Основні положення теми. У назву науки – хірургія– закладений зміст (від грецького chеir – рука, ergo – дія, рукодія)

У назву науки – хірургія – закладений зміст (від грецького chеir – рука, ergo – дія, рукодія). Проте хірургія не тільки “рукоділля”. Це комплекс чинників, які треба знати теоретично і оволодіти практично, щоб підійти до хворого із скальпелем у руці. Хірургія - одна з основних галузей медицини, у якій основним заходом при лікуванні захворювань є оперативний метод. Під час операцій більшою частиною застосовують метод механічної дії на тканини: їх розсікають, оголюють і ліквідують патологічний осередок, відновлюють нормальну форму, функцію тканин, або окремих частин тіла, проводять пересадку тканин і органів.

Висока оперативна техніка М.І.Пирогова дозволила йому проводити операції надзвичайно швидко: ампутацію молочної залози, або розтин сечового міхура - за 2 хвилини, а остеопластичну ампутацію ступні за 8 хвилин. У військових походах Наполеона І прославився французький лікар Д.Ж.Ларрей (D.G.Larrey) – один з засновників військово-польової хірургії (після Бородінської битви на протязі однієї доби він виконав 200 ампутацій кінцівок). Але ні досконала хірургічна техніка, ні глибокі знання анатомії, ні швидкість операцій не дозволили вирішити проблему знеболення. Ще на початку ХІХ сторіччя французький хірург А.Вельпо (A. Velpeau) висловив думку, що хірургічну операцію неможливо виконати без болю, що повне знеболення неможливе. Тому одним з самих великих досягнень ХІХ сторіччя, що поклало початок новій ері в хірургії, стало використання при операціях наркозу, тобто загального знеболення.

У 1844 році англійський зубний лікар Х.Уеллс (H.Wels) використав для короткочасного наркозу при екстракції зуба закис азоту, яку пізніше назвали “веселячий газ”. У 1846 році північноамериканський дантист О.Т.Г.Мортон (W.T.G.Morton) вперше скористався ефірним наркозом для видалення зуба.

Незнання причин гнійних ускладнень операційних ран, сепсису, газової гангрени було не менш важливим фактором, який гальмував розвиток хірургії. Післяопераційний період протікав дуже важко. Хворі часто рано гинули від госпітальної інфекції, газової гангрени. Післяопераційна смертність складала 80%. У госпіталях російської армії помирав кожний другий поранений. Англійський хірург Джозеф Лістер (J.Lister – 1827-1912) розробив метод (1867) антисептики, що отримав широке визнання. У 1881 році віденський хірург Т.Більрот (T.Billroth) – засновник сучасної абдомінальної хірургії – виконав успішну операцію резекції шлунку. Поряд з антисептикою почали впроваджувати асептику Ернст Бергман і К.Шиммельбуш. У 1873 році – німецький хірург Ф.Есмарх для зупинки кровотечі запропонував використати джгут.

С.П.Коломнін (1842-1886) під час сербо-турецької війни використовував метод антисептичного лікування ран. Антисептичний метод розвивали у своїй практичній діяльності Н.В.Скліфосовський, М.С.Суботін (1843- 1913). У 1885 році М.С.Суботін організував асептичний операційний зал, встановив стерилізаційну піч.

У ХІХ сторіччі були здійснені успішні спроби переливання крові (J.Blundell, 1820; Г.С.Вольф, 1832; С.П.Коломнін, 1879). Наукове обґрунтування переливання крові розробив К.Ланштейнер (K.Landsteiner), який відкрив у 1901 році закон ізогемаглютинації і виділив 3 групи крові. Пізніше у 1907 році чеський вчений Я.Янський (J. Jansky) відкрив 4 групу крові.

А.В.Вишневський (1874-1948) відомий як пропагандист місцевої анестезії. Ним розроблена техніка інфільтраційної та провідникової анестезії.

Історія хірургічних клінік. Першим навчальним накладом на Україні була Києво-Могилянська колегія, потім академія, в організації якої активну участь брав гетьман війська Запорізького П.К.Сагайдачний в 1622 році та метрополіт, учений Петро Могила (І597-І647), де проводилась підготовка загальноосвітніх діячів, богословів, а також медичних працівників.

У 1755 році відкрито Московський Університет з медичним факультетом та "клініками при факультеті" - факультетської клініки.

У 1842 році при Петербурзькій військово-медичній академії на хірургічній госпітальній базі організована кафедра госпітальної хірургії (М.І.Пирогов).

На кафедрі факультетської хірургії вивчались питання типового перебігу хірургічних захворювань, на госпітальній хірургії ці ж патологічні процеси з^: атиповим перебігом. В інших цивілізованих країнах світу такого розподілу кафедр немає, кафедра одна - хірургічних хвороб.

Серед вітчизняних хірургів видатне місце у розвитку хірургії займає Пирогов М.І. (1810-1881). У 14 років він поступив на медичний факультет Московського університету. У 17 років був зарахований у Дербтський університет для підготовки до заміщення професорської посади. Через 5 років направлений в Париж та Берлін для удосконалення з хірургії. У 1833 році захистив докторську дисертацію на тему “ Перев’язка черевної аорти в експерименті” та отримує посаду завідуючого кафедрою Дербтського університету. У 1841 році призначений професором медико-хірургічної академії в Петербурзі, де у 1842 році організує кафедру госпітальної хірургії. У 1847 році виїжджає на театр військових дій на Кавказ, у1854 році – в Севастополь, де вперше став застосовувати наркоз, гіпсові пов'язки, прийшов до висновку, що нагноєння ран виникає під впливом "міазматичних” ферментів для боротьби з якими використовував йод. Описав клініку травматичного шоку. Розробив методи сортування поранених при госпіталізації, їх евакуації, що знайшло відображення в книжці: "Начало общей военно-полевой хирургии" (1866 р.).

Після війни 1854-1856 рр. М.І.Пирогов був призначений попечителем спочатку Одеського, потім Київського навчальногоокругу.

З 1866 року до кінця життя працював в с. Вишня, тепер Пирогове Вінницькоїобласті, з короткочасними поїздками на фронт під час франко-російської та російсько-турецької воєн.

Основні твори: "Хирургическаяанатомия артериальныхстволов и фасций" ( 1837)р ., "Топографическая анатомия замороженихорганов человеческого тела, сделаных в срезах".

Ним запропоновані оперативні втручання: перев'язка під’язикової артерії, кістково-пластична ампутація гомілки, трьохетапна на ампутація стегна та інші.

Як педагог, М.І.Пирогов вніс значний вклад у розвиток педагогічної науки, запропонував прогресивні дидактичні принципи підготовки спеціалістів.

Карваєв В.А. (1811-1892) - закінчив Казанський університет у 1831р. У 1838 році у Дербті захистив докторську дисертацію. У 1840 році після організації медичного факультету при Київському університеті (відкритий у 1834р) очолив кафедру факультетської хірургії якою завідував до кінця життя. Хірург широкого профілю. Один з перших (1847р.) застосував наркоз.

Основні роботи: ”Курс оперативної хірургії” (І858р.), “Оперативна хірургія”(1882р.).

Спілкувався зМ.І. Пироговим, вважав себе його учнем. Користувався великою популярністю серед населення. До сьогодні зберігся вислів прихожан, які ішли на богоміллядо Лаври: “Їду у Київ богу помолитися, та Караваєву поклонитися”.

Волкович М.М. (1858-1928). Народився у Чернігівській області. У 1882 р. закінчив медичний факультет Київського університету. У 1903р. став професором кафедри госпітальної хірургії. Ним запропоновані оперативні втручання: позасумкова резекція колінного суглоба, кістково-пластична операція при туберкульозі кісток ступні, гомілково-ступневого суглобу, пластичне закриття міхурово-піхвових фістул, розрізпередньоїчеревної стінки приапендектомії (1898р.), в 1894 р. впершена Україні виконав операцію з приводу тиреотоксикозу.

Написав монографії: «Апендицит», «Жовчнокам’яна хвороба», «Туберкульозний перитоніт» (1926 р.), “Пошкодження кісток та суглобів”(1928 р.). Запропонував шину для фіксації при переломах кісток верхньої кінцівки. У 1908 році організувавКиївське наукове хірургічнетовариство та бувйого беззміннимголовою.

СкліфосовськийМ.В. (1836-1904). Народився в Херсоні. Закінчив медичний факультет Київського університету. У 1863 році захистив докторську дисертацію та до 1871 року працювавпрофесором Київського університету, потім завідуючим кафедриПетербурзької медико-хірургічної академії. З 1880р. до 1897 року завідувавкафедрою факультетської хірургіїМосковського університету, після чого повернувся в Петербург на посадудиректора інституту удосконалення лікарів. Будучи на пенсії, посиливсяв Яківцях біля м. Полтави. Консультував хворих у Полтавській міській лікарні, яка названа його іменем. М.В.Скліфосовський був талановитим хірургом, педагогом, вченим, організатором. Він проводив пропаганду методів антисептики та асептики, запропонував кістково-пластичну операцію – “російський замок”. Розробляв актуальні питання захворювань органів черевної порожнини, лікування зобу, раку язика, мозкових гриж та інше. З 1880 р. був організатором Пироговських з'їздів та одним з ініціаторів міжнародних хірургічних конгресів.

Поиск по сайту: