Принципи господарського судочинства

Термін "принцип" у перекладі з латинської означає "основа, база, засади". Принципи визначають основні засади права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також правового статусу учасників судового процесу. Зміст принципів закріплюється у відповідних правових нормах. З розвитком держави і права принципи розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства. З огляду на це у юридичній літературі принципи господарського судочинства визначають як основні правила діяльності господарського суду, основну базу, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства.

Зміст цих принципів виражений й закріплений у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" та Господарському процесуальному кодексі України. Кожний з цих принципів знаходить своє закріплення та вираження, як правило, не в одній, а в кількох правових нормах, і найчастіше в процесуальних, які характеризують зміст цього принципу. Тому для правильного розуміння змісту певного принципу потрібно проаналізувати всі правові норми, у яких відображені основні положення господарського судочинства[4].

У законодавстві принцип виражає в загальній формі об'єктивно обумовлену вимогу до учасників суспільних відносин, яка служить засобом самообмеження державної влади й системи управління з метою досягнення цілей правового регулювання.

Отже, виконання завдань господарського судочинства залежить від правильного застосування господарським судом норм матеріального й процесуального права.

Проблему принципів господарського судочинства відносять до однієї з центральних, які досліджувалися наукою господарського (раніше – арбітражного) процесу. У юридичній літературі висловлюються різні думки щодо поняття, кількості, класифікації, назви та змісту принципів господарського процесу як основних положень, що у своїй сукупності характеризують найсуттєвіші риси процесу, а також зміст і призначення його основних інститутів[5].

Під принципами господарського процесу розуміють основні засади (загальні керівні положення), що визначають характер організації господарського суду та його діяльності щодо здійснення правосуддя в господарських відносинах[6].

Проте багато вчених під принципами господарського процесу розуміють закріплені в законодавстві загальні керівні положення про господарські суди, що відображають найбільш важливі якісні особливості цієї процесуальної системи, визначають сутність і призначення всіх її основних інститутів і правил судового розгляду спорів[7].

За своєю юридичною природою принципи господарського процесу є нормами права, які відрізняються від звичайних норм більш загальним характером.

Принципи знаходять свій вияв і реалізацію у всій діяльності господарських судів, на всіх етапах господарського процесу. Вони регулюють найбільш важливі сторони правозастосовчої діяльності господарських судів. Тому дійсний зміст кожного з цих принципів та їх значення можуть бути розкриті лише в результаті аналізу відповідних норм законодавства про господарські суди та практику їх застосування.

У той самий час правильне уявлення про сутність і зміст кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому допомагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил господарського процесу та відповідно обґрунтованого застосування їх на практиці.

Знання принципів забезпечує системний аналіз норм чинного господарського процесуального законодавства. Вони є відправними пунктами при тлумаченні процесуальних норм із недостатньо визначеним змістом, при виправленні недоліків у праві, дозволяють знайти правильне вирішення того чи іншого процесуального питання, якщо в чинному законодавстві відсутня відповідна норма.

Принципи також є орієнтиром у нормотворчій діяльності: вони визначають основні напрямки, перспективи розвитку господарського судочинства, служать критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій щодо змін та доповнень до чинного законодавства.

На нашу думку, заслуговує на увагу запропонований В. Ф. Тараненко, поділ принципів залежно від об'єкта регулювання на дві групи:

1) принципи, які визначають організацію та устрій господарського суду (організаційні принципи);

2) принципи, які регулюють діяльність господарського суду (функціональні принципи)[8].

До організаційних принципівналежать:

1. Принцип призначення суддів господарських судів вищими виключно Президентом України. Судді призначаються на посаду Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції впродовж тридцяти днів із дня отримання такого подання в порядку, встановленому Законом України " Про судоустрій і статус суддів ". Перше призначення на посаду судді здійснюється Президентом України строком на п'ять років.

2. Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Відповідно до ст. 4 – 6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що належить до підсудності цих судів, залежно від категорії й складності справи може бути розглянута судом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами, а саме колегією у складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України – колегією суддів у складі трьох суддів або більшої непарної їх кількості.

3. Принцип самостійності судів, незалежності недоторканності суддів і підлягання їх тільки законові. Цей принцип закріплений у ст. 129 Конституції України та в ст. 6, 47, 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року.

Згідно зі ст. 6 зазначеного закону суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

Відповідно до ст. 47 закону суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участі судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає недоторканність суддів. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником.

Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи вилучення, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, вилучення його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

4. Принцип мови судочинства. У загальному вигляді цей принцип закріплений у Конституції України, ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та в ст. 3 ГПК України, відповідно до норм яких судочинство здійснюється державною мовою. Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

У судах поряд із державною можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" у порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

5. Принцип гласності й відкритості господарського процесу. Цей принцип закріплений у п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України і в подальшому його розвинуто в ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до ст. 4 - 4 ГПК України розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам про охорону державної, комерційної чи банківської таємниці, або коли одна зі сторін обґрунтовано вимагає конфіденційного розгляду справи і подає відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Наявність хоча б однієї з цих ознак тягне за собою обмеження дії принципу гласності. Про розгляд справи на закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Судовий процес фіксується технічними засобами й відображається у протоколі судового засідання.

Проте, на думку В. С. Щербини, якщо щодо державної, комерційної чи банківської таємниці, дотримання якої забезпечується державою шляхом відповідного правового регулювання, такі обмеження є цілком зрозумілими й виправданими, то ще одна ознака – наявність обґрунтованих заперечень однієї чи обох сторін – суперечить принципу гласності і зводить нанівець його значення. Суб'єктивний характер, невизначеність цього критерію ускладнюють його застосування на практиці, тому від нього, на думку автора, варто було б відмовитися[9].

До функціональних принципів належать такі:

1. Принцип законності –є конституційним принципом, оскільки в ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначається, що органи державної влади (до яких належить і господарський суд) зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, передбачений Конституцією й законами України. Принцип законності як основну засаду судочинства встановлено також і в п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України. Законність у судочинстві має свої специфічні риси, обумовлені завданнями й засобами правосуддя. Завдання полягає в гарантуванні незалежності, недоторканності суддів (ст. 126 Конституції України, ст. 47,48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») і їх підкоренні тільки закону, а також забезпеченні умов, виключаючи сторонній вплив на суддів. Засобом правосуддя є принцип здійснення правосуддя в точній відповідності до законів. Особливості дії принципу законності в господарському судочинстві полягають передусім у зобов'язанні:

- розглядати всі спори, неухильно дотримуючись господарько-процесуальних норм;

- вирішувати господарські спори та інші віднесені до компетенції господарських судів питання в чіткій відповідності до закону та інших нормативних актів, які регулюють спірні відносини. Причому господарський суд має право визнати недійсним повністю або у відповідній частині договір, який суперечить законодавству, а також відмовити в задоволенні вимог сторін, якщо вони ґрунтуються на акті органів державного управління, який не відповідає чинному законодавству.

Важливою гарантією забезпечення цього принципу є те, що рішення, постанови, ухвали господарського суду можуть бути перевірені в апеляційному та касаційному порядку за заявою сторони, за поданням прокурора, як це передбачено ГПК України. Керуючись принципом законності, господарські суди вивчають і узагальнюють господарську судову практику, вносять про­позиції щодо вдосконалення законодавства. Вищий господарський суд України з метою забезпечення однакового вирішення спорів і жорсткого додержання законів дає керівні роз’яснення.

2. Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплений у п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 - 2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, та в розділі IV ГПК України (зокрема, ч. 1 ст. 22 установлює, що сторони користуються рівними процесуальними правами). Останнє положення означає, що закон установлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Реалізація зазначеного принципу передбачає, що, по-перше, суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх учасників однаковою мірою, безвідносно до того, між якими сторонами розглядається спір; по-друге, правовий статус учасників господарського процесу визначається лише процесуальними положеннями.

Будучи обумовленим демократизмом процесуальної форми, принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на іншу, обмеження будь-чиїх процесуальних прав. Це дозволяє сторонам вчиняти встановлені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права й виконувати покладені на них обов’язки.

3. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до цього принципу сторонам у господарському процесі забезпечуються широкі можливості в обстоюванні зайнятих ними в спорі позицій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунтовують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвердження цих фактів. Вони мають право знати аргументи, вимоги і заперечення іншого учасника спору, знайомитися з матеріалами справи, висловлювати з їх приводу свої аргументи, брати участь в обговоренні зібраних у справі доказів, їх перевірці, заявляти у зв’язку з цим різні клопотання, ставити одне одному та іншим учасникам процесу запитання.

Цей принцип закріплений у п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України (змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їх переконливості) та в ст. 4 - 3 ГПК України. З метою забезпечення реалізації цього принципу ч. 3 ст. 4 - 3 ГПК України передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства.

Зазначений принцип тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Засади змагальності передбачають:

- залежність дій суду від вимог позивача й заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі вимог, заявлених сторонами;

- можливість вільного використання засобів доказування;

- право кожної сторони доводити факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення;

- можливість надання сторонами додаткових доказів на пропозицію господарського суду.

Принцип змагальності діє на всіх стадіях господарського процесу.

Однак, визначаючи закріплення цього принципу як позитивне й прогресивне явище, слід відзначити непослідовність законодавця у вирішенні цього питання, яку можна пояснити недоліками законодавчої техніки. У класичному розумінні принцип змагальності означає, що суд не повинен зі своєї ініціативи збирати докази на користь тієї чи іншої сторони у разі, коли доказів, наданих сторонами, недостатньо для вирішення спору, а має розглядати справу за наявними доказами. Проте ст. 38 ГПК України зобов'язує суд витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи й матеріали, необхідні для вирішення спору. Очевидно, що витребування подібних доказів є можливим лише за клопотанням сторін у випадках, коли сторони з різних причин неспроможні подати ті чи інші докази. Витребування доказів може мати місце за ініціативою сторін або прокурора, але не з ініціативи господарського суду.

4. Принцип об'єктивної істини. Цей принцип означає вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін. Відповідно до цього принципу кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України). Спрямованою на запобігання можливій упередженості судді чи іншого недобросовісного ставлення до розгляду справи є норма щодо відводу судді, за якою суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості (ч. 1 ст. 20 ГПК України). На реалізацію цього принципу спрямовані й інші правові інститути і норми ГПК України: перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами та перегляд їх в апеляційному і касаційному порядку; право господарського суду виходити за межі заявлених вимог тощо.

5. Принцип диспозитивності. Цей принцип прямо не закріплений у законодавстві, хоча його дія в господарському процесі не викликає сумнівів і заперечень. Він полягає в можливості для учасників господарського процесу і в першу чергу сторін розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, активно впливати на процес із метою захисту своїх прав і інтересів. Так, позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково чи не визнати його взагалі. Особливістю дії цього принципу в господарському процесі є його певна обмеженість, зумовлена тим, що господарські спори, які вирішуються господарським судом, частково зачіпають не лише приватноправові, а й публічно-правові інтереси. Тому господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси (ч. 6 ст. 22 ГПК України).

6. Принцип солідарності господарських інтересів сторін. Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що окремі категорії спорів, які визначені ч. 1, 3 ст. 5 цього Кодексу, можуть бути передані на розгляд господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

7. Принцип обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду. Цей принцип сформульовано в ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

8. Принцип оперативності. Цей принцип характеризує діяльність господарського суду як судового органу, спроможного в короткі, визначені Господарським процесуальним кодексом України строки відновити порушені контрагентами права суб'єктів господарювання. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб при вирішенні справи в господарському суді найбільш повно, доцільно та своєчасно використовувати всі встановлені законом засоби для правильного й швидкого вирішення спору та усунення недоліків у господарській діяльності, які виявлені при розгляді справи. Значення цього принципу полягає в тому, що в поєднанні та взаємодії з іншими принципами він забезпечує правильне й своєчасне вирішення господарським судом своїх завдань у короткі строки при мінімальному витрачанні коштів як господарського суду, так і учасників спору.

9. Принцип безперервності судового розгляду. Судове засідання з кожної справи має відбуватися безперервно. До закінчення розгляду розпочатої справи або до відкладення її розгляду суд не повинен розглядати інші справи. Якщо у ході судового розгляду виникає необхідність відкласти або призупинити розгляд справи, має бути розпочате нове засідання.

Безперервність у розгляді однієї судової справи має певне значення для формування внутрішнього суддівського переконання, забезпечує врахування судом усіх обставин справи та цілісність вражень суду від матеріалів справи, зосереджує увагу суддів тільки на одній справі та її обставинах.

Поиск по сайту: