І. Проблеми мовленнєвого етикету

ЗМІСТ

І. Проблеми мовленнєвого етикету. 3

ІІ. Синонімічний вибір слова і документ. Пароніми в документах 3

ІІІ. Іншомовні слова в документах. 3

Іншомовні слова та їх українські відповідники. 3

IV. Суржик у текстах документів. 3

V. Вживання прийменників. 3

VI. Особливості правопису власних назв. 3

Додаток 1 Українсько-російський словник чоловічих імен 3

Додаток 2 Українсько-російський словник жіночих імен 3

Додаток 3 Російські прізвища та їх відповдіники українською мовою 3

Додаток 4 Українські прізвища та їх відповідники російською мовою 3

Додаток 5 Словник наголосів і форм родового відмінка однини найуживаніших лексем ділового і професійного мовлення. 3

Додаток 6 Складні випадки наголошування слів і форм 3

Додаток 7 Слова з фонемою Ґ. 3

Додаток 8 Оформлення документів. 3

Література. 3

І. Проблеми мовленнєвого етикету

Після надбання Україною незалежності українська мова здобула статус державної (ст.10 Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року), тобто стала мовою, обов’язковою для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, науці тощо.

Правове цивілізоване демократичне суспільство передбачає високий злет моральної культури як сукупності досягнень в галузі освіти, науки, мистецтва, а також уміння використовувати ці досягнення для реалізації актуальних проблем суспільного розвитку. Державна мова покликана забезпечувати та ілюструвати світові високий рівень духовності нації, її суспільного розвитку, державної досконалості. Питання державності мови зачепило проблеми економічні, соціальні, духовні.

У нашому регіоні мовне питання виступає у вигляді двох основних проблем: розширення сфери вжитку української мови та підвищення мовної культури. Як свідчать факти, установи, заклади, організації перейшли до ведення документації українською мовою, до використання її у практичній діяльності. Складності з іншою проблемою: забезпечення високої мовної культури у всіх сферах діяльності людини. Боротьба за культуру мови – це один з ефективних засобів боротьби за духовне відродження нації; за підвищення інтелектуальності, світоглядного, духовного розвитку особистості, її інтелігентності.

Академік М.М.Мойсєєв найважливішими компонен-тами культури людини виділив три прояви: культуру зовнішню, культуру внутрішню, інтелігентність як найвищий стан внутрішньої культури. Юрист повинен прагнути синтезувати ці прояви. Його діяльність може впливати на свідомість людей, на економічне життя, організацію і діяльність трудових колективів. Тому він повинен бути людиною, здатною бачити себе збоку, своє місце у світі, який швидко змінюється. А це вже не ремесло, а культура. Зовнішня культура передбачає вміння поводити себе з людьми, не займати своєю персоною загальної уваги, говорити літературною мовою. Усе це важливо, проте не всі представники правової еліти цим володіють. Внутрішня культура передбачає не лише знання тих надбань, які нам дає природа, мистецтво, історія, традиції та звичаї власного народу, розуміння загальнолюдських цінностей, але й уміння їх усвідомити, зрозуміти, відчувати необхідність у них. Ці якості формують традиції, визначають поведінку людини, її вибір у нестандартних ситуаціях. Саме завдяки внутрішній культурі виникає потреба дотримуватись цих цінностей, саме внутрішня культура створює в колективі клімат доброзичливості, приязні, що сприяє високій продуктивності праці та реалізації найсміливіших планів. Культура – це вміння слухати чужі думки, не вважати себе абсолютним авторитетом, особливо тоді, коли маєш справу з людьми молодими або такими, що стоять на нижчих щаблях суспільної ієрархії. Культура мовлення, - зауважує проф. А.П.Коваль – це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися її виразними засобами в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення. Це ступінь володіння багатством літературної мови.

Праця юриста потребує не лише високих моральних якостей, але й широкої загальної культури. Правник має бути людиною, у якої загальна освіченість передує спеціальній, тому що він щоденно може мати справу з найрізноманітнішими явищами в житті, котрі потрібно правильно оцінити, прийняти відповідні рішення і переконати у правильності даного рішення громадян, які до нього звертаються. Тому юрист повинен дотримуватися високої культури спілкування, яка передбачає бездоганне володіння нормами літературної мови; уміння точно, зрозуміло, правильно і логічно висловити думку, встановити зворотній зв’язок, відгукнутись на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини. Форми спілкування змінні, сутність – незмінна.

Словник іншомовних слів подає визначення культури мови як ступеня відповідності мови нормам літературної мови. Проте сьогодні, - зауважує проф. С.Я.Єрмоленко, - не можна обмежувати культуру мови тільки сферою конкретних норм на рівні лексичної, граматичної системи літературної мови. Цінність літературної мови як здобутку національної культури полягає в збереженні, активному відтворенні історичних традицій мовно-літературного вживання, у шліфуванні тих засобів, які через письменницьку практику приходять із загальнонародної мови. Культура мови як певна мовна свідомість, відповідні оцінки й вартості виховуються через формування естетичних станів, вироблення чуття слова.

На об’ємність поняття “культура мови” вказує і проф. О.Сербенська: “Основою культури мовлення, - зауважує мовознавець, - вважають любов, прив’язаність до рідної мови, культуру мови пов’язують з почуттям поваги до державної мови та її історії, з турботою про її функціонування, з відповідальністю за свої мовленнєві дії; поняття “культури мови” пов’язують також з діяльністю суспільства та індивідуума, спрямованого на якнайкраще пізнання, збагачення, удосконалення та розвиток мови. Отже, зміст поняття “культура мови” охоплює:

1. Ступінь ознайомлення суспільства з мовними нормами, вміння свідомо використовувати нормативні форми і вислови, критично ставитися до порушення норм, здатність висловлювати думку ясно, стисло, зрозуміло.

2. Діяльність, яка має на меті піднесення рівня знань про мову, їх пропаганду і закріплення мовних норм.

3. Лексико-фразеологічну, граматичну, орфографічну та орфоепічну внормованість, тобто вживання слів, їх форм, звуків, звукових комплексів, синтаксичних конструкцій відповідно до усталених норм, усунення мовних помилок, невиправданих запозичень, невдалих неологізмів, чужорідних елементів, вульгаризмів та ін.

4. Естетику мови, тобто здатність відчувати її красу, вишуканість, довершеність.

Усе разом це становить складний і багатогранний комплекс завдань, що стоїть тими, хто бажає удосконалити рівень мовної та мовленнєвої компетенції.

ІІ. Синонімічний вибір слова і документ.
Пароніми в документах

Синоніми – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням.

Синонімія ґрунтується на здатності позначати один і той самий елемент дійсності кількома словами.

Пароніми – слова утворені від одного й того кореня за допомогою різних афіксів і вживані з різними значеннями.

Саме незнання синонімічних та паронімічних можливостей мови, невміння вибрати єдино правильне слово є причиною помилок в мовленнєвій ситуації; уміле ж використання лексичних одиниць робить мовлення багатшим, досконалішим.

Поиск по сайту: