрашали ялинку, хто у неї був на дні народження. У другому півріччі діти вже можуть розуміти нескладні за сюжетом з простими словами тексти, розповіді, оповідання, казки без супроводу наочності.

Внаслідок цього істотно змінюється виховне значення мовлення до­рослих. За допомогою слова можна попередити негативні дії дитини, викликати спогади, спонукати її до певної діяльності, формувати узагаль-нювальне поняття. Проте розуміння мовлення дітьми третього року життя ще недосконале. Вихователь має працювати з дитиною над точ­ним розумінням мовлення за такими напрямами: * формувати вміння розрізнювати предмети за зовнішнім виглядом (формою, розміром, кольором);

ознайомлювати дітей з властивостями, якостями, ознаками предметів та явищ, відносинами (просторовими, часовими, місцезнаходженням) між ними;

вчити розуміти узагальнювальні поняття (меблі, одяг, іграшки); спо­нукати дітей до спогадів (про свята, ранки, вихідні дні); розуміти та впізнавати окремі дії та сюжети за картинками; розуміти зміст опо­відань, казок.

На третьому році життя швидкими темпами розвивається активне мовлення. Особливо це помітно на розширенні активного словника дитини. Проте саме в цьому віці яскраво виражені індивідуальні від­мінності в темпах збагачення словника. Напевне, саме з цієї причини відрізняється кількісна характеристика слів, що ЇЇ подають різні ав­тори.

За даними одних авторів, у дітей 2-2,5 року максимальний слов­никовий запас дорівнює 1227 слів, інших - 45 (за Ш. Бюлер). На­прикінці третього року життя у словнику дитини налічується 1000-2000 слів (за Н. Аксаріною), 1200-1500 слів (за Г. Ляміною). У слов­нику дитини третього року життя є вже усі частини мови, проте перева­жають іменники, які становлять понад 50 % від усіх слів, що їх вживає дитина.

Як зауважує В. Гербова, серед іменників 36 % - це слова, що означають назви предметів побуту, 16,5 % - назви об'єктів живої природи. Автор вказує на помилки, які допускають у вживанні іменників діти третього року життя, а саме: а) неадекватна заміна одного іменника іншим; б) за­стосування іменників-узагальнень (за формою, кольором); в) викорис­тання слів, які нічого не означають; г) вживання дієслів замість імен­ників; д) називання замість предмета його частини. Завдання вихова­теля - збагачувати активний словник дитини іменниками-назвами одя­гу, посуду, меблів, іграшок, рослин, овочів, фруктів, домашніх тварин, їхніх дитинчат та ін.

На другому місці за кількістю вживання стоять дієслова (понад ЗО %), хоч у мовленні дітей цього віку ще багато «ходових», універ­сальних дієслів (А. Іваненко). Отже, завдання вихователя - розширю­вати словник дієсловами, що означають різні дії. Іноді вживаються інші частини мови.

Усі слова, які діти засвоюють на третьому році життя, В. Гербова поділяє умовно на чотири групи:

1) слова, що означають назву предметів, дій з ними, властивості, відно­сини в найближчому оточенні;

2) слова, що означають назви збірних іменників;

3) слова, що означають назви предметів, дій, властивостей далекого оточення, але зрозумілого дітям;

4) слова різних частин мови (займенники, прислівники, частки тощо¹)-На третьому році життя виокремлюють три рівні засвоєння слів

дитиною.

I. Дитина розуміє слово, але не використовує його в активному слов­нику.

II. Дитина впізнає та називає слово (дію, якість, ознаку) лише у звичних для дитини умовах.

III. Впізнає і правильно називає слово (дію, відносини, властивості) за будь-яких умов.

У дітей цього віку значно активізується мовлення. На пропозицію дорослого «Скажи, повтори» дитина відповідає через 0,4-0,6 с (за да­ними досліджень Г. Ляміної), як і доросла людина. Відповіді після дії у дітей цього віку майже не трапляються. Після двох років у дітей спостерігається надзвичайна мовленнєва активність, яка виявляється у словотворенні, що яскраво описано К. Чуковським у книзі «Від двох до п'яти». Як різновид словотворення, дітям цього віку властива й римотворчість (добір слів, що римуються, речень), перші спроби само­стійного складання казок.

Головною формою спілкування у дітей третього року життя зали­шається діалогічне мовлення. Особливості діалогу дітей цього періоду життя досліджувала Т. Сламу-Казаку. На підставі ЇЇ даних було вста­новлено, що після двох років діалог у мовленні дітей займає 80 % і використовують вони такі форми діалогу: звертання до інших і відповіді на запитання дорослого; діалог між двома дітьми; груповий діалог (полі­лог); діалог між дорослим і дитиною.

На третьому році життя дитина звертається до дорослого у формі наказу, заборони, дозволу, скарги, заклику, наслідування. Ці форми звер­тання афективні й ситуативні. Для діалогу дітей цього віку характер­не: а) прагнення щось повідомити одне одному в наказовій формі; б) при­стосування до співрозмовника, вміння вислухати іншу дитину; в) по-черговість звернення мовця і слухача. Водночас діалог у них ще не­стійкий, його потрібно підтримувати й розвивати,

Панівною формою мовлення дітей третього року життя, за даними С. Рубінштейна і Г. Леушиної, є ситуативне мовлення. Г. Леуши-на виокремлює такі форми ситуативного мовлення дітей: а) дитина або зовсім випускає іменник, або замінює його займенником, при цьому не вказуючи, кому саме належить цей займенник; б) в одному реченні одним і тим самим займенником називаються різні об'єкти і суб'єкти; в) у мовленні переважають слова ось, цей, тут, там, потім, такий, така, які супроводжуються жестами і діями.

У другій половині року спостерігаються перші вияви контекстового мовлення. Як зауважують 3. Істоміна та Г. Леушина, ці дві форми мов­лення співіснують: у наочній ситуації панує ситуативне мовлення, за її відсутності - контекстове.

Завданням вихователя у цей період є привчати дітей розповідати сло­вами не лише про те, що вони бачать, а й про минулі події, стимулювати їх звертатись із запитаннями до дорослих, однолітків, висловлюватися про іграшки, картинки, казки; складати оповідки з двох-п'яти фраз, речень.

На третьому році життя продовжує вдосконалюватися звуковимова, більшість звуків дитина вимовляє правильно: губні, губно-зубні, перед-ньо- і задньоязикові. До 2 років 6 місяців передні піднебінно-язикові звуки ще замінюються звуком т. Іноді дитина замінює звуком т усі приголосні, спостерігається явище «татизму» (татіта - машина). Свистячі, шиплячі, сонорні звуки (р, л) дитина або зовсім випускає, або замінює іншими легшими звуками. Згідно з дослідженнями Г. Лямі-ної, за сприятливих умов виховання 30-50 % дітей наприкінці третього року життя правильно вимовляють звуки з, с, ц, ч, в, ф, й, а 10-30 % -шиплячі і звук р. Для звуковимови дітей цього віку властивою е нечіткість і загальна пом'якшеність вимови. К. Чуковський підкрес­лює неабиякий інтерес дітей третього року життя до звукового складу мовлення, захоплення звуковими (склади, рими) іграми. Письменник пояснює це явище тим, що дитина вже оволоділа вимовою звуків рідної мови, проте промовляє їх нечітко, щоб навчитися «управляти вимовою з власної волі, вона вимовляє їх знову і знову, а з метою економії сил у кожному новому звукосполученні замінює лише один звук, усі інші залишаються незмінними... виходить рима»¹.

На третьому році життя продовжується засвоєння граматики рідної мови. За О. Гвоздєвим, - це другий період засвоєння граматичної будо­ви мови (від 1 року 10 місяців до 3 років): 2 роки 1 місяць - 2 роки

3 місяці - засвоєння відмінкових закінчень; 2 роки 3 місяці - 3 роки -засвоєння службових слів.

Перші речення зі сполучниками у мовленні дитини з'являються у 2 роки 3 місяці, саме у цей період вона починає вживати і перші склад­нопідрядні речення. У 2 роки 4 місяці з'являється пряма й непряма мова, причому раніше й частіше пряма мова, яка завжди, стоїть після вказівки, кому вона належить (Вона сказала: дай мяц).

Третій етап у становленні граматичної будови мови — панування узгодження і керування. Цей етап пов'язаний з оволодінням дитиною багатослівними реченнями, сполучниками. Із 39 сполучників і сполуч­них слів до 3 років дитина вживає 15. Уже в 2 роки 4 місяці з'являють­ся сполучники І, а, то, тому що, тоді, коли; у 2 роки 10 місяців - як, тільки, щоб, де. Наприкінці третього року життя дитина оволодіває основними відмінковими формами. Із 47 відмінкових форм, що трапля­ються в дитячому мовленні від 2 до 7 років, уже до 3 років дитина використовує 39 відмінкових форм. До 3 років дитина засвоює суфікси зменшення, збільшення, пестливості. Відмінність між чоловічою й жіно­чою статтю (за С. Цейтлін) дитина засвоює до 2,5-3 років. Щоденни­кові записи О. Гвоздєва засвідчують, що його син Євген до 2 років говорив про батька в жіночому роді, а про себе - до 3 років; з 2 років

4 місяців до 2 років б місяців діти використовують у своєму мовленні багато прийменників і прикметників. Швидкі темпи засвоєння грама­тики на третьому році життя дали змогу К. Бюлеру припустити, що дитина цього віку робить у своєму житті друге «велике відкриття» -розуміє принцип рефлективних мов: морфологічні зв'язки можуть ви­ражатися шляхом зміни морфологічних частин мови.

З критикою цієї теорії виступили Л. Виготський і Д. Ельконін. Д. Ельконін вважає, що К. Бюлер занадто інтелектуалізує процес за­своєння дитиною мови. Якби навіть дитина змогла самостійно дійти такого відкриття, то воно було б «результатом процесу засвоєння і аж ніяк не могло виступити його основою»¹. Теорія К. Бюлера не пояс­нює, як дитина дійшла до самостійного розуміння флективної природи мови.

К. Ушинський, О. Гвоздєв, К. Чуковський пояснюють це явище наявністю у дітей особливого «чуття мови», яке і дає можливість швид­ко, легко й правильно користуватися правилами граматики рідної мови.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей третього року життя

У дитини віком 2 роки - 2 роки 6 місяців розширюється розумін­ня смислового змісту мовлення. Вона розуміє тексти забавлянок, вір­шів, інсценівок, казок, оповідань у супроводі наочності. Розуміє те­перішній і майбутній час, якщо те, про що йдеться, було відоме їй рані­ше. Зростає роль слова дорослого як засобу виховання. Розуміє за­питання дорослого, відповідає на його запитання окремими словами, діями. Звертається до дорослих з простими запитаннями: «Що це?», «Як?», «Де?», «Чому?». Легко повторює фрази, що чує. Словник дити­ни продовжує швидко розширюватися. Речення стають багатослівни­ми, з'являються складні речення, хоча вони ще аграматичні. Започатко­вується вживання сполучників і прийменників. Мовлення стає голов­ним засобом спілкування не лише з дорослими, а й з дітьми. Багато розмовляє в різних ситуаціях з власної ініціативи і відповідає на запитан­ня. У відповідній ситуації словом може наперед визначити свої дії та наміри.

2 роки 6 місяців - 3 роки. Дитина розуміє смисл мовлення доросло­го про події та явища, яких не було в її особистому досвіді, за винятком окремих елементів. Розуміє повідомлення, художні тексти, вірші без супроводу наочності. Легко запам'ятовує вірші й пісні. Знає напам'ять кілька народних пісень, забавлянок, віршів.

До складу словника входять усі частини мови, крім дієприслівника та прислівника. Словник дитини налічує 1200-1500 слів. З'являються запитання «Для чого?», «Коли?». Вимовляє правильно усі звуки.

Поиск по сайту: