Структура правової системи суспільства та характеристика її елементів

У попередньому питанні ми з’ясували поняття «правова система» та дали характеристику її ознак. Проаналізувавши думки різних вчених ми дійшли висновку, що сьогодні не існує єдиного розуміння «правової системи» і кожний автор має власне бачення стосовно цієї проблеми. На основі наших досліджень можна зробити висновок, що більшість авторів все ж таки об’єднуються навколо мети функціонування правової системи як першооснови, першоджерела: забезпечення правопорядку, регулювання, охорони та захисту суспільних відносин. Відмінність думок різних авторів щодо тлумачення поняття «правова система», в більшості випадків можна знайти у площині структурних елементів, які обумовлюють існування і забезпечують функціонування правової системи у своїй нерозривній єдності та взаємодії одне з одним. Мається на увазі те, що кожен автор по-своєму трактує структуру правової системи, і має свою суб’єктивну точку зору її елементного складу.

Так, наприклад, О.Ф. Скакун до елементів правової системи відносить суб’єктів права, правові норми та принципи, правореалізацію, правозастосування, правовідносини, правомірну поведінку, юридичну практику, праворозуміння, правові ідеї, концепції, правову свідомість, правову культуру, зв’язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії – законність, правопорядок [151, с. 303].

В.П. Синюков визначає правову систему як соціальну організацію, яка містить основні компоненти національної правової культури. Серед елементів автор виділяє: регіональну та місцеву правову інфраструктуру, систему та підсистему нагляду, контролю, профілактики правопорушень, правового інформування та правових комунікацій, юридичну освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, відтворення та збереження правової ідеології (НДІ, центри, фонди, культурні спільності тощо) [149, с. 165].

Відповідно до поглядів Н.В. Вітрука та В.В. Лазарєва до правої системи відносяться правові процеси та стани, матеріальні та процесуальні правові відносини, матеріально-правові акти та акти процедурно-процесуального характеру [28, с. 142].

Ю.О. Тихомиров до правової системи відносить такі елементи:

1) цілі та принципи правого регулювання;

2) основні види правових актів та їх об’єднання;

3) системоутворюючі зв’язки, що забезпечують взаємодію всіх елементів та цілісність системи. Через деякий проміжок часу він висунув думку про те, що при розумінні правової дійсності необхідно розглядати два явища: правову систему, що склалася історично, та систему законодавства, що є продуктом національної діяльності, форм виразу нормативного матеріалу [180, с. 33].

На думку В.Д. Попкова треба не просто визначати необхідні компоненти, а звернувши увагу на структуру правової системи, встановити взаємний вплив одне на одного. Автор вважає, що в роботах російських вчених структура правової системи характеризується трьома групами правових явищ:

n юридичними нормами, принципами та інститутами, які утворюють нормативну сторону;

n сукупність правових установ, які складають організаційну сторону;

n сукупністю правових поглядів, уявлень, ідей, які охоплюються соціально-культурною стороною [133, с. 158].

І.В. Петеліна виділяє такі елементи правової системи:

1) право (система норм);

2) законодавство (як форма виразу норм);

3) правові установи, що здійснюють правову політику держави;

4) судова та інша юридична практика;

5) механізм правового регулювання;

6) правореалізаційний процес (акти застосування й тлумачення права);

7) права, свободи та обов’язки громадян (суб’єктивне право);

8) система правовідносин;

9) законність та правопорядок;

10) правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, правова культура);

11) суб’єкти права (індивідуальні та колективні);

12) систематизуючи зв’язки;

13) інші правові явища (юридична відповідальність, правовий статус тощо), що утворюють «інфраструктуру» правової системи [125, с. 16].

На думку Л.А. Луць не всі правові явища можуть бути елементами правової системи. Вона критично ставиться до того, що нерідко у юридичній літературі, визначаючи елементний склад правової системи, автор не намагається пояснити свою думку, чому саме вони, який генезис їх появи у цій системі. Людмила Андріївна наполягає на тому, що кожний із елементів є не тільки носієм мінімальних властивостей правової системи, але й відрізняється від інших елементів. Реальними елементами правової системи є суб’єкти права (фізичні та юридичні особи, держава, соціальні спільноти) [94, с. 172].

Вони є носіями прав та обов’язків, мають визначені правові статуси у суспільстві, що базуються на їх фактичних соціальних статусах.

На основі проведеного дослідження, ми спробували визначити елементний склад правової системи, який, на наш погляд, найбільш повно відображав би всі ознаки цієї системи. Наше бачення структури правової системи наступне:

1) постійні елементи:

- суб’єкти права;

- система права;

- система законодавства;

- правові принципи;

- правова культура;

- правова свідомість;

- юридичні установи;

- юридична техніка;

- юридичні терміни;

- правова політика;

2) змінні елементи:

- правотворчість;

- правореалізація;

- правовідносини;

- юридична практика.

Перш, ніж переходити до конкретизації і пояснення кожного із запропонованих елементів у структурі правової системи, ми вважаємо за необхідне пояснити класифікацію елементів на постійні та змінні, а не, наприклад, статичні та динамічні, до якої звертається чимало науковців. Кажучи «постійні», ми розуміємо ті компоненти, наявність яких у структурі правової системи розглядаються як явища, які завжди мають місце і складають своєрідний кістяк правової системи. В той час, як поняття «статичні» передбачає собою, так звану, нерухому модель. Насправді ж, ті самі система права, система законодавства не є нерухомими елементами, навпаки, це ті об’єкти, які постійно змінюються в залежності від подій, що відбуваються у суспільному житті країни. Тому, на нашу думку, більш коректнішим буде використання цих правових явищ у контексті «постійно діючих елементів правової системи». Щодо «змінних елементів», то вони об’єднують своєрідні процеси. В цьому плані асоціація «змінних» та «динамічних» елементів є виправданою, а тому і розуміння їх сутності подібне.

Пропонуємо більш детально дослідити названі елементи, звернувшись до їх характеристики. Розпочнемо із постійних елементів. Вони являють собою, так званий, невід’ємний каркас який завжди є і від якого залежить функціонування та розвиток змінних елементів.

Система права являє собою сукупність правових норм, яка, за допомогою принципів детермінізму, системності їх дослідження та використання, перетворена у складний об’єкт з чітко встановленими елементами.

Система права – це об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості всіх юридичних норм та їх розподілі по галузях, підгалузях, інститутах та нормах права [93, с. 288-289].

Система законодавства – закріплена на законодавчому рівні сукупність нормативно-правових актів, які спрямовані на регулювання суспільних відносин, згруповані за певним критерієм, галуззю регулювання, знаходяться у зв’язку одне з одним.

Система законодавства – цілісна сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права [60, с. 211-213].

С.Л. Лисенков відзначав, що поняття «система законодавства» в науковій літературі і на практиці вживається:

- у вузькому (власному) розумінні, коли під законодавством розуміються лише закони, тобто акти вищої юридичної сили, прийняті парламентом або референдумом;

- у широкому розумінні, коли під законодавством розуміється вся сукупність чинних нормативно-правових актів, включаючи і Конституцію, і закони, і підзаконні нормативно-правові акти [93, с. 288-289].

Поняття «система права» та «система законодавства» тісно пов’язані одне з одним і в переважній більшості вживаються разом у юридичній літературі. Хоча слід зазначити, що це стосується лише країн романо-німецької правової сім’ї. Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма. В цьому аспекті ми цілком і повністю підтримуємо думку С.Л. Лисенкова, який вважав, що право і законодавство взаємопов’язані, але не тотожні явища. Система законодавства є зовнішнім вираженням системи права. Це означає, що кожен елемент системи права знаходить своє відображення в системі законодавства. Інакше кажучи, елементи системи законодавства є матеріальною юридичною формою відповідних елементів системи права, а елементи системи права становлять зміст відповідних елементів системи законодавства. Тому всі процеси, що виникають і здійснюються в цих системах, не виникають окремо в праві, і окремо в законодавстві. Вони виникають у праві і знаходять свій вираз у законодавстві. Таким чином, елементи системи права відображаються у відповідних елементах системи законодавства.

Отже, якщо система права – це система узгоджених між собою правил поведінки або їх певних груп, то система законодавства – це певні нормативно-правові акти, їх елементи або групи, в яких вказані правила поведінки знаходять своє нормативно-юридичне закріплення.

Відмінності внутрішньої структури системи законодавства від відповідної структури системи права зумовлені головним чином тим, що засадами в побудові структури законодавства є не тільки будова системи права, а й системи здійснення державного управління в цілому. Саме тому структура системи законодавства залежить не тільки від логіки самої системи права, а й від інших чинників об’єктивного та суб’єктивного порядку [94, с. 201-203].

Правові принципи – основоположні ідеї, керівні засади, що виражають сутність права та виходять із генеральних ідей справедливості та свободи; це основні засади, вихідні ідеї, які визначають спрямованість та суттєві положення права.

Правова культура – глибоке знання і розуміння права, високосвідоме
виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої
переконаності. Правова культура поєднує соціальні ідеали і практику,
моральні та правові цінності з практично корисною діяльністю по втіленню
в життя вимог законності. Правова культура – складова культури суспільства та особи. В широкому розумінні поняття «правова культура» розкривається як система матеріальних та ідеальних елементів, які відносяться до сфери дії права. Тобто, вона включає в себе право як систему норм, правовідносини, юридичні установи тощо. У вузькому (суб’єктивному) значенні правова культура людини – це сукупність її правових знань, відношення до права та правова поведінка.

Правова культура – знання і правильне розуміння приписів норм права, їх повна і неухильна реалізація на практиці та принципове непримиренне ставлення до правопорушень інших суб’єктів [93, с. 288-289].

Правова свідомість – специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль в забезпеченні свободи особи, інших загальнолюдських цінностей. Правосвідомість складається з трьох елементів: ідеологічних (система правових принципів, ідей, теорій, які відбивають теоретичне (наукове) відношення суспільства до права), психологічних (утворюються стихійно на основі емпіричного (практичних)) безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій) та поведінкових (мотиви правової поведінки, правові установки).

Правосвідомість – це система понять, поглядів, уявлень та почуттів людей (колективів, суспільства в цілому), відносно правопорядку діючого і бажаного [93, с. 288-289].

Юридичні установи – це такі органи, організації, установи, посадові особи державного та недержавного походження, які займаються правотворчою, правозастосовчою або правоохоронною діяльністю. Юридичні установи, що здійснюють правореалізаційну функцію, зазвичай, це органи державної влади та місцевого самоврядування, які уповноважені чи зобов’язані у своїй повсякденній діяльності доводити до виконання правові приписи.

Юридична (законодавча, нормотворча) техніка – сукупність правил та прийомів підготовки, формування та опублікування нормативних правових актів.

Юридичні терміни – це слова або словосполучення, які достатньо чітко позначають визначені правові поняття.

Правова політика – система (комплекс) заходів, які здійснюються
органами законодавчої, виконавчої і судової влади у правовій сфері. Це – стратегія і тактика, засади, принципи діяльності держави в галузі правотворчості, реалізації та охорони права. В якомусь розумінні правову політику можна віднести і до організаційного аспекту, оскільки остання певним чином організує діяльність держави у сфері правового регулювання.

Особливим або специфічним постійним елементом правової системи є суб’єкт права. Це фізичні або юридичні особи, які є учасниками державно-правових чи правових процесів, які мають місце у правовій системі будь-якої держави. Без людського фактору не відбудеться прийняття нормативно-правового акту, він не буде звернений до виконання. Саме особа наділена такими правовими категоріями як правова культура, правова свідомість. Людина визначає яку юридичну техніку використовувати, які юридичні терміни вживати. Тобто всі правові явища і процеси, які відбуваються у суспільстві тим чи іншим чином пов’язані з людиною. Ми пропонуємо визнати «суб’єкта права» як постійний (основоположний) елемент та включити його до структури правової системи.

Якщо звернутися до динамічних елементів правової системи, то, перш за все, необхідно визначити, що вони уособлюють собою безперервний постійно змінюваний процес руху правових явищ. Ґрунтуючись на постійних елементах, адже саме вони забезпечують офіційний характер змінних елементів, останні є тією рушійною силою, яка вказує органам державної влади та місцевого самоврядування напрям майбутньої роботи по вдосконаленню цих процесів.

До змінних елементів, як зазначалося вище, ми віднесли правотворчість, право реалізацію, юридичну практику, правовідносини.

Правотворчість – діяльність всього народу, компетентних державних
органів та їх посадових осіб по встановленню, зміні чи скасуванню
юридичних норм.

Правореалізація – втілення в життя встановлених правових норм в
діяльності суб’єктів права шляхом дотримання заборон, виконання
юридичних обов’язків та використання суб’єктивних прав або застосування норм права уповноваженими суб’єктами.

Юридична практика – це діяльність та накопичений в результаті цього досвід компетентних органів, посадових осіб та громадян по виданню та реалізації юридичних норм.

Правові відносини – специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов’язків, встановлених нормами права.

Правові відносини (правовідносини) – свідомі вольові суспільні відносини, які виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких пов’язані закріпленими у нормах права взаємними правами та обов’язками; їх реалізація забезпечується можливістю застосування державного примусу [39, 288-289].

Правовідносини – суспільні відносини, які виникають внаслідок впливу норм права на поведінку людей, це зв’язок між людьми через суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Тобто – це суспільні відносини, які врегульовані нормами права [60, с. 211-213].

Поиск по сайту: