Види навчання

1. Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій.

2. Програмоване навчання. Основним його принципом е передавання змісту навчального матеріалу невеликими логічно завершеними частинами.

3. Проблемне навчання передбачає послідовні й ціле­спрямовані пізнавальні завдання, які учні розв'язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним.

4. Комп'ютерне навчання. Можливості цього виду навчання великі, зокрема подача інформації, управління перебігом навчання, контроль і корекція результатів, виконання тренувальних вправ, накопичення даних про розвиток навчального процесу.

2. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Метод – це головний інструмент педагогічної діяльності, лише з його допомогою виробляється продукт навчання, здійснюється взаємодія вчителя й учнів.

Методи навчання поділяються на загальні та спеціальні. Загальні застосовуються у школі при вивченні різних навчальних предметів; спеціальні - під час вивчення окремих дисциплін.

Сукупність методів викладання того чи іншого предмета є методикою викладання.

Методика навчального предмета – це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмета. До змісту методики як часткової дидактики входять:

§ установлення пізнавального й виховного значення даного навчального предмета та його місця в системі освіти;

§ визначення завдань вивчення даного предмета (дисципліни) та його змісту;

§ вироблення відповідно до завдань і змісту навчання методів, методичних засобів та організаційних форм навчання.

Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система. Дидактами розроблено десятки класифікацій методів навчання. Поширеними і визнаними класифікаціями методів навчання до 70-х років XX століття були такі:

- за рівнем активності учнів: методи пасивні й активні (Є.Я.Голант);

- за джерелом одержаних знань: словесні, наочні, практичні (С.І.Петровський, Є.Я. Голант, Д.О. Лоркіпанідзе);

- за дидактичними цілями: методи набуття нових знань, формування умінь і навичок та застосування знань на практиці; перевірки й оцінки знань, умінь і навичок (М.О.Данілов, Б.П.Єсіпов).

У 80-х р. розробка загальнодидактичних методів навчання здійснювалася у поєднанні з активним розвитком теорії змісту освіти, кожний структурний компонент якого, відображаючи культуру суспільства (знання, вміння, навички; досвід творчої діяльності; досвід ставлень особистості), мас, як відомо, різні функції та різні рівні засвоєння: усвідомлене сприймання, осмислення, запам'ятовування і відтворення; застосування за зразком або у подібній ситуації, творче застосування знань і способів діяльності.

Відповідно до цього була створена класифікація методів навчання за рівнем включеності у продуктивну (творчу) діяльність – М.М. Скаткін, І.Я. Лернер. Залежно від рівня включеності учнів у продуктивну творчу діяльність, зростання ступеня самостійності учнів до класифікації віднесені такі методи:

§ пояснювально-ілюстративний,

§ репродуктивний,

§ проблемного викладу,

§ частково-пошуковий,

§ дослідницький.

Ці методи відповідають різним рівням самостійної пізнавальної діяльності учнів.

Серед відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація методів навчання Ю. К. Бабанського:

1.Методи організації навчально-пізнавальної діяльності – словесні, наочні, практичні; індуктивні, дедуктивні, метод аналогій; проблемно-пошуковий, евристичний, дослідницький, репродуктивні методи (інструктаж, пояснення, тренування); самостійна робота з книгою, з приладами та ін.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності: пізнавальні ігри, навчальні дискусії, методи заохочення й осудження в учінні, висунення навчальних вимог.

3. Методи контролю й самоконтролю: усний і письмовий контроль, лабораторний, машинний контроль, методи самоконтролю.

У педагогічній літературі відомі підходи до класифікації методів, коли одночасно враховуються дві або й три ознаки:

· комунікативний метод, метою якого є засвоєння готових знань шляхом повідомлення нового матеріалу - бесіда, робота з текстом, оцінка роботи;

· пізнавальний метод, мета - сприймання, осмислення і запам'ятовування нового матеріалу;

· перетворювальний метод, мета - засвоєння і творче застосування умінь і навичок;

· систематизуючий метод, мета - узагальнення і систематизація знань;

· контрольний, мета - виявлення якості засвоєння знань, умінь і навичок і їх корекція.

Н.М. Верзілін запропонував класифікацію методів за джерелом знань і логікою навчального процесу, А. М. Алексюк - за джерелом знань і рівнем самостійності учнів у навчанні, В. Ф. Паламарчук і В. І. Паламарчук - за джерелом знань, рівнем пізнавальної активності і самостійності учнів, логічним шляхом навчального пізнання.

Класифікація за А. В. Хуторським включає три групи методів, які забезпечують продуктивну особистісно орієнтовану освіту:

- Когнітивні методи навчання (методи навчального пізнання): методи емпатії (вживання), смислового бачення, образного бачення, символічного бачення, евристичних запитань, порівняння, евристичного спостереження, фактів, дослідження, конструювання понять, конструювання правил, гіпотез, прогнозування, помилок, конструювання теорій.

- Креативні методи навчання (методи зорієнтовані на створення учнями власних освітніх продуктів) – придумування, "Якби...", уявної картини, гіперболізації, аглютинації, "мозковий штурм", сінектики, морфологічного ящика, інверсії.

- Методи організації учіння (поділяються на методи учнів, учителів і керівників освіти). Методи учнів – це метод навчального цілепокладання, учнівського планування, створення учнівських освітніх програм, нормотворчості, самоорганізації навчання, взаємонавчання, рецензій, контролю, рефлексії, самооцінки.

3. СТРУКТУРА І КОМПОНЕНТИ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ.

Процес – сукупність послідовних дій для досягнення будь-якого результату.

Процес навчання – поняття, що відображає суттєві ознаки навчання і характеризує його модель (внутрішню будову).

Навчальний процес – поняття, що відображає узагальнені відмінності (час, конкретні умови) в протіканні навчання в різних типах освітніх установ.

Основна функція вчителя (викладача) у навчанні полягає в організації пізнавальної діяльності учнів. Тому навчання можна визначити також як управління пізнавальною і практичною діяльністю учнів, внаслідок якої в них формуються певні знання, уміння і навички, розвиваються здібності (М.І. Сметанський).

Складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий (форми, методи), контрольно-регулювальний, оцінювально-результативний. Ці компоненти характеризують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів (від постановки цілей до досягнення результатів навчання).

1) Цільовий компонент – усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми, урахування особливостей учнів класу.

2) Стимулююче-мотиваційний компонент – використання системи прийомів із стимулювання в дітей зацікавленості, потреби у вирішенні поставлених перед ними навчальних завдань. Стимулювання повинно породжувати внутрішній процес виникнення в учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх етапах.

3) Змістовий компонент – визначається навчальною програмою і підручниками. Зміст конкретизується вчителем з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей учнів.

4) Операційно-дійовий компонент відображає процесуальну суть навчання і реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння.

5) Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль викладача за ходом вирішення поставлених завдань і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків й екзаменів, опитування.

6) Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінку педагогами і самооцінку учнями досягнутих в процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх навчально-виховним завданням, знаходження причин тих чи інших прогалин в знаннях учнів.

Всі компоненти навчального процесу взаємопов’язані. Мета потребує конкретизації у завданнях, вона визначає зміст; ціль і зміст потребують певних методів, засобів і форм стимулювання й організації.

4. ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ. ВИДИ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА.

Поняття «педагогічна технологія» нині має понад триста визначень, залежно від того, як науковці уявляють структуру й складові навчально-виховного процесу.

Технологія – грецьке слово за походженням (tehne – «мистецтво», «ремесло», «наука», logos – «поняття», «вчення») – форма реалізації людського інтелекту, сфокусованого на розв’язанні суттєвих проблем буття. У словниках іншомовних слів: технологія – «сукупність знань про способи й засоби здійснення виробничих процесів».

Поиск по сайту: