АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Мета і завдання дошкільного закладу з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови

Читайте также:
  1. I. Навчання грамоти
  2. IV. Домашнє завдання
  3. V етап розвитку міграції робочої сили розпочався з 1980 років і триває понині. Збільшення масштабів еміграції з країн з перехідною економікою характерно для такого етапу.
  4. V. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
  5. V. Оголошення домашнього завдання.
  6. V. Оголошення домашнього завдання.
  7. VI. Домашнє завдання
  8. VIІ. ЗАВДАННЯ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛИНИ «ГОСПОДАРСЬКИЙ ПРОЦЕС»
  9. А.Тестові завдання (зберігаються на кафедрі)
  10. Авторські вірші та малі жанри для дітей
  11. Активне соціально-психологічне навчання у процесі формування професійної компетентності фахівця.
  12. Аналіз знань дітей про рослини

Науковці й практики традиційно вбачають мету навчання дітей рідної мови на етапі дошкільного дитинства у розвитку усного мовлення як засобу спілкування та пізнання довкілля. Корифеї вітчизняної методи­ки К. Ушинський і С. Русова пов'язували реалізацію головної мети з розвитку мовлення з виконанням різних вправ, складених на найкра­щому літературно-художньому матеріалі, та формуванням у дітей здат­ності зв'язко, логічно, граматично правильно висловлювати власну думку. Якщо загалом таке бачення мети роботи з формування мовлення до­шкільнят залишалося майже незмінним, то її пріоритетні напрями на певних етапах визначалися кожного разу по-іншому. Так, у. першій половині XX ст. характерним було спрямування на загальне функціо­нальне застосування мовлення як засобу спілкування і пізнання довкіл­ля. У програмах навчання і виховання дошкільників майже до середини 70-х років робота з розвитку мовлення навіть не виокремлювалася у спеціальний розділ, а розглядалася як структурний компонент загаль­ної роботи й ознайомлення з навколишнім та явищами природи. Відсутність чіткості, конкретності у формулюванні мовленнєвих зав­дань надавали процесу навчання мови формального характеру, що за­важало максимально використовувати потенціал дошкільного віку щодо опанування мовлення. Такий стан спричинювала передусім відсут­ність системи наукових досліджень із проблем розвитку мовлення до­шкільнят.

Із середини 70-х років під керівництвом відомого психолінгвіста Ф. Сохіна системно досліджувалися різні аспекти проблеми, що дало змогу визначити ще один із пріоритетних напрямів, пов'язаний із фор­муванням у дітей елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення, розвитком мовного чуття. Завдання розвитку мовлення та елементар­ного навчання дітей мови виокремились у спеціальний розділ освітньої роботи, завдяки чому вдалося досягти певного прогресу в організації роботи з формування мовлення дошкільнят. Проте характерною рисою спрямування методики тих часів була орієнтація на пріоритети розвит­ку окремих мовленнєвих умінь і навичок, які співвідносилися з основ­ними розділами мови - фонетикою, лексикою, граматикою. Головні зав­дання методики розвитку мовлення в дошкільних закладах того часу наведено на схемі 9: виховання звукової культури мовлення, розвиток словника, формування граматичної правильності мовлення, розвиток зв'язного, діалогічного й монологічного мовлення, завдання ознайом­лення дошкільнят з художньою літературою та навчання основ грамо­ти. Виокремлення завдань розвитку мовлення має умовний характер, оскільки в процесі роботи усі завдання взаємопов'язані, що зумовлюється об'єктивно існуючими зв'язками між різними одиницями мови. Розви­ваючи словниковий запас дитини, треба прагнути досягти правильної, чіткої звуко-, слововимови, засвоєння різних граматичних форм, уміння сполучати слова в речення, речення у текст. Тому принцип комплексно­го підходу до розв'язання мовленнєвих завдань є одним із провідних у дошкільній лінгводидактиці. Сучасна методика наповнює визначені на цій схемі основні змістові лінії оновленим змістом. Зауважимо лише, що останні завдання дещо випадають із загальної низки завдань. Так, ознайомлення дітей з фольклорними й літературними творами визна­чає важливий напрям виховної та освітньої роботи дошкільного закла­ду, пов'язаний із застосуванням найефективнішого засобу - художньо­го слова. Ще з часів Я. А. Коменського педагоги й батьки прагнули на найкращих зразках літературно-мовленнєвого матеріалу розвивати мовлення дітей: під впливом художнього слова збагачується словник, розвивається образність мовлення, поетичний слух, мовлсннєвотворча діяльність, відбувається формування естетичних і моральних понять. Отже, правильно сформульоване завдання розвитку мовлення засоба­ми літератури і фольклору сприяє формуванню культури мовлення,

 

 

яка не може існувати без виховання у дітей інтересу та любові до ху­дожнього слова.

Якщо всі попередні завдання стосувалися розвитку усного мовлення, то навчання дітей основ грамоти - це перехід від усного до писемного мовлення. Означений напрям має велике значення для мовленнєвого розвитку дошкільнят. Оволодіння основами грамотності стає можливим лише у разі освоєння дитиною усного мовлення, тобто має бути підготовленим усім попереднім розвитком малюка. Водночас ознайом­лення зі знаковою системою мови зумовлює її свідоме сприймання як об'єкта вивчення, позитивно впливає на якість усного мовлення, його адекватність і доречність.

У пострадянські часи, коли формування методики як науки відбува­лося під впливом людиноцентристських державних освітянських доку­ментів, дошкільна лінгводидактика, не принижуючи значення завдань, концептуально по-іншому стала підходити до визначення завдань мов­леннєвого розвитку дітей, розглядаючи їх у контексті загального роз­витку культурної особистості.

Якщо у попередні роки головна увага приділялася формуванню окремих мовленнєвих умінь і навичок на основі елементарного усві­домлення мовних явищ, то метою сучасної лінгводидактики на ета­пі дошкільного дитинства є виховання мовної особистості, тобто фор­мування особистості, яка адекватно, доречно, вільно і творчо викори­стовує мову в різних ситуаціях буття для реалізації власних мов­леннєвих завдань. Перш ніж конкретизувати означену мету, потрібно усвідомити, з яких структурних компонентів складається щодо су­часної лінгводидактики зміст процесу формування мовлення дошкіль­нят.

До структурних компонентів належать: мовленнєва компетенція як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь і навичок, що забезпечують функціонування мовлення; навчання мови, пов'язане з певним обсягом елементарних знань про мову і мовлення, що формуються на основі розвитку мовного чуття і водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, мета якого - виховання мовленнєвої культури особистості. Розгляньмо значення коленого з цих термінів.

Мовленнєва компетенція означає готовність і спроможність осо­бистості адекватно й доречно використовувати мову в конкретних си­туаціях буття (висловлювати власні думки, бажання, наміри, прохання тощо), застосовуючи при цьому як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності.

Розвиток мовлення - цілеспрямоване формування у дітей певних мовленнєвих навичок і вмінь (правильної звуковимови, доречного до­бору або сполучення слів чи інших мовних і позамовних засобів, вико­ристання слів у відповідній граматичній формі тощо), які забезпечують функціонування процесу мовлення відповідно до мовних норм.

Навчання мови передбачає засвоєння й усвідомлення дітьми норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці, та адекватне застосування знань про мовні норми у мовлен­нєвій діяльності.

Мовленнєве виховання пов'язане з вихованням у дошкільнят лю­бові, поважного ставлення до рідної мови як до скарбниці, багатющого надбання нашого народу; прагнення висловлюватися правильно, дотри­муватися культури рідної мови. Водночас йдеться про високий (відпо­відно до вікових можливостей дітей) рівень опанування мови - вихо­вання мовленнєвої культури як такої оеобистісної якості, що відобра­жає рівень загальної культури, мислення дитини. Мовленнєва культура виявляється не лише у наслідуванні норм, а й умінні свідомо обирати найдоцільніші варіанти мовленнєвої поведінки (точні у смисловому відношенні, стилістично доречні, виразні), знаходити адекватну щодо ситуації мовленнєву форму (схема 10).

Як бачимо зі схеми, триєдина мета цілеспрямованої роботи з розвит­ку мовлення дошкільників полягає у формуванні мовленнєвої компе­тенції як однієї з головних базисних характеристик особистості. Вона спрямована на активне системне застосування взаємопов'язаних педа­гогічних дій: розвитку мовлення, навчання мови та мовленнєвого вихо­вання.

Триєдина мета мовленнєвого розвитку і навчання мови на етапі до­шкільного дитинства у сучасній дошкільній лінгводидактиці запропоно­вана та науково обгрунтована російським ученим Ф. Сохіним. В Ук­раїні її конкретизували, доопрацювали, доповнили дослідники наукової школи під керівництвом академіка А. Богуш. Стрижнем системного підходу є об'єднання трьох генеральних напрямів: структурного, функ­ціонального і когнітивного.

Структурний напрям пов'язується з формуванням різних струк­турних рівнів мови.

Процес формування мовлення в дошкільному дитинстві відбувається на всіх рівнях - фонетичному, лексичному, граматичному, текстовому, оскільки дитина опановує всі основні одиниці мови: звук, слово, слово­форми, словосполучення, речення і текст. Тож зауважимо, що результатив-!сть процесу мовленнєвого розвитку забезпечує міцний взаємозв'язок Івдань виховання звукової культури мовлення, розвитку словника,

формування граматично правильного мовлення та розвитку зв'язного діалогічного й монологічного мовлення.

Функціональний, або комунікативний, напрям, спрямований на реалі­зацію комунікативної та інших функцій мови, пов'язаних з розвитком і застосуванням зв'язного мовлення, двох форм мовленнєвого спілкуван­ня - діалогу і монологу. У процесі навчання мови у дитини з'являються потреби в нових мовленнєвих засобах та нових формах побудови мов­леннєвого висловлювання. Ускладнення мовленнєвих умінь відбувається під час переходу від діалогічного до інших форм монологічного мовлення.

Когнітивний, пізнавальний напрям передбачає розвиток здібності до елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення, тобто реалізацію певною мірою інтелектуальної функції мови. Формування та функціону­вання понять неможливе поза семантикою слів, словосполучень, форму­вання та функціонування суджень, висновків - поза структурою та семантикою синтаксичних конструкцій, розгорнутих висловлювань (тексту). Водночас відбувається зворотний процес - від інтелекту до мови, що умовно можна визначити як аналіз лінгвістичної функції інте­лекту, його ролі у свідомому опануванні мови.

Змістове наповнення основних напрямів роботи з формування мов­лення дошкільнят відповідно до завдань наведено на схемі 11.

Як бачимо зі схеми, головним завданням у дошкільному віці є роз­виток зв'язного мовлення у дітей. Насамперед у процесі зв'язного мов­лення реалізується основна функція мовлення - комунікативна. Са­ме за допомогою зв'язного мовлення дитина спілкується з тими, хто іі оточує.

Якість зв'язного мовлення залежить від рівня розвитку всіх на­прямів мовлення (фонетичного, лексичного, граматичного), в ній виявляються усі досягнення дошкільника в опануванні рідного мовлення. Отже, не менш значущим е структурний напрям, пов'язаний з розвит­ком фонетичного, лексичного, граматичного напрямів мовлення,

У сучасній дошкільній лінгводидактиці особливої ваги набуває третій напрям, який безпосередньо пов'язаний з особистісним спрямуванням завдань розвитку мовлення. Якщо на попередніх етапах переважали репродуктивні способи навчання мови та розвитку мовлення, то «Базо­вий компонент дошкільної освіти>> орієнтує на активну позицію дитини у процесі опанування мови. Цілеспрямована робота з орієнтування у мовних явищах підводить дошкільника до формування елементарних мовних узагальнень, що на лексичному рівні виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на граматичному - у сфері словотвору та словотворчості, на рівні розгорнутого зв'язного висловлювання (тек­сту) - в умінні складати самостійне зв'язне висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно. Саме тому сучасна лінгводи-дактика орієнтує на широке застосування активних способів навчання, що стимулюють не лише репродукування одиниць мовлення в само­стійному висловлюванні дошкільника, а й їх продукування.

Коротко схарактеризуємо кожне із завдань, їх зміст визначається лінгвістичними поняттями та психологічними особливостями оволодін­ня мовою.

1. Виховання звукової культури мовлення зумовлюється тим, що звук - найменша одиниця мови, а розвиток сприймання мовлення і формування правильної звуковимови становлять онтогенетичне первинне завдання розвитку мовлення. Виховання звукової культури мовлення містить три підгрупи мікрозавдань:

• на основі розвитку та поступового вдосконалення органів, що беруть участь у формуванні мовлення (слуху, дихання та артикуляції), відбу­вається формування мовленнєвого слуху, правильного мовленнєво­го дихання, звуко- і слововимови, виховання орфоепічної правиль­ності мовлення;

диференціація звуків мови, формування елементарних уявлень про їх характеристики, символічне та знакове визначення їх як основи грамотності;

виховання інтонаційної виразності мовлення, свідомого оволодіння мовними (тон, тембр, наголос, сила голосу), позамовними (жести, мімі­ка, постава) та інтонаційними засобами виразності відповідно до умов та завдань спілкування.

2. Розвиток словника. У дошкільному віці традиційно центральним завданням лексичного розвитку визначалося розширення словниково­го запасу в процесі ознайомлення з довкіллям, тобто кількісне накопи­чення лексики, насамперед в активному словнику.

Проте лексичні одиниці утворюють навколо себе безліч різноманіт­них пересічених структурно-системних зв'язків - семантичні поля. Отже, людина в мовленнєвому акті оперує не окремими словами, а семантичними полями, з яких вона вибирає слово, щоб висловити свою дум­ку (В. Звягінцев). Крім кількісного росту, головною умовою свідомої будови мовлення є формування в дитини дошкільного віку розуміння семантичного значення, смислової структури слів, тобто якісне освоєн­ня лексики. Змістом цієї роботи є формування вміння добирати най­доцільніші для конкретного висловлювання слова, ознайомлення ді­тей з поняттями полісемії, антонімами і синонімами, переносними зна­ченнями слів та словосполучень (метафора, фразеологізми, образні при­слів'я). Отже, виокремимо завдання, що становлять зміст лексичної роботи:

• кількісне накопичення лексики, тобто збагачення лексичного запасу дитини;

• усвідомлення семантичного значення слів, доречне застосування їх відповідно до контексту висловлювання, тобто уточнення значення слів;

• активізація лексичного запасу.

8. Формування граматичної правильності мовлення. Завдання формування мовлення дошкільників передбачають засвоєння ними морфології, що вивчає структуру слова та граматичне значення в ме­жах слова (відмінювання за родами, числами, відмінками); словотвору (аспектів творення нових слів, функціонування й будови похідних і складних слів), синтаксису (способів поєднання слів у словосполучен­ня, порядку розташування слів, загальних властивостей речення). За­своюючи граматичні правила практичним шляхом, дитина починає розуміти смислові зв'язки, навчається правильно будувати речення та об'єднувати їх у зв'язне висловлювання.

Науковці, визнаючи стратегічне спрямування роботи з формування граматичної будови мови, зауважують, що ядро її у засвоєнні дітьми мовних узагальнень, яке має відбуватися не шляхом наслідування мов­них зразків педагога, а насамперед завдяки власним продуктивним діям, активній мовленнєвій практиці.

4. Розвиток зв'язного мовлення передбачає формування діалогіч­ного і монологічного мовлення. Упродовж багатьох років у методиці обговорювалося питання: навчати чи не навчати дітей діалогічного мов­лення, адже за своєю природою воно входить у життя дитини з перших годин її життя. Спілкуючись з тими, хто його оточує, малюк мимоволі навчається слухати і розуміти звертання іншої людини, ставити запитання, підтримувати розмову. Сучасна методика розглядає поняття діалогіч­не мовлення не ізольовано, а в контексті поняття комунікація, яке містить не тільки мовленнєвий, а й психологічний, соціально-культурний аспекти. У процесі формування діалогічного мовлення потрібно реалізовувати такі завдання:

• навчати дітей презентувати себе оточенню та розуміти комунікатив­ну поведінку співрозмовника (його стан, настрій, наміри) за допомо­гою мовних, позамовних та інтонаційних засобів виразності;

ознайомлювати дітей з основними правилами мовленнєвого етикету та виховувати якості культурного співрозмовника (повагу до людини, стриманість, толерантне ставлення позиції до іншого); розвивати вміння вести діалог: ставити запитання, відповідати по суті поставленого запитання, підтримувати розмову; розвивати вміння творчо використовувати комунікативні еталони (привітання, прощання, вибачення, прохання, відмови тощо) відпо­відно до конкретної ситуації.

Розвиток зв'язного монологічного мовлення передбачає: Іавчання дітей переказу текстів;

оволодіння різними видами розповіді (описом, повідомленням, мірку­ванням) на основі елементарних уявлень про структуру, функціо­нальне призначення тексту, засоби образності;

• формування якостей самостійного зв'язного висловлювання: ціль­ності, змістовності, логічної послідовності, образності, креативності. 5. Формування елементарного усвідомлення явищ мови і мов­лення. Процес оволодіння мовою, за Ф. Сохіним, характеризується не лише відтворенням зразків мовлення дорослих на основі наслідування та інтуїтивного засвоєння мовних засобів і норм, а й передусім розвит­ком мовних узагальнень та елементарного усвідомлення мовних явищ. Засвоєння мови дітьми - це не просте ознайомлення зі словами і за­кладання їх у пам'ять, а розвиток мовної здібності, здатність миттє­во актуалізувати потрібні слова, доречні саме в конкретній ситуації. Отже, виокремлюючи означене завдання, слід зауважити, що цілеспря­мована робота з розвитку мовлення дітей має відбуватися на іншому, вищому рівні, тобто не зводитися тільки до уподобання дітьми мовлен­нєвого зразка педагога, а спрямовуватися на розвиток мовного чуття, мовної здібності дошкільника. В різних формах роботи з розвитку мовлення та її напрямах треба створювати умови для самостійних спо­стережень дітей над мовою, для саморозвитку мовлення, здійснення кон­тролю і самоконтролю над висловлюваннями.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)