Охарактеризуйте музичне мистецтво України другої половини ХХ століття

Суперечливість розвитку українського музичного мистецтва у 50-х роках. Наслідки некомпетентного втручання влади (постанов ЦК ВКП(б) та ЦК ВКП(б)У 1948 року): вкорінення у свідомості думки про пріоритет “ідейного змісту” над художніми якостями твору, що забезпечило панування позаестетичних настанов у композиторській творчості, репертуарній політиці та музичній освіті; заборона зарубіжної музичної культури; тематична і жанрова регламентація творчості композиторів; гальмування розвитку українського музикознавства через заміну наукового аналізу і професійної аргументації в оцінці музичних явищ ідеологізованою деклараційністю, пізнавальної функції музичної критики – функцією ідеологічного цензора; тотальна ідеологізація навчального процесу мистецьких закладів.

Позитивні риси у сфері музичного мистецтва: розвиток масової самодіяльності; створення високопрофесійних мистецьких колективів; удосконалення системи музичної освіти та створення розвиненої мережі музичних навчальних закладів (школи денного і вечірнього навчання, студії, училища); активізація музичного виховання у загальноосвітній школі; інтенсивний розвиток українського музикознавства. Негативні процеси: зміцнення бюрократизації; розквіт теорії безконфліктності, що створювало сприятливі умови для засилля у мистецтві пересічних особистостей; подальша “радянізація” змісту, псевдопатріотизм, помпезність, декларативність, нівелювання національної самобутності у сфері композиторської творчості.

Музичне мистецтво 60–80-х років як новий етап в історії розвитку культури України. Позитивні риси розвитку української культури: демократизація мистецьких процесів як наслідок хрущовської відлиги у політичному житті 60-х років; послаблення ідеологічного тиску; посилення боротьби з жорсткими заборонами та ідеологічними кліше епохи сталінізму; подолання культурної ізоляції радянського мистецтва попередніх десятиліть, що створило умови для суттєвого ідейно-тематичного і стилістичного оновлення мистецтва; високий рівень виконавської майстерності у різних галузях мистецтва, що спричинило здатність української культури швидко і глибоко сприймати найновіші світові досягнення. Негативні процеси: низький, задавлений тиском партійно-ідеологічної “пристойності” у виборі репертуару рівень культурних видовищ; існування системи державних замовлень на мистецькі твори та контроль за їх ідейним боком стимулювали написання творів революційної і радянсько-патріотичної тематики і до ювілейних дат часто сумнівної художньої вартості.

Вплив нової геополітичної ситуації в Україні другої половини 90-х років на розвиток музичного мистецтва. Процеси подолання ідеологічних стереотипів в музичній культурі України періоду її національного, державного, духовного відродження. Необхідність усвідомлення української культури як складової європейського культурного процесу. Нагальна потреба правдивого концепційного осмислення історії музики радянського періоду. Позитивні риси розвитку українського мистецтва: відсутність ідеологічного тиску на композиторську на виконавську діяльність; подолання ізольованості української культури. Негативні процеси: кризовий стан музичного видавництва; інформаційний “вакуум” через брак фінансування бібліотек, фонотек, нотних фондів; послаблення уваги держави до проблем академічного мистецтва; матеріальне зубожіння мистецьких інституцій (оперних театрів, філармоній, навчальних закладів тощо); варваризація культури; провінціалізація мистецтва (ототожнення українського мистецтва виключно з україністикою). Перспективи розвитку української музичної культури.

Два шляхи оновлення тематики та стилістики музичного мистецтва: орієнтація на західний авангард та відродження авангардних течій радянського мистецтва 20-х років; розширене тлумачення класико-романтичних традицій. Критика композиторів-шістдесятників за спроби оволодіти новою технікою композиторського письма (додекафонною, серійною, пуантилістичною, сонористикою, алеаторикою). Тенденція до камернизації великих жанрів (симфонії, опери, кантати) як наслідок проникнення у складний внутрішній світ людини, поглиблення ліричної сфери. “Нова фольклорна хвиля” (М. Скорик, Л. Дичко, Л. Грабовський) як результат осмислення сьогодення з позиції “пам’яті” культури в її етнічних і національних витоках. Неокласицизм (М. Скорик, В. Бібік, Ю. Іщенко, Є. Станкович, В. Сільвестров та ін.) як вияв пошуків загальнолюдських ідеалів споконвічної боротьби добра і зла, життя і смерті. Загострення питання участі митців у процесі розвитку масових жанрів (поп- та рок-музика).

Розширення мережі музичних навчальних закладів, культурно-освітніх установ, виникнення нових мистецьких колективів. Організація музичного видавництва “Музична Україна”. Заснування щорічника “Українське музикознавство”, відновлення роботи журналу “Музика”. Успіхи українського музичного мистецтва поза межами України.

Розвиток українського музикознавства: наукове осмислення реставрованих давніх нотних рукописів (праці Н. О. Герасимової-Персидської, О. С. Цалай-Якимено), дослідження історії музичного мистецтва та створення підручників з історії музичної культури України (О. Я. Шреєр-Ткаченко, М. Гордійчук, В. Довженко, Л. Архімович, Т. Каришева, Т. Шеффер), виникнення наукових праць з теоретичного музикознавства (Н. О. Горюхіна, Н. О. Герасимова-Персидська, І. А. Котляревський), проблем музичної естетики та соціології (І. Ф. Ляшенко), психології (О. Г. Костюк), фольклористики (С. Й. Грица).

Поиск по сайту: