Охарактеризуйте музичне мистецтво України першої половини ХХ століття

Суперечності розвитку музичної культури Східної України кінця 10–20-х років. Труднощі дослідження мистецтва доби Української Народної республіки. Вплив державотворчого характеру розвитку України та становлення національних культурних інституцій на діяльність митців. Демократизація та українізація культурно-мистецького життя (відродження української церкви, становлення української преси, розвиток театральної справи, піднесення літературної творчості та ін.). Просвітницький характер мандрівної концертної практики. Створення різноманітних мистецьких колективів (“ДУМКА”, “РУХ”, “ДУХ”, симфонічний оркестр Українського радіо, “ДРОТ”, Державний театр оперної драми та ін.). Активний розвиток лекційно-пропагандистської роботи. Діяльність Товариства ім. М. Д. Леонтовича, Всеукраїнського музичного комітету (ВУКМУЗКОМ). Ідейне протистояння Асоціації сучасної музики України (АСМУ) та Асоціації пролетарських музик України (АПМУ). Імперське ставлення радянського уряду до України.

Авторитарність та централізація суспільного й мистецького життя у 30-х роках. Руйнівні процеси в українській культурі: русифікація, дискредитація самої ідеї національної культури і заміна її інтернаціональними абстракціями, ідейно-естетична уніфікація творчих платформ митців, репресивні заходи щодо української інтелігенції, зневага до духовної еліти, некомпетентне втручання у мистецькі справи тощо. Негативні тенденції розвитку музичного мистецтва України: збідніння змісту, спрощення музичної мови, орієнтація на масовість за рахунок зниження рівня професіоналізму у виконавській сфері, тенденційність критеріїв оцінки музичних явищ, поширення практики державних замовлень творів до ювілейних дат, що призводило до виникнення музичної продукції сумнівної художньої вартості та ін.

Значення 20–30‑х років як періоду подолання нерівномірності розвитку більшості жанрів в українському музичному мистецтві.

Музична культура Західної України кінця 10–20-х років. Роль музичного мистецтва як засобу консолідації українців, виразника національної самосвідомості у складних колоніальних умовах. Дві тенденції розвитку музичного процесу 20–30‑х років: послідовна демократизація (зростання аматорського музичного руху у місті і селі) і професіоналізація (досягнення якісно нового рівня музичної освіти, виховання національно орієнтованих кадрів) музичного життя. Боротьба за українські мистецькі інституції і соціальні права музикантів-професіоналів. Значення діяльності мистецьких товариств: “Львівського Бояна” та периферійних “Боянів” у Станіславі, Коломиї, Бориславі, Перемишлі та інших містах; студентського хорового колективу “Бандурист”; професіонального студіо-хору під керуванням М. Колесси; “Українського Наддніпрянського хору” (керівник Д. Котко). Значення найбільшої культурно-освітньої організації –“Просвіти” – у мистецькому розвитку села. Функціонування інших товариств (“Зоря”, “Рідна школа”, “Великий луг”, “Воля”, хорових гуртків при КПЗУ). Діяльність Музичного товариства ім. М. Лисенка.

Активізація камерно-концертного музикування. Розбудова національної музичної освіти. Діяльність Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, заснування при ньому драматичної школи та численних філій в інших містах. Централізація системи навчання у кінці 20‑х років. Піклування про музичне виховання у народних школах. Створення навчальної музично-теоретичної літератури та різноманітних репертуарних збірок. Правозахисна та видавнича (журнал “Українська музика”) діяльність заснованого 1934 року Союзу українських професійних музик (СУПРОМ). Труднощі розвитку музичного театру. Роль товариства “Українська бесіда” та кооперативу “Український театр” у розвитку театральної справи. Активна діяльність провідних музичних театрів: під керуванням Й. Стадника, театру ім. І. Тобілевича (Станіслав), театру ім. І. Котляревського (Косів), а також польського міського театру у Львові. Дискримінаційні заходи польської влади щодо української культури.

Українсько-польські культурно-мистецькі взаємини. Функціонування у Львові осередку єврейської музичної культури. Творчі стосунки зі Східною Україною. Глибоке усвідомлення спільності українського історико-культурного коріння.

Значення творчості провідних композиторів Західної України (С. Людкевича, В. Барвінського, М. Колесси, Р. Сімовича). Пріоритет вокально-симфонічної та хорової музики. Інертність в музично-театральних та симфонічних жанрах. Несприятливі умови розвитку музикознавства як наслідок відсутності центру з підготовки національних кадрів музикознавців. Музикознавча секція Наукового товариства ім. Т. Шевченка (на чолі з С. Людкевичем) і секція СУПРМу (зі своїм друкованим органом – журналом “Українська музика”) як осередки українського музикознавства 30‑х років. Діяльність провідних музикознавців (С. Людкевича, З. Лисько, Б. Кудрика, С. Туркевич-Лісовської, Й. Хомінський).

Зміни в культурі і мистецтві Західної України після приєднання до УРСР. Створення державних мистецьких інституцій (музичного відділу обласного радіо, різноманітних мистецьких колективів, симфонічного оркестру, театру опери та балету, Львівської композиторської організації). Результати ідеологічно-кон’юктурного тиску на композиторів. Репресивні заходи щодо культурно-мистецьких товариств, західноукраїнських митців.

Поиск по сайту: