Основні сучасні підходи до розуміння держави

Держава як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем, тісно пов’язаним і багато у чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. Держава – це форма організації політичної влади, що покликана упорядкувати суспільні відносини на певній території. Держава, займаючи особливе місце у політичній системі громадянського суспільства, має характерні ознаки, що відрізняють її від інших політичних інститутів влади. Вона виникла на певному етапі розвитку людства і зберігається до теперішнього часу.

Багато мислителів намагалися зрозуміти, що є таке держава, чому вона виникла, яка її природа та, що відрізняє останню від інших соціальних організацій. На ці питання існують різноманітні відповіді. Деякі мають ознаки тотожності, інші виглядають ідеологічно несумісними, оскільки містять принципові методологічні розбіжності щодо предмета дослідження. Різноманіття поглядів на державу обумовлене тим, що держава – це надзвичайно складне, історично мінливе явище. Пізнання ознак держави є складним, оскільки залежить від постійної зміни економічних, соціальних, класових, духовних, релігійних, національних та інших чинників, що визначають її сутність і зміст [174, с. 60].

Визначення держави зустрічаємо вже у мислителів стародавніх часів. Грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників [188, с. 54]. Основоположник утопічного соціалізму Т. Мор стверджував, що держава – це змова багатих проти бідних [185, с. 56]. Т. Гоббс назвав державу “природним тілом” [35, с. 124]. І. Кант вважав, що держава – це об’єднання людей, підвладних правовим законам [206, с. 158]. Г. Гегель писав про державу як про “ходу Бога у світі” [32, с. 216].

З часом характеристики держави поглиблюються, стають ширшими і точнішими. Відомий юрист М.Ф. Владимирський-Буданов визначив державу як союз осіб, які займають певну територію і якими управляє одна верховна влада [29, с. 9]. Своє визначення держави запропонував Б. Кістяківський: держава є правовою організацією народу, що повинна діяти відповідно до соціальних інституцій та регуляторних процедур і правил [192, с. 121].

Після Жовтневої революції у радянській юридичній літературі панували уявлення про державу, що походили від ідеї класового устрою суспільства, в світлі якої вона роз­глядалася “як знаряддя, машина для придушення одного класу іншим”, “організація економічно пануючого класу” тощо.

Уже в 60-і роки радянським політикам і юристам стає зрозуміло, що необхідні нові підходи до розуміння і визначення держави. В СРСР з’являється і обґрунтовується ідея загальнонародної держави, яку ніяк не можна було вважати “машиною для підтримання панування”. Було вирішено, що характеристика держави як “машини” належить лише до експлуататорських держав і частково до держави диктатури пролетаріату [174, с. 61].

Сучасний період розвитку держави характеризується тим, що її метою є всебічний розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав і свобод. Все це знаходить своє відображення у сучасних державах – правових, демократичних, соціально-орієнтованих.

Якщо дотримуватися сучасних поглядів на державу, то необхідно звернутися до думки П.М. Рабіновича, який вважає державу організацією політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами [142, с. 35].

Відомий вчений В.Ф. Тарановський визначає державу як союз людей, що живуть на певній території та підпорядковані єдиній політичній владі. Відповідно до цього розрізняють три основних елементи держави: територія, публічна влада і населення [159, с. 348].

Алєксєєв С.С. розглядає державу через діяльність апарату політичної влади та його належне функціонування в епоху цивілізації. В таких умовах суспільство існує як окремий інститут, в якому розвиваються демократія, політичні та економічні свободи людини [4, с. 10].

Необхідно зазначити, що держава повністю не зливається із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби та інтереси. Тому вивчення характеристик держави повинно здійснюватись як з точки зору єдності держави й суспільства, так і їх відокремленості. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності та призначення держави є розуміння держави як особливої форми організації суспільства.

Отже, держава має такі, лише їй притаманні ознаки, які полягають у тому, що вона:

1) всеохоплююча організація – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства (більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами підданства або громадянства), відображує та забезпечує як загальносуспільні інтереси і потреби, так і інтереси й потреби його членів (усі інші соціальні організації – політичні партії, професійні та молодіжні спілки, трудові колективи, тощо – охоплюють лише окремі верстви населення);

2) територіальна організація – об’єднує членів суспільства за територіальним принципом, а не кровнорідними зв’язками родового суспільства. Територія визначає просторові межі поширення її суверенітету;

3) офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені як всередині держави, так і за її межами;

4) універсальна організація – об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя;

5) верховна організація – є вищою за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

6) централізована організація – державні організації мають ієрархічну структурну побудову, тобто нижчестоящі організаційні структури (регіональні (місцеві) органи державної влади, державні підприємства і установи) підпорядковані вищестоящим – загальнодержавним органам державної влади (парламенту, президенту, уряду);

7) володіє спеціальним апаратом публічної влади, повноваження якого поширюються на все суспільство, а також іншими державними організаціями, що безпосередньо забезпечують вирішення загальносуспільних справ;

8) здатна надавати своїм велінням загальнообов’язковий характер, що забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

9) пов’язана правом – організовує життя на правових засадах; право юридично оформлює державу та державну владу та тим самим робить їх легітимними, тобто законними; держава здійснює свої функції в правових формах.

10) встановлює та збирає податки та збори – це обов’язкові платежі грошима та вклади майном (продуктами харчування, зброєю, хутром тощо), які стягуються державою. Разом податки та збори формують державну казну, з якої фінансується сама держава та фінансується виконання державою певних соціальних функцій (освітніх, медичних тощо), надає матеріальну підтримку в межах міжнародного співробітництва економічно слаборозвинутим державам чи постраждалим від природних катаклізмів тощо [104, с. 275-276].

У юридичній науці, окрім зазначених основних ознак, як правило, розглядають неосновні (факультативні), тобто наявність яких не є обов’язкова, а саме: грошова одиниця, мова, тощо. Стосовно грошової одиниці, то необхідно зазначити, що у сучасному світі є держави, які використовують одну грошову одиницю (напр., євро для усіх держав Європейського Союзу). Щодо мови (кількох державних мов), то можна стверджувати, що це ознаки певного народу чи країни, а не держави.

Від ознак держави слід відрізняти її атрибути. До атрибутів держави зазвичай відносять: гімн, герб, прапор, форми звернення між членами суспільства, форми привітання, пам’ятні дати тощо.

Отже, держава – це суверенна політико-територіальна організація соціально неоднорідного суспільства (населення), що має публічну владу, яка здійснюється апаратом управління та апаратом примусу на основі юридичних норм, котрі забезпечують узгодження соціально-групових, індивідуальних і суспільних інтересів [151, с. 65].

Питання про основні підходи до розуміння держави продовжує залишатися дискусійним, хоча набуває певної обґрунтованості в процесі залучення сучасних досліджень з теорії та історії держави та права [72, с. 9-10]. Так, сучасна юридична наука розрізняє такі основні підходи до розуміння держави:

- концепція правової держави (Платон, Арістотель, Ціцерон, М.М. Ковалевський, М.М. Коркунов, Б. Кістяківський) – передбачає, що держава набуває правового характеру в якій діє принцип верховенства права, де всі відносини між суб’єктами громадянського суспільства, державою й особою регулюються правовим законом, гарантується свобода особистості, її права, законність і правопорядок;

- анархістська концепція держави (М. Штірнер, Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін) – передбачає створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави у повсякденне життя суспільства й особи, а з іншого – максимально підвищується роль населення в управлінні загальними справами. Його сутність зводиться до заперечення державності.

- етатична концепція держави (Х. Вольф) – обґрунтовує необхідність максимального втручання держави у життя суспільства і кожної конкретної особи. Явище етатизм пов’язане з централізацією і концентрацією політичної влади, її бюрократизацією. Етатизація суспільства веде до диктатури держави;

- марксистська (історико-матеріалістична або класова) теорія держави ( К. Маркс та Ф. Енгельс) – ґрунтується на діалектичному матеріалізмі та тезі про економічні причини виникнення держави, що породили розподіл суспільства на класи з протилежними інтересами, які, в свою чергу, є наслідком виникнення та розвитку приватної власності. При цьому держава розглядаються як політичний інститут економічно пануючого класу, що виконує не лише класові, а й загальносоціальні функції.

- концепція фашистської державності (К. Шмітт, А. Гітлер) – головна ідея фашистської ідеології є расизм, що поділяє людей за біологічними ознаками на кілька груп (рас). При цьому одна раса проголошується панівною і лише її представники визнаються основоположниками людського роду. Інші раси оцінюються як недолюдки, призначення яких полягає у забезпеченні процвітання панівної раси;

- концепція держави «загального добробуту» (Дж. Кейнс, Д. Мюрдаль, А. Пігу, В. Мунд) – теорія, що передбачає існування сильної держави, яка впливає на широке коло суспільних відносин і за якою буржуазні суспільства позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства;

- теорія плюралістичної демократії ( Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Даль). – має багато різновидів, найвідомішими її різновидами є теорія дифузії влади, теорія зацікавлених груп тиску. В основі цих теорій лежить твердження, що в сучасному суспільстві класи припинили своє існування і, відповідно, державна влада втратила свій класовий характер. Суспільство представляє собою сукупність соціальних об’єднань людей (страт). На їхній основі складаються різні політичні та суспільні організації, що «тиснуть» на органи держави та направляють тим самим державну політику. Таким чином, управління суспільними справами здійснюється не лише державою, а й достатньо широким колом недержавних суспільних інститутів (об’єднань громадян). Відтак держава виступає інститутом, діючим в інтересах усього суспільства, її дії та функції є загальносоціальними.

- теорії еліт ґрунтуються на твердженні про те, що народні маси нездатні управляти державою і тому управління має здійснюватися найвищою верствою суспільства – елітою. Розбіжності серед теорій еліт полягають, переважно у визначенні суспільної групи, яка має розглядатися як еліта, а також тим, якими є межі втручання державної влади (а отже, і еліти) у суспільні відносини. До теорій еліт можуть бути піднесені соціальні концепції Платона, Д. Донцова тощо. Прикладами теорій еліт може служити:

технократична теорія (Т. Веблен, Д. Барнхейм, Г. Саймон. Д. Белл та ін.) елітою називає освічену частину населення (менеджери, вчені), бо саме вони здатні визначити дійсні потреби суспільства, оптимальні шляхи його розвитку, необхідні для цього засоби. У результаті управління стає науковим та забезпечує прогресивний розвиток суспільства.

теорія кругообігу (циркуляції) еліт (В. Парето) – виникнення еліт пов’язує з нерівністю індивідуальних здібностей людей. Нова еліта виникає з найнижчих верствах населення та в ході боротьби зі старою елітою витісняє останню з домінуючих позицій, посідає головне місце в суспільній ієрархії, розквітає, та зрештою, вироджується, стає вже новою старою елітою, та врешті-решт гине під тиском знову ж таки нової еліти. Цей кругообіг еліт, з точки зору В. Парето, є універсальним законом історії, яка є «кладовищем аристократії».

концепція неоелітаризму (Х. Ласуел, Д. Сарторі; Х. Зейглер) – закріплює положення, що народовладдя приречене на невдачу і веде до диктатури, а тому правити має особлива еліта – компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм із елементами плюралістичної демократії;

- концепція національної держави (В. Липинський, Д. Донцов, П. Штепа) – держава, утворена нацією, яка компактно проживає на певній території, реалізує своє право на економічне та політичне самовизначення, створює сприятливі умови для народу країни незалежно від національної приналежності;

Наведена багатоманітність сучасних концепцій держави сприяє пошукові оптимальних форм побудови та ефективних варіантів функціонування держави у майбутньому. На їхній основі формується поняття “сучасна держава”.

У вітчизняній юридичні науці термін “сучасна держава” може використовуватися в двох значеннях:

1) держава, яка існує в теперішніх умовах;

2) держава, що відповідає певним вимогам, які прийняті міжнародним співтовариством. Такі вимоги мають корелювати із загальнолюдськими цінностями, а саме: принципами демократії, верховенства права, поділу влади, політичного та ідеологічного плюралізму, соціальної справедливості тощо. [200, с. 6-7].

Серед ознак сучасної держави, також, виокремлюється її визнання світовим співтовариством. Усі разом ознаки утворюють своєрідну нормативну оцінку держави, через призму забезпечення прав людини, створення умов для ефективного контролю за здійсненням державної влади, забезпечення цілісності цивілізованого і культурного розвитку особи та суспільства.

Поняття “сучасна держава” у вузькому значенні містить у собі характеристики правової та соціальної держави, про що свідчать розробки фахівців. Так, П.М. Рабінович використовує для поєднання різних характеристик держави поняття “сучасна держава соціально-демократичної орієнтації” [142, с. 32].

Специфіку існування сучасної держави неможливо розкрити без використання геополітики як поєднання територіальних проблем держави із проблемами реалізації державної влади. При цьому просторове буття сучасної держави не може обмежуватися тільки власною територією. Необхідно взяти до уваги географічні, історичні, політичні та інші фактори, що впливають на стратегічний потенціал держави. Сучасна геополітика є геополітикою взаємозалежності, де національна безпека стає вже не стільки як військова, але і як економічна, екологічна, культурна проблема.

Сучасна держава – це результат зміни менталітету людей, сприйняття ними не тільки колишніх традицій державності, але й використання загальнолюдських цінностей, врахування змін, що відбуваються у світі.

Проблема подолання “несучасних ознак” держави для України має особливе значення, оскільки становлення, розвиток громадянського суспільства та правової держави ускладнене сукупністю різних чинників: від тоталітарного минулого до кризових явищ в економічному житті нового часу, від кризи держави як інституту влади до нерозбірливого використання державних структур у певних політико-правових ситуаціях. Серед основних проблем нашої держави не останнє місце займає низький рівень правосвідомості та правової культури громадян, які формувалися під впливом радянської ідеології про роль та сутність держави, діяльність її інститутів і функцій.

Поиск по сайту: