Характеристика впливу фінансування соціальної сфери на соціально-економічний розвиток суспільства

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

Характеристика впливу фінансування соціальної сфери на соціально-економічний розвиток суспільства

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченого суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту – взаємопов'язані процеси. Соціальна сфера і економіка поєднані як причина і наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі розвитку.

В умовах розвитку ринкової економіки з приватною власністю, розвитку конкуренції й підприємництва гостро постає проблема соціального захисту населення, особливо при розшаруванні суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постає проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення. Недивно, що протягом останніх років питання соціальної орієнтації бюджетної політики в Україні є надзвичайно поширеним для урядовців. Дійсно, номінальні обсяги асигнувань, що спрямовуються на розвиток соціальної сфери, з кожним роком зростають, але водночас, нажаль, структурні показники, що характеризують окремі соціальні видатки не засвідчують однозначно позитивної динаміки. Більш того, соціально-економічний стан України визначається як нестабільний.

Сучасна система соціальних виплат в Україні не дозволяє певною мірою справедливо перерозподіляти ресурси на користь громадян, які найбільш потребують соціальної підтримки. Це призводить до розмивання відповідальності та дисбалансу між обов’язковими соціальними видатками та їх фінансуванням. Реформа системи соціальних виплат повинна раціоналізувати використання коштів шляхом перерозподілу їх на користь найбільш нужденних, адаптувати систему соціальних виплат до нових соціально-економічних умов, привести соціальні обов’язки держави у відповідність до її фінансово-економічних можливостей.

Тому в умовах соціально-економічної кризи надзвичайно актуальною є проблема ефективності фінансування соціальних виплат.

Спираючись на досвід розвинених країн, доцільним при оцінці ефективності соціальних виплат є застосування наступних критеріїв:

· значущість (суттєвість, достатність) соціальних виплат у забезпеченні захисту від відповідних соціальних ризиків;

· своєчасність та повнота одержання соціальних виплат;

· доступність та якість соціальних виплат.

Щодо значущості соціальних виплат, то мова йдеться про те, наскільки вони є результативними з точки зору збереження доходів населення в цілому. В усіх країнах з ринковою економікою діють механізми державного перерозподілу грошових доходів, тому прийнято розрізняти первинні та наявні грошові доходи домогосподарств (населення). Первинні доходи формуються в результаті ринкових угод – продажу чинників виробництва та товарів. Відповідно, вони формуються за рахунок заробітної плати найманих працівників (винагорода за працю як чинник виробництва), доходів від власності, підприємницького доходу, доходів від самозайнятості. А от далі вступають в дію механізми державного перерозподілу доходів. Всі соціальні виплати додаються до первинних доходів домогосподарств і вже з цієї суми сплачуються прибуткові податки та податки на майно, соціальні внески. В результаті залишається наявний доход домогосподарства. Саме в межах цього доходу і оцінюється значущість соціальних виплат – яку частку вони становлять, як це корелюється з визначеною межею бідності, іншими соціальними стандартами тощо.

Даний критерій оцінюється, як правило, в системі двох показників:

1 - відносний показник ступеня фінансової автономії сім’ї (далі СФАС) – співвідношення середнього розміру виплати, що виділяється на домогосподарство, до середньої суми витрат цього домогосподарства на споживання;

2 – абсолютний показник ступеня фінансової спроможності сім’ї (далі СФСС) – динаміка накопичень домогосподарства.

Якщо 1-й показник СФАС утримується в межах від 0,4 до 1 протягом трьох років поспіль, а тим більше перевищує одиницю, це означає, що домогосподарство живе переважно за рахунок соціальних виплат. Проте таке твердження можливе лише у системному зв’язку з оцінкою 2-го показника – СФСС. Якщо СФСС протягом даного періоду зростає та перевищує визначену суму, отже, домогосподарство одержує соціальні виплати незаслужено, суспільні кошти витрачаються нераціонально. Коливання показника СФАС в межах від 0,4 до 0, при зростанні показника СФСС, слід вважати позитивним результатом надання соціальних виплат.

Визначення та регулювання масштабів соціальних виплат населенню та оцінка ефективності їх фінансових потоків передбачають створення адекватної контрольно-регулятивної системи та умов для зростання базової доходності домогосподарств. Система контролю функціонування системи соціальних виплат населенню має включати діяльність спеціальних інститутів, спрямовану на постійний аналіз та моніторинг результативності соціальних витрат, перевірку своєчасності та законності надання виплат, фактичної нужденності одержувачів. Вирішення цих важливих соціально-економічних завдань потребує регулярного отримання та аналізу повної, достовірної, науково-обґрунтованої та своєчасної офіційної статистичної інформації. Висока якість відповідної інформації обумовлює вірну оцінку ефективності та раціональності соціальних виплат. Необхідною також є кодифікація всіх рішень щодо надання населенню соціальних виплат.

Окремою проблемою є розробка ефективного комплексу механізмів фінансового забезпечення соціальних виплат населенню. В цьому контексті можна визначити такі пріоритетні напрями: створення єдиної нормативної бази заходів соціальної підтримки; розробка та реалізація відповідних концептуальних підходів та порядку соціальних виплат на основі нужденності, добровільності, персоніфікації; запровадження жорсткого фінансового контролю соціальних виплат.

До основних чинників, що негативно впливають на ефективність забезпечення соціальних виплат населенню, відносяться: відсутність достовірної оцінки потреб одержувачів та інституту соціального аудиту; нерівномірність розподілу соціальних видатків за регіональною ознакою; низька результативність заходів державної соціальної підтримки та нерозвиненість її корпоративних форм; ігнорування принципу нужденності.

Досліджувана проблема невід’ємно пов’язана з повним переходом на принцип нужденності в наданні соціальних виплат. Однак для цього необхідно провести низку заходів, підготувати необхідні умови.

По-перше, загальною необхідною умовою є суттєве підвищення соціальних виплат з метою підвищення базового рівня доходності за визначених конкретних параметрах нужденності домогосподарств. В першу чергу це стосується не грошових форм соціальної підтримки, тобто є передумовою відміни пільг та запровадження грошової форми підтримки населення.

По-друге, слід відмовитися від довічних соціальних трансфертів за заслуги. Такого роду виплати можуть мати одноразовий характер у вигляді разової грошової винагороди. Витрати держави на соціальні виплати мають спрямовуватися на підтримку виключно нужденної частини населення, що визначається за критерієм фінансової спроможності.

По-третє, перехід на принцип нужденності потребує нових підходів до формування соціальних стандартів та гарантій, на базі яких і відбувається розрахунок відповідних соціальних виплат, це потребує врахування існуючих міжнародних норм в цій галузі, які спрямовані не лише на підтримку фізіологічного виживання особи, а на збереження і розвиток людського капіталу.

По-четверте, принцип нужденності передбачає поділ населення на дві категорії: фінансово спроможних та фінансово неспроможних. Така диференціація домогосподарств необхідна також для побудови ефективної системи фінансування соціальних виплат. Перша категорія не лише не потребує соціальних виплат, а й повинна бути активно залучена до процесу фінансування соціальної підтримки нужденних. Друга категорія включає громадян, доходи яких внаслідок певних соціальних ризиків є нижчими за встановлені у суспільстві мінімально припустимі норми доходів (межа бідності, прожитковий мінімум тощо). Дану категорію поділяють ще на три групи: гостро нужденні, нужденні, тимчасово нужденні. В залежності від даної диференціації мають визначатися відповідно диференційовані суми соціальних трансфертів.

Окрім принципу нужденності в основу забезпечення ефективності системи соціальних виплат доцільно включити:

- принцип добровільності (особиста згода, що підтверджується заявою громадянина про одержання соціальних виплат);

- субсидіарний принцип (до розміру соціальної виплати включається самостійний доход особи плюс державна субсидія, до сумарного доходу в межах відповідної мінімальної норми доходу);

- принцип централізованого та децентралізованого фінансування соціальних виплат (соціальні програми необхідно формувати на базі державного та приватного партнерства);

- принцип персоніфікації соціальних виплат (соціальний трансферт має надходити особі на персональний банківський рахунок).

Таким чином, з точки зору підвищення ефективності сучасні системи соціальних виплат мають забезпечувати:

- відповідність соціальних виплат, що надаються, переліку, характеру та рівню соціальних ризиків, від яких вони захищають;

- мінімальну достатність соціальних виплат при відшкодуванні втрат, що виникають внаслідок дії різних соціальних ризиків;

- своєчасність надання та одержання соціальних виплат;

- доступність соціальних виплат, збереження законних прав на їх одержання незалежно від місця проживання особи;

- недискримінаційність, соціальну справедливість надання соціальних виплат незалежно від приналежності реципієнтів до певних демографічних, етнічних, соціальних, професійних тощо груп населення;

- соціальну ефективність соціальних виплат, яка забезпечує гідний рівень життя населення і в той же час запобігає виникненню соціального утриманства працездатного населення.

Пріоритетними для української держави в сфері соціальної політики і соціального забезпечення є ті напрями, що безпосередньо впливають на життєвий рівень населення. Саме ефективна система соціальних виплат сприяє подоланню надмірної соціальної нерівності та наближують її до нормальних значень, створює кращі умови для формування людського капіталу, економічного розвитку та збереження соціальної стабільності.

Впродовж 2009-2013 рр. питома вага видатків на соціальну сферу зросла на 4 % (відповідно з 25% до 29% сукупних видатків Зведеного бюджету). При цьому їх максимальну частку (29% сукупних видатків) було зафіксовано у 2013 році (Табл. 2.1., Додаток А), що пов’язано із виконанням соціальних зобов’язань, задекларованих під час передвиборчої компанії у 2012 р. У 2013 р. зростання видатків на соціальну сферу у порівнянні з попереднім роком становило 16%, у 2012р. – 18,8 %, у 2011 р. – 0,9 %, а у 2010 р. – 32,7 %.

Таблиця 2.1.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення в структурі видатків Зведеного бюджету України, млн. грн.*

* складено автором за даними [20]

Водночас питома вага видатків, які спрямовуються на економічний розвиток, коливалась в оберненій залежності до зростання соціальних видатків, оскільки на одним із основних завдань бюджетного процесу останніх років було визначення пріоритету у розподілі держаних ресурсів між соціальними програмами та економічним зростанням (Рис. 2.1.)

Виходячи з бюджетних показників щодо видатків на соціальну сферу за останні роки, можна стверджувати, що на сучасному етапі розбудови економіки України невід'ємним і першочерговим пріоритетом політики державних видатків є її соціальна спрямованість. Проте необхідно зазначити, що протягом останніх років постійні передвиборчі кампанії наввипередки декларували підвищення рівня життя населення. Передусім йшлося про підвищення розміру мінімальної заробітної плат та пенсії. Власне це і відіграло чи не найбільшу роль у спрямованості політики на постійне і не підкріплене економічним зростанням підвищення соціальних гарантій, які використовували як основний засіб боротьби за електорат.

Рис. 2.1. Співвідношення видатків на соціальну сферу та економічну діяльність у складі сукупних видатків Зведеного бюджету України [21]

Важливим напрямом поліпшення управління соціальними процесами, подолання кризи соціальної сфери і здійснення соціальних реформ є розбудова системи державних мінімальних соціальних стандартів (далі ДMCC). Під ДМСС розуміється встановлений законодавством мінімально необхідний рівень забезпечення соціальних гарантій, виражений у соціальних нормах,тобто ДМСС є соціальними стандартами державного рівня.

ДМСС встановлюються з метою:

- забезпечення задоволення найважливіших потреб людини в основаних матеріальних благах і соціальних послугах;

- зміцнення єдиного соціального простору України і відносного вирівнювання рівня соціального розвитку на території її суб’єктів;

- нормативного забезпечення формування і використання бюджетних і позабюджетних коштів на соціальні потреби;

- удосконалення міжбюджетних відносин і державної підтримки місцевих бюджетів щодо забезпечення соціального розвитку;

- концентрації ресурсів для реалізації пріоритетних напрямів державної соціальної політики;

- оцінки рівня соціального розвитку на території України під час розробки й реалізації соціальної політики, економічних і соціальних програм

До основних типів ДМСС фахівці відносять:

- мінімальні доходи у вигляді мінімальної оплати праці тощо;

- мінімальні розміри масової, соціальної допомоги і виплат;

- номенклатуру, переліки і набори безкоштовних і частково платних послуг, що надаються населенню за рахунок фінансування з бюджетної системи держави;

- переліки контингентів населення, що мають право на отримання соціальної допомоги;

- стандарти змісту і технологій надання соціальних послуг;

- норми забезпечення населення соціальними послугами;

- норми кадрового й матеріального забезпечення під час надання соціальних послуг [22].

Таким чином, значне зростання цієї категорії видатків відбулося у 2013 р. внаслідок розширення соціальних гарантій, а саме мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2013році в порівняні з 2009 р. зросли на 63,7 %. На кінець 2013 р. мінімальна заробітна плата становила 1218 грн. та переважала середній розмір прожиткового мінімуму на 3,6 % або на 42 грн. (Табл. 2.2.) Власне це вважають позитивним фактором, хоча випередження величини мінімальної заробітної плати над середнім розміром прожиткового мінімуму не призведе до збалансованості між фондом оплати праці та соціальними виплатами. Як засвідчує досвід європейських країн, розмір мінімальної заробітної плати повинен перевищувати прожитковий мінімум не менше, ніж у 2,5 рази. Також необхідно зазначити, що обсяг зростання мінімальної заробітної плати, як і загальний розмір мінімальної заробітної плати абсолютно "відірваний" від реальної економічної ситуації в країні і фактично унеможливлює проживання індивіда на достатньому рівні.

Навіть попри те, що мінімальна заробітна плата з 2009 р. згідно зі законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб" була прирівняна до прожиткового мінімуму, рівень забезпечення соціальних гарантій ще залишається недостатнім.

Таблиця 2.2.

Державні соціальні стандарти та гарантії, грн.*

* складено автором за даними [23]

Безумовно, уряд піклується про населення, свідченням чого є зростання мінімальної заробітної плати і пенсій. Але чи достатньою є така турбота із боку урядовців? У 2013 році було забезпечено підвищення соціальних стандартів та гарантій більшими темпами ніж індекс інфляції. Прожитковий мінімум у середньому на одну особу, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія збільшені на 7,4 %. При цьому індекс споживчих цін за 2013 рік становив 100,5%.(Рис. 2.2.-2.4)

Рис. 2.2. Динаміка середнього прожиткового мінімуму

Рис. 2.3. Динаміка мінімальної заробітної плати

Рис. 2.4. Динаміка мінімальної пенсійної виплати

За оцінками Міжнародного рейтингового агентства Standard & Poor's, рівень інфляції в Україні у 2013 р. зафіксовано на позначці 6,5 %. Зазначено, що в наступних роках – 2014 і 2015 – Всесвітній банк прогнозує інфляцію на рівні 9,4-11 % [7]. Таким чином, підвищення мінімальної пенсії в Україні пенсіонери навряд відчують, а щодо заробітної плати, то її зростання чи не на 13 % навряд чи перекриє прогнозований рівень інфляції. Йдеться про те, що зростання рівня цін на товари та послуги в країні відбувається значно швидшими темпами, ніж зростання мінімальних, гарантованих державою, доходів населення. Окрім того, мінімальна заробітна плата навіть не балансується з розміром споживчого кошика, вміст якого надто мізерний. Для прикладу, в розвинених країнах саме розмір споживчого кошика є базою для визначення розміру прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати. За свідченнями експертів, для того, аби мінімальна заробітна плата в Україні покривала витрати на перелічені у споживчому кошику необхідні товари та послуги, розмір її повинен зрости втричі.

Зменшення питомої ваги соціальних пільг у структурі доходів населення та зростання частки соціальної допомоги вважають позитивним моментом. Це свідчить про посилення адресності заходів соціального захисту.

Стратегія поступового скорочення системи пільг сприятиме вдосконаленню системи підтримки бідного населення, яке має обмежені бюджетні ресурси.

Загалом, незважаючи на досить значні суми державних видатків, що спрямовуються на соціальний захист, не всі заходи є ефективними і мають чітку адресну спрямованість, всі ці виплати не вирішують повністю проблеми вразливих категорій населення, існують проблеми, пов'язані з недофінансуванням програм. Потребує вдосконалення фінансовий механізм розподілу коштів на регіональному та місцевому рівнях та підвищення ефективності державних видатків [ 24 ].

Аналізуючи ефективність соціальних видатків стає очевидним, що зростання фінансування галузей соціальної сфери передусім спрямоване на збільшення обсягів мінімальної заробітної плати та оплату комунальних послуг, ціни на які постійно зростають. І водночас, підвищення того рівня фінансування і якості соціальних послуг, які надаються населенню, є невиправданими. Це зумовлює необхідність пошуку шляхів вдосконалення фінансування всієї системи соціальних послуг загалом, реформування самого механізму обґрунтування необхідних видатків та їх "доведення" до кінцевих користувачів.

Одним із напрямів покращення рівня життя населення є подолання безробіття, створення нових робочих місць, створення умов, в яких економічно-активне, працездатне населення працюватиме на власне благо і благо всієї країни, а не поповнюватиме число тих, хто потребує соціальних пільг та допомог від держави. Для прикладу, варто пригадати суперечки між представниками різних урядових сил під час проведення чемпіонату Європи 2012 р. з футболу в Україні. Однак серед позитивних аспектів, які приніс чемпіонат, були не тільки створення нових робочих місць, але і рятівне фінансування для будівельної галузі, яка була охоплена кризою, інвестиційно-інфраструктурні перетворення в країні, а також стратегічний вимір – співпраця України із членами ЄС. Очевидним є і той факт, що в процесі організації та проведення Євро-2012 залишилось багато прогалин, однак, на мою думку, розвиток країни саме в напрямі участі перспективних інвестиційних проектів приведе до покращення рівня життя населення та сприятиме соціально-економічному розвитку країни загалом.

Хоча загальна тенденція до зростання державних витрат є позитивною і має на меті підвищення рівня життя населення та сприяння людському розвитку в країні, під час планування та визначення обсягів соціальних видатків держави необхідно зважати на ризики, що існують внаслідок їх необґрунтованого зростання, що не підкріплено відповідними економічними передумовами. Насамперед, це стосується невиконання державних соціальних зобов'язань і гарантій.

У процесі виконання бюджетів неодноразово складається ситуація, яка зумовлена надто оптимістичними показниками, які прогнозуються під час розробки Державного бюджету, наприклад, недооцінка темпів інфляції. У 2008 р. відбулося недонадходження майже 3,5 млрд. грн. запланованих доходів. Аналогічна ситуація характерна і для 2011 р. Ризик невиконання плану щодо надходжень до бюджету може виникнути також через нездатність економіки витримати новий рівень бюджетного навантаження і невиконання дохідної частини бюджету.

Ризики стрімкого зростання соціальних видатків включають посилення тиску на Пенсійний фонд України (і відповідне зростання дотацій Державного бюджету) внаслідок підвищення мінімальної пенсії, додатковий тиск на місцеві бюджети і виробників (з відповідним можливим зростанням тонізації економіки) внаслідок зростання мінімальної заробітної плати, а також скорочення видатків, що спрямовуються на економічний розвиток, тобто витіснення інвестицій споживанням [ 25 ].

Тому необхідністю є зважений аналіз наслідків зростання соціальних виплат та ретельне їх обґрунтування з огляду на реальні демографічні та економічні передумови. При цьому необхідно пам'ятати, що "консервація" або навіть зниження реальних видатків на ті галузі соціальної сфери, що є визначальними для формування людського капіталу, можуть призвести до зниження соціальних стандартів у державі.

Загалом бюджетна політика в Україні має соціальне спрямування. Визначається висока питома вага видатків у соціальну сферу. Проте існують проблеми, що істотно зменшують соціально-економічний ефект цих видатків. Серед них: неефективна система надання соціальних пільг і допомоги; спрямованість більшої частини видатків на фінансування споживання.

Невідкладним є перехід від політики простого нарощування обсягів соціальних видатків до структурних реформ у соціальній сфері, а саме зосередження уваги на створенні передумов для забезпечення гідних умов праці, а не тільки на підтримці нужденного населення. Державні соціальні видатки необхідно спрямовувати таким чином, щоб стимулювати економічне зростання загалом через забезпечення високого рівня життя населення, гарантований соціальний захист населення.

Соціальні видатки держави необхідно розцінювати як соціальні інвестиції у людський розвиток, котрі принесуть очевидний соціально-економічний ефект у майбутньому, а не як видатки на "утримання" галузей соціальної сфери або певних категорій населення, тобто "видатки проїдання".

Поиск по сайту: