Геометричний закон розподілу 1 страница

69. Як співвідносяться між собою поняття «проблемна ситуація» і «проблема»? Наведіть приклад цього взаємозв'язку.

70.Які правила існують у соціології для переведення проблемної ситуації у проблему конкретно-соціологічного дослідження? Наведіть прик­лад із виробничої сфери життєдіяльності людей.

71.Назвіть основні функції програми конкретно-соціологічного дослід­ження, розкрийте їхній зміст і взаємозв'язок на конкретному прикладі.

72.Поясніть на прикладі, як пов'язані між собою:

а) проблемна ситуація;

б) проблема;

в) мета;

г) завдання конкретно-соціологічного дослідження.

73. Сформулюйте гіпотези конкретно-соціологічного дослідження при­
чин плинності кадрів на промисловому підприємстві.

74. Чому процедура інтерпретації понять здійснюється на кількох рівнях?

Наведіть приклад багаторівневої інтерпретації поняття «ставлення молоді до приватного підприємництва».

Завдання до теми 15

75. Охарактеризуйте основні типи вибірок. Чим вони різняться і в якихвипадках використовуються? Наведіть приклади.

76.Опишіть процедуру розрахунку обсягу вибірки та правила цього розрахунку на конкретному прикладі.

77.Дайте якомога повнішу характеристику методу спостереження, його позитивних рис і труднощів застосування. Де і коли використовують метод спостереження?

78.У чому полягають обмеження вживання методів експерименту і спостереження у соціології? Яка дискусія розгорнулася з приводу правомірності експерименту в соціології?

79.У яких випадках, на вашу думку, в соціології вдаються до:

а) спостереження;

б) експерименту;

в) аналізу документів;

г) опитування?
Поясніть це на прикладах.

80.Намалюйте схему структури анкети й поясніть словесно зміст її основних елементів.

81.Для чого здійснюється кодування в анкеті конкретно-соціологічного дослідження? Наведіть приклади кодування.

а) закритих запитань;

б) запитань із табличною формою розміщення.

82.Ви сформулювали відкрите запитання для анкети. Як здійснюється кодування такого типу запитань? Поясніть на прикладі.

83.Сформулюйте проблему, мету і завдання конкретно-соціологічного дослідження молодіжної злочинності та її основних причин.

84.Сформулюйте гіпотезу-підставу і гіпотези-наслідки причин зрос­тання злочинності серед молоді та підлітків.

85.Вам належить провести конкретно-соціологічне дослідження ставлення студентів до навчання. Який варіант стратегічного плану ви оберете для нього і чому?

86.Розпишіть етапи робочого плану конкретно-соціологічного дослід­ження проблем молодої сім'ї.

87.Поясніть, яке значення для молодого спеціаліста мають:

а) знання з теоретичної соціології;

б) уміння і навички проведення конкретно-соціологічного дослідження.

У тлумачному словнику наведені значення основних понять і термінів, що їх вживають у соціології. Тому деякі з них описують певні явища і процеси в суто соціологічному розумінні (наприклад, такі феномени, як культура, модернізм, експеримент тощо).

АЛЬТЕРНАТИВНА СОЦІОЛОГІЯ — напрям у соціологічній теорії, що базується на критиці утилітарних, прагматичних та споживацьких орієнтацій у панівній суспільній системі цінностей щодо ставлення до природи. Пропонується «культурна революція» або «революція свідомості», які докорінним чином мають змінити ставлення суспільства до екологічних проблем.

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (від грец. amphi — навколо, з обох боків та лат. valentia — сила) — двоїстість переживань, яка знаходить свій вияв у тому, що один і той же об'єкт викликає у людини одночасно два протилежні почуття, наприклад задоволення і невдо­волення, симпатію і антипатію.

АНОМІЯ (від франц. апотіе і грец. a-homos — беззаконня) — термін, введений Е.Дюркгаймом для опису стану суспільства, що характеризується розпадом системи традиційних цінностей і норм, дезорієнтацією суспільства й особи, браком чіткої моральної регуляції поведінки індивідів. Згідно з Е.Дюркгаймом, аномія є ненор­мальним соціальним станом, який виникає у результаті переходу від механічної солідарності традиційних суспільств до органічної солідарності індустріальних суспільств.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від грец. anthropos — людина і kentron — центр) — думка і переконання, що людина є центром Всесвіту і кінцевою метою світобудови.

АФЕКТИВНИЙ (від лат. affectus — пристрасть, душевне хвилювання) — прикметник, що вживається для означення емоційних явищ і станів людської свідомості при характеристиці основних рівнів останньої.

БІФУРКАЦІЯ (від лат. bifurcus — роздвоєний) — термін сучасної інвайронментальної соціології, який характеризує глобальну екологічну катастрофу, що насувається; кінець співіснування людини, суспільства, з одного боку, і природи — з другого; супроводжується загибеллю людства як такого.

БІХЕВІОРИЗМ (від англ. behaviour— поведінка) — напрям, який визнає визначальним механізмом соціальної поведінки рефлекторну реакцію людського організму (фізичну чи вербальну) на подразники (стимули) зовнішнього середовища за принципом «стимул — реакція». Основний постулат біхевіоризму вміщено у вимозі описувати й аналізувати лише те в людині, що безпосередньо споглядається, тобто її поведінку і вчинки.

ВІДКРИТІ ЗАПИТАННЯ — форма запитань при опитуванні, які не мають варіантів відповідей, вміщених в анкеті. Основним принципом побудови є формулювання запитання і відведення спеціального місця, в якому респондент пише відповідь власноручно.

ВІДЧУЖЕННЯ (англ. alienation) — відчуття індивідом віддалення, відокремлення від ситуації, групи чи культури. Як соціологічний термін використане К.Марксом, який вважав, що відносини виробництва за капіталізму призводять до виникнення психологічного ефекту відчуження у робітників. Вживають його також щодо іншихсфер суспільного життя, коли треба наголосити на відірваності, відстороненості людини від політики, процесів вироблення і прийняття рішень, культурної спадщини тощо. Вважається універсальним явищем в індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

ВІДЧУЖЕННЯ у сфері праці — стан, описаний Н.Смелзером для характеристики емоційної сфери сучасного робітника; полягає у почутті безсилля, відчутті, що праця не має сенсу, у відстороненні або психологічній невключеності в роботу.

ВЛАДА — реальна можливість здійснювати свою волю у соціальному житті, нав'язуючи її, якщо це необхідно, іншим людям. У Н.Смелзера до цього визначення додається здатність мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети.

ВИБІРКОВА СУКУПНІСТЬ — певна кількість елементів генеральної сукупності, відібраних за певними правилами; мікромодель генеральної сукупності, структура якої має максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками останньої.

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНІСТЬ — уся сукупність соціальних об'єктів, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретно-соціологічного дослідження.

ГЕОГРАФІЧНИЙ НАПРЯМ у соціології — концепції, представники яких вважають, що суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних факторів: клімату, ландшафту, ґрунтів, річок, океанів тощо.

ГІПОТЕЗА в соціологічному дослідженні — наукове припущення, що його висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, яке слід підтвердити або спростувати.

ГРУПОВИЙ ШЛЮБ - шлюб між кількома чоловіками і кількома жінками.

ДЕВІАНТНА КУЛЬТУРА (від лат. deviatio — відхилення) — різновид субкультури; притаманна групам із соціально відхиленою поведінкою (наприклад, наркоманам чи сатаністам тощо).

ДЕВІАЦІЯ — поведінка, котру розглядають як відхилення від групових норм і соціаль­них правил.

ДЕПОЛІТИЗАЦІЯ — процес відходу соціальних груп і окремих індивідів від участі в політичному житті й зацікавлення політикою; супроводжується переміщенням інтересів у сферу приватного життя, побуту, дозвілля тощо.

ДЕПОПУЛЯЦІЯ (від ^.population — населення) — винародовлення; процес зменшення кількості населення внаслідок погіршення якісних показників стану його здоров'я, зменшення загальної тривалості життя, переваги показників смертності над показниками народжуваності.

ДЕРЖАВА — частина суспільства, яка володіє владою і силою, а також можливістю розподіляти суспільні ресурси і засоби; це адміністративні (виконавчо-розпоряд­ницькі органи), які функціонують на основі системи правових норм.

ДЕРЖАВА АВТОРИТАРНА — держава, в якій влада перебуває у руках монарха або диктатора, який править за допомогою насильства.

ДЕРЖАВА ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА - держава, де народ на певні терміни делегує свою владу обраним ним особам, яких належить регулярно пере­обирати.

ДЕРЖАВА ТОТАЛІТАРНА — держава, лідери якої прагнуть повного контролю над країною та її народом, придушуючи і контролюючи всі інші соціальні інститути сус­пільства разом із первинними групами.

ДЕРИВАЦІЇ (від лат. derivatio — утворення) — термін В.Парето для означення фунда­менту, основи логічних раціональних дій; деривації є вторинними і похідними від резидуїв.

ДЕТЕРМІНІЗМ (від лат. determinare — визначати) — сукупність уявлень про визначаль­ну роль якогось певного чинника в суспільному розвитку та зумовленість його дією усіх соціальних процесів. Географічний детермінізм, наприклад, — це визнання залежності суспільного розвитку від географічних факторів, технологічний детермі­нізм заснований на визнанні визначальної ролі техніки, культурний детермінізм — культури в розвитку людства.

ДЕЦЕНТРАЦІЯ — термін постмодернізму, який означає руйнацію одного з основопо­ложних принципів модерної європейської культурної свідомості з висуненням як одного центру чи то розуму (раціоцентризм), чи то континенту (європоцентризм), чи то ідеї прогресу, що сприяє переходу людства з нижчих на досконаліші й вищі щаблі розвитку (футуроцентризм).

ДИВІД (від лат. dividuum — те, що ділиться) — один із центральних термінів пост­модернізму для означення сучасної людини як істоти з розщепленим внутрішнім світом, який складається одночасно з багатьох душевних станів і проявів свідомого та позасвідомого, раціонального та ірраціонального, поведінкового та споглядального.

ДИСКРЕТНІСТЬ (від лат. discretus — перервний) — один із принципів постмодернізму, що означає перервність історичного розвитку, постійні розриви неперервності, які свідчать про те, що немає закономірності й спадковості в історії людства.

ДИСПЕРСНІСТЬ (від лат. dispersus — розсипаний, розпорошений) — ступінь внут­рішньої подрібненості й розщепленості об'єкта дослідження (наприклад, якоїсь соціальної спільноти на кшталт етносу).

ДИСПОЗИЦІЇ ОСОБИСТОСТІ (від лат. dispositio — розміщення) — система або комплекс нахилів до певного сприйняття умов діяльності та до певної поведінки в цих умовах. Вищі диспозиції — це концепція життя і ціннісні орієнтації, загальна спрямованість інтересів особистості; диспозиції середнього рівня — узагальнені установки на соціальні об'єкти; диспозиції нижчого рівня — ситуативні установки як схильності до сприйняття і поведінки в певних конкретних умовах, у певному соціальному середовищі.

ДИСФУНКЦІЯ (від лат. dis — заперечення і functio — виконання) — порушення або розлад функцій певного соціального інституту чи соціальної системи, переважно якісного характеру.

ЕГАЛІТАРНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від фр. egalite - рівність) - та, в якій влада

розподіляється порівну між чоловіком і жінкою. ЕКЗОГАМІЯ (від грец. ехо — ззовні, поза і gamos — шлюб) — правила, які вимагають,

щоб шлюби укладалися з тими, хто не входить до певних груп. ЕКСПЕРИМЕНТ (від лат. experimentum — спроба, дослід) — один із методів отримання

соціологічної інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності й

поведінки об'єкта внаслідок дії на нього певних чинників (змінних), якими можна

керувати і які можна контролювати. ЕЛІТА (від фр. elite — кращий) - згідно з деякими соціологічними теоріями (наприклад,

В.Парето), це необхідна складова соціальної структури, вищий привілейований

прошарок, який здійснює функції управління, розвитку культури тощо. ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРА — форма культури, яка охоплює витончені мистецтва, музику,

літературу і призначена для вищих прошарків суспільства (на відміну від народної

культури). ЕМПІРИЧНА СОЦІОЛОГІЯ (від грец. етреігіа — дослід) — складова соціології,

заснована на конкретних дослідженнях соціальних фактів. ЕНДОГАМІЯ (від гр. endon — усередині) — правила, які вимагають, щоби шлюби

укладалися всередині певних груп. ЕТНОГЕНЕЗ (від грец. ethnos — група, плем'я, народ і genesis — походження) — процес

виникнення і розвитку етнічних спільнот. ЕТНОС — стала сукупність людей, споріднених між собою етноісторичним походженням

(етногенезом), спільними, відносно стабільними особливостями мови і культури, а

також усвідомленням своєї єдності й відмінності від інших подібних утворень

(самосвідомістю), зафіксованим у самоназві (етнонімі). ЕТНОЦЕНТРИЗМ КУЛЬТУРНИЙ — розміщення певної етнічної/національної

культури в центрі соціокультурного простору; судження про інші культури з позиції

вищості своєї власної культури. ІДЕАЛЬНИЙ ТИП — у вченні М.Вебера умоглядна теоретична конструкція, яка описує

певне явище або процес. Утворюється вихопленням певних аспектів явища або

процесу та їхнім узагальненням у теоретичному понятті. «Ідеальний» означає

«чистий» або «абстрактний», такий, якого насправді не існує. Ідеальними типами є,

наприклад, поняття «ринкова економіка», «церква», «капіталізм» тощо. ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. identificare — ототожнювати) — соціально-психологічний

процес ототожнення індивідом себе з іншою людиною, соціальною групою чи

спільнотою, який допомагає йому успішно опановувати різноманітні види соціальної

діяльності, набувати певних соціальних ролей і статусів, засвоювати і перетворювати

соціальні норми і цінності. ІДЕНТИЧНІСТЬ — наслідок і результат процесу ідентифікації; набуті внутрішні й

зовнішні характеристики свідомості та поведінки особистості.

ІНВАЙРОНМЕНТАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ (від англ. environment — довкілля) — напрям у соціологічній теорії; має на меті створити підґрунтя для синтезу попередніх соціологічних теорій задля пояснення нової соціальної реальності, яка утворилася внаслідок екологічної кризи, розробити спрямування перетворень системи цінностей сучасного суспільства і, відповідно, зразки екологічно виправданої поведінки.

ІНДИВІД — термін, що означає конкретну людину, одиничного представника роду людського, коли необхідно наголосити, що йдеться не про все людство взагалі і не про будь-яку людину в ньому, а також про людину як істоту цілісну, неподільну.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ — те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж
інших включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними,
успадкованими і набутими якостями. • \

ІНСТИНКТИВІЗМ (від лат. instinctus — спонука, натхнення) — напрям у соціології, який здійснює спробу пояснення соціальних явищ і процесів через звернення до біологічної природи людини, вказує на вроджені інстинкти як на основне джерело соціальної поведінки.

ІНСТИТУЩОНАЛІЗАЦІЯ — шляхи регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності. У вужчому сенсі — це процес створення соціального інституту, заміна спонтанної та експериментальної поведінки передбачуваною поведінкою, яка очікується, моделюється, регулюється через визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти в напрямі задоволення певної суспільної потреби.

ІНТЕГРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ (від лат. integer — цілий) — учення П Сорокіна, який вважав, що соціологія повинна охоплювати всі соціальні аспекти культури в широкому розумінні.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТЬ (від лат. interpretatio — посередництво) — процедура, передбачена методологічною частиною програми конкретно-соціологічного дослідження, полягає в уточненні співвідношення тих елементів і властивостей досліджуваного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактичний стан, правильно пояснити причини виникнення і розвитку.

ІНТЕРЕС — усвідомлення потреб людини, має об'єктивно-суб'єктивну природу і разом із потребами становить основу ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу. В соціології використовують передусім для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. internus — внутрішній) — формування внутрішньої структури людської психіки, процес переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «я» особистості Результат інтеріоризації — сформована індивідуальність.

ІНЦЕСТ — звичай, який забороняє шлюби чи статеві зв'язки між особами, що є близькими, кровними родичами.

КОЕВОЛЮЦІЯ — термін інвайронментальної соціології, який означає оптимальний і гармонійний розвиток і співіснування людства таї природи зі зменшенням антропологічного навантаження на біосферу за рахунок вдосконалення техніки і технологій.

КОГНІТАРІАТ (від англ. cognition — пізнання) — термін О.Тоффлера для означення нового класу в постіндустріальному суспільстві, який приходить на заміну проле­таріату індустріальних суспільств; його основною характеристикою стане вироб­ництво знань та інформації.

КОГНІТИВНИЙ (від англ. cognitive — пізнавальний) — прикметник, що використо­вується для означення пізнавальних процесів при характеристиці рівнів свідомості.

КОЛЕКТИВНА ДІЯ — будь-яка спільна дія двох або більшої кількості людей. Згідно з вченням Г.Блумера, колективна дія є центральною категорією соціології.

КОЛЕКТИВНІ УЯВЛЕННЯ — термін Е.Дюркгайма, означає спільні уявлення та відповідні моральні настанови, які виконують роль об'єднуючої сили в суспільстві. Є важливішіими у простих традиційних суспільствах, де розподіл праці недостатньо розвинений, у складніших суспільствах поступово втрачають своє значення.

КОНСЕНСУС (від лат. consensus — згода, одностайність) — термін, введений О.Контом, означає узгодженість дій основних соціальних спільнот та інститутів суспільства.

КОНТРКУЛЬТУРА — культурна модель певної соціальної групи, яка протистоїть, тобто перебуває у стані конфронтації до панівної суперкультури або субкультур соціальних спільнот.

КОНФЛІКТ КУЛЬТУРНИЙ (від лат. conflictus - зіткнення) — зіткнення цінностей контркультури або девіантної культури з панівною суперкультурою або субкуль-турами соціальних спільнот.

КОНФЛІКТ ПОЛІТИЧНИЙ — зіткнення політичних суб'єктів, інтереси яких проти­лежні або не збігаються.

КОНФОРМІЗМ (від лат. conformis — подібний) — стан, що передбачає згоду індивідівіз цілями суспільства і застосування ними законних засобів для їхнього досягнення.

КОСМОПОЛІТИЗМ КУЛЬТУРНИЙ (від грец. kosmopolites - громадянин світу) -відмова від національних традицій і культури в ім'я абстрактної «єдності роду людського».

КУЛЬТУРА (від лат. culture, —■ обробіток, шанування) — а) у широкому сенсі слова — соціальний механізм взаємодії особистості й соціальної спільноти із середовищем проживання, охоплює сукупність засобів, форм, взірців та орієнтирів, які генетично не успадковуються, а їх відтворюють люди у процесі спільного життя та забезпечують передання досвіду й розвиток перетворювальної діяльності; б) у вузькому сенсі — система колективних цінностей, переконань, зразків і норм поведінки, притаманних певній соціальній групі, спільноті й людству загалом.

ЛЮДИНА — термін, що його вживають як родове поняття, котре вказує на приналеж­ність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи на нашій планеті. Вказує на якісну відмінність людей від тварин і служить для характеристики все-загальних, притаманних усім людям якостей і особливостей.

МАКРОСОЦЮЛОПЯ (від грец. makros — великий) — галузь соціологічного знання, пов'язана з великими моделями соціальних структур і зорієнтована на дослідження масштабних соціальних процесів, аналіз великих соціальних спільнот і систем, таких, як суспільство, цивілізація тощо.

МАЛА СОЦІАЛЬНА ГРУПА — різновид соціальної групи, між усіма членами якої існують безпосередні особистісні контакти; її представники мають розвинене почуття приналежності до неї. Нижня межа чисельності малої групи дорівнює 2—3, верхня — кільком десяткам людей, але не більше 40.

МАСОВА КУЛЬТУРА — форма культури, витвори якої стандартизуються і поши­рюються серед публіки без урахування регіональних, релігійних або класових субкультур.

МАТРІАРХАЛЬНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від лат. mater— мати і грец. arche — влада) — та, в якій влада належить жінці й матері.

МЕЗОСОЦЮЛОГІЯ (від грец. mesos — середній) — частина соціологічного знання, яка центром своїх досліджень робить спільноти, громади, соціальні групи; соціальні інсти­туції; соціальні рухи; добровільні асоціації; профспілки та політичні партії — тобто все те, що є посередником між громадянами (мікро) та державою (макро).

МЕНЕДЖМЕНТ (від англ. management — управління) — міждисциплінарна наука, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психоло­гічний та інші підходи до управління виробництвом. Ставить за мету сформулювати і застосувати на практиці загальні принципи управління, придатні для будь-якої людської організації.

МЕНТАЛЬНІСТЬ (див. англ. mentality — розумові здібності, інтелект, склад розуму) — особливий погляд на світ, специфічний спосіб світосприйняття, світовідчування і світорозуміння, а також оцінки суспільства й людини в ньому, сучасне відчуття духу епохи. У ментальний комплекс входять усі явища духовного життя людини включно з свідомістю та сферою позасвідомого.

МЕТАНАРАТИВ — термін постмодернізму, який дослівно означає «велике оповідання». Використовується для означення традиційних систем пояснення світу включно з природничими і гуманітарними науками.

МЕТОД (від грец. methodos — шлях до чогось) — спосіб одержання вірогідних соціологічних знань; сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного й теоретичного пізнання соціальної реальності.

МЕТОД КВОТНОЇ ВИБІРКИ — різновид цілеспрямованого відбору одиниць аналізу з дотриманням квоти (наприклад, статі, віку, освіти, рівня кваліфікації тощо) та її параметрів (наприклад, чоловіки — жінки; молоді, середні й старші вікові групи, види незакінченої та здобутої освіти; професійно-кваліфікаційні розряди).

МЕТОД МЕХАНІЧНОЇ ВИБІРКИ — різновид імовірнісної (випадкової) вибірки; полягає у відборі з генеральної сукупності одиниць аналізу через рівні інтервали-кроки (наприклад, кожний десятий із загального списку генеральної сукупності).

МЕХАНІЦИЗМ — напрям у соціальній теорії, що бере за основу поняття механізму-системи. Відповідно до основних ідей механіцизму робота механізму, як і суспільства загалом, забезпечується функціональною спеціалізацією його частин, а також їх інтеграцією в єдине ціле.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ (від грец. mikros — малий) — галузь соціологічного знання, пов'я­зана з аналізом повсякденної взаємодії між людьми, соціальних процесів і явищ у порівняно невеликих соціальних системах (наприклад, сім'ї, малій соціальній групі тощо).

МОБІЛЬНІСТЬ ВЕРТИКАЛЬНА (від лат. mobilis — рухливий, здатний до швидкого пересування) — зміна становища індивіда, яка викликає підвищення або пониження його соціального статусу.

МОБІЛЬНІСТЬ ГОРИЗОНТАЛЬНА — зміна становища, яка не призводить до підвищення чи пониження соціального статусу індивіда.

МОВА — система взаємозв'язків і спілкування між людьми, здійснюваних на основі звуків і символів, що мають умовні, але структурно обґрунтовані значення; форма нагромадження, збереження і передання людського досвіду.

МОДЕРНІЗАЦІЯ (від фр. modeme — сучасний) — складна сукупність економічних, соціальних, культурних, політичних змін, що відбулися в суспільстві у зв'язку з процесом індустріалізації та засвоєнням науково-технічних досягнень.

МОДЕРНІЗМ — течія в етносоціології, представники якої пов'язують виникнення нації з модерними часами, тобто періодом, розпочатим французькою революцією 1789 р. у політиці та індустріальною революцією в економіці.

МОЛОДЬ — соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, пізнавальні, психічні, культурно-освітні тощо особливості, які характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей.,

МОНОГАМІЯ (від грец. monos — один і gamos — шлюб) — шлюб між одним чоловіком і однією жінкою.

МОТИВ — усвідомлена потреба особистості в досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності, її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій та їхня оцінка, пов'язані з прагненням реалізувати їх на практиці; те, чим керується людина у своїх вчинках (свідомо чи несвідомо).

МУТОПІЯ (від лат. mutare — змінювати і грец. topos — місце) — один із термінів постмодернізму, який означає перетворення суспільства на спільноти одвічних кочівників, відірваних від материнського ґрунту, етнічного коріння, позбавлених

історії тощо.

НАЦІОГЕНЕЗ (від лат. natio — народ і грец. genesis — походження) — процес виникнення

і розвитку націй.

НАЦІЯ — етносоціальна спільнота зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї

ідентичності й самобутності; сукупність людей, об'єднаних спільними культурними,

політичними, соціальними та економічними інтересами.

НОНКОНФОРМІЗМ — стан, що передбачає непогодження індивідів з існуючим ладом,

його цінностями та застосування різних форм протесту проти них та існуючої системи. НОРМИ СОЦІАЛЬНІ — засновані на цінностях правила поведінки; очікування і

стандарти, які регулюють дії і вчинки людей та суспільне життя загалом, зміцнюючи

стабільність і єдність суспільства. НУКЛЕАРНА СІМ'Я — сімейна структура, яка складається з дорослих батьків і дітей,

що перебувають на їхньому утриманні. ОБ'ЄКТИ КОНКРЕТНО-СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ - носії певної

соціальної проблеми — люди, об'єднані в соціальні спільноти різного типу, соціальні

інститути, а також їхня життєдіяльність. ОБРЯДИ — сукупність символічних стереотипних колективних дій, що втілюють у собі

ті чи ті соціальні ідеї, уявлення, норми та цінності й викликають певні колективні

почуття. ОДИНИЦІ АНАЛІЗУ — елементи вибіркової сукупності (респонденти або люди-носії

певної соціальної проблеми), які підлягають відбору та вивченню у процесі

конкретно-соціологічного дослідження. ОСОБИСТІСТЬ — усталений комплекс якостей і властивостей людини, які набуваються

під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп і спільнот,

до яких вона належить і в життєдіяльності яких бере участь. Термін «особистість»

служить для характеристики соціального в людині, а також міри її суб'єктності. ПАРАДИГМА (від грец. paradeigma — зразок) — термін, введений американським

ученим Т.Куном. Означає визнане всіма наукове досягнення та позицію, які протягом

певного часу надають науковцям модель постановки проблем та їх розв'язання. Ця

модель лежить в основі теорій, охоплює сукупність основних положень і принципів

та специфічний набір категорій і її визнає певне коло вчених. Так, структурні

парадигми розглядають організацію, функціонування та розвиток суспільства як

єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми, навпаки, розглядають

людську поведінку на мікрорівні.

ПАТРІАРХАЛЬНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від грец. pater - батько і arche - влада) -та, в якій влада належить чоловікові й батьку.

ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis — множинний) — один із принципів постмодернізму,

згідно з яким у світі існує множинність самостійних і незалежних духовних сутностей, явищ і процесів, а в суспільному житті — множинність форм соціального устрою, соціальних груп та їхніх інтересів, багатоманітність соціальних відносин і соціальних інститутів, жодний з яких не є центральним або домінуючим.

ПОЗИТИВІЗМ — термін, введений в обіг О.Контом; це — методологічна позиція у суспільних науках взагалі й соціології зокрема, яка випливає з розуміння суспільства та його закономірностей за аналогією до природи, відповідно до неї, справді науковим є лише таке знання, яке здобуте точним використанням наукового методу, через збирання й аналіз емпіричних даних та послідовну перевірку гіпотез. Згідно з цією позицією, соціологія, як і інші соціогуманітарні науки, повинна бути побудована за зразком природничих наук.

ПОЛІАНДРІЯ (від грец. poly — багато і апег — чоловік, мужчина) — шлюб між одною жінкою і кількома чоловіками.

ПОЛІГАМІЯ (від грец. gamos — шлюб) — шлюб між кількома людьми (багатоженство або багатомужжя).

ПОЛІГІНІЯ (від грец. gyne жінка) — шлюб між одним чоловіком і кількома жінками.

ПОЛЬОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ — соціологічне дослідження, завдання якого полягає у безпосередньому і всебічному вивченні соціального об'єкта в нормальних, природних умовах на відміну від лабораторного дослідження, яке відбувається у штучно створених умовах.

Поиск по сайту: