Загальні положення. Лекція 1 Загальна інформація про законодавчу та нормативно-технічну базу дорожнього господарства

ЗМІСТ

Лекція 1

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЗАКОНОДАВЧУ ТА НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНУ БАЗУ ДОРОЖНЬОГО ГОСПОДАРСТВА. ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ТРАНСПОРТ”

(2 години)

План

1. Предмет та зміст курсу.

2. Історичний склад розвитку транспортного законодавства.

3. Система законодавчих актів та нормативних документів в дорожньому господарстві.

4. Закон України “Про транспорт”.

1 Предмет та зміст курсу

За умови переходу до ринкової системи господарювання чуттєво зростає роль законодавчого та нормативно-технічного забезпечення функціонування дорожньої галузі. Майбутній фахівець повинен знати не тільки проектування, будівництво та експлуатацію автомобільних доріг та дорожніх споруд, але й мати якісну правову підготовку. Насьогодні дуже складно визначити такі питання функціонування підприємств дорожньої галузі, які б можна було б вирішити без знання основних законодавчих актів та нормативно-технічних документів.

Дисципліна “Нормативно-правова база дорожнього господарства” має за мету надати студентам знання, щодо основних законів України та нормативно-технічних документів, які визначають основні види діяльності підприємств в дорожній галузі.

Предметом дисципліни “Нормативно-правова база дорожнього господарства” є закони України, що регулюють роботу дорожнього господарства, та нормативно-технічні документи в дорожній галузі.

В процесі вивчення дисципліни більше уваги буде приділятися законам України “Про транспорт”, “ Про дорожній рух”, “Про підприємство”, “Про підприємство в Україні”, “Про джерела фінансування дорожнього господарства”, Постановам КМ України, ДСТУ (державним стандартам України), ГСТУ (галузевим стандартам), ДБН (державним будівельним нормам), ВБН (відомчим будівельним нормам) та інш.

Об’єм лекційного курсу 34 годин. Тому значний обсяг учбового матеріалу буде запропоновано до самостійного вивчення. Форма контролю – іспит.

2 Історичний склад розвитку транспортного законодавства.

Насьогодні в Україні триває процес створення ринково орієнтованої правової системи. Її основи базуються на історичному досвіді.

У східних слов’ян початок правового впливу князя на господарчу діяльність підданих щодо створення та утримання шляхів сполучення відноситься до часів старокиївської держави.

В ст. 97 Статуту Володимира Мономаха (X-XII ст.) є норми, що регламентують розмір податку на будівництво та ремонт мостів. Якщо в Європі з XI століття починається відродження римського права, то з розпадом Київської Русі розвиток права призупиняється, оскільки Московська централізована держава довгий час знаходилась під впливом законів Золотої Орди. Саме від монголів слав’яни перейняли систему і порядок ямської транспортної служби. Після відновлення незалежності Русі процес розбудови держави в, відповідно, транспортного права, продовжується. В першому російському загальнодержавному законодавчому документі (“Судебник” від 1447 р. ст. 46) наведено перелік важливих міст Московської держави, які мають постійне транспортне сполучення з центром. В “Судебнику” від 1529 р. ст. 224 містять дорожньо-будівельні норми.

За царювання Олексія Михайловича в 1649 році в “Соборному уложении” з’явився окремий розділ з транспортного законодавства. В розд. ІХ визначено, що вотчинники та поміщики, які збирали мито за проїзд, повинні були виправдувати цільове використання цих коштів на ремонт та утримання мостів, доріг, переправ. Визначено порядок охорони шляхів сполучення та суворі покарання за навмисні злочини на транспорті.

Російські правителі розуміли, що занедбані дороги призводять до збіднення держави. Саме за підтримки імператорів почався активний розвиток залізниць. В системі державного управління першим російським централізованим транспортним відомством слід вважати Ямський наказ, який проіснував з 1586 по 1711 р.р. При Петрі І управління шляхом сполучення перейшло до Комерцколегії. Ямській наказ перетворено в ямську канцелярію, яка входить до поштового відомства. Для з’єднання Москви та Санкт-Петербурга будується сухопутна дорога і засновується Канцелярія перспективної дороги. Імператор Олександр І з 1902 по 1812 рік здійснив велику реорганізацію державного управління. Транспортні відомства об’єднуються. В 1810 р. Управління водними і сухопутними сполученнями перейменоване в Головне управління шляхів сполучення (з 1832 р. – Головне управління шляхів сполучення і громадських споруд, а з 1865 р. – Міністерство шляхів сполучення).

В 1833 році цар Микола І затвердив “основні правила про влаштування та утримання доріг у державі”, Згідно з цими правилами всі дороги було поділено на 5 класів: 1) клас головних сполучень; 2) великих сполучень; 3) звичайних поштових сполучень між губерніями; 4) повітових (уєздних поштових, торговельних і місцевих сполучень; 5) міжселіщні, сільські та польові дороги. В 1842 р. до складі “Своду законів” вперше увійшов “Устав шляхів сполучень”, який мав 820 статей. Залізничний бум загальмував розвиток шосейних доріг. В 1876 році довжина залізниць складала 18 тис. км. “Загальний устав залізниць” було затверджено ще в ХІХ столітті (1820 р.), але від діяв щодо основних положень до 1928 року. Статуту залізниць 1885, 1922, 1927 (різні форми власності); 1935, 1954, 1964 – державна форма власності.

1 серпня 1899 р. на Марсовому полі в Санкт-Петербурзі відбулося випробування автомобілів для перевезення пасажирів. Цю подію можна вважати початком пасажирських автоперевезень. Поділ автомобільного транспорту на пасажирський та вантажний було законодавчо оформлено в 1907 р. “Правилами перевозок на автомобілях грузов и пассажиров”. На початку 1918 р. налічувалось близько 35 тисяч автомобілів. В 1920 р. прийнято Декрет Раднаркому РСФСР від 10.06.1920 р. “Об автомобильном движении в г. Москве и ее окрестностях (правила)”. Це став основний документ для багатьох міст СРСР. В 1939 р. сесія Верховної Ради СРСР прийняла указ “Про організацію в союзних республіках республіканських наркоматів автомобільного транспорту”, в 1952 р. – Міністерство автомобільного транспорту СРСР, в 1953 р. – Міністерство автомобільного транспорту і шосейних доріг СРСР, а з 1957 р. – республіканські міністерства. В червні 1969 було прийнято Статут автомобільного транспорту Української РСР.

Після отримання Україною незалежності і прийняття в 1996 р. Конституції України прийнято багато законів, які відбувають зміни в правовому полі в Україні: “Про транспорт”, “Про дорожній рух” та інші, розробляється Кодекс автомобільного транспорту України та Закон “Про автомобільні дороги”. Подальший розвиток транспортного законодавства в Україні визначатиметься потребами економіки та розвитку держави.

3 Система законодавчих актів та нормативних документів в дорожньому господарстві

Законодавчі акти та нормативно-технічні документи в дорожньому господарстві утворюють єдину систему, структурну схему (Рис.1)

Конституцію та Закони України приймає Верховна Рада, їх підписує Президент. КМ своїми Постановами регламентує механізм дії законів. Відповідно до системи Законодавчих актів розробляються нормативно-технічні акти, а саме: ДСТУ, ДБН, ВБН, “Технічні правила...”, “...Рекомендації”, тощо.

Ці документи регламентують всі питання проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання доріг як комплекс дорожніх споруд.

4 Закон України “Про транспорт”

Закон України “Про транспорт” від 10.11.1994 р. визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту.

Він має 3 розділи: І – загальні положення, ІІ – Транспортна система України, ІІІ – Заключні положення (свього 42 статті).

Верховна Рада

Президент

України

КМ України

Держстандарт

Держбуд

Державна

корпорація

“Укравтодор”

Рис.1 Структурна схема законодавчих актів та нормативно-технічних

документів

Загальні положення

Ст. 1. Характеризує місце транспорту у системі соціального виробництва. Відзначається, що “транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольнити потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми... і забезпечується державою”. Таким чином, ст.1 визначає державне значення транспорту як однієї з найважливіших галузей суспільного виробництва.

Ст. 2. “Законодавство про транспорт”. Згідно ст.2 “відносини, пов’язані з діяльністю транспорту, регулюються цим Законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України”. Таким чином ст.2 дає основу щодо необхідність розробки Кодексу автомобільного транспорту України, який зараз розробляється. Дія Закону про транспорт не поширюється на транспорт, що здійснює технологічні перевезення тільки на території підприємств.

Ст.3. “Мета і завдання державного управління в галузі транспорту”.

Містить задачі державного управління в галузі транспорту, в тому числі: “своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України; захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; охорону навколишнього середовища; тощо”. Слід відзначити, що “державне управління діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення та реалізації економічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики...”.

Ст. 4. “Органи, що здійснюють державне управління в галузі транспорту”: “Мінтранс України, місцеві Ради та інші спеціальні уповноважені органи відповідно до їх компетенції”.

Ст. 5. “Відносини підприємств транспорту загального користування з органами влади і самоврядування”. Ці відносини будується на основі податків, податкових пільг та інших економічних засобів... “Втручання у господарську діяльність підприємств транспорту не допускається,... крім випадків, передбачених законодавством України” (стихійні лиха, аварії, катастрофи, ліквідація їх наслідків”. Органи влади надають допомогу в розвитку інфраструктури транспорту за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та підприємств транспорту.

Ст. 6. “Основи господарської діяльності підприємств транспорту”.

Всі перевезення здійснюються, якщо це передбачено статутами підприємств. “Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних контрактів, державних замовлень і договорів на перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності...” “Економічні відносини підприємств транспорту, грунтуються на принципі взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності”.

Ст. 7. “Тарифи і платежі на транспорті”.

“Рівень тарифів на транспорті визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків”. Порядок встановлення тарифів визначають Кодекси окремих видів транспорту. Збитки від перевезень пільгових пасажирів регулюється нормативними актами КМ України.

Ст. 8. “Ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту”.

Має за мету забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту; обмеження монополізму і розвитку конкуренції створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту. Ліцензії видає Мінтранс України та інші органи, уповноважені КМ України.

Ст. 9. “Майно підприємств транспорту”.

Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріпленні за підприємствами Мінтрансу України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи. Якщо вони закріпленні за підприємствами, установами та організаціями місцевих Рад народних депутатів, то вони належать до комунальної власності.

Ст. 10. “Вимоги до транспортних засобів (ТЗ)”. “ТЗ повинні відповідати вимогам безпеки охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат”.

Ст. 11. “Землі транспорту”. Це землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із земельним кодексом України. Розмір земельних ділянок визначається відповідно до затверджених норм або проектно-технічної документації. Підприємства транспорту повинні раціонально використовувати землі з урахуванням екології. На землях підприємства транспорту можуть встановлюватися охоронні зони з особливими умовами землекористування.

Ст. 12. “Обов’язки та права підприємств транспорту”.

ПТ (підприємства транспорту) забов’язані забезпечувати: якісне і своєчасне перевезенні пасажирів та вантажів; обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень; безпеку перевезень; охорону навколишнього середовища; право громадян на пільги перевезень. ПТ мають право: визначати термін і графік перевезень; призначити регулярні та додаткові рейси і маршрути перевезень; пропонувати рівень комфорту та вибір самих пасажирів; вимагати від пасажирів та інших учасників руху дотримання правил.

Ст. 13. “Відповідальність підприємств транспорту”.

Визначається Кодексами (статутами) окремих видів транспорту. ПТ несе матеріальну відповідальність за шкоду внаслідок загибелі або ушкодження здоров’я пасажирів під час користування транспортом у порядку, встановленому чинним законодавством України. ПТ відповідають за втрату або пошкодження вантажу, якщо вони не доведуть, що це сталося не з їх вини. ПТ несуть відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу.

Ст. 14. “Охорона вантажів та об’єктів транспорту”.

Здійснюється працівниками ПТ у встановленому порядку. Перелік вантажів, що підлягають спеціальній охороні та супроводу, затверджується КМ України, порядок – Мінтрансом України. Охорона та супровід вантажів забезпечується відправниками або одержувачами протягом усього шляху руху.

Ст. 15. “Організація роботи транспорту у надзвичайних умовах”.

“ПТ вживають невідкладних заходів для ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф, що привели до порушень роботи транспорту”. Міністерство внутрішніх справ, Збройних Сил, Цивільної Оборони подають в цьому негайну допомогу. Збитки, заподіяні транспорту внаслідок навмисного блокування транспортних комунікацій, відшкодовують ТП винними особами.

Ст. 16. “Безпека на транспорті” (найбільша в Законі).

Регулює всі аспекти безпеки на транспорті. Для шляховиків важливо таке. “переобладнання всіх комунікацій, пов’язане з реконструкцією и ремонтом споруд транспорту, розташованих у смузі відведення шляхів сполучення, здійснюється власниками комунікацій за їх рахунок”.

Ст. 17. “Трудові відносини, соціальний захист і дисципліна працівників транспорту”.

Регулюються Кодексом законів про працю України, статутами окремих видів транспорту, що затверджуються КМ за погодженням з працівниками.

Ст. 18. “Страйки на транспорті”.

Страйки на ПТ можуть бути у разі невиконання адміністрацією тарифних угод, крім випадків, пов’язаних з перевезенням пасажирів, обслуговування безперервно діючих виробництв, а також, коли страйк становить загрозу життю і здоров’ю людини.

Ст. 19. Страхування працівників транспорту – визначається чинним законодавством України.

Ст. 20. “Звітно-обліковий час на транспорті”. Єдиний звітно-обліковий час – Київський.

Транспортна система України

Ст. 21. “Єдина транспортна система (ТС) України:

- транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, в т.ч. метрополітен);

- промисловий залізничний транспорт;

- відомчий транспорт;

- трубопровідний транспорт;

- шляхи сполучень загального користування”.

Ст. 22. Залізничний транспорт та його склад.

Ст. 23. “Землі залізничного транспорту”.

Землі, що є смугою відведення залізниць (залізничне полотно, його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами емпіричного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючи споруди, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи галузі транспорту).

Ст. 24. Морський транспорт і його склад.

Ст. 25. Землі морського транспорту.

Ст. 26. Технічний нагляд за суднами.

Ст. 27. Річковий транспорт і його склад.

Ст. 28. Землі річкового транспорту.

Ст. 29. Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за суднами.

Ст. 30. “Автомобільний транспорт і його склад:

Підприємства АТ, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства; рухомий склад АТ; транспортно-експлуатаційні підприємства; автовокзали і автостанції; навчальні заклади; ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади; інші підприємства, що забезпечують роботу АТ”.

Ст. 31. “Землі АТ та дорожнього господарства.”

“До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв’язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані і їх межах інші дорожні споруди та обладнання”.

До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщенні споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

- паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні і протисельові споруди, вловлюючи з’їзди;

- майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об’єкти служби дорожнього сервісу;

- будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничою базою;

- придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в т.ч. ділової.

Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства”.

Ст. 32. Авіаційний транспорт і його склад.

Ст. 33. Землі авіаційного транспорту.

Ст. 34. Міський електротранспорт і його склад.

Ст. 35. Землі міського електротранспорту.

Ст. 36. Відомчий транспорт.

Ст. 37. Трубопровідний транспорт.

Ст. 38. Використання лісових смуг і земель транспортними підприємствами.

“В лісопосадках може вирощуватися ділова деревина...”.

“Підприємства дорожнього господарства повинні проводити на магістральних дорогах з інтенсивним рухом заміну плодових дерев у лісосмугах на породи дерев промислового призначення для запобігання випадкам отруєння плодами дерев, насиченими шкідливими речовинами вихлопних газів автомобільного транспорту”.

“Керівники підприємств транспорту несуть відповідальність за забруднення земель, прилеглих до транспортних магістралей, бур’яном”.

Ст. 39. “Взаємодія підприємств різних видів транспорту”.

Відносини підприємств визначаються кодексами (статутами) окремих видів транспорту, а також укладеними на їх основі договорами.

Ст. 40. “Координація діяльності всіх видів транспорту”.

Здійснюється Мінтрансом України. В межах регіонів – комісіями з координації роботи транспорту, що утворюються органами місцевої влади і самоврядування.

Заключні положення

Ст. 41. “Контроль за додержанням законодавства на транспорті”.

Здійснюють відповідні органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

Ст. 42. “Міжнародні договори”.

“Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, що містіться у законодавстві України про транспорт, та застосовують правила відповідного міжнародного договору.

Контрольні запитання

1 Що відносяться до законодавчих актів та нормативно-технічних документів?

2 Перерахуйте мети і завдання державного управління в галузі транспорту?

3 Що відноситься до майна підприємств транспорту?

4 Які обов’язки та права мають підприємства транспорту?

5 Які землі належать автомобільному транспорту та дорожньому господарству?

Література

1. Закон України „Про транспорт” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. - № 10. – С. 5-14.

ЛЕКЦІЯ 2

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ДОРОЖНІЙ РУХ”

(4 години)

План

1. Загальні положення

2. Компетенція законодавчої, виконавчої влади, власників доріг та транспортних засобів у сфері дорожнього руху.

3. Права та обов’язки учасників дорожнього руху.

4. Основні вимоги до автомобільних доріг та вулиць.

5. Основні вимоги до транспортних засобів.

6. Стандартизація та нормування організації дорожнього руху.

7. Планування та фінансування заходів щодо забезпечення безпеки руху.

8. Медичне забезпечення безпеки руху.

9. Охорона навколишнього середовища.

10. Контроль у сфері дорожнього руху.

1 Загальні положення

Закон “Про дорожній рух” від 30.06.1993 із змінами та доповненнями визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього середовища.

Закон складається з 12 розділів та містить 54 статті.

Містить ст. 1 – ст. 3. В цьому розділі визначені завдання Закону України про дорожній рух, характеризується законодавством про дорожній рух та надається загальна характеристика державного управління у сфері дорожнього руху.

До основних завдань закону належать регулювання суспільних відносин у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначення прав, обов’язків і відповідальності суб’єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об’єднань, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі – міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та об’єднань).

Законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавству України, що видаються відповідно до нього.

Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється КМ України, органами виконавчої влади Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та спеціально уповноваженими на це державними органами.

2 Компетенція законодавчої, виконавчої влади, власників доріг та

транспортних засобів у сфері дорожнього руху

Ст. 4. Визначає компетенцію КМ України у сфері дорожнього руху:

- підготовка проектів законів, постанов КМ у сфері дорожнього руху;

- визначення повноважень органів виконавчої влади і управління;

- розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, програм координації використання всіх видів транспорту загального користування;

- фінансування, керівництво і контроль за виконанням державних програм;

- встановлення єдиних вимог щодо проектування, будівництва, реконструкції, ремонту, утримання та охорони доріг, затвердження програм їх будівництва.

- встановлення єдиних вимог щодо конструкції та технологічного стану транспортних засобів, що експлуатуються в Україні.

Ст. 5. Компетенція органів законодавчої та виконавчої влади Республіки Крим, областей та міст республіканського підпорядкування:

- затвердження регіональних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

- державний нагляд та контроль за дотриманням законодавства про дорожній рух та його безпеку;

- забезпечення розвитку місцевих автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів;

- керівництво діяльністю по організації дорожнього руху;

- організація навчання населення Правил дорожнього руху, організація підготовки та підвищення кваліфікації водіїв, розвиток мережі відповідних навчальних закладів;

- організація та здійснення заходів для подання медичної допомоги потерпілим під час ДТП; профілактика дитячого дорожнього травматизму;

- контроль за справлянням державних і місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів у сфері дорожнього руху;

- організація забезпечення індивідуальних власників транспортних засобів платними стоянками та колективними гаражами.

Ст. 6. Компетенція місцевої та районної Ради народних депутатів і міської та районної виконавчої влади:

- розробка та реалізація міських і районних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

- формування міських та районних фондів, у тому числі позабюджетних, для фінансування програм і окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки;

- контроль за навчанням населення, підготовка і підвищення кваліфікації водіїв;

- організація дорожнього руху на території міста і району згідно генеральними планами, автоматизованими системами дорожнього руху, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху;

- організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів;

- контроль за виявленням ДТП та впровадження заходів в місцях їх концентрації, на аварійно-небезпечних ділянках вулиць, доріг та залізничних переїздах;

- накладання в межах своєї компетенції адміністративних стягнень за порушення законодавства в сфері дорожнього руху та його безпеки;

- керівництво роботою по справлянню податків, зборів та інших обов’язкових платежів у сфері дорожнього руху.

Ст. 7. Компетенція селищної та сільської Ради народних депутатів та їх виконавчих органів:

- розробка та виконання місцевих програм безпеки дорожнього руху;

- створення позабюджетних фондів для додаткового фінансування заходів щодо безпеки дорожнього руху;

- сприяння діяльності по утриманню у безпечному стані автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та їх облаштування об’єктами дорожнього сервісу;

- проведення профілактичних заходів з населенням щодо безпеки руху, та інше.

Ст. 8. Компетенція органів територіального місцевого самоврядування – встановлюється відповідними місцевими Радами народних депутатів у межах наданих цим Законом повноважень.

Ст. 9. Компетенція власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів:

- розробка програм та здійснення заходів щодо розвитку, удосконалення, ремонту та утримання у безпечному для дорожнього руху стані доріг, вулиць та залізничних переїздів, зон відчуження;

- визначення структур управління проектування, будівництва та утримання доріг, вулиць та залізничних переїздів;

- компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо ДТП сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішенням судових органів;

- забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху;

- організація і здійснення заходів, спрямованих на захист навколишнього природного середовища;

- забезпечення учасників дорожнього руху інформацією з питань стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних та інших умов;

- вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях;

- визначення нормативів та виділення необхідних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів;

- передача права на будівництво комунальних та інших споруд, прокладання комунікацій, на захисні роботи і споруди, сервісні споруди та обладнання відповідно до чинного законодавства;

- проведення робіт по створенню і утриманню зелених насаджень;

- термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах;

- обладнання доріг, вулиць та залізничних переїздів технічними засобами регулювання дорожнього руху та їх утримання;

- проведення лінійного аналізу аварійності на підвідомчих автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах;

- виявлення місць концентрації ДТП і впроваджених в таких місцях заходів з безпеки руху;

- погодження маршрутів перевезення небезпечних, надгабаритних і великовагових вантажів;

- своєчасне виявлення перешкод дорожнього руху та їх усунення, а у разі неможливості – невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами;

Ст. 10. Компетенція власників транспортних засобів:

- здійснення заходів щодо розвитку експлуатації та утримання транспортних засобів;

- розвиток мережі навчальних закладів по підготовці та підвищенню кваліфікації водіїв транспортних засобів;

- організація та здійснення заходів щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху, щодо захисту навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту;

- вирішення питань експлуатації транспорту у надзвичайних ситуаціях.

Ст. 11. Участь міністерств, інших центральних органів державного виконання влади та об’єднань у забезпеченні безпеки дорожнього руху:

Зазначенні органи влади в межах своєї компетенції забезпечують безпеку дорожнього руху, несуть відповідальність за виконання державних і галузевих програм.

В підприємствах при чисельності зайнятих експлуатацією транспортних засобів понад 50 чоловік, вводиться посада фахівця з безпеки дорожнього руху, а понад 500 чоловік – створюється служба безпеки дорожнього руху.

Ст. 12. Участь підприємств, установ, організацій у забезпеченні безпеки дорожнього руху, обов’язки посадових осіб в цій сфері.

Ця стаття містить 4 пункти:

1. “Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання розробляють і здійснюють заходи для забезпечення безпеки дорожнього руху, проводять у трудових колективах профілактичну роботу” та інше...

2. Посадові особи, які відповідають за експлуатацію та технічний стан транспортних засобів, забов’язані:

- забезпечувати добі, підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв;

- забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів та дотримання екологічних вимог їх експлуатації;

- не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких незадовільний, не відповідає вимогам державних стандартів; не допускати до керування транспортними засобами осіб, що не мають на це права, перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння та інше.

3. Посадові особи, що відповідають за автомобільні дороги, забов’язані:

- забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

- при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху, а також відновлення безпечних умов руху;

- впровадження в повному обсязі заходи щодо безпеки дорожнього руху при будівництві, ремонті та утриманню доріг;

- позначити місця виконання робіт, місця, де залишено на дорозі, вулиці, залізничному переїзді машини і механізми, будівельні матеріали, тощо, відповідними дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами, а в темний час доби і при тумані – сигнальними вогнями, передбаченими діючими нормами;

- по закінченні робіт на дорозі, вулиці... привести їх у стан, що забезпечує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів і пішоходів, та впорядкувати зони відчуження;

- у разі забруднення проїзної частини доріг, вулиць... невідкладно здійснювати заходи для їх очищення і своєчасне попередження учасників дорожнього руху про загрозу безпеці руху, що виникла;

- обладнувати дороги технічними засобами регулювання дорожнього руху;

- виявляти аварійно-небезпечні ділянки та місця концентрації ДТП та забезпечувати здійснення у таких місця з відповідних заходів з безпеки руху;

- своєчасно виявляти перешкоди дорожнього руху та забезпечувати їх усунення, а у разі неможливості – невідкладно позначати дорожніми знаками, огородженнями і направляючими пристроями;

- щомісячно проводити лінійний аналіз аварійності.

4. Особи, що відповідають за експлуатацію під’їздних і грунтових доріг, а також власники транспортних засобів забов’язані виключати можливість виносу транспортними засобами землі, каміння або інших матеріалів на автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди.

Ст. 13. Участь об’єднань громадян і громадян у здійсненні заходів щодо безпеки дорожнього руху:

- мають сприяти державним органам у здійсненні таких заходів;

- на підприємствах, в установах та організаціях створюються комісії з безпеки руху;

- міністерства, інші органи влади забов’язані враховувати пропозиції об’єднань громадян;

- Держава забезпечує проведення пільгової податкової політики щодо об’єднань громадян, головною метою яких є проведення заходів з безпеки дорожнього руху.

3 Права та обов’язки учасників дорожнього руху

Ст. 14. Визначає учасників дорожнього руху, їх основні права та обов’зки:

“До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин”.

Учасники дорожнього руху мають право на:

- на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць... вимогам безпеки руху;

- отримання від дорожніх організацій, ДАІ інформації про умови руху.

Учасники дорожнього руху забов’язані:

- знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших документів;

- створювати безпечні умови руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, громадянам.

Ст. 15. Основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами.

Кожен громадянин (якщо не має медичних протипоказань) має це право: управління мототранспортними засобами і мотоциклами – з 16 років; автомобілями всіх видів (за виключенням автобусів > 8 пасажирів) – з 18 років; автобусами > 8 чоловік – з 19 років.

Ст. 15. Визначає порядок видання посвідчення на керування транспортним засобом та порядок вилучення посвідчення.

Ст. 16. Основні права та обов’язки водія транспортного засобу:

Водій має право:

- керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях, де рух транспорту не заборонено;

- довіряти в установленому порядку право користування і розпорядження приватним ТЗ;

- знати причину зупинки ТЗ ДАІ, а також прізвище і посаду цієї особи;

- на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць... вимогам безпеки руху;

- одержувати необхідну допомогу від осіб організацій, що займаються організацією дорожнього руху.

Водій забов’язаний:

- мати при собі посвідчення, реєстраційні та інші документи, а також маршрути місць і документи на вантаж і передавати їх міліції (крім власників транспортних засобів, які використовують їх в індивідуальних некомерційних цілях);

- виконувати розпорядження міліції, що даються в межах їх компетенції;

- не допускати керування ТЗ в стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, хворими та інше;

- перевіряти перед вирушенням в дорогу технічний стан ТЗ та стежити за ним в дорозі;

- під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки бути пристебнутим, а на мотоциклі – в застебнутому мотошлімі;

- надавати переважне право на проїзд ТЗ із включеними синіми або червоними проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами;

- своєчасно сплачувати податок з власників ТЗ у встановлених законодавством розмірах;

- надавати переважне право пішоходу, що знаходиться на зебрі.

Надавати ТЗ: працівникам міліції та лікарям для доставки в найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги; працівникам міліції для виконання невідкладних службових обов’язків по затриманню правопорушників. При цьому водій має право на відшкодування збитків згідно з чинним законодавством.

Ст. 17. Основні права і обов’язки пішоходів (переважно відповідають вимогам правил дорожнього руху)

Ст. 18. Основні обов’язки та права пасажирів. Забов’язаний: здійснювати посадку і висадку лише після повного припинення руху ТЗ; не відволікати увагу водія від керування ТЗ та інше. Має право: безпечне перевезення себе і багажу; відшкодування заподіяних збитків...

С. 19. Основні права і обов’язки велосипедистів і погоничів тварин.

Переважно виконання правил руху. Велосипедисти не повинні перевозити пасажирів за винятком дітей віком до 7 років, на спеціально обладнаних сидіннях.

Погоничі тварин забов’язані:

- не залишати тварин на проїзній частині без догляду, не переганяти тварин через залізничні колії та дороги, вулиці поза спеціально відведеними місцями, а також через проїзну частину в темний час доби і в умовах недостатньої видимості.

Візки (сани) повинні бути обладнані світловідбиваючими пристроями, а в темний час доби – і ліхтарями.

Ст. 20. Навчання різних груп населення Правил дорожнього руху.

Цією роботою керують Уряд Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Органи освіти (в т.ч. вищої) забезпечують вивчення Правил дорожнього руху. Державні іспити на отримання права користування ТЗ здається тільки в ДАІ.

4 Основні вимоги до автомобільних доріг та вулиць

Ст. 21. Автомобільні дороги, вулиці, їх поділ, користування ними.

Автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на них спорудами.

Автомобільні дороги поділяються на: загального користування, відомчі та приватні.

“Автомобільні (позаміські) дороги загального користування поділяються на дороги державного та місцевого значення”! Постанова КМ України від 7.02.2000 р. додано сільські дороги.

У містах вулиці та дороги поділяються на магістральні вулиці та дороги, дороги та вулиці місцевого значення.

Ст. 22. Основні вимоги щодо проектування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів.

-... необхідно “передбачити весь комплекс заходів, пов’язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, екологічних вимог, з урахуванням специфічних потреб інвалідів. Зменшення капітальних витрат за рахунок скорочення заходів, що впливають на безпеку дорожнього руху, забороняється. Проекти підлягають експертизі з безпеки дорожнього руху та екологічній експертизі. Якщо виявлені відхилення від стандартів – їх необхідно усунути.

Ст. 23. Основні вимоги щодо будівництва, реконструкції та ремонту автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів:

- усі роботи повинні здійснюватися згідно з проектами та вимогами правил, нормативів і стандартів України з безпеки дорожнього руху;

- якщо неможливо реалізувати окремі проектні рішення, виконавець робіт повинен повідомити про це проектувальника і замовника з метою розробки додаткових заходів щодо безпеки дорожнього руху;

Приймання закінчених будівництвом, реконструкцією і ремонтом робіт на автомобільних дорогах проводиться за участю органів державного нагляду за дотриманням законодавства, правил, норм та стандартів з безпеки дорожнього руху (ДАІ).

Ст. 24. Основні вимоги до діяльності власників доріг, вулиць та залізничних переїздів:

- вони несуть відповідальність за створення безпечних умов руху;

- при виконання робіт по ремонту та утриманню автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів дорожньо-експлуатаційні організації у першочерговому порядку повинні здійснювати заходи щодо безпеки дорожнього руху на основі обліку та аналізу ДТП, результатів обстеження і огляду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, і передусім на аварійних і небезпечних ділянках та у місцях концентрації ДТП.

“Єдині правила ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, правила користування ними та їх охорони затверджуються КМ України”.

Власники доріг, вулиць та залізничних переїздів, керівні працівники дорожньо-експлуатаційних організацій несуть відповідальність, в тому числі і кримінальну, якщо ДТП сталося з їх вини.

Ст. 25. Обладнання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів об”єктами сервісу:

Це обладнання повинні забезпечувати органи державної влади разом з дорожніми органами відповідно до нормативів будівництва, планами будівництва та генеральними схемами розміщення таких об”єктів. Автомобільні дороги, вулиці... з інтенсивним рухом обладнуються засобами аварійного зв’язку для виклику служб швидкої медичної допомоги, працівників органів внутрішніх справ і дорожньо-експлуатаційних організацій.

Ст. 26. Обмеження або заборона дорожнього руху при виконання робіт на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах

При виконання робіт... організації, що відповідають за утримання автомобільної дороги, вулиці... можуть закрити чи обмежити рух на основі ордера, який видається відповідним дорожнім органом, а в містах – службою місцевого державного органу виконавчої влади та місцевого самоврядування. У ордері викладаються умови заборони або обмеження руху, порядок інформування про це учасників дорожнього руху, заходи щодо безпеки дорожнього руху і строки проведення робіт.

“Порушення цих вимог тягне за собою матеріальну відповідальність організацій, що виконують роботи”.

Обмеження або заборона руху без ордера можливі лише у випадках стихійних явищ та аварій, про що повідомляється місцевим органом державної влади та ДАІ.

Ст. 27. Організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах

“... здійснюється спеціальними службами, положення про які затверджується відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху. Використовують технічні засоби і автоматизовані системи керування дорожнім рухом, що відповідають стандартам України, на основі погодження з ДАІ проектів і схем організації дорожнього руху, затверджених місцевими органами державної виконавчої влади у встановленому порядку.

При виникненні загрози безпеки руху відповідні посадові особи ДАІ, дорожніх і комунальних служб мають право вносити оперативні зміни в організацію дорожнього руху.

При виникненні місць концентрації ДТП всі заходи щодо ліквідації причин та їх умов виконуються позачергово.

С. 28. Спеціалізовані служби організації дорожнього руху.

Положення про них затверджується відповідними державними службами з безпеки дорожнього руху.

5 Основні вимоги до транспортних засобів

Ст. 29. Допуск ТЗ до участі в дорожньому русі:

- допускаються ТЗ, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативних і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам і прийшли державний технічний нагляд.

З метою збереження автомобільних доріг, вулиць... рух ТЗ вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що встановлюється КМ України.

“Перевезення ТЗ на гусеничному ходу дозволяється тільки на місцевих шляхах без твердого покриття при мінусовій температурі атмосферного повітря”. Місця їх переїзду через автомобільні дороги під час сільгоспробіт встановлюється власником дороги за узгодженням з ДАІ.

Не допускається участь у дорожньому русі ТЗ з правим розташуванням керма, окрім ТЗ які придбані і зареєстровані в ДАІ до 16.07.1993 р.).

Ст. 30. Основні вимоги щодо виробництва ТЗ.

Конструкція ТЗ повинна відповідати вимогам нормативів і стандартів. Перед серійним виробництвом проводяться спеціальні випробування і видається сертифікат.

Ст. 31. Основні вимоги щодо ввезення на територію України ТЗ.

ТЗ, їх складні частини і комплектуючі вироби підлягають перевірки на відповідність діючим стандартам, або повинні мати сертифікат, виданий уповноваженим на це Секретаріатом ЕЕК ООН Адміністративним органом по сертифікації дорожніх ТЗ. Правила ввезення ТЗ на територію України визначаються КМ України.

Ст. 32. Основні вимоги щодо переобладнання ТЗ.

Переобладнання, установка спеціального обладнання на ТЗ, якщо це не передбачено нормативно-технічною документацією, не дозволяє без погодження з виробництвом ТЗ або іншої спеціально уповноваженої на це КМ України організації.

Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного ТЗ, повинно бути відображено в його реєстраційних документах.

Ст. 33. Основні вимоги щодо технічного стану ТЗ, що перебувають в експлуатації.

Технічний стан ТЗ повинен відповідати вимогам безпеки руху та охорони навколишнього середовища. Обов’язок щодо забезпечення належного технічного стане ТЗ покладається на їх власників.

Ст. 34. Реєстрація та облік ТЗ.

Державної реєстрації та обліку підлягають автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Здійснюється органами ДАІ, порядок реєстрації встановлюється КМ України.

“Усі інші механічні транспортні засоби підлягають відомчій реєстрації та обліку, порядок яких установлюється:

- ТЗ військових частин – відповідними міністерствами за підпорядкуванням;

- великотоннажних автомобілів та інших технологічних засобів незалежно від форми власності, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування – державним комітетом по нагляду за охороною праці;

- трамваїв і тролейбусів – державним комітетом України по житлово-комунальному господарству;

- гоночних і спортивних механічних транспортних засобів – міністерством України у справах молоді і спорту;

- тракторів, сільгосптехніки – Міністерством сільського господарства (аграрної політики).

Термін реєстрації – десять діб після їх придбання.

За рішенням місцевих органів влади може проводитися реєстрація мопедів, велосипедів і гужових возиків.

Ст. 35. Державний технічний огляд ТЗ.

Порядок встановлює КМ України. Механічні ТЗ, що не пройшли обов’язковий черговий технічний огляд, до подальшої експлуатації не допускаються.

Ст. 36. Основні вимоги до технічного обслуговування і ремонту ТЗ.

Власники ТЗ повинні забезпечувати своєчасне і в повному обсязі ремонт і обслуговування ТЗ. Ремонтні організації повинні мати на це ліцензію. Місцеві органи влади повинні сприяти створенню мережі служб швидкої технічної допомоги учасникам дорожнього руху безпосередньо на автомобільних дорогах.

Ст. 37. Підстави для заборони експлуатації ТЗ:

- порушення правил нормативів і стандартів щодо безпеки руху під час виготовлення ТЗ;

- переобладнання ТЗ с порушенням вимог ст. 32 цього Закону;

- технічні неполадки, при яких експлуатація ТЗ заборонена;

- невідповідність реєстраційних даних записам у свідоцтво про реєстрацію (технічному паспорті, технічному або реєстраційному талоні);

- невідповідальність державних номерних знаків вимогам стандартів або реєстраційним документам;

- відсутність талону на проходження державного технічного огляду.

6 Питання стандартизації та нормування

організації дорожнього руху

“Стандартизація та нормування дорожнього руху проводяться з метою встановлення обов’язкових норм, правил, вимог щодо організації та безпеки дорожнього руху.”

Ст. 39. Стандарти дорожнього руху.

Державні стандарти дорожнього руху визначають поняття і терміни, методи здійснення контролю за станом організації дорожнього руху, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу транспорту на здоров’я людини та навколишнє природне середовище, інші питання, пов’язані з дорожнім рухом.

С. 40. Нормативи дорожнього руху.

Повинні відповідати вимогам безпеки, економічності та комфортності дорожнього руху, охорони навколишнього природного середовища та здоров’я людини.

Нормативи розробляються, вводяться і контролюються міністерствами, відомствами і підприємствами України та іншими уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства України.

Ст. 41. Правила дорожнього руху.

В Україні встановлено правосторонній рух ТЗ. Всі режими руху ТЗ і пішоходів регламентують правила дорожнього руху, що затверджуються КМ України.

7 Питання планування та фінансування заходів щодо забезпечення

безпеки руху

Ст. 42. Загальні положення єдиної системи обліку показників дорожнього руху і його безпеки.

“В Україні встановлюється єдине система державного обліку показників дорожнього руху і його безпеки: транспортних засобів, водіїв, автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, аварійності і дорожньо-транспортного травматизму, адміністративних правопорушень у сфері дорожнього руху тощо”.

Перелік статистичних показників дорожнього руху, порядок обліку і звітність встановлюються КМ України. Міністерства і відомства не вправі запроваджувати іншу звітність. Місцеві органи влади можуть розширяти перелік статистичних показників, якщо це необхідно для прийняття рішень в межах їх компетенції.

С. 43. Планування заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

“Державними і місцевими органами влади та управління розробляються, затверджуються і реалізуються державні, республіканські, обласні, міські та районні програми забезпечення безпеки дорожнього руху. Їх розробляють на основі раціонального поєднання територіального та галузевого планування, формування взаємопов’язаних збалансованих показників з урахуванням соціально-економічних та екологічних умов конкретного району, рівня розвитку дорожньої мережі, стану аварійності та інших показників”.

ДП! Програма забезпечення безпеки дорожнього руху повинна включати:

- аналіз стану безпеки дорожнього руху та прогноз на певний період;

- конкретні обгрунтовані цілі;

- заходи, реалізація яких дозволить досягти намічених цілей;

- вартість програми та джерела їх фінансування;

- форми і періодичність контролю за виконанням програми.

Ст. 44. Фінансування заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху

Здійснення за рахунок коштів державного бюджету, відрахування міністерств, інших центральних органів влади та об”єднань, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів і фондів.

8 Медичне забезпечення безпеки дорожнього руху

Ст. 45. Медичний огляд і переогляд кандидатів у водії і водіїв транспортних засобів.

Мета – визначення здатності кандидатів у водії до безпечного керування ТЗ. Включає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові і післярейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю. Періодичність оглядів, порядок їх проведення визначаються Міністерством охорони здоров’я України і затверджуються відповідним державним органом з безпеки дорожнього руху.

Ст. 46. Обов’язки адміністрації підприємств, установ і організацій щодо охорони здоров’я і контролю за умовами праці водіїв транспортних засобів:

- організувати обов’язки страхування водія на випадок нещасної події;

- організувати роботу водіїв згідно з чинним законодавством, режимом праці і відпочинку;

- запроваджувати заходи, спрямовані на зниження напруженості праці і втомлюваності водія;

- організувати харчування водіїв у робочий час;

- забезпечувати водіїв санітарно-побутовими приміщеннями для здійснення лікувально-профілактичних заходів;

- організувати навчання водіїв навичок подання першої медичної допомоги.

На підприємствах при чисельності водіїв ³ 100 чоловік створюються відомчі спеціалізовані медичні пункти, медико-санітарні частини, профілактичні відділення та оздоровчі пункти; при чисельності водіїв < 100 чоловік з територіальними медичними закладами укладаються договори на їх медичне обслуговування.

Контроль за медичним обслуговуванням водіїв здійснюють відповідні служби міністерств, відомств, підприємств, профспілкові організації, а також органи санітарно-епідеміологічної служби.

Ст. 47. Організація надання медичної допомоги потерпілим у ДТП.

Міські органи охорони здоров”я за погодженням з ДАІ закріплюють за конкретними ланками автомобільних доріг лікувальні заклади, де є відповідні фахівці, відділення або палати, що мають цілодобового прийому, обстеження і лікування потерпілих у ДТП.

“На ділянках доріг, вулиць... встановлюють відповідні дорожні знаки з інформацією про найближчу лікарню, напрямок руху та відстань до неї, номер телефону”.

Інші медичні заклади, що знаходяться в безпосередній близькості від доріг, вулиць..., повинні бути забезпечені необхідним медичним обладнанням згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України, і позначені дорожнім знаком “Пункт першої медичної допомоги”.

Вказані лікарні повинні бути обладнані засобами зв’язку. На магістральних автомобільних дорогах закріплені лікарні і станції швидкої допомоги забезпечуються також системою сигнально-викличного зв’язку.

Ст. 48. Медична підготовка водіїв і посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України.

Водії ТЗ, відповідні посадові особи органів Міністерства внутрішніх справ забов’язані володіти практичними навичками подання першої медичної допомоги потерпілим в ДТП, періодично проходити відповідну підготовку за програмами Міністерства охорони здоров’я України.

Водії повинні стежити за наявністю на ТЗ спеціальних медичних аптечок, їх укомплектуванням.

9 Охорона навколишнього природного середовища

Ст. 49. Виробники механічних ТЗ забов’язані вживати заходів щодо запобігання та зменшення викидів вказаними засобами забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, а також шуму і вібрації. Експлуатація ТЗ, в яких викиди перевищують норми, не допускається.

“Керівники транспортних організацій, власники автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та ТЗ несуть персональну відповідальність за додержанням гранично допустимих нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

Підприємства, що виготовляють пальне, повинні дотримуватися державних стандартів щодо якості паливних та мастильних матеріалів, відповідальність – штраф. Для запобігання забрудненню грунту на АТП повинні бути спеціальні місткості для зберігання відпрацьованих нафтопродуктів.

Ст. 50. Проектні і наукові розробки.

В процесі розробки програм комплексних схем та проектів організації дорожнього руху, необхідно передбачати заходи із захисту навколишнього середовища.

10 Контроль у сфері дорожнього руху

Ст. 51. Завдання контролю у сфері дорожнього руху – забезпечення дотримання міністерствами, вищими органами державної влади, підприємствами, громадянами вимог цього закону.

Ст. 52. Органи, що здійснюють контроль у сфері дорожнього руху: КМ України, органи законодавчої та виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, відповідні державні органи з безпеки дорожнього руху і його місцеві органи, ДАІ МВС України, міністерства, інші відомства (відомчий контроль).

Відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух. Ст. 53. відповідальність згідно з законодавством України. Міжнародні угоди. Ст. 54. Якщо міжнародною угодою України встановлено інші правила, ніж у законодавств України про дорожній рух, то застосовуються правила міжнародної угоди.

Контрольні запитання

1 Що входить до компетенції законодавчої та виконавчої влади у сфері дорожнього руху?

2 Що входить до компетенції власників доріг у сфері дорожнього руху?

3 Які вимоги пред’являються до проектування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів?

4 Які вимоги пред’являються до будівництва, реконструкції та ремонту автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів?

5 Які вимоги пред’являються до діяльності власників доріг, вулиць та залізничних переїздів?

6 Як здійснюється організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах?

Література

2. Закон України „Про дорожній рух” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. - № 10. – С. 15-38.

ЛЕКЦІЯ 3

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ”

(6 годин)

План

1. Загальні положення організації та експлуатації автомобільного транспорту.

2. Автомобільні шляхи сполучення;

3. Внутрішні перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

4. Внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом.

5. Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

1 Загальні положення організації та експлуатації автомобільного

транспорту.

Закон “Про автомобільний транспорт”(2344-III) від 05.04.2001визначає засади організації та експлуатації автомобільного транспорту. Закон складається з 6 розділів та містить 70 статей

Загальні засади діяльності автомобільного транспорту

Ст. 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:

- автомобільний транспортний засіб - дорожній транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів автомобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій;

- автобус - пасажирський автомобільний транспортний засіб з кількістю місць для сидіння більше дев'яти з місцем водія включно;

- автовокзал - комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та одночасного обслуговування 150 і більше пасажирів;

- автостанція - споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та одночасного обслуговування до 150 пасажирів;

- автобусний маршрут (маршрути, рейс) загального користування (далі - автобусний маршрут загального користування) – визначений уповноваженим органом шлях проходження автобуса між відповідно обладнаними пунктами для перевезення пасажирів;

- вантажна автомобільна станція - комплекс будівель, споруд, призначених для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам;

- вантажний термінал (автопорт) - комплекс будівель, споруд, обладнаних навантажувальними засобами, призначених для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами, технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, транспортно-експедиційних та інших послуг перевізникам;

- дорожній лист - документ встановленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу;

- зупинка - спеціально обладнаний пункт для очікування автобуса та посадки і висадки пасажирів;

- контейнерний пункт - комплекс будівель, споруд, обладнаних технічними засобами, призначених для виконання навантажувально-розвантажувальних, господарських операцій з контейнерами, а також робіт з технічного обслуговування і ремонту контейнерів та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам;

- легковий автомобіль - пасажирський автомобільний транспортний засіб з числом місць для сидіння не більше дев'яти з місцем водія включно;

- перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом загального користування;

- причіп - транспортний засіб, призначений для руху в з'єднанні з автомобільним транспортним засобом;

- сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа;

- спеціальний автомобіль - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для виконання спеціальних робочих функцій;

- спеціалізований автомобіль - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів або вантажів певних категорій;

- стоянка таксі - спеціально обладнаний пункт для зупинки таксі та посадки пасажирів;

- таксі - спеціальний легковий автомобіль, обладнаний таксометром і призначений для перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку.

Ст.2. Склад автомобільного транспорту

Автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, відносяться до автомобільного транспорту загального користування.

Автомобільні транспортні засоби суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносяться до відомчого автомобільного транспорту.

Автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносяться до індивідуального автомобільного транспорту.

Ст. 3. Законодавство про автомобільний транспорт

Законодавство про автомобільний транспорт складається з цього Закону, законів

Поиск по сайту: