Принципи виховання

2. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ ЯК ЗМІСТ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ. СТРУКТУРА ЗМІСТУ ВИХОВАННЯ.

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату і корекції.

Мета виховання: формування моральних якостей особистості (чесність, правдивість, доброта, відповідальність, прагнення до визнання тощо).

Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки.

Процес виховання – динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми.

Система актуальних виховних завдань розкривається через конкретні характеристики основних напрямів виховання.

Національне виховання – історично зумовлена і створена в народі сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності молодого покоління, у процесі якої засвоюють духовну і матеріальну культуру нації, формується національна свідомість і досягають духовної єдності поколінь.

Розумове виховання – цілеспрямоване й систематичне управління розвитком розуму і пізнавальних здібностей через пробудження зацікавлення та інтелектуальної діяльності, озброєння знаннями, методами їх набуття і використання на практиці, розвиток культури розумової праці.

Моральне виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, спрямована на формування у студентів стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. У письмовій традиції людства основні постулати моральної поведінки людини представлено в Біблії та Корані.

Естетичне виховання – цілеспрямоване формування естетичних смаків та ідеалів особистості, розвиток її здібностей естетичного сприймання явищ дійсності і предметів мистецтва, а також до самостійної творчості в галузі мистецтва.

Фізичне виховання – цілеспрямоване й систематичне управління формуванням фізичного і психічного здоров'я особистості.

Трудове виховання – цілеспрямований процес формування творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря своєї Батьківщини і під впливом соціального середовища, і в процесі трудового навчання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та вмінь професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин, гордості за свою професію.

Екологічне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування у студентів екологічної культури.

Економічне виховання спрямоване на вироблення у студентів економічного мислення, бережливого ставлення до індивідуальної, колективної і суспільної власності, умінь застосовувати здобуті економічні знання у повсякденному житті та діяльності.

Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки.

Антинаркогенне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування у молоді несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків), подолання звичок до вживання цих речовин у тих молодих людей, яким вони притаманні.

Види виховання за принципом змістового різноманіття виховних цілей і способів їх досягнення:

§ сімейне,

§ шкільне,

§ позашкільне

§ конфесійне (релігійне),

§ виховання за місцем проживання (общинне),

§ виховання в дитячих, юнацьких організаціях і в спеціалізованих освітніх установах (дитячих будинках, школах-інтернатах).

3. ПОНЯТТЯ ПРИНЦИПІВ ТА ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ ОСВІТНІМИ СИСТЕМАМИ

Принцип – це основне, вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки ідеології тощо.

Загальні принципи управління освітніми системами:

· демократизації і гуманізації управління;

· системності і цілісності в управлінні;

· раціональне поєднання централізації і децентралізації;

· науковості;

· цілеспрямованості;

· оптимізації;

· об’єктивності;

· єдності колегіальності з персональною відповідальністю;

· оперативності, конкретності і діловитості;

· ініціативності й активності.

Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління.

Виділяють такі функції управління:

за належністю до сфер діяльності - спеціальні, а за етапами управління – загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об’єкту управління, а спеціальні – це посадові функціональні обов’язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.)

Виділяють такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз.

4. ОЗНАКИ ЯКОСТІ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК ТА ЇХ ДІАГНОСТИКА.

Контроль знань у педагогічній літературі називають своєрідним методом навчання, що виконує різноманітні функції, серед яких:

1. Навчальна функція полягає, у забезпеченні зворотного зв'язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчання.

2. Діагностuчна функція аналізу й оцінки знань, умінь та навичок передбачає виявлення прогалин у знаннях учнів, процес учіння має форму концентричної спіралі.

3.Стимулююча функція аналізу й оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється у бажанні кожної особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної.

5. Контролююча (учитель отримує зворотній зв'язок, визначає, як узагалі засвоюється навчальний матеріал,чи оптимально підібрані форми, методи й прийоми навчання).

6. Розвиваюча – в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння І узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, пам'ять, уява, увага;

7. Оцінювальна – об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;

8. Управлінська – на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.

А.М. Алексюк і Ю.К. Бабанський пропонують дотримуватися таких принципів контролю:

· індивідуальності (за стилем і формами) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь;

· систематичності і регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій;

· урізноманітнення видів і форм контролю;

· всеосяжності, що передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;

· об'єктивності перевірок та оцінювання;

· диференційованості контролю та оцінювання;

· єдності вимого до контролю;

· гуманності контролю.

Поиск по сайту: